Роздумуючи про Трама й Путіна,Ейдман наголошує,що обидва «близькі стилістично і класово. Вони – дуже багаті люди,які звикли до розкоші,хамські сексисти,які люблять солоні жарти,літні люди,які грають у брутальність. У Трампа психологія жорсткого бізнесмена з 19 століття. Це не інноватор типу Джобса або Бріна,а тривіальний спекулянт. Такі люди поважають тільки собі подібних. Для них значимість партнера пропорційна величині його капіталу».
 
При цьому аналітик наголошує,що «Росія – країна багата природними ресурсами і володіє ядерною зброєю,яка в сучасному світі чи не найцінніший зовнішньополітичний капітал. З керівництвом такої країни,звичайно,вигідніше домовлятися і робити бізнес,ніж ворогувати». Тому,на його думку,«немає ніяких підстав припускати,що Трамп конкуруватиме з Путіним на міжнародній арені. Путін – експансіоніст,а Трамп – ізоляціоніст».
 
За версією Ейдмана,«у Трампа немає амбіцій протистояти Путіну в грі на світовій шахівниці. Думаю,коли російський диктатор запропонує поділити світ на сфери впливу,новий американський президент не заперечуватиме. Просто вони проведуть олівчиком лінію розмежування: ви (американці) не лізе в Сирію,ми (росіяни) – до Іраку; ви в – Україну,ми – в Польщу або в що-небудь в цьому роді».
 
Правда,він сумнівається,що «звичайно,Путін за старою звичкою рано чи пізно кине американських партнерів,як і всіх,хто намагався з ним про щось домовлятися». Загалом же,резюмує політолог,«для України все це дуже погано. Вона для жорсткого бізнесмена Трампа занадто бідна країна,яка не може бути цікава як взаємовигідний партнер. А захист демократії,солідарність з народом,які зазнали агресії,для Трампа – порожній звук. Практичного інтересу України для нього не представляє,а ідеали його просто не цікавлять. Так само як у Трампа немає ніяких мотивацій конфліктувати з Путіним,у нього немає ніяких резонів підтримувати Україну».
 
Ігор Ейдман зауважує,що «ізоляціонізм і національний егоїзм Трампа стане серйозним випробуванням і для Європи. Військово-політична підтримка,яку десятиліттями надавав їй США,трималася багато в чому на ідейному альтруїзмі,якого у Трампа немає і в помині. Вперше після Другої світової війни США може фактично залишити європейців наодинці з загрозою зі Сходу. Майбутнє континенту залежить від того,як відповість він на цей виклик: обере трампоподібних політиків і «ляже» під Путіна або,навпаки,зможе виробити стратегію самостійного протистояння викликам путінського режиму».
 
Він не сумнівається,що «перемога Трампа означає перший серйозний успіх політики експорту путінізму. Ще не до кінця ясно наскільки істотну роль зіграли в ній російські спецслужби. Але ідеологічна і стилістична близькість Трампа і Путіна очевидна. «Розповзання» путінізму по світу тільки починається. Це велика загроза для демократії і гуманізму в світі». А відтак нагадує: « Європі доведеться розраховувати тільки на власні сили».