Попри «вибрики» погоди,назадницькі тенденції в політиці,реалії,від яких – не тільки мороз по шкірі,– все одно стартувала весна. З чим і спробуймо зуміти та встигнути привітати один одного.

Утім,проминула «семиденка» подарувала для багатьох із нас не просто інформації для роздумів. Минулий тиждень,усупереч зосередженості суспільної уваги на сусідній країні,де повертається на «царствування» улюбленець зациклених на імперії та СРСР,дав достатньо підстав,аби й усім громадянам поки що України зробити рішучий крок до одужання від політичної сліпоти. А подій (як всередині крани,так і за її межами),які до цього «підштовхували»,було більш,ніж достатньо.

Роздумуючи у цьому контексті про чотири роки неволі – вирок для екс-міністра МВС Юрієві Луценку,кожен мав шанс позбавитися ілюзій щодо рівня правової захищеності будь-якої особи: як пересічної,так і впливової. А також укотре переконатися у специфіці вітчизняного правосуддя. Й,напевне,водночас риторично запитати самого себе: суворий вердикт – і вирок для самих вершителів суду? Чи не тільки й для них?

Зрештою,час уже (якщо збережуться нинішні тенденції) перестав бути союзником України та українців – і тих,хто справді є таким у політичному сенсі; і тих,хто,проживаючи в Україні,сумлінно знищує її. Адже асоціація держави з великим кораблем (скажімо,тим же «Титаніком» чи «перехрещеним» в «Адмірал Нахімов» «Адольфом») – не настільки вже неприродна. І принцип «рятуйся хто,як може» навряд чи спрацює навіть на якийсь істотний мінімум. За умови,що той-таки корабель тонутиме.
Однак,як зауважив блаженніший митрополит Володимир,Церкву,очолювану яким знищують раби Кремля і своїх амбіцій,майбутнє буде і «по наших гріхах і по наших заслугах».

«…про позбавлення права України головувати в ОБСЄ»

Уродженець Волині народний депутат Сергій Шевчук (свого часу був і заступником голови Волинської облдержадміністрації,до вступу в «Батьківщину» очолював обласну організацію НДП) – член Парламентської Асамблеї ОБСЄ висловив сумнів,що Україна головуватиме в Організації з питань безпеки та співробітництва в Європі,яке заплановане на 2013 рік. Розповідаючи про засідання фракцій Парламентської Асамблеї,що відбулося у Відні,він повідомив (цитуємо «Газету по-українськи»): «Вперше за історію ОБСЄ було поставлене питання,чи будуть ці країни визнавати керівництво,якщо його будуть здійснювати представники України в той час,коли в самій нашій державі відбувається грубе порушення засадничих демократичних норм і порушуються права людини». Нардеп також пояснив,що «позиція нашої делегації полягала в тому,щоб ОБСЄ не ставило питання про позбавлення права України головувати в ОБСЄ,а поставити чіткі вимоги до української влади,щоб наша держава достойно здійснювала таке керівництво».

«…він дійсно почне достатньо сувору протиросійську політику»

На думку народного депутата Тараса Чорновола («Сегодня»),з Володимиром Путіним як президентом РФ українській владі буде набагато важче знаходити спільну мову,ніж з його недавнім попередником. «Путін – це не Медведєв,і він буде нас дотискати»,– не сумнівається парламентар. Чорновіл додав,що,знаючи характер Віктора Януковича,«він повинен би зірватися». А відтак пояснив: «Я не здивуюся,якщо в якийсь момент він дійсно почне достатньо сувору протиросійську політику,коли його будуть дотискати особливо болісно,ну,скажімо,обмежать жорстко транзит через Україну».

«Захід боїться,що Путін не просто повертається…»

Майкл Бініон (Велика Британія) у виданні «Український тиждень» попереджає про нові геополітичні реалії,стверджуючи: «Кінець відлиги. Захід готується до протистояння з Кремлем». Він констатує: «Захід боїться,що Путін не просто повертається до старого антагоністичного мислення в глобальній стратегії». На думку аналітика,«існують побоювання,що Путін,відчуваючи загрозу для себе всередині країни,загострюватиме протистояння із Заходом,аби відволікти увагу від протестів і розв’язати собі руки для розправи з критиками вдома». Однак,як вважає Бініон,Кремль навіть за умов протистояння матиме потужну підтримку від Берліна. «Німеччина,швидше за все,стабільно підтримуватиме відносини з Путіним-президентом»,– прогнозує він. При цьому не нагадує про інваріанти доль диктаторів: оптимістичний (Франко – Піночет),трагічний (Чаушеску – Каддафі).

«Усе наше нинішнє життя просякнуте страхом»

Коментуючи інформацію ЗМІ про героїчне відвернення фахівцями СБУ,не ФБР,замаху на героя президентської кампанії в РФ та господаря цієї країни (вірогідно,після 2015-го – з іншою назвою,з «добровільно» приєднаними колишніми радянськими республіками),Віктор Тимошенко (УНІАН) ставить і низку запитань. У тому числі – й «чи є недруги,кревники,радикальні політичні супротивники у Володимира Путіна». При цьому,ствердно повідомивши всім відоме «авжеж»,мотиваційно констатує: «Володимир Путін – мегапублічна особистість». На думку Віктора Тимошенка,«кавказький (чеченський) слід виконавців гіпотетичного замаху на Володимира Путіна,який озвучили українські та російські спецслужби,передчасний і недоречний. Політичне вбивство зазвичай є бізнесом тих,хто на крові гроші заробляє. Ну а планування вбивства Володимира Путіна – це проект,для якого знадобляться мізки і гроші не чеченця Доку Умарова,а есхатологічна змова Більдерберзького клубу». Він переконаний: «Тих,хто задумав убити Володимира Путіна,мільйони і мільярди доларів не цікавлять. На кон поставлено геополітичний переділ світу». Пригадуючи виборчі «традиції» в сусідній державі,коли «щось підривали,щось горіло»,аналітик не приховує тривоги,узагальнюючи: «Усе наше нинішнє життя просякнуте страхом».

«Нехай нас бояться»

Висловлюючи свої міркування щодо розкриття українськими силовиками підготовки замаху на життя «господаря» Росії,Артем Шевченко в «LB» ставить риторичне запитання: «СБУ як піар-департамент Володимира Путіна?» На його думку,«те,що сталося в перший день Великого Посту»,є свідченням «того підлабузництва,з яким нинішня українська влада ставиться до майбутньої російської влади». Відтак вмотивовує: «Але цього разу весь примітивний розрахунок був на те,що Путін,сам плоть від плоті чекіст,який вперше прийшов до влади в Росії після терактів у Москві в 1999 році та на розв’язаній після них другій Чеченській війні,оцінить старання українських чекістів. І,чим чорт не жартує,після інавгурації згадає про ретивість українських спецслужб,змилосердиться й таки погодиться на перегляд газових контрактів». Після перегляду сюжетів,коли кореспондент Першого телеканалу,рупора кремлівської пропаганди,в одеському СІЗО розмовляє з Адамом Осмаєвим (племінником колишнього голови ВР Чечні),журналісти поцікавилися враженнями майбутнього господаря Кремля. Начебто той,цитуємо Шевченка,побажав: «Нехай нас бояться».

«Але розкол не станеться без волі Божої»

Блаженніший митрополит Володимир,Предстоятель УПЦ,не відкидає вірогідності того,що «розкол може статися. Він може статися,якщо хтось його спровокує. Але розкол не станеться без волі Божої. Я вірю твердо,що Господь буде нашим захисником». Під час розмови з Сергієм Рахманіним («Дзеркало тижня») Предстоятель УПЦ погодився з усіма ухвалами Синоду,який зібрався,всупереч його волі. У тому числі – й зі створенням комісії,яка змінить Статут,й із фактичним усуненням архієпископа Олександра (його вивели зі складу Синоду,у нього забрали керівництво офіційним сайтом Церкви). Хоча зізнався: «Моє особисте ставлення до цієї людини не змінилося… Вона дуже багато похвального зробила для Церкви,незважаючи на молоді роки,і вірю,що ще багато зробить. У його чесності нема сумнівів». А з приводу звинувачень на адресу свого секретаря за «хулу на Духа Святого»,фактично окреслив роль,прости Господи,членів Синоду: «Хула на Духа Святого – це дуже серйозно. Не можна кидатися такими фразами. Це не витримує ніякої критики. З такими речами жартувати не можна». Щодо Церкви її Предстоятель зазначив: «Майбутнє буде гідним,дасть Бог. По наших гріхах та по наших заслугах… Помісні православні церкви пройшли певний шлях. Ми його теж проходимо».

«Я вам сказав більше,ніж зумів»

Лідер обласної організації «Батьківщини» Анатолій Грицюк на запитання Тетяни Грішиної («ВолиньPost»),чи він,коли б виграв вибори Луцького міського голови,був кращим мером,ніж Микола Романюк,відповів,уникнувши відповіді: «Ну слухай,я не можу так казати: кращим,не кращим… Я не хочу коментувати цієї теми». Висловлюючи занепокоєння роботою своїх однопартійців – депутатів міської ради,він приязно відгукнувся про Юрія Корольчука як керівника фракції. «Я вам скажу,– зізнався Анатолій Грицюк,– що коли у Юрія Степановича був ювілей,то Юлія Володимирівна особисто з Києва приїхала… Вони обнялися і все таке інше. Юрій Степанович є,можна сказати,хорошою людиною і істинним бійцем нашої політичної сили. А до Януковича він,можна сказати,ставиться з людською жалістю,жаліє його. Жаліє тому,що він бачить,що Янукович попав не на своє місце. І Корольчуку до глибини душі шкода,що людина мучиться і мучить цю посаду президента,мучить український народ». Лідер обласної організації ВО «Батьківщина» також повідомив,роздумуючи про майбутні вибори до ВР: «Я вам відкрию секрет. Я по Луцьку йти не буду. Я буду йти по другому округу… Я вам сказав більше,ніж зумів». До речі,перед тим,як 4 березня знову виграти вибори очільника волинської «Батьківщини»,Анатолій Грицюк дав нищівну характеристику своїм колишнім однопартійцям: «Мені прикро,що ці люди колись в моїх очах були постатями… Це – продажні тварі». Перед тим,правда,встигши позитивно відгукнутися про політичного опонента Петра Проня: «Він мудрий життєвим досвідом,дивиться і думає: куди я попав».

«Без них ми не прокинемося від того маразму…»

5 квітня учасники ініціативи «Перше грудня»( структури,задекларованої представниками української інтелігенції в день 20-річчя всеукраїнського референдуму – на знак солідарності зі спільним зверненням УПЦ,УПЦ КП,УГКЦ щодо суспільної ситуації) скликають Національний круглий стіл. Як зауважив почесний громадянин Волині Євген Сверстюк (він же й Шевченківський лауреат,екс-президент Українського відділення ПЕН-клубу),«одна з цілей круглого столу – спробувати повернути людей до справжніх цінностей… Нам треба повернутися до закону і до правди,які у нас були заборонені». Перебуваючи в редакції УНІАНу,він також зазначив: «Гасло нашої ініціативи – вільна Людина у вільній державі. Це людина без страху,яка усвідомлює,що вона несе божественний дар свободи волі,свободи реалізувати себе і творити добро». Євген Сверстюк пояснив,що саме для цього й збираються представники ініціативи «Перше грудня» та зустрічаються з журналістами,аби ті «спопуляризували ці ідеалістичні і немодні гасла». На його думку,«будителі духу потрібні в кожну епоху. Без них ми не прокинемося від того маразму,коли проголошена демократія,а нею користуються антидемократи». Тому,вважає Євген Сверстюк,«кожен має бути будителем на своєму місці… Словом можна будити більше,ніж пострілом… Нам би не хотілося,щоби знизу піднялася хвиля сліпого бунту і вбивств».

Минулий тиждень був більш,ніж щедрим на події й тенденції,що визначали сутність подальшого розвитку суспільно-політичної ситуації. Про це по-своєму промовисто,не без нальоту певної тенденційності та зацикленості,намагалися догукатися ЗМІ: «Жертва політичної вендети» («Волинь нова»),«В Росії продовжується нейтралізація української громади» («UBR»),«У ЄС упевнені,що МЗС розгорнув проти їхнього посла інформаційну війну» («УП»),«Президент посилює «Сім’ю» і дистанціюється від Партії регіонів» («УТ»),«Василь Байцим: «В першу чергу потрібно думати про безпеку лучан» («Луцький замок»),«Українці вимирають,як динозаври» («LB»)…
Хоча,напевне,й багато хто з полегшенням зітхнув,що відійшов у вчора 29-денний високосний лютий. Правда,його події – не просто віддзеркалення реалій. Згадуючи вкотре минулотижневий «вовчий» чи печерний вирок Печерського райсуду,навіть мимоволі вибудовуєш не тільки логічний (чи алогічний) причинно-наслідковий ряд. Наче мимоволі дається взнаки невипадкова нібито випадковість. Адже серед низки трагічних дат,які «дамокловим мечем»,зависають із минулого над сьогодення і майбуттям – 7 років від начебто самогубства екс-міністра МВС (генерала знайшли на власній дачі 4 березня 2005 року з двома кульовими пораненнями : в підборіддя і скроню). За трагічною іронією долі 160 років тому,теж 4 березня,за загадкових обставин,пов’язаних із не до кінця з’ясованою причиною та симптоматикою недуги,не стало Миколи Гоголя автора «Записок сумасшедшего» та «Мервых душ». Тож,таке враження,ідеологові теорії «мочить всегда,мочить везде» можна навіть не дуже витрачати ресурси: в Україні вміють «розбиратися» з українцями так,що в пеклі навіть почуваються по-райськи івани грозниє,пьотри вєлікіє,леніни та іже з ними.

Але не все так фатально. Навіть із погляду того,що попереду дві дати (9 березня – 198-річчя від дня народження,10 березня – 151 роковини від дня смерті) Тараса Шевченка,якого нерідко називають і Пророком України. Правда,кожен вишуковує з його літературної спадщини те,що відповідає його налаштованості. Один – «Погибнеш,згинеш Україно,не стане й сліду на землі» («Осія. Глава ХIV»,1859),інший – «І на оновленій землі врага не буде,супостата» («І Архімед,і Галілей»,1860). Чи не свідчення того,що саме останню істину ще не похоронили – й намір Президента України зустрітися (12 – 14 березня) з представниками опозиції. Можливо,тоді,вслід за Кобзарем,ще раз переконаємося: «І забудеться срамотня давняя година,і оживе слава,добра слава України» («І мертвим,і живим,і ненародженим …»,1845).

Будьмо!