Не встигли діячі найрізноманітнішого «розливу» повправлятися в словесній еквілібристиці з приводу нової «мінімалки» як предтечі поліпшення матеріального становища співвітчизників у перспективі їхнього ще земного життя. Не встигли понарікати хори «плакальників» із приводу «алкогольного апокаліпсису» у зв’язку з тим,що «вогненну воду» доведеться платити якщо не пекельні,то суттєві гроші. І раптом знову,вкотре зрозуміли: вгору «попливли» ціни на найнеобхідніше. Причому такими темпами,масштабами і перспективами (незабаром стрибне й вартість насущного),що стало зрозуміло,чим повертається обіцянка щодо покращення.
 
Чи можна в цьому сенсі констатувати про відкриття (окрім буквального на Донбасі) ще одного фронту (цінового) у війні проти України та українців? Очевидно,залежно від постановки питання,наявності популізму та епатажу. Та факт залишається фактом – перед новим 2017-м зроблено ще одну справу збідніння українців,аби показник тих,хто опиниться за межею бідності,був ще вагомішим. Аби зростання цін поглинуло всі плюси від підвищення зарплатні деяким категоріям. Тож,з певним рівнем умовності,можна й погодитися про відкриття (правда,уже чергове) відкриття й згадуваного фронту.
 
Такі умови,коли поглиблюється матеріальна прірва між суспільними «верхами» та «низами»,стають благодатним підґрунтям для структур і їхніх господарів,які експлуатують проблему «революційної ситуації» та «реваншу вчорашніх». Та,з іншого боку,навряд чи навчена (у тому числі – й гірким досвідом) українська політична нація «клюне» на таку наживку. Хоча не може не насторожувати все активніша присутність в інформаційному полі (у різних тематичних ракурсах) Віктора Януковича,який заперечує не тільки факт уже доведених 54 телефонних розмов в буремні місяці 2013 – 2014 років з лідером «Украинского выбора»,а й свою причетність до наказів про застосування зброї,запрошення російського президента «наводити порядок». Навряд чи випадково цю особу «вштовхують» у свідомість українців,настрої яких нерідко «кочують» від полярних: після розчарування в персоні – до покладання надій,і знову – по колу. Цілком вірогідно,йдеться про маніпуляції непоганих політичних диригентів,господар і натхненник яких відомо,де сидить.
 
Тим часом,хоч і не йдеться в Україні про дочасні виборчі кампанії щодо коригування (або зміни) вітчизняного політичного олімпу,соціологи не дрімають. Вже названо потенційних переможців парламентських і президентських виборів. Згідно з результатами дослідження,проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у листопаді 2016 року,лідером електоральних симпатій серед політичних партій є ВО «Батьківщина». За цю політичну силу готові віддати свої голоси 17,4% респондентів,які мають намір взяти участь у голосуванні та визначилися у своїх вподобаннях. 12,6% підтримали б БПП «Солідарність»,11,1% – Опозиційний блок,8,4% – Радикальну партію,7,4% – «Самопоміч»,6,2% – партію «За життя»,6,1% – Свободу,5,6% – Громадянську позицію,3,1% – партію Саакашвілі,близько 3% виборців підтримали б Рух Яроша і партію УКРОП. Лідером електоральних симпатій у президентському рейтингу є Ю.Тимошенко – 17,7% опитаних,які готові взяти участь у голосуванні та визначилися у своїх симпатіях,віддали б за неї свої голоси. П.Порошенка підтримують 14,3% опитаних,Ю.Бойка – 10,2%,О.Ляшка – 9,9%,А.Гриценка – 8,2%,В.Рабіновича – 7,5%,А.Садового – 7,3%,О.Тягнибока – 4,5%,Д.Яроша – 2,4%. При цьому цікаво,що,як констатує «Рейтинг»,«на Заході з мінімальним відривом лідирує П.Порошенко,другою йде Ю.Тимошенко. В Центрі лідирує вже Ю.Тимошенко,П.Порошенко на другому місці. На Півдні і Сході з мінімальним відривом лідирує Ю.Бойко,друге місце посідають Ю.Тимошенко (Південь) і П.Порошенко (Схід)».
 
Розпуск парламенту та призначення нових виборів до Верховної Ради України підтримують 45% опитаних,не підтримують 42%,не визначилися – 13%. Найвища підтримка дострокових виборів на Півдні (55%) та Сході (47%). Дещо нижча у Центрі – 44%,найменша на Заході – 39%. Найвищі очікування стосовно перевиборів серед симпатиків Опоблоку (78%) та партії «За життя» (71%). 46% опитаних підтримують ідею відставки Президента України та призначення нових виборів Глави держави,42% – не підтримують,12% – не визначилися із вибором. Найвищі сподівання на дострокові перевибори Президента – на Півдні (59%) та Сході (53%).
 
Звісно,не варто сприймати за «чисту монету» навіть найоб’єктивніші результати соціологічних досліджень. Та,з іншого боку,не слід ігнорувати і цих достатньо суворих попереджень. І складність ситуації полягає ще й у тому,що внутрішні проблеми накладаються на зовнішні. Як звернув увагу екс-Президент України Віктор Ющенко (див. УНН),«на наших очах відбувається крах безпекової політики Європи. Насправді,коли Україна втратила територіальну цілісність і політичний суверенітет і ми до сьогоднішнього дня не можемо знайти наших гарантів,які в 1994 році підписали відповідний документ (Будапештський меморандум – ред.),це говорить про те,що ми бачимо глибоку ревізію Гельсінських угод 1975 року,де фундаментальним принципом для всіх країн Європи було занесено принцип територіальної цілісності,який передбачав цілісність кордонів після Другої світової війни. Світ втратив цей принцип».
 
Тож здійснімо подумки екскурс у минулий тиждень,аби вкотре усвідомити доленосність нинішніх і прийдешніх викликів.
 
«Це вирок»
 
Ми імітуємо реформи,що заведуть нас у глухий кут,в який уже зайшов світ. Так вважає Юлія Мостова,відома українська журналістка і головний редактор видання «Дзеркало тижня» (посилаємося на текст її виступу,опублікований у виданні «Новое время»). Відповідаючи на запитання про те,чи можна порівнювати нинішню Україну з Польщею початку 1990-х років,Мостова наголошує: «Ні,не можна. Вже в задачі після «дано» зовсім інші речі. Світ змінюється,а ми зараз імітуємо реформи,які нас мають привести у той глухий кут,в який прийшов світ». На її думку,маємо усвідомити,що «закінчилася епоха,коли дві найбільші електоральні частини України мали прості відповіді на складні питання. Одна частина завжди казала: ми йдемо в Європу,ми доєднаємося до НАТО і ЄС і ми вирішимо всі наші питання. Інша половина казала: ми йдемо до Росії,ми йдемо в Митний союз. Це були дуже прості відповіді на дуже складні питання. Зараз (спробуймо усвідомити це) обидві протиборні сторони втратили можливість використовувати ці відповіді. Ми нікому не потрібні. Ми нікому не потрібні зараз в тому вигляді,в якому ми є. До нас ставляться як до засобу,а не як до мети».
 
Мостова пояснює,що насправді,нас ніхто не чекає в ЄС; і не тільки тому,що ми на те не заслуговуємо,а тому що того «Європейського Союзу,який ми собі уявляли,вже нема де-факто і не буде де-юре,принаймні в тому вигляді,до якого ми звикли». Своєю чергою,подібна тенденція і щодо Донбасу,так званих «ДНР» і «ЛНР»,де ще хочуть розуміти,що «насправді кинули,що вони не потрібні Путіну і не потрібні Росії. Вони засіб для того,щоб лихоманило всю країну і вона демонструвала,в тому числі і через війну,що буває з тими країнами,де народ береться визначати владу. Ми просто наочна агітація і демонстрація».
 
Відтак експерт резюмує: «Ми не потрібні. Ми навіть не цікаві як ринок збуту. Тому що всі алібаби,амазони і так далі через п`ять років все це захоплять. Ми цікаві тільки самі собі. Вона також ставить запитання,«чи ми усвідомлюємо,що та ситуація,у якій ми опинилися,– жахлива».
 
На її думку,українцям (передовсім – новій генерації) об`єднуватися,вибудовувати громадянське суспільство,не руйнувати,а відбудовувати. У цьому сенсі,наголошує Мостова,наявність «370 політичних партій. Це вирок. В такій ситуації це вирок. Ми маємо з цим щось робити». Констатуючи,що «світ змінюється надзвичайно швидко. І він сам для себе змінюється непрогнозовано. І ми маємо в цьому світі не тільки вижити»,вона наголошує: «Ми маємо бути конкурентоздатними… Нам ще треба звикати до тієї думки,що в нас немає простих відповідей на складні питання. Ні збоку Європи,ні збоку Росії для тих,хто не неї орієнтувався». Нагадуючи,що «ми нація з великою історією,але без історії державності. Над нами завжди були чужі… Ми маємо усвідомити одну річ: що крім розширення рамки завдань,необхідне підвищення амбіцій української нації і українського народу».
 
«Потрібен «антибіотик» проти вірусу популізму»
 
Все частіше не лише в Україні,а й на всіх континентах і майже в кожній країні,звучать крикливі заяви політиків-популістів. На цьому наголошує у виданні «Лівий берег» народний депутат України Ірина Фріз. За її визначенням,ми живемо в епоху популістів. Ірина Фріз зазначає: «Якщо раніше популісти були візитівками лише бідних суспільств,то зараз цією хворобою починають хворіти і багаті держави. Популізм крокує планетою і все більше людей підтримують його. Ще трохи – і популізм стане однією з найсерйозніших загроз для національної безпеки кожної держави». На її думку,«карколомне пришвидшення ритму життя в новому інформаційному просторі призводить до зміни сприйняття самого часу. В результаті основу суспільних запитів складають бажання простих рішень,які мають бути реалізовані тут і зараз; класичні ідеології гинуть; розпорошення уваги членів суспільства призводить до домінанти тактики над стратегією; домінанта тактики призводить до «броунівського руху» в соціумі,що посилюється використанням нових більш ефективних каналів комунікацій».
 
У результаті ідеологія популізму набирає обертів. В залежності від національних особливостей вона може носити лівий чи правий «відтінок». Але це не є кардинально важливим. При цьому популізм активно використовується в зовнішньополітичній боротьбі геополітичними гравцями. «Росія,наприклад,першою почала активно використовувати нові реалії,фінансуючи популістів по світу. Таким чином в Кремлі намагаються виступити режисерами міжнародних процесів і ослабити своїх конкурентів,в основному в Європі. Адже держава,де перемогли популісти,стає більш вразливою,а влада може приймати фактично будь-які рішення,не переймаючись стратегією чи питаннями національної безпеки. Державна політика стає менш ефективною і більш вразливою для зовнішнього впливу»,- підкреслює Фріз. Вона констатує,що «Україна вразлива до впливу «епохи популістів» більше,ніж будь-яка інша країна. По-перше,ми знаходимося в трансформаційній соціально-економічній кризі. Це дуже сприятливий ґрунт для популістів. По-друге,Росія без сумніву і надалі буде фінансувати популістів в Україні для того,щоб розхитати ситуацію. По-третє,в наступному році в Європі очікується посилення популістської складової у внутрішній політиці впливових членів. Це може дестабілізувати ситуацію в ЄС і багато що змінити на європейській арені».
 
На переконання народного депутата,саме тому українському суспільству сьогодні потрібен «антибіотик» проти вірусу популізму. Відтак Фріз наголошує,що потрібно усвідомити: «Простих рішень не буває. Як не буває і швидких трансформацій. Ніякий політик,ніякий «месія» і ніяка влада не вирішить проблем. Їх вирішити може тільки суспільство,поступово змінюючись і продукуючи якісно новий рівень представників влади. Є така мудрість: якщо хтось кидає палицю,то собака завжди дивиться куди полетіла палиця,а лев – на того,хто її кинув. Слідкуємо за Росією і оцінюємо її дії в українській внутрішній політиці – це наша основна загроза сьогодні. Вона нікуди не зникла і не зникне,навіть після кінця режиму Путіна». Вона також радить не розпорошуватися,пам’ятати,що в України є стратегічні цілі: створення сильної,незалежної,демократичної і безкорупційної держави,повернення Криму і Донбасу,європейський вибір,інтеграція з НАТО. «Ніхто нам не допоможе крім нас самих»,- резюмує Фріз.
 
«…дрейфувати в бік від Брюсселя»
 
Європейський союз – у глибокій кризі. На цьому акцентує увагу політконсультант Тарас Березовець,президент Фонду національних стратегій. Він також намагається прояснити,чому ЄС втрачає позиції. На думку Тараса Березовця (див. «Новое время»),«Європейський союз переживає,мабуть,найглибшу внутрішню кризу за свою історію. Ненадання обіцяного безвізового режиму Україні – це всього лиш один з видимих індикаторів досить тривалого процесу переосмислення лідерами ЄС свого місця в сучасному світі. Хоча варто чесно сказати насамперед собі,що Україна вперше повністю виконала свої зобов`язання,а Євросоюз – ні». Роздумуючи про перспективи розвитку ЄС,він зазначає,що лідерство в Євросоюзі змушена взяти на себе Німеччина. При цьому бачення вектора розвитку ЄС останнім часом міцно асоціюється з одним ім`ям: Ангела Меркель.
 
У такій ситуації,наголошує експерт,«Британія і країни ЄС,що орієнтуються в своєму курсі на США,будуть все більше дрейфувати в бік від Брюсселя,що ще більше поглибить розкол союзу. Чергова лінія розлому,найімовірніше,поглибиться вже в 2017 році за підсумками президентських і парламентських виборів у Франції,де перемогу,як видається,будуть святкувати праві,орієнтовані на «прагматичні» відносини з Кремлем». Березовець переконаний,що «Україна повинна чесно подивитися на Туреччину,яку лідери ЄС протягом десятиліть водять як козла на мотузці,обіцяючи інтеграцію і безвіз. Недалекоглядність політики Євросоюзу і нездатність виконувати свої обіцянки повинні протверезити надії на швидкий успіх на шляху європейського майбутнього. Найголовніше,невідомо,в яких межах і в якій кондиції перебуватиме ЄС через 10-15 років,коли Україна зможе досягти критеріїв членства в союзі. І чи захоче та,майбутня Україна,розділити всі його проблеми».
 
Рекомендуючи перестати дивитися на ЄС через рожеві окуляри і як на джерело вирішення всіх проблем,аналітик резюмує: «Пошук зовнішньополітичних гарантій і підтримок набагато перспективніший на двосторонній основі зі США,Британією,країнами Центральної Європи,Балтії та,окремо,НАТО».
 
«…можливості реваншу проросійських сил»
 
В Україні тривають політичні «хитання». Своїми міркуваннями з цього приводу ділиться аналітик Валентин Торба. Він також висловлюється щодо вірогідних наслідків дочасних парламентських виборів та ймовірності реваншу антиукраїнських сил (див. «День»). На думку Валентина Торби,«розмови про дострокові вибори до парламенту піднімають ще одне питання – можливості реваншу проросійських сил. Якщо ще рік тому багато експертів не вірили у можливість такого реваншу,то нині,після провалів нової влади (яка здебільшого вийшла із лона старої) на євроінтеграційному фронті та низки інших провалів,така ймовірність стала реальною. Більш того,навіть зовнішньополітична кон’юнктура досить сприятлива для проросійських сил. І це торкається не лише країн Європи». Він цитує політолога Михайла Басараба,який наголошує,що «парламентські вибори вже зараз і сьогодні не призведуть до суттєвого покращення якості правлячої еліти. Є шанс навіть погіршити… Сьогодні наступальна тактика колишніх «регіоналів» справляє враження можливого реваншу. І,якщо нічого не буде мінятись,то такий реванш цілком ймовірний,адже Кремль зупинившись на Донбасі,перейшов до застосування іншої тактики – не продовження збройної агресії,а дестабілізації всередині України». Констатуючи,що в Україні тривають політичні хитання на тлі владних невдач,Торба резюмує: «Політики вкотре поринають в розбудову власних проектів,зокрема,за допомогою «заїжджих гастролерів»,які зрештою приречені стати лише елементами в грі місцевих кланів. Системного і глибинного вивчення причин деструктивних процесів,не дивлячись на наявність великої кількості експертів та спеціалізованих інститутів,немає,що й призводить до руху по колу старих помилок».
 
«…в центрі конфлікту декількох цивілізацій»
 
Філософ Сергій Дацюк переконаний (див. «Українську правду»): «Якщо революція назріла,її не варто спиняти,бо цивілізаційні наслідки будуть катастрофічні. Каналізована соціальна енергетика громади призведе до великої руїни – в економіці,в політиці,в соціальному мисленні і в самій ментальності народу». При цьому він нагадує,що «революції відбуваються через неадекватність правлячих класів новій ситуації в світі та в країні. Революції відбуваються через неспроможність правлячого класу рефлексивно аналізувати ситуацію та адекватно відповідати на виклики часу». А відтак резюмує: «Зараз знов настав такий момент в Україні. Саме зараз український правлячий клас всією українською громадою переконують,вмовляють і навіть змушують – зробіть реформи,здійсніть люстрацію,покарайте явних вбивць,злодіїв та корупціонерів,знищіть монополізм в економіці та вплив олігархів на політику».
 
Аналітик намагається спрогнозувати розвиток ситуації,коли вдасться «відвернути увагу від реформ всілякими фейковими допитами Кривавого Президента та іншими фейками,коли з підвищеними тарифами громадяни так чи інакше погодяться». На його думку,«наслідком цього буде не просто економічне падіння,соціально-культурна депресія і занепад української політики. Україна – це не Чилі,вона знаходиться в центрі конфлікту декількох потужних цивілізацій. Тобто нинішнє намагання української влади каналізувати соціальну енергетику громади і її прагнення до революції – це масштабна історична помилка,наслідки якої будуть прокляттям наступних поколінь українців,а ціною – руйнування України як такої».
 
Дацюк переконаний: «Перевибори Парламенту та Президента – це найкращий і найбільш мирний шлях виходу з нинішньої кризової ситуації. Зовсім скоро настане час,коли перевибори стануть здаватися єдиним виходом. Але тоді вже може бути пізно».
 
«Головне їхнє завдання…»
 
Секретар Ради національної безпеки і оборони України Олександр Турчинов переконаний (див.сайт РНБО),що оскільки «ворог не зміг прорвати нашу оборону на фронті,тому постійно здійснює спроби підірвати ситуацію зсередини. Це повністю вписується в теорію гібридної війни,яку проти нас веде Російська Федерація. Головне їхнє завдання – це повна внутрішня дестабілізація,безлад і хаос. Зрозуміло,що країна,занурена в хаос,не здатна забезпечити свою оборону. Саме тому на дестабілізацію всередині країни чітко спрямовані дії спецслужб Російської Федерації. Вони намагаються розхитувати ситуацію через проросійські ЗМІ,спеціально створені групи в соціальних мережах,через екстремістські організації та агентуру впливу в українській політиці…».
 
При цьому Секретар РНБО України наголосив,що спроби дестабілізувати ситуацію через масові акції,які мали перейти в масові заворушення 15-го і 21-го листопада,зазнали поразки,оскільки їх не підтримав народ. «У результаті відбулися «хороводи покупної масовки» 15-го,локальні витівки хуліганів і мародерів – 21-го. Звичайно,і 15-го,і 21-го на вулицях Києва були і прості,патріотично налаштовані люди,що вийшли захистити свої права або відзначити третю річницю революції,але їх було не дуже багато,і вони не були націлені на провокації»,- сказав О.Турчинов.
 
«Я вірю в мудрість нашого народу,його відповідальність за свою країну. З іншого боку,і влада повинна виконувати свої функції так,щоб у людей не було підстав виходити на вулицю. Фактично,має бути соціальний договір між владою і суспільством,коли влада робить у найскладніших умовах все можливе для стабілізації ситуації,демонструє прозорість мобілізації і розподілу обмежених ресурсів,забезпечує безпеку громадян і поетапність збільшення їх доходів. При цьому і громадяни підтримують стабільність і безпеку своєї країни з огляду на ті загрози,які стоять перед нами»,- підкреслив Секретар РНБО України.
 
«Ворог,який веде проти нас гібридну війну,намагається все зробити для дестабілізації ситуації,для делегітимізації і знищення системи влади в країні,щоб дискредитувати і ізолювати Україну,зруйнувати керованість і захищеність,придушити здатність до опору,- заявив О.Турчинов. – Але я впевнений,що ці плани «кремлівські мрійники» ніколи не зможуть здійснити». Він також висловився щодо погроз завдати ракетного удару по Україні. «Загрози застосувати зброю проти України – це спроби переведення в активну фазу гібридної війни,яку Росія веде проти нашої країни протягом останніх трьох років… Ми і надалі будемо зміцнювати обороноздатність нашої держави і продовжувати ракетні випробування і вчення,відповідно до затверджених планів і графіків у межах нашої суверенної території і суверенного повітряного простору»,- сказав Турчинов.
 
«Воювати замість України ніхто не буде»
 
Представниця України в політичній підгрупі Тристоронньої контактної групи з урегулювання ситуації на Донбасі Ольга Айвазовська зазначає (див. «Politeka») ,що «Російська Федерація – складна сторона перемовин. Це країна-агресор. Наївно очікувати,що після вторгнення наступне завдання Москви принести в Україну мир». Вона нагадує: «Москва завжди демонструє готовність до діалогу,але насправді,це не означає,що все дійсно так. Сьогодні для Росії у зовнішній політиці складаються сприятливі умови. У Європі перемагають проросійські лідери. Зокрема,у Франції двоє ключових кандидатів,які мають шанс на перемогу,досить дружні і лояльні до РФ. Складно спрогнозувати й результати виборів у Німеччині. Тому Росія може використовувати тактику затягування часу,щоб вся картина перебудови Європи й світу склалася для неї в оптимальному вигляді».
 
На думку експерта,Україні не слід відмовлятися від Мінських домовленостей. Вона переконана,що ««Мінськ» – це пастка для Росії,і відмова від цього формату перемовин з ініціативи України дуже небезпечна. Це якраз те,чого б хотіла Москва». А відтак пояснює: «РФ проводить досить послідовну й агресивну політику щодо розхитування єдності в Євросоюзі,щоб з неї зняли санкції. Але діяльність Росії у Сирії призвела до того,що,принаймні,на певний період часу це питання не буде вирішене на користь Кремля. Як би це страшно не звучало,Україні пощастило отримати санкції щодо Росії. Без них,аргументів чи впливу не багато. Воювати замість України ніхто не буде».
 
У той же час,Айвазовська зазначає,що «процес мирного врегулювання не простий і дуже тривалий. Так,конфлікт у Північній Ірландії тривав історично 100 років,а мирну угоду було підписано лише у 1998 році… Мінським домовленостям пішов уже третій рік,і здається,що це глухий кут. Але насправді така природа конфлікту. Чим довше триває агресія,бойові дії,протистояння,тим більше часу потрібно на врегулювання ситуації. Один рік війни – це десять років розмінування території. Тобто Україні вже потрібно 25 років лише для цього. Мінські домовленості – річ непопулярна,але фактично вони й стримують агресію. Якщо від них відмовимося,розв’яжемо руки Російській Федерації й нічого не виграємо».
 
«Ми обов’язково переможемо»
 
Петро Порошенко звернувся до Українського народу з нагоди 25-ї річниці Всеукраїнського референдуму (посилаємося на офіційне інтернет-представництво Президента України),нагадавши,що 1 грудня відзначалася надзвичайно важлива та символічна дата — 25-та річниця Всеукраїнського референдуму на підтвердження Акта проголошення незалежності України,Глава держави наголосив: «Це був безпрецедентний чин єднання нації,унаслідок якого не залишилося місця жодним сумнівам у прагненні Українського народу жити у власній державі». На його переконання,«нині цивілізований світ сповна усвідомлює життєву необхідність існування великої європейської держави України у її міжнародно визнаних кордонах — як запоруки стабільності і верховенства права у міжнародних відносинах та миру на Європейському континенті».
 
Глава держави зазначає,що головним гарантом власної незалежності мають стати самі українці,зберігаючи єдність і непохитність перед нинішніми викликами та загрозами. «Без перебільшення,сьогодні єдність суспільства — це питання збереження державності. Якщо не хочемо знову бути зруйнованими зсередини та поневоленими російським агресором,не можемо дозволити ніякого розбрату,внутрішніх інтриг,отаманщини»,- підкреслює він. Президент констатує,що «сучасні реалії диктують як стратегічні,так і невідкладні завдання. Головним із них є викорінення корупції,яка десятиліттями існувала завдяки зацікавленим можновладцям».
 
Вітаючи усіх співвітчизників із 25-ю річницею Всеукраїнського референдуму на підтвердження Акта проголошення незалежності України,Петро Порошенко закликав «до єдності і конструктивної співпраці,консолідованих зусиль в ім’я миру,добробуту і процвітання нашої держави». А відтак висловив переконання: «Ми обов’язково переможемо».
 
Навряд чи можна заперечити факт неминучості торжества Вищої Справедливості. Добро неминуче перемагає зло. Правда,шлях зазвичай трагідраматичний. У цьому знову переконується Україна. Тим паче,маючи поряд таких сусідів у контексті зведеного в неписане привило культу сили.
 
Минулого тижня Україна,незважаючи на погрози Росії знищити пускові установки,провела 1 грудня в значній мірі показові ракетні стрільби. Заплановані на 2 грудня пуски не здійснювалися. Російський електорат заспокоїла обіцянка шефа українського військового відомства. З цього приводу екс-міністр Анатолій Гриценко цитував видання «Українські новини»: «Українська сторона не має наміру завдавати удару у відповідь по російських силах в окупованому Криму у випадку російської ракетної атаки проти сил ЗСУ,задіяних у ракетних стрільбах на півдні країни. Відповідну заяву зробив Міністр оборони України Степан Полторак,відповідаючи на питання журналістів:«Ні. У нас немає такої зброї,щоб стріляти по Криму». А відтак обурювався: «Значить,ворог (якщо захоче) може наносити удари по позиціях наших ЗРК,може знищувати нашу техніку,може вбивати наших солдат – і все це абсолютно безкарно,адже його на високому урядовому рівні запевнили,що наказу відкрити вогонь у відповідь не буде? Як і навіщо ТАКЕ можна було заявити? До того ж після багатократних попередніх заяв Порошенка,Турчинова,Муженка,самого Полторака про те,що Збройні Сили готові дати ворогові рішучу відсіч…».
 
Однак все-таки наша країна зважилася на демонстративний крок. Причому за умов,коли кремлівський режим видозмінює тактику щодо стратегії «обустройства Украины». Нагадаємо,що у 56-му пункті нової 38-сторінкової Концепції зовнішньої політики Російської Федерації,яку 1 грудня підписав президент Володимир Путін,констатується,що РФ начебто «зацікавлена в розвитку всього різноманіття політичних,економічних,культурних і духовних зв`язків з Україною на основі взаємоповаги,вибудовуванні партнерських відносин при дотриманні своїх національних інтересів».
 
Правда,ціна імперських «любові»,«братерства» та «дружби» добре відома. Тож не слід бути бранцями ілюзій. На цьому наголошували й ЗМІ: «Мученики і фарисеї» («День»),«Чому майбутній президент Франції буде точно проросійським» («Еспресо»),«Ціна Трампа» («Тиждень»),«Безвізовий режим з Україною навмисно блокують в ЄС,- євродепутат» («РБК –Україна»),«Бенефіс Віктора Януковича» (DW),«Відхід команданте» («День»),«У Міноборони не виключають ракетного удару з боку Росії» (УНІАН),«Від гвинта. Народний рух Савченко» («УП»),«Нова хвиля знецінення гривні» («ЛБ»),«Німеччина запобігла війні між Росією і Україною – DieWelt» («Факти»),«Чим для України обернуться ракетні навчання біля Криму» («НВ»),«Україна не має наміру відповідати на ракетний удар Росії,- Полторак» («Українські новини»),«Путін начебто сказав Лаврову – про Україну поки що забудемо» («Страна),«Немає передумов для оголошення позачергових виборів» («Газета по-українськи»),«Харківські замість донецьких» («Тиждень»)…
 
Якщо з приводу стратегії Кремля щодо України нема сумнівів (може змінюватися та й змінюється лише тактика щодо ліквідації державності та знищення «в общем-то одного народа»),то оптимістичні надії на підтримку Європи здатні канути в небуття.
 
«Три роки тому ЄС,усвідомлюючи для себе всі ризики повного відходу України під російський протекторат,вмовляв Януковича підписати Угоду про асоціацію,- зазначає переший заступник Голови Ірина Геращенко (див. «НВ»).- Сьогодні,після тисяч жертв,коли Україна залишається останнім форпостом експансії тоталітарного російського режиму,коли українці щодня демонструють відданість європейським принципам і залишаються найбільшими європейцями на континенті,ЄС безсоромно гальмує безвіз і повну ратифікацію угоди. Що трапилося з самим Європейським союзом? Чи усвідомлюють у Брюсселі,Парижі,Берліні та інших столицях всі ризики від втрати українцями довіри до ЄС?».
 
Як бачимо,справді болісних питань більше,ніж відповідей. Та відповідати на них доведеться передовсім нам самим,адже не маємо права на поразку. Навіть тоді,коли,як зазначає в «Апострофі» керівник Центру звільнення полонених «Офіцерський корпус» Володимир Рубан,про те,чи піде далі в Україну Путін,«це вже у Трампа потрібно запитати». Будьмо!
 
Автор публікації – Віктор ВЕРБИЧ