Якщо,згідно з біблійним приписом,понад вік може тривати день,то й чверть століття,незважаючи на непоправність втрат і неймовірний тягар випробувань,здається мало не миттєвістю. Історія не знає спочинку. Горбачовський термін «прискорення» став не стільки характеристикою приреченої радянської версії російської імперії,скільки ознакою парадоксальної епохи.
 
У цьому сенсі,роздумуючи про реалії та тенденції тижня,що став надбанням історії,неодмінно слід озирнутися на доленосні події 25-річної давності. 7 грудня 1991 року лідери України,Росії та Білорусі зібралися на урядовій дачі у Біловезькій Пущі,де почали переговори про припинення існування СРСР. І в цей час перший та останній президент СРСР Михайло Горбачов у своєму кремлівському кабінеті давав телевізійне інтерв`ю українському журналістові Зиновію Кулику. Він зрікав у стилі «демократа»,вважаючи,що «зі схожих кроків,таких,як проголошення незалежності,починається ворожнеча між народами». А відтак,добре знаючи,якою є справжня сутність імперського монстра,запитував,«чи готовий народ України до кровопролитних конфліктів?». Після цього люто зривався і верещав: «Немає? Ну,тоді будуть… Обов`язково,я думаю,будуть».
 
І в цьому сенсі він не помилився. Ядерна «горила»,плюючи на норми міжнародного порядку,наводить свій «лад». Поки що практично безкарно,за потурання світової спільноти,кидаючи в топку реваншизму і долі своїх рабів. При цьому від фактично одноосібного теперішнього «вождя» РФ,який називає крах Союзу РСР найбільшою катастрофою і за допомогою зброї,яку спершу апробував на Грузії,«обустраивает» Україну (загарбаний Крим,війна на Донбасі) та Сирію,«показує» зуби Балтії та Скандинавії,у захопленні більшість російської нації.
 
Та,з іншого боку,Кремль,знявши маску пристойності,зробив послугу й народам,на які розкрив свою ненаситну пащеку. Зокрема це стосується і нашої держави,де стає все монолітнішою українська політична нація. У цьому сенсі експерти згадували і ще одну знакову подію. Хай вона не «кругла»,але два з половиною роки президентства Петра Порошенка – на «вагу» кількох термінів за «капітанським стерном» Української держави. Очевидно,з часом,аналітики дадуть адекватну оцінку діяльності лідера,який взяв на свої плечі титанічний тягар і попри всі «мінуси»,зумів здійснить найістотніше – зберегти Українську державу,на якій фактично вже ставили хрест апологети путіно-гундяєвського криваво-сатанинського «руського мира». Тим не менше,ворог зараз активізує та урізноманітнює методику буквальної та гібридної війни,намагаючись розхитати ситуацію в нашій країні,посіяти зневіру,завдати удару по найавторитетніших,найвпливовіших українцях. Тому й не варто ігнорувати попередження Святослава Хоменка (аналітична розвідка «Екватор Президента: «перемоги» і помилки Порошенка» на сайті «ВВС Україна»): «Звичайно,у житті всяке буває,і каденція Глави України може виявитися меншою за прописані в Конституції п`ять років».
 
Загалом нинішні реалії можна до певної міри охарактеризувати лаконічною констатацією президента Європейської ради Дональда Туска з його листа до президента Європарламенту Мартіна Шульца: «Час не на нашому боці,але ми ще можемо виграти ці перегони» (див. «Укрінформ»). Тим не менше,схоже,для ЄС,який має предостатньо ознак дезінтеграції,зараз не до України. Тобто,як і майже завше,ми знову залишаємося сам-на-сам із ворогом. У кращому випадку від тих,хто називає себе нашими союзниками,можна хіба що очікувати,що вони не вдарять у спину. Але й такі сподівання (згадаймо приклад Польщі) – це ілюзія. Тож спробуймо подумки перегорнути кілька сторінок минулого тижня,аби вкотре усвідомити суворість викликів.
 
«Шанс на виживання України як держави»
 
Виповнилося 22 роки від часу підписання у Будапешті «Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї». Згідно із документом,підписаним 5 грудня 1994 року президентами США,Росії,України та прем`єром Великої Британії,Київ відмовлявся від ядерного арсеналу,який на той час був третім найбільшим у світі (після США і Росії). Натомість США,Росія та Британія брали на себе такі зобов`язання: «Поважати незалежність,суверенітет та існуючі кордони України; утримуватися від загрози силою або її застосування проти територіальної цілісності або політичної незалежності України; утримуватись від економічного тиску,спрямованого на те,щоб підкорити своїм власним інтересам здійснення Україною прав,притаманних її суверенітету».
 
В Україні цей документ сприймали як один з інструментів гарантій безпеки від найпотужніших світових гравців. Відтак,після анексії Криму і початку конфлікту на Донбасі,Київ вважає цю міжнародну угоду порушеною одним із підписантів – Росією. При цьому нерідко в Україні критикують і те,як дотримуються своїх зобов`язань інші підписанти документу – західні країни.«Я би назвав це не річницею,а роковинами,- говорить про своє ставлення до Будапештського меморандуму екс-міністр закордонних справ України Володимир Огризко (тут і далі посилаємося на «BBC Україна»). – Ми перейшли від зовнішньої політики ілюзій до «ріалполітік». Підірвано головний принцип міжнародного права: pacta sunt servanda – «угоди мають виконуватися».
 
Оцінки чинних представників українського МЗС стриманіші,але так само негативні. «Це сумна річниця»,- каже заступник директора політичного департаменту МЗС України Петро Бешта. За словами дипломата,Будапештський меморандум – приклад того,як те,що розпочиналося як «success story» завершилося дуже трагічно,фактично,«поразкою ліберального світоустрою». Натомість Олексій Семеній,директор Інституту глобальних трансформацій,вважає,що провал Будапештського меморандуму має підштовхнути Україну до використання асиметричної моделі безпеки,яка б спиралася не тільки на усталені канони. Йдеться про щось на кшталт давньої історії Давида і Голіафа,або про здатність дати ефективну відповідь сильнішому противнику при обмеженості власних ресурсів,- пояснює експерт.
 
«Попередні моделі,які намагалася використати Україна,в основному базувалися на тому,щоб знайти певну зовнішню парасольку чи зовнішній патронат»,- каже Олексій Семеній,і додає,що усі ці спроби були марними. При цьому,додає експерт,асиметрична модель безпеки має бути дуже гнучкою,аби враховувати швидкість і масштаби змін у світовій політиці,«підлаштовуватися під кардинальні зміни зовнішнього світу і давати час на шанс на виживання України як держави».
 
«Від Президента ми скоро почуємо…»
 
Політологи вважають,що конфлікт президента України Петра Порошенка з главою Міністерства внутрішніх справ Арсеном Аваковим матиме розвиток. Такі думки вони висловили на прес-конференції (див. УНІАН). Директор Інституту глобальних стратегій Вадим Карасьов вважає,що,попри заклик Петра Порошенка не політизувати ситуацію у зв‘язку з трагічною загибеллю поліцейських на Київщині,вона є політичним скандалом. «Якби Аваков не був такою ключовою фігурою в коаліції,якою є,то його відставка була б штатною подією – його партія подала б іншу кандидатуру. Проблема у персоналізації проблеми. Зверніть увагу,що першим прокоментував трагедію Антон Геращенко,і вже від його версії стали будувати інші варіанти»,- сказав він.
 
Своєю чергою,експерт Корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика» Костянтин Матвієнко вважає,що народний депутат Антон Геращенко поквапився зі своєю версією перестрілки,яку відтак спростував т.в.о. голови Національної поліції України Вадим Троян на нараді у президента.«Він повідомив,що мала місце банда,яка діяла під дахом правоохоронних органів. Тому Аваков і мовчить. Він контролює силовиків,боєздатні підрозділи,і тому Президенту небезпечно зараз вимагати відставки Авакова. До того ж він під час допиту Януковича продемонстрував,хто в домі господар,коли «беркутівців» не вивезли з СІЗО. Мовчання Авакова – це або розгубленість,або не сьогодні-завтра ми почуємо від нього якісь ультимативні речі,і Президенту буде важко контролювати діяльність свого уже,очевидно,колишнього союзника»,- сказав експерт.
 
Разом з тим,директор соціологічної служби «Український барометр» Віктор Небоженко вважає,що Президент,закликавши не політизувати ситуацію з трагічною загибеллю поліцейських,насправді готується попросити Авакова звільнитися. «МВС – силове відомство,і якщо Аваков лишиться,то він становитиме небезпеку. Тому від Президента ми скоро почуємо неприємні речі про Авакова. Але Аваков просто так не піде з поста,бо нікуди. Тому я чекаю від Президента жорстких кроків. Спочатку армія «порохоботів» навалиться на міністра,і якщо він оступиться – один варіант. А – ні,президент прямо скаже – народ проти. І Авакову доведеться приймати рішення»,- додав експерт.
 
«Це лише вершина айсберга»
 
Нагадавши,що найчастіше громадськість адресує своє невдоволення з приводу чинного міністра МВС Президенту Петру Порошенку,який – не тільки гарант Конституції,а й Верховний головнокомандувач і цілком відповідає за силовий блок,політичний аналітик Віталій Філіповський резюмує (див.rian.com.ua): «Але Аваков у діючій політичній моделі має приблизно таке ж відношення до Порошенка,як Олег Ляшко до української опозиції. Аваков – повністю автономна,самодостатня фігура,на яку орієнтується не тільки МВС і добровольчі батальйони,а й широка когорта політичних і бізнесових «вирішував»,що представляють його інтереси в цілих секторах української економіки».
 
На додачу до цього,наголошує політолог,«Аваков контролює останню опору неіснуючої навіть на папері коаліції з БПП,яка підвісила Порошенка на гачок дострокових парламентських виборів,і в разі чого готова буде тягнути на дно разом з собою і президентську партію».
 
За цих умов проблематично «всерйоз говорити про можливість Порошенка впливати на Авакова». До того ж,наголошує аналітик,«це лише вершина айсберга»,оскільки в Президента можуть виникнути проблеми з командою «НФ»: і з секретарем РНБО Олександром Турчиновим,і нардепом Сергієм Пашинським,син якого очолює «Укрспецекспорт». На його переконання,«Генерального прокурора Юрія Луценка теж помилково записують в «люди Порошенка». Насправді,Генеральна прокуратура виступає в ролі опори президента лише в політичному сегменті». Філіповський резюмує: «Єдина структура,яка безпосередньо підпорядковується Порошенку,- це армія в особі міністра оборони Степана Полторака». Але при цьому,пояснює він,«жодне рішення по армії не приймається без узгодження Петра Порошенка з внутрішніми і зовнішніми партнерами. Тому ресурс цей досить умовний».
 
Політолог наголошує: «У цих умовах Президент України виглядає відверто залежним від цілого ряду суб`єктів. І кожен з них в рівній мірі може не тільки саботувати його рішення,а й диктувати свої умови. Саме тому до тих пір,поки Аваков повністю не втратить свій політичний вплив на Порошенка або ж поки хтось із них не оголосить свому чинному партнеру відкриту війну,ніякі Княжичі не вплинуть на ситуацію в силовому блоці».
 
«План простий»
 
За версією аналітиків «РБК-Україна»,«на Банковій натякають,що Саакашвілі насправді їх проект,і що за створенням «Руху нових сил» стоїть перший заступник голови АП Віталій Ковальчук… Раніше Ковальчуку приписували ідею створення партії «Наш Край»,яка на місцевих виборах відтягнула частину голосів «Опозиційного блоку». Співрозмовник «РБК-Україна» з команди Президента пояснює: «План простий – він повинен «обійняти» Садового,що в результаті його «обнулить»,і буде штовхатися з Тимошенко. А вона нам заважає».
 
Про те,що Саакашвілі співпрацює з Банковою,раніше заявляв і нардеп від БПП Мустафа Найєм,який раніше вів переговори з Саакашвілі про створення нової партії. «Одна з причин,по якій навесні цього року не відбулося об`єднання всіх «нових» в єдину партію,були саме переговори Михайла Саакашвілі з адміністрацією президента. На Банковій вдалося умовити його не форсувати цей процес,внаслідок чого результати багатоденних переговорів були перекреслені,а проект заморожений»,- сказав Найєм після відставки Саакашвілі з посади голови Одеської ОДА.
 
Натомість у команді Саакашвілі стверджують,що з Президентом вони не співпрацюють. Давид Сакварелідзе заявив «РБК-Україна»: «Ковальчук сьогодні є основною опорою Порошенка за маніпуляціями політичними проектами. Він фактично розрубав на дві частини і зруйнував політичну силу УДАР,яка,по суті,колись була здоровою політичною силою. Політичний проект «Наш край» – це його проект,який був створений на противагу,наприклад,Партії регіонів. Він зараз намагається зліпити кілька маленьких політичних проектів,якими вони сподіваються забрати у нас голоси. Ковальчук – це людина,яка завжди хоче бути у владі,і такі люди нам просто не потрібні. Нічого спільного у нас з Ковальчуком,слава Богу,немає,і не буде».
 
«Загроза для України виходить відусюди»
 
На переконання начальника Генерального штабу,генерала армії Віктора Муженка,«зараз головне для нас – вистояти,відбитися від агресії. Ми маємо справу з російськими військами,які зі зброєю прийшли на нашу землю. Обов’язок військового – захистити країну й її народ». При цьому він наголошує,що «був у людей певний психологічний злам,особливо на початку війни,у 14-му році,адже розпочалися реальні бойові дії там,де ми найменше чекали,проти тих,кого вважали ледь не однополчанами. Але війна швидко розвіює ілюзії. Наші військові швидко оговталися від першого шоку. Це вони вписали в історію нашого війська абсолютно видатні сторінки справжнього героїзму,звитяги і,на жаль – самопожертви. З’явилися справжні легендарні командири,непереможні бійці,якими може пишатися вся країна. Наші люди – це наш головний скарб і наше історичне надбання»(тут і далі посилаємося на «Укрінформ»). Генерал констатує,що «наші солдати й офіцери буквально з попелу відновили боєздатне і потужне військо,зупинили ворога. Але цього ніколи не вдалося б зробити без самовідданої,я б навіть сказав – тотальної підтримки з боку народу,всіх українців,які на собі відчули російську «любов» до України й усього українського. Не лише армія – весь народ зараз виборює власну свободу і своє майбутнє. Така єдність армії з народом,спільна та неділима відповідальність за долю Батьківщини – це,напевно,є гідним результатом нашого шляху,з усіма його злетами і падіннями».
 
Роздумуючи про шляхи звільнення окупованої території,він резюмує: «Парадокс у тому,що ймовірні військові відповіді існують,а реальних військових рішень немає. Окуповані території – це міста та селища,де живуть українці. Ми протистоїмо російським окупантам,але не можемо вчиняти так,як вони вчиняли в Чечні або нині діють у Сирії,знищуючи цілі міста з використанням стратегічних бомбардувальників. Ми – не вони,і не можемо знищувати власний народ,жодна «перемога» не варта таких жертв. Треба шукати інший шлях. Це стосується всіх окупованих територій,як у Донбасі,так і в Криму».
 
На думку начальника Генштабу,«алгоритм врегулювання є зрозумілим – відновлення контролю над державним кордоном за участі міжнародних спостерігачів,припинення постачання на нашу територію військ та зброї Російської Федерації,потім поступовий процес політичного врегулювання. Зрозуміло,що певний час на звільнених територіях діятимуть тимчасові цивільно-військові адміністрації,головним завданням яких буде повернути правопорядок і відновити дію органів державної влади. Після того,як ситуація заспокоїться,можна вести мову про вибори на цих територіях України. Не раніше. Адже жодні демократичні механізми просто не працюють під загрозою зброї». Він також окремо наголошує,що «розмовляти про будь-яке створення демілітаризованих зон,про відведення російських військ від лінії зіткнення і про їх повне виведення з території України треба з Росією,а не з російськими маріонетками з ЛДНР. З цими персонажами говорити немає про що – вони безголосі й не мають власної волі. Саме Росія є стороною цієї війни,про що добре знає міжнародна спільнота. Російська Федерація і має нести всю повноту відповідальності за військові злочини в Україні,за горе й руйнацію на Донбасі. Переконаний,що так воно і буде,врешті-решт».
 
Генерал армії акцентує увагу на те,що «загроза для України виходить відусюди,де є російські війська. Це не лише Схід. Ми можемо чекати удару від російських угруповань з Півночі,з Південного Заходу і з Півдня,з Криму,де росіяни зосередили суттєві наступальні спроможності. Ми реально оцінюємо ці загрози військового характеру,прораховуємо ймовірні сценарії розвитку подій на випадок масштабної російської агресії. Ці сценарії відпрацьовуються під час навчань,ми вчимося мобільній та гнучкій обороні,концентруємо зусилля на найбільш загрозливих напрямках». А відтак резюмує: «При тому,що Російська Федерація володіє більшою кількістю зброї та людського потенціалу,у нас є ключова перевага. Ми – на своїй землі,яка буде буквально горіти під ногами окупантів».
 
«Ще один бік небезпеки…»
 
«Популізм стає найпоширенішим вірусом сучасності»,- констатує народний депутат Ганна Гопко (див.«День»). А відтак пояснює,що він зупинив спробу конституційної реформи в Італії,яка мала усунути хронічну політичну та фінансову нестабільність у країні. Через складність проходження рішень через парламент,кабінет Ренці не міг здійснити обіцяні реформи,спрямовані на економічну стабілізацію. На її думку,«це «ні» одного зразка з Брекзітом та зростанням популярності правих сил у багатьох європейських країнах… Це вже можна назвати великим європейським трендом». Очевидно,зауважує Гопко,«праві політичні сили,які раніше вважалися непрохідними,отримують від цих подій значний імпульс. Це пов`язано і з широкими соціальними програмами в ЄС,які вирощують лівий електорат і популістів,паралельно знищуючи національну інтелектуальну буржуазію або середній клас,який і створив сучасну європейську демократію».
 
Нагадуючи,що наступного року вибори пройдуть у Франції,Німеччині,Нідерландах,народний депутат резюмує,що «прихід правих сил,або принаймні формування коаліційних урядів за їхньої участі,є дуже ймовірним. Основний запит європейського виборця сьогодні – більше ефективності від уряду,зокрема і в питаннях внутрішньої безпеки. Більш жорстке регулювання міграційної політики». Вона також зазначає,що «американські вибори виявили ще один бік небезпеки – можливість технічного або «хакерського» впливу на виборчий процес з боку Росії. На додачу до вже відомих механізмів – фінансового спонсорства партій (Народний фронт у Франції) або гібридної війни».
 
«Ситуація повториться»
 
Через три роки після саміту «Східного партнерства» у Вільнюсі (28-го листопада 2013 року),де Янукович міг,але не підписав угоду про Асоціацію з Євросоюзом,Кремль напрацьовує варіант нового способу повернення України в російське стійло. На цьому наголошує аналітик Роман Цимбалюк (див. УНІАН). Зазначаючи,що у Кремлі знову починають подумувати про те,як знайти спосіб повернення України в російське стійло,він констатує: «В Росії повторюється теза,що до влади в Україні прийшли корупціонери і бандити,та ще й Європа зволікає із запровадженням безвізового режиму… Україна сама розвалиться під тягарем своїх помилок,і,щоб цього уникнути ,пора б Києву знову розгортатися на схід. Схема проста: Крим наш і Донбас наш – «чесно захоплені» і де-факто залишаються російськими. Страшний період вторгнення російським істеблішментом українцям пропонується просто забути,«перегорнути сторінку». Адже «всі втомилися».
 
Наступний крок,на думку аналітика,- «це поява в українській політичній тусовці осіб,які також будуть тиснути на те,що всі біди українців – від діючої влади,а також,що вже давно все слід би «повирішувати з Путіним». У Кремлі спростовувати такі слова не стануть,а,швидше за все,навіть підіграють в створенню ілюзії,що бойові дії можна швидко припинити. Головне – частіше повторювати в українських ефірах мантри «громадянська війна» і «іхтамнєт». Про 10 000 українських громадян,які загинули через цю політичну брехню і щупальців «русского мира»,ці «нові обличчя» забудуть». Так само,як забувають про своїх загиблих в Росії,затикаючи роти їх сім`ям погрозами і подачками. Цимбалюк зазначає,що «вже зараз в Москві запитують: хто може відродити проросійський вектор в політиці України? Поки про це відкрито сурмлять тільки політичні «біженці»,з яких навіть Кремлю простіше сформувати штрафний батальйон «Новоросія»,ніж намагатися вдихнути життя в ці зморщені політичні трупи».
 
Він також резюмує: «Кремль не влаштовує українська влада в принципі. Москва «мочила» свого часу Ющенка,до саміту у Вільнюсі – Януковича,зараз в такому ж становищі Порошенко. Коли оберуть нового президента,ситуація повториться. Будь-які хвилювання і втрата «керованості» буде загрожувати нашій державі новими витками ескалації війни. Москва не хоче миру з Україною,тому що не хоче незалежної України в принципі. Кремлю не підійде будь-яка українська влада – «товаришів» влаштують тільки призначені ними в Київ і Львів намісники – як у Сімферополі,Донецьку та Луганську».
 
Незасвоєні уроки історії зазвичай відлунюють не тільки повторенням минулого ( з кавалькадою трагедій і «глухих кутів»). Вони вибухають у стократ потужнішими руйнівними катастрофами. Ціна за політичну сліпоту,нездатність за посмішкою путіно-гудняєвців побачити лиховісний оскал найстрашнішого ворога може стати фатальною.
 
Поки що чинний Держсекретар США Джон Керрі звернув увагу на ситуацію в Україні. На його переконання,«конфлікт на Донбасі і окупація Криму затягнулись занадто надовго і коштували величезних людських жертв з обох боків лінії зіткнення». А відтак Керрі підкреслює: «У той же час,ми не повинні допустити,щоб пануючі насильство і окупація,приховали довгострокове завдання,яке Україна вирішує: побудову здорової демократії з інститутами,які підтримають її дотримання. Боротьба з корупцією і реформи – це те,що народ України справедливо визначає як основне поле бою. Це вибір українців – жити в демократичному суспільстві,регульованому принципом верховенства права,він вимагає нашої підтримки» (сайт «Без Табу»).
 
Тим не менше,ситуація в Україні має достатньо тенденцій до незворотного ускладнення. На цьому акцентували увагу і ЗМІ: «Україна отримала грізне попередження» («Обозреватель»),«Світ разом з ЄС стрімко сходить з… рейок» («УП»),«Європі загрожує нова гонка озброєнь» («Хвиля»),«На світ чекає перелом» («НВ»),«В очікуванні мінімальної зарплати: хай Бог милує» («ЛБ»),«Чому Україна переможе у війні з Росією» («Главком»),«Путін: Я хочу успішно завершити свою кар’єру» («ГОРДОН»),«Медведчук стверджує,що його хочуть убити» («УП»),«На порозі великого вибуху: що чекає Узбекистан при новому президенті» («Апостроф»),«Стратегія організаційного розвитку українських політичних партій другого ешелону» («Хвиля»),«Нідерланди погрожують зірвати Угоду про асоціацію з Україною – Financial Times» («Факти»)…
 
Навряд чи мають рацію ті аналітики,які оприлюднюють свої сподівання,що від України не відречеться Європа,що Москву трампівський Вашингтон заставить грати за більш-менш цивілізованими правилами. Як зазначає (див. «Обозреватель») професор Державного університету Ілії у Грузії Олег Панфілов,«можливо,в його оточенні люди,які ним керують,(а я давно переконаний,що Путін – це керована фігура),зрозуміли – він уже програний персонаж. Його подальше перебування у Кремлі як політика провокує продовження політики Заходу щодо Росії: продовження санкцій,геополітичне протистояння і конфлікт зі США,який з приходом Трампа,звичайно,не закінчиться… Тому,думаю,що Путіну було дано команду починати прощатися».
 
Та суть не стільки в тому чи іншому господарі Кремля. Проблема набагато масштабніша,адже хто б не став очільником РФ,він змушений буде свою діяльність спрямовувати на втілення імперських марень зазомбованого електорату. У цьому аспекті залишається не просто актуальною,а й рятівною пропозиція 27 американських сенаторів до обраного президента США Дональда Трампа (див. «Українську правду»):«У світлі триваючої агресії Росії і її відмови поважати територіальну цілісність і суверенітет України,її право вибирати власну долю,ми повторюємо наш заклик до США посилити економічну,військову та політичну підтримку України».
 
Тож попереду – надзвичайно динамічний період. Шлях до нашої спільної ПЕРЕМОГИ триває. Будьмо!
 
Автор публікації – Віктор ВЕРБИЧ