Письменниця презентувала свій дебютний роман «Соня»,свіжу поетичну збірку «Знеболювальне та снодійне»,а також читала вірші,які ввійдуть у наступну книгу. Окрім презентованих книг,під час заходу можна було придбати збірку «наївних поезій» авторки під назвою «Гірчиця»,яка вийшла друком у 2011 році.

Варто зауважити,що збірка«Знеболювальне та снодійне»складається із двох частин – соціальної («знеболювальне») та інтимної («снодійне») лірики.

Так,серед поезій на соціальну тематику – вірш про «ключницю сміттєпроводу» двірничку Валентину та відвертий вірш-звернення до діда,в якому авторка розмірковує про те,з чим треба їсти світ («…мені вже не так цікаво,що же там далі,тим більше,що стільки із того «далі» тепер позаду…»).

Перед читанням наступних поезій Катерина попередила,що у деяких текстах звучатиме ненормативна лексика,і з посмішкою додала: «Якщо когось це ображає,можете затулити вуха».На думку поетеси,література повинна відображати мову живу,і нецензурна лексика – невід`ємна її частина. Проте,незважаючи на очікування негативної реакції,публіка сприйняла ці тексти «на ура».

Також Катерина зачитала вірш,який,власне,і дав назву збірці («…я привезла б їй чайку чи чорношкіру принцесу – але вона просила знеболювальне і снодійне…»).

Звучало і смішне про серйозні речі:

«…Дівчинці десять,і вона б`є себе феном,

Бо бути нею така невимовна мука,

І бо потреба в любові така ж щоденна,

Як сніданок,і школа,і хлорка в слині…»

Наступна ж частина збірки діяла на слухачів,як знеболювальні препарати від любовних ран різної ступені тяжкості:

«…І вона забуває того,хто ходив,як тать,

що від його шкіри губи печуть,гірчать,

від якого не вберегли сорок п`ять заклять

і душі судоми.

А він забуває ту,що колись подала води,

і не залишила на одежі і тілі його слідів,

і шепотіла млосно – я буду твоя завжди,

і не розкажу нікому».

Окрім роздумів про стосунки чоловіка і жінки,Бабкіна міркує на тему снів,спогадів,а також ніжності:

«Ніжність – рандомний і безглуздий набір деталей,

перепустка в щось,що може статися далі,

або статися ближче».

Своєрідного шарму звучанню авторських віршів додала особлива вимова Бабкіною літери «р».

На традиційне запитання із залу,чи зайняте серце Катерини,вона відповіла,що серце кожної людини – вільне.

Після читання теплої лірики авторка презентувала свій дебютний роман «Соня»,розвеселивши публіку веселими уривками про «євросодомію»,єврейського спаленого хлопчика та торгівлю чудесами.

Насамкінець Катерина прочитала декілька віршів,які були написані після виходу збірки «Знеболювальне і снодійне». До слова,авторка працює над другим романом та планує видати його ще до кінця 2014 року.

/// Ті,що бачили їх разом – бачили більше,ніж є насправді.

І не лише в ті дні,але також назавжди по тому.

Бачили,як сплітаються над міськими заторами хвилі радіо

чи як перша спека з горища стікає по стінах дому,

як своїх обирає смерть,як проростає у тіло невиліковна втома –

бачили,і самі були від того не раді.

Перетворювалися на змій ті,що з’їли із ними з одної долоні літа,

забивалися між каміння,щоби позбутися,щоби більше не знати

як в повітрі на видиху здригаються ранні прозорі квіти,

як між ними двома постійно курсує приватний маленький вітер,

переносячи волосинки,запахи,краплі слини і залишаючи їх блищати

в них на шкірі,невидимі для великого світу.

Ті,до кого він тоді говорив,переважно ставали потім птахами,

в невагомості розгортали потужні крила,назавжди замовкаючи на півслові.

Хто торкнувся її випадково – починав увісні ходити просмаленими дахами,

чи стежками до темних рік,щоб знайти і проковтнути мушлю чи камінь,

і носити в собі як додатковий вантаж любові.

Завмирали припливи,зірки у денному небі ставали видимі,наче

доводячи,що тонкого небесного світла ніколи не забагато.

Зморені очікуванням,безнадійні помирали легко,як пташенята.

Немовлята народжувалися,маючи на собі знаки радості і удачі,

і одразу сміялися. Ніхто не знав,як спинити це,як їх вполювати –

ніхто із тих,хто бачив разом їх. Ну бо хто їх насправді бачив,

перед ким і за що вони мусять відповідати? ///

Довідка «ВП»

Катерина Бабкіна – письменниця і сценарист,автор поетичних книжок «Вогні святого Ельма» й «Гірчиця»,збірки оповідань «Лілу після тебе» та значної кількості публікацій українською і в перекладах російською,англійською,шведською,німецькою,польською та французькою мовами.

«Поезія Катерини Бабкіної,- за влучним висловом Ірини Славінської,- це ранка на обвітрених губах,яка ніколи не заживає».