Тягар минулого традиційно суттєво коригує прийдешнє. У впливі цієї банальної аксіоми на реалії вкотре переконуєшся і тоді,коли начебто канув у небуття (чи – якщо хочемо – залишився в історичній пам’яті) 2016-й. Причому Україна все відчутніше стає заручницею не тільки внутрідержавних процесів,а геополітичних катаклізмів. Світ кардинально змінюється. Коли суперечності розривають ЄС,в ряді країн якого очікується прихід до влади політиків націоналістичного «забарвлення»,які симпатизують лідерам диктаторського типу (з господарем Кремля включно),розпочинається боротьба за світове домінування між Китаєм і США. І в цій ситуації Росія,яка веде де-факто війну в Україні та Сирії,отримує золоту картку.
 
Чи можна за таких геополітичних реалій та тенденцій нашій країні вистояти з мінімальними втратами? У кожному разі,зрозуміло: якщо таким шансом не скористатися,масштаби національної катастрофи поставлять хрест на перспективі не тільки нинішнього покоління. Але при цьому,не згущуючи фарб,треба одужати від ілюзій та перестати слухати брехунів. У цьому сенсі прогнози аналітиків про вірогідність українсько-польського союзу принаймні трагікомічні. Варшава,попри антимосковську риторику,стала знаряддям антиукраїнського курсу Кремля. Якщо в 2016-му парламент РП односторонньо,в час,коли триває війна Росії проти України,назвав волинську трагедію геноцидом поляків,то напередодні 2017-го міністр закордонних справ цієї країни поставив Україні вимогу не відзначати річницю створення УПА. Від Польщі,яка з табору союзників повернулася на свою споконвічну роль щодо України,можна очікувати чергових ударів.
 
2016-й також розвіяв ілюзії щодо принаймні збереження на нинішньому рівні взаємовідносин з Ізраїлем,як і,на фоні зближення Москви з Анкарою,- з Туреччиною. Показово де-факто підтримали окупацію Криму чотири пострадянські республіки,«відчитав» Україну за «антиросійськість» і міністр закордонних справ Сербії…
 
Навряд чи варто,зважаючи на ситуацію,що складається в світі (на фоні начебто перемир’я в Сирії) виключати ймовірність того,що РФ не спробує повторити свій близькосхідний досвід на території України. Так,гібридна війна все-таки дешевша,ніж відкрите масштабне збройне вторгнення. Але,як нагадують аналітики,те,що відбувається в Сирії,самі руїни Алеппо візуалізує майбутнє,яке Москва бажає Україні. Тим паче,що з’являються нові передумови: суд у Москві визнає події 2014 року в Україні переворотом,даючи зрозуміти,що Кремль не проти повернути в Київ «законну» владу. Для масового вторгнення потрібен привід. Для московських «віртуозів» не проблема його віднайти. В цьому сенсі мимовільно здатен допомогти Київ. Зокрема – у контексті заяви секретаря РНБО: «Метр за метром ми починаємо звільняти окуповану територію… Я переконаний,що 2017-й рік стане переломним у цьому питанні» (див. «Інтерфакс-Україна»).
 
Утім,запрограмований песимістичний сценарій може й не втілитися в життя. Зокрема – на фоні показових кроків ще чинної «обамівської» влади США та передноворічного візиту сенатора Маккейна,однопартійця Трапма,в Україну та його зустрічі за присутності Президента Петра Порошенка з українськими вояками на лінії зіткнення з російськими окупантами та їхніми найманцями. Тож спробуймо подумки перегорнути кілька сторінок тижня,що вмістив собі останні дні 2016 та перші 2017 року.
 
«Нам вдалося…»
 
Президент України Петро Порошенко у своєму новорічному привітанні наголосив: «Приводів для оптимізму сьогодні більше,ніж рік тому. Легко ще не буде,але й найгірше в економіці – позаду» (див. офіційне інтернет-представництво Глави держави). Він зазначив,що «ми подолали шок від руйнування частини індустріального потенціалу,спричиненого військовою агресією. Так само,як і від ворожого закриття Росією ринку для наших товарів,від торговельної та транспортної блокади. Ми адаптували наше господарство до нових умов. Нам вдалося відновити економічне зростання. І це дозволяє в новому році тримати курс на збільшення доходів українців. Ми зміцнили нашу обороноздатність. Впоратися із завданням вдалося без мобілізації. Армія стає контрактною,а захисник Вітчизни – одна із найшляхетніших професій. Вперше в історії не купили жодного кубометра газу із Росії – і це великий крок до енергетичної незалежності».
 
У той же час,Президент підкреслив: «Прийдешній рік – особливий. Це – рік століття Української національної революції. Та тоді українці,замість того,щоби згуртуватися проти зовнішніх загроз,воювали між собою. І зараз,якщо не зробити висновків,бездумне політичне протистояння може легко повернути економіку назад,в піке. Політику – занурити в анархію. А країну – зробити здобиччю агресора». Зазначаючи,що про найважливіші уроки історії не варто забувати навіть у новорічну ніч,Петро Порошенко констатував: «Я зробив висновки. Чужих помилок – не повторю. Та й іншим – не дам».
 
«Це пророцтво на основі фактів»
 
Колишній заступник головнокомандувача військ НАТО у Європі генерал Ричард Ширрефф (Richard Shirreff) опублікував книгу «2017: Війна з Росією: термінове попередження». Він був заступником Верховного головнокомандувача об’єднаних збройних сил НАТО в Європі,другим за рангом військовослужбовцем НАТО,з 2011 по 2014 рік. У своїй книзі генерал пише,що НАТО виявиться нездатним швидко реагувати на блискавичні дії Росії,а Москва може поставити світ перед загрозою ядерної війни (див. «Голос Америки»). Ширрефф пише свою книгу в дусі популярного бойовика,наповненого типовими героями і військовим жаргоном. Але він наполягає на своїй точці зору. Зокрема зазначає у передмові: «Це не вигадка як така. Це пророцтво на основі фактів,дуже тісно змодельоване за зразком того,що я знаю,ґрунтуючись на моєму становищі як військового інсайдера на найвищому і найбільш поінформованому рівні».
 
Книга Ширреффа починається з російського вторгнення в Україну. Російська армія мчить на захід від Донецької і Луганської областей до Кримського півострова,вже захопленого РФ у 2014 році. Це завоювання займає три дні для Росії,приносить їй половину України,а також,оскільки Україна не є членом НАТО,не викликає ніякої відповіді НАТО. Через кілька годин,поки НАТО продовжує сперечатися щодо того,хто втратив Україну,армія Росії рухається проти балтійських країн.
 
«Хотілося б сказати,що «2017» – це сенсаційна нісенітниця,– пише журналіст Роберт Коттрелл. – Але я вважаю першу половину книги,аж до і включно з успішним вторгненням Росії,цілком реалістичною,і я впевнений,що росіяни теж так думають». Цей реалізм,безумовно,поширюється і на оцінку Ширреффом мотивації Росії для нападу на балтійські країни,які,як правило,зводяться до відомих фактів і які також служать для пояснення останніх вторгнень Росії в Україну,в тому числі анексії Криму,стверджує Коттрелл. Згідно з підзаголовком,книгу Ширреффа визначено як «застереження».
 
«Справа в тому,що за розділом світу…»
 
Російський економіст,екс-чиновник Адміністрації президента РФ Михайло Хазін запропонував знищити частину населення України,на сході і півдні повністю ліквідувати українську культуру,а західну Україну передати Польщі. Про це він заявив під час свого виступу на засіданні клубу «Російський кругозір» (посилаємося на версію «Преси України»). Хазін заявив,що якщо в Москві хочуть,щоб вся Україна повернулася під контроль Кремля,то необхідно повернути Донбас,щоб повністю змінити владу в Києві. Після цього необхідно провести пропаганду серед населення,а тих,на кого вона не діє,Хазін запропонував ліквідувати.
 
Крім того економіст запропонував розчленувати Україну. Він зазначив,що всі південно-східні області необхідно приєднати до Російської Федерації і заборонити там будь-яке вживання української мови чи культури. З Києва та центральної частини Хазін запропонував зробити аграрну державу,яка не повинна мати промисловості і армії. Він заявив,що після цього повинно з`явитися надлишкове населення,яке пропонує гнати ешелонами на Далекий схід,щоб вони там «піднімали Росію». А ось та частина,яка західна,западенці – чотири або п`ять областей. Їх просто треба віддати Польщі. Тобто всю бандерівщину потрібно вигнати туди і віддати полякам. «Справа в тому,що за розділом світу Польща теж йде до нас. Нам потрібно забезпечити лояльність Польщі і зайняти їх чимось»,– резюмував він.
 
«Якщо так станеться»
 
Міністр закордонних справ Польщі Вітольд Ващиковський вважає,що Україна та Польща мають випрацювати спільне бачення Волинської трагедії та історичної ролі УПА. Про це він заявив у інтерв’ю виданню «Wprost». «З цієї ситуації (різне трактування ОУН-УПА та Волинської трагедії у в Україні та Польщі,– ред.) можна вийти через спільні дії на зразок створення інституту Яд Вашем (офіційний меморіал в Єрусалимі,присвячений жертвам Голокосту і заснований 1953 року,– ред.) або чимось подібним до польсько-німецького примирення»,– зазначив міністр (тут і далі посилаємося на версію «Європейської правди»). На думку Ващиковського,важливим моментом у розв?язанні цього питання у двосторонніх відносинах є,насамперед,освіта.
 
«Важлива освіта,тому що в обох суспільствах немає усвідомлення того,чим була УПА. Українці переконані,що вони боролися,в основному,з Совєтами і трохи з німцями. Трагедія Волині там (в Україні,– ред.) майже невідома»,– додав Ващиковський. На його думку,Україна та Польща мають спільно відпрацювати це завдання,проте примирення стане неможливим у тому випадку,якщо в Україні відбудуться масштабні святкування з нагоди 75-ї річниці створення УПА. «Треба відпрацювати цей урок,але цього не вдасться зробити,якщо в Україні відбудуться масштабні урочистості з нагоди 75-ї річниці УПА. Якщо так станеться,то з Польщі туди (в Україну,– ред.) ніхто вже не поїде. Сподіваюся,що в Києві є усвідомлення цього,тому що послання з Польщі було дуже чітким»,– наголосив глава дипломатії Польщі.
 
«…для національних інтересів»
 
Україна,проголосувавши в Раді Безпеки ООН за вимогу до Ізраїлю припинити будівництво поселень на палестинських територіях,підтримала більшість своїх союзників. Так вважає лідер Громадського руху «Рідна країна»,доктор політичних наук Микола Томенко (див. «Лівий берег»). Передовсім він нагадує,що Рада Безпеки ООН складається з 5 постійних членів ( Великобританія,Китай,Росія,США і Франція) та 10 непостійних (Ангола,Венесуела,Єгипет,Іспанія,Малайзія,Нова Зеландія,Сенегал,Україна,Уругвай і Японія). Отож,резюмує Томенко,«у складі ВСІХ 14 країн Україна солідарно проголосувала за вищезгадану резолюцію. Своєю чергою,США взагалі утримались,але не ветували резолюцію,чим фактично її підтримали».
 
Щодо нашої критики,то,зазначає Томенко,«диспозиція така: оскільки Ізраїль нас підтримує (хоча,не завжди: нагадаю лише неголосування за український Крим в ООН у березні 2014 року,невизнання Голодомору та виступ президента Ізраїлю у ВР),тому й ми мусимо бути не з Росією і Венесуелою,а з Ізраїлем. Аргумент вагомий,але у мене питання: а чому тоді ми повинні бути проти інших наших ПОСТІЙНИХ СОЮЗНИКІВ В ООН – Великобританії,Франції,Іспанії,Нової Зеландії,Японії,які завжди голосують за Україну і теж голосували за резолюцію з питань ізраїльських поселень?!». На його думку,«отож,у справі міжнародних відносин необхідно виходити не з особистих симпатій,частоти поїздок чи кількості подвійного громадянства у тих чи інших країнах,а з позиції користі та переваг передовсім для національних інтересів».
 
«Україні вчасно вивчати досвід Фінляндії»
 
Те,що вже три роки відбувається з Україною,можна назвати просто – позбавлення від рожевих окулярів. Так вважає політолог Павло Казарін (див. «Крим. Реалії»). Він зауважує,що «Україна послідовно позбувається ілюзій. Наприклад,ілюзій про те,що зміни здатні зробити заїжджі іноземці. Ця віра те саме надії на казкову щуку,яка буде виконувати бажання головного героя,поки той лежить на печі. Але виявилося,що ніякі,нехай навіть найщиріші і лояльні,іноземці не виконають за українців їх домашню роботу. Доля полісу знаходиться лише в руках громадян полісу,і тільки їм під силу визначати його майбутнє». Констатуючи,що пішла в небуття ілюзія про те,наче захід може сам обнулити російську агресію,він резюмує: «Виявилося,що українська революція відбулася в той самий момент,коли західний обиватель куди більше зосереджений на побудові персонального комфорту в затишних ізольованих національних квартирах… З`ясувалося,що війна за незалежність не ведеться чужими руками – і Україні вчасно вивчати досвід Фінляндії,якій теж поодинці довелося протистояти агресивному СРСР».
 
А ще,підкреслює Казарін,«Україна звикає до думки про те,що слабких б`ють… Інтереси «великих гравців» в першу чергу зосереджені на вирішенні їхніх власних завдань. І тому погоджуватися на будь-який запропонований західними столицями сценарій – не слід. А це призводить до того,що виникає потреба формулювати свою власну картинку бажаного майбутнього. Укупі з рецептами його досягнення». Політолог також наголошує,що «останні три роки довели: багато українських політиків і активістів можуть лаяти Москву,але при цьому залишатися токсичними для своєї країни. Як мінімум,в силу власної обмеженості і жадібності. Ворог мого ворога далеко не завжди один – і Україна ось уже третій рік привчає себе до цієї простої формули. А ще країні доводиться звикати до розуміння того,що значна частина населення зосереджена на цінностях холодильника. Що вони стурбовані питаннями побуту куди більше,ніж питаннями оборони або реформ. Ці люди не виходять на майдани,але зате вони ходять на вибори. Саме їхні голоси складають до себе в скарбничку популісти і реваншисти».
 
Казарін зазначає,що «зіткнення з реальністю народжує у багатьох фрустрацію. У тих,хто сподівався на швидке повернення Криму і безболісне – Донбасу. У тих,хто вірив,що наші проблеми вирішаться не стільки за рахунок наших перемог,скільки за рахунок помилок агресора. У тих,хто думав,що саме Віктор Янукович є головною перешкодою на шляху швидкого переходу країни в «перший світ». Ті,хто не зміг з цією фрустрацією впоратися,- пішли в депресію або в пошук чергового рецепта одномоментного дива. Ті,хто впорався – зціпивши зуби,будують по цеглинці фундамент Української держави».
 
«…швидше за все,зазнають невдачі»
 
Експерти приватної американської розвідувально-аналітичної компанії Stratfor констатують (див. версію «Апострофа»),що за підсумками 2016 року зростаюча напруженість порушила західну єдність проти Росії. Голосування Brexit виявило глибокі проблеми в Європейському союзі,а перемога Дональда Трампа на виборах президента США може передвіщати зміни і в політиці Вашингтона щодо Москви. Вибори,які відбудуться в 2017 році у Франції,Нідерландах,Німеччині і,можливо,в Італії,можуть ще більше розширити розбіжності в континентальному блоці і створити нові виклики для майбутньої європейської інтеграції. «Тертя серед західних країн нададуть нові можливості для Росії. Москва буде продовжувати впливати на процеси в Європейському Союзі і в США,щоб підірвати західну єдність шляхом кібератак,пропагандистських кампаній і політичних маніпуляцій. Більш того,Москва активізує ці зусилля в 2017 році для того,щоб досягти своїх цілей,які передбачають зняття санкцій з боку ЄС і США. Це означає новий виток протистояння між Росією і Заходом»,- вважають фахівці приватної американської розвідувально-аналітичної компанії Stratfor.
 
На тлі цих подій,зазначають американські аналітики,«спроби таких країн,як Україна,Молдова і Грузія глибше інтегруватися в ЄС,швидше за все,зазнають невдачі,через що цим державам доведеться переглянути свої відносини з Росією. Приміром,на нещодавніх президентських виборах у Молдові був обраний проросійський кандидат Ігор Додон,який зобов`язався покращити контакти з Москвою. Хоча Україна і Грузія навряд чи послідують цьому прикладу,їх політика по відношенню до Росії в 2017 році може стати більш прагматичною. Вона призведе до посилення торговельних зв`язків з Росією,що може вплинути на статус відторгнутих від України і Грузії територій». При цьому,«Москва,ймовірно,також захоче отримати вплив в Азербайджані та Узбекистані – держави,які зберегли свій нейтралітет по відношенню до Росії після розпаду СРСР. Москва нещодавно підписала угоду з розширення військового співробітництва з кожною з цих країн. Чвари в Європейському Союзі змусять і Білорусь з Вірменією відмовитися від спроб розширення двосторонніх відносин з ЄС. Отже,значення Євразійського економічного союзу і Організації Договору про колективну безпеку – блоків,де чільну роль відіграє Росія,в майбутньому році підвищиться». І все ж,зазначають аналітики,«повернення Росії у вищу лігу далеко не гарантоване. Сполучені Штати і НАТО навряд чи дозволять Москві мати владу над Євразією. Крім того,різні політичні сили в США і ЄС будуть оскаржувати зняття або послаблення санкцій проти Москви. При цьому,зіткнувшись з перспективою зменшення підтримки з боку Заходу,Україна і Грузія можуть спробувати об`єднатися з сусідніми країнами,такими,як Польща та Туреччина,для опору Кремлю. Але й Москва,мабуть,буде проявляти обережність і не діятиме надто агресивно стосовно периферійних держав».
 
«…буде роком сутінків»
 
Світ опинився в історичній паузі. Так вважає історик і політолог Лілія Шевцова (див. «День»). Старі інституції та норми не спрацьовують,а нові поки що не виникли. Еліти розгубилися,і їх тіснять радикали націонал-популістського правого чи лівого типу,що вискочили на сцену. Наяву – боротьба всіх проти всіх,фактично апокаліптичний сценарій. На думку Шевцової,«створюється враження,що рік,який минає,не дає жодних підстав для надії на позитивне майбутнє,навіть для найбільших оптимістів. Велика ліберальна цивілізація,що задавала тон і ритм світовому прогресу,не витримала випробувань,по-перше,відвертістю,по-друге,відсутністю опонента. Захід не зміг упоратися з проникненням всередину його суспільства хвилі носіїв архаїчної ісламської культури,які виявилися неспроможними до модернізації. Більше того,Захід не зміг зберегти свою життєздатність у ситуації відсутності ідеологічного опонента,який,як свого часу СРСР,змушував би його нарощувати м’язи і постійно оновлювати себе,думаючи не лише про політичну свободу,але й про соціальну справедливість». Вона вважає,що прихід Трампа лише укріпить розпочату при Обамі тенденцію до «retrenchment» (обкопування у власному дворі) на фоні руйнівних процесів усередині ЄС ,що підривають єдність об’єднаної Європи.
 
Відтак Шевцова констатує,що «найбільш драматичною подією 2016 р. стала трагедія в Сирії,яку світова спільнота не змогла відвернути,дозволивши статися сирійському кровопролиттю,тим самим продемонструвавши свою безпорадність і бездушність». Експерт переконана,що основна проблема,яка постала перед світовим співтовариством у 2017 році,- «як знайти способи збереження паралізованих інститутів і як сформувати механізми,які б захистили світ від найдраматичніших струсів. Особливих надій на те,що світовій спільноті це вдасться,немає. Поки ми бачимо на світовій сцені ті ж самі старі й безпорадні еліти,що знаходяться в стані політичного паралічу. Або ми бачимо нових лідерів,таких як Трамп,які можуть лише стати додатковим чинником руйнування і дезорієнтації». При цьому непрогнозованість подій полягає і в тому,що Китай вже відкрито зробив заявку на роль провідної держави. На її думку,наразі «очевидне те,що Пекін,використовуючи Росію,як спецназ,який перевіряє Захід на реактивність,нарощуватиме і м’язи,і агресивність».
 
А тим часом,наголошує Шевцова,«Кремль пропонує Америці співпрацю – але на своїх умовах. Йдеться не лише про визнання нової «Ялти». Йдеться про набагато більше – вимоги до Заходу гарантувати Москві право інтерпретувати правила світової гри і своє розуміння силових принципів (суверенітету,територіальної цілісності та ін.). Кремль виклав карти на стіл,сподіваючись на «трансакціонізм» нового американського президента. Адже Трамп любить торгуватися,чи не так? Зауважимо,що Кремль не готовий на поступки. Як відповість Трамп на пропозицію російської GRANDBARGAIN,ми вже незабаром побачимо. Але рано чи пізно між двома лідерами,кожен з яких прагне грати через проектування потужності,з’явиться тріщина».
 
У будь-якому разі,резюмує вона,«ми бачимо фон,украй несприятливий для тих країн,які вирішили формулювати свій «європейський вектор»,як Україна. У ситуації розкладання ліберального порядку і кризи світового лібералізму мало надій на особливу допомогу цим країнам з боку західного співтовариства,зайнятого своїми проблемами… Незрозуміло,чи стане 2017 р. періодом концентрації нового ліберального імпульсу або цей рік буде роком сутінків. Цей час потрібно пережити і підготуватися до світанку та працювати на нього».
 
«Боротьба за українську незалежність триватиме»
 
2016 рік виявився складним і приніс Україні більше викликів,ніж можливостей; тривожних новин було більше,ніж радісних,і загальна ситуація наприкінці грудня складніша,ніж була на початку січня. Як і два роки тому,виклики добре знайомі: поглиблення кризи державних інститутів та агресія Росії. Від здатності опиратися кожному з них залежить збереження української державності. На цьому наголошує Микола Капітоненко,виконавчий директор Центру дослідження міжнародних відносин (див. «День»). «Час навряд чи грає на нашому боці,і тому кожен втрачений рік множить ризики,- зазначає він. – На внутрішньому фронті – без змін. За великим рахунком,в країні продовжує функціонувати давно знайома та вкрай неефективна модель соціально-економічних відносин,яка із року в рік погіршує якість життя та перспективи українців». Роздумуючи про виклики 2017 року,аналітик наголошує: «Найрезонансніші з них свідчать про те,що наступного року міжнародне середовище стане менш сприятливим – або ще більше несприятливим – для України. Європейський вектор нашої діяльності потребує суттєвого корегування,зміни підходів та нових ідей. Збережеться наша вразливість перед Росією і висока ціна,яку ми платитимемо за конфлікт на сході. Перспектива його подальшої структуризації та перетворення на постійний елемент політичного життя в Україні виглядає найбільш імовірною. Схоже на те,що незалежно від тривалості та інтенсивності міжнародних санкцій,Кремль зберігатиме присутність в українських подіях з метою максимально послабити нашу державність». Капітоненко зазначає,що «за підсумками року ми залишаємось у зоні високого ризику у рейтингу Fragile States Index,що означає наявність серйозних викликів державності. «Примара Сомалі»,як і раніше,десь поряд,а світ тим часом стає все більш складним та небезпечним. Наша слабкість стає джерелом вразливості та проблемою регіонального масштабу. Вона продовжить звужувати простір для маневру на міжнародній арені,підривати життєздатність української держави. Хоч яким би важким був 2016 рік,наступний навряд чи буде легшим. Боротьба за українську незалежність триватиме».
 
«Може погано закінчитися для української державності»
 
Академік НАН України Богдан Данилишин,підбиваючи політичні підсумки 2016-го і говорячи про очікування від нового року,резюмує (див. «Новое время»): «Найважливішими політичними подіями,що відбулися у світі в 2016 році з точки зору впливу на українську політику,на мій погляд,стали президентські вибори в США,Brexit,іммігрантська криза в Євросоюзі,а також голландський референдум про асоціацію України і ЄС». На його переконання,новий господар Білого дому найімовірніше,привнесе в свою зовнішню політику елемент холодного прагматизму в стилі realpolitik. «Трамп вважає,що основна загроза США зараз виходить не від Росії,а від Китаю. Значно зміцніла економіка Китаю,на думку Трампа,загрожує міжнародно-політичному домінуванню США у світі»,- зазначає Данилишин. На його думку,«у питанні стримування Китаю можна допустити і ймовірне зближення Штатів з Росією. І це може стати для України серйозною перешкодою в плані вирішення проблем у нашому військово-політичному протистоянні з РФ». Академік також констатує,що результати Brexit сколихнули основи ЄС.
 
Данилишин зазначає: «Іммігрантська криза в ЄС призвела до небувалого з часів Другої світової війни рівня ксенофобії в країнах Західної Європи. Все більше й більше виборців віддають свої політичні симпатії партіям правої орієнтації. Вже говорять про реальність приходу до влади у Франції лідера правої партії «Національний фронт» Марін Ле Пен і поразку на майбутніх парламентських виборах у Німеччині нинішнього канцлера ФРН Ангели Меркель». Якщо такий поворот у політичному житті провідних країн ЄС відбудеться,наголошує аналітик,то «Україна отримає в Німеччині і Франції (другий ймовірний переможець президентських виборів у Франції Франсуа Фійон – теж симпатизує Росії) режими,які вже не будуть займати таку непримиренну позицію з питання окупації українських територій Росією,яку зараз займають керівники цих держав. Тим більше,що Захід завжди готовий іти на компроміси за рахунок інших країн для вирішення своїх проблем (наприклад,«Мюнхенська змова 1938 року)».
 
Все це свідчить про те,що,наголошує Данилишин,«майбутній 2017-й обіцяє бути дуже непростим роком,який може принести Україні дуже багато несподіваних розворотів і неприємних сюрпризів,які можуть істотно вплинути на внутрішньополітичну обстановку в нашій країні. А ця обстановка,як відомо,характеризується крайньою непримиренністю поглядів наших провідних партій і небажанням йти на компроміс у справі реалізації економічних та інституційних реформ. Влада не отримує необхідної підтримки не лише від опозиційних сил,але часто і від союзників». Тому,на його думку,«зараз не найкращий час для розбіжностей,які можна дозволити собі у більш спокійний час… В інтересах країни потрібно більше толерантності,широкі внутрішньополітичні союзи,а не запекла боротьба непримиренних політичних опонентів… Постійна внутрішньополітична війна «всіх проти всіх» може погано закінчитися для української державності. Нам всім необхідно це зрозуміти».
 
Очевидно,вірогідне внутріукраїнське протистояння (хай і «продириговане» з-за кордону) – традиційно найбільша загроза. Про це відверто сказав,як цитувалося вище,і Глава нашої держави Петро Порошенко у новорічному привітанні.
 
Але за кілька днів до цього нардеп Антон Геращенко,якого називають речником Арсена Авакова,окреслив лінію протистояння (див. «Гордон»). На його думку,«Президент і його оточення… борються з міністром Аваковим і «Народним фронтом»… Президент регулярно робить все так,як вважає за потрібне. І це велика проблема». А відтак,цілком ймовірно,від свого шефа озвучив виклик: «Порошенко прекрасно знає: Арсен Борисович може метнути склянку і в нього,тому Президент не буде доводити конфлікт до такої стадії. Так і напишіть».
 
Але це далеко не єдиний і,схоже,не найістотніший виклик. Про вірогідність запуску механізму внутріукраїнського протистояння попереджали й ЗМІ: «Несвяткові різдвяні роздуми» («День»),«Гонка на виживання…» («Фокус»),«Книга політичних джунглів,або Як повертається Яценюк» («УП»),«Святкове лицемірство» («Тиждень»),«Турчинов: 2017-й рік стане переломним у звільненні окупованого Донбасу» (УНІАН),«Ізраїль обмежив контакти з країнами,які підтримали резолюцію Радбезу ООН» («РБК-Україна»),«Московський суд визнав Євромайдан державним переворотом» («Апостроф»),«Чого нас навчила світова політика?» («ЛБ»),«38% українців припускає новий Майдан у 2017 році» («УП»),«Подруга Путіна» Ле Пен націлилася на Frexit» («Главком»),«Схема для Трампа: «Крим – Росії,Донбас – Україні» («Страна.UA»),«Експерти оцінили ймовірність вторгнення військ Путіна через Білорусь» («Апостроф»)…
 
Трагідрама України полягає і в тому,що внутріполітична ситуація може «зрезонувати» з тектонічними геополітичними процесами у світі. А для ролі каталізатора вже є «заготовка». Політтехнолог Сергій Гайдай,висловлюючись у «Газеті по-українськи» про нинішню ситуацію в Україні та тенденції її розвитку протягом 2017 року,попередив,що «плівки нардепа Олександра Онищенка – це бомба,на якій сидить влада. Він пов`язаний із органами США. Вже в лютому побачимо реакцію американської адміністрації Трампа. Вона може підштовхнути Україну до змін – дострокових парламентських виборів і,можливо,президентських». А відтак наголосив: «Поки що немає жодної підстави думати,що Путін перестане використовувати Донбас для впливу на українську та світову політику».
 
Натомість політолог і нардеп Ігор Попов у розвідці «Політичні тренди-2017: прогноз» попередив,що «існує реальна загроза реваншу проросійських сил на фоні недовіри до влади та росту соціальної напруги. Є вірогідність проведення позачергових парламентських виборів наприкінці 2017 року «для випуску пару»,в разі їх оголошення виборча кампанія буде дуже складною,із зовнішнім втручанням,а результати можуть бути не сприйняті частиною суспільства чи окремими регіонами».
 
Утім,схоже,навіть найоб’єктивніші та найобізнаніші експерти не здатні усвідомити весь спектр викликів,з якими неможливо розминутися Україні. Адже для нашої держави 2017-й – справді доленосний рік. Будьмо!
 
Автор публікації – Віктор ВЕРБИЧ