Експерти «The Economist» констатують,що «Путін досяг майже всього,чого хотів. Анексію Криму проковтнули,серйозні економічні санкції вдалося відвернути,рейтинги популярності злетіли до небес. А тепер,посіявши в Україні хаос,він іще й виступає миротворцем».

Вони також акцентують увагу на інформаційній війні,яку Росія веде успішно в себе й за кордоном. Адже за останні три місяці «російська пропаганда створила віртуальну реальність для виправдання анексії Криму та необхідну картинку на місцях. Історія вимальовувалася послідовна,груба й фальшива. Фашистська хунта за підтримки Заходу захопила владу в Києві й загрожувала російськомовним громадянам. Крим урятувала негайна інтервенція,але Південь і Схід України охопила громадянська війна. Кульмінацією стала загибель 40 осіб під час пожежі в Одесі,яку Росія назвала зразком українського фашизму».

«Мета інформаційної війни не переконати когось у чомусь,а втягнути людей у бойові дії»,– каже Григорій Асмолов,науковець із Лондонської школи економіки. Вона посилює ненависть і цементує підтримку влади. Як писав у своєму блозі ветеран ліберальної політики Боріс Нємцов,«такого рівня загальної ненависті в Москві,як зараз,я не пам’ятаю. Ні в 1991-му під час серпневого путчу,ні навіть у 1993-му після Указу № 1400 Єльцина. Агресію і жорстокість активно розпалює зомбоящик… Нинішня влада заохочує найнижчі,найпідліші інстинкти,культивує їх. Людей нацьковують одне на одного,провокуючи різанину».

Експерти згадуваного видання вважають,що сьогоднішня російська пропаганда виявилася ефективнішою (гнучкішлю та привабливішою) за радянську версію. За даними опитування,проведеного фондом «Общественное мнение»,більшість росіян довіряють державним ЗМІ,не вбачаючи нічого поганого в періодичному викривленні інформації. У цьому ракурсі – й те,що лише 3% росіян сприйняли аншлюс Криму негативно й менш ніж 1% відчували сором за дії РФ. Натомість,констатують аналітики,анексія півострова та інтервенція на Сході України «стали альтернативою модернізації. Партія шахраїв і злодіїв (як називають владну «Единую Россию») перетворилася на політсилу будівничих імперії,а Путін – на збирача російських земель. Корупція,яка була центральною темою кілька років тому,відійшла на задній план. Агресія в Україні стала частиною ширшої конфронтації із Заходом,викликаної переважно потребою зміцнити режим та його патерналістську систему,орієнтовану на нафтодолари. Путін посилив підтримку тих,хто живе за рахунок нафтодоларів: мільйонів бюджетників,які становлять майже третину робочої сили в Росії». Очевидно,саме останнім фактором можна пояснити те,чому найбільше Кремль підтримують освічені службовці.

Аналітики «The Economist» роблять висновок,що «в довгій і напруженій історії з Україною кінця ще не видно. Путін має в розпорядженні достатньо інструментів для розхитування стабільності в цій державі,щоб тримати її чимдалі від Заходу. Немає жодних гарантій успіху президентських виборів в Україні 25 травня,особливо у неспокійних східних та південних регіонах. Агресивний настрій Путіна теж так просто не розвіється. Натомість він може повернутися проти «зрадників» і «п’ятої колони» в самій Росії. За логікою напруженого очікування,після розрядки знову нагнітається напруження».