Сергій Льовочкін зауважує,що «анексія Криму,підтримка так званих сепаратистських рухів на Сході України Росією стали можливими лише в умовах безпорадності міжнародних безпекових інститутів та послаблення регуляторної функції міжнародного права. Українське питання в черговий раз показало,як «сила права» програла «праву сили»… Ідеться насамперед про порушення Статуту ООН (ч. 3 і 4 ст. 2) та Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі 1975 року,що зобов`язують країни-підписанти відмовитися від застосування сили й погрози силою,вирішувати міжнародні спори мирними засобами».

У цьому ж контексті експерт звертає увагу ,наскільки «нікчемною виявилася вся база двосторонніх україно-російських договорів. Зокрема і базовий Договір про дружбу,співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією,укладений у травні 1997 року».

Відтак він роздумує про виклики «гібридної» війни сучасної епохи,на які мають дати відповідь Україна і світ. На думку Льовочкіна,«першочерговим завданням на сьогодні є,безперечно,створення умов для мирного врегулювання нинішньої кризи. Лише мир і консолідація суспільства відкриють шлях до повернення України на траєкторію стабільного розвитку й вирішення низки нагальних політичних,економічних і соціальних проблем».

Він наголошує: «Перемир’я та широкий суспільний діалог – це справді ключ до врегулювання». При цьому висловлює переконання,що «нам потрібно змінювати свідомість політичних еліт. Їхні представники повинні навчитися думати про наступні покоління,а не про чергові вибори та рейтинги. Політики мають зрозуміти,що сьогодні необхідна консолідація народу як політичної нації через забезпечення внутрішнього діалогу».