Адже всі прекрасно розуміють,що саме відсутність законної влади,без численних «в.о» перед найвищими посадами країни,грає на руку Росії у здійсненні її злочинних намірів.

Картину тотальної зміни влади можна спостерігати і в кожному регіоні держави. Тепер люди мають змогу без ейфорії так званої революції,оцінювати тих,які прийшли на керівні посади. І попри те,що працюють вони зовсім небагато часу,дати об’єктивну оцінку їхній роботі.

Що стосується Волині,влада тут також змінилася. Як часто повторює нинішній губернатор області Григорій Пустовіт – призначення на керівні посади в області відбулися найшвидшими темпами в державі.

Здавалося б,керувати прийшли молоді,амбітні,багатообіцяючі. Однак…

До прикладу,візьмемо нового голову Волинської обласної ради Валентина Вітра – колишнього заступника голови облради Володимира Войтовича. Та,чи дійсно він відповідає займаній посаді,наскільки він є компетентним та навіть рішучим у доленосних для області питаннях? Поки що зарано говорити про явну результативність і якість його роботи. І те,що на займаній посаді він лише кілька місяців,аж ніяк не виправдання. За цей час він вже встиг потурбуватися про те,щоб його грошове забезпечення на даній посаді було значно вищим,мовляв: для кращої результативності його праці. І це в той момент,коли всі інші люди повинні,тихо і мовчки,бути задоволені своєю мізерною зарплатою і шалено високими цінами,ріст яких уже давно ніхто не контролює.

Отже,керівництво. Пригадуються слова колишнього губернатор Волині Бориса Клімчука,коли він розповідав,за яким критерієм він оцінює,чи можна людині довірити певну високу посаду,чи зможе вона виправдати виявлену їй довіру і бути результативною. Він говорив,що ті,які легко,без вагань погоджувалися на «високі крісла»,викликали в нього недовіру. А ті,у яких він бачив вагання і невпевненість у своїх силах,в результаті виправдовували його сподівання.

Що стосується самого уже згадуваного Вітра,та й зокрема його заступника Ігоря Гузя,вони самі вибороли собі місця,вдало використавши момент та ситуацію.

Гузь особисто доклав руки,щоб скинути з посади губернатора Бориса Клімчука,хоча сам багато чим йому завдячує. Однак,як виявилося,саме в такий спосіб волиняни змогли усвідомити те,що втратили і оцінити те,що мають зараз. Бо ж,все пізнається в порівнянні.

Свідченням цього стала 25 сесія Волинської облради,що відбулася 25 квітня. Найбільш знаковою стала поява Бориса Клімчука у сесійній залі. Легко порівняти,як появу у Верховній Раді «зниклих» на деякий час нардепів Симоненка,Калетника ніхто не помітив,чи,не хотів помітити,і як вітали,обіймали Бориса Петровича. На спілкування з ним депутати вишиковувалися в чергу. Не вдалося йому перевести дух навіть у перерві сесії – від охочих взяти у нього інтерв`ю журналістів не було відбою. Це свідчить лише про одне – Клімчук і Волинь – неподільні поняття.

«Сірий кардинал» Волині – так уже встигли охрестити Бориса Петровича. Сам він у невеличкому спілкуванні під час перерви у сесії з журналістом «Волинської правди» жартома образився,мовляв,який же він сірий кардинал? Якщо вже кардинал,то не сірий,а світлий. Далі подаємо слова самого Бориса Петровича з даного приводу.

«Я не можу бути сірим,бо по призначенню я світлий. Якщо вже кардинал,то не сірий,а світлий. Я не визнаю підкилимних ігор. Стосовно моїх політичних уподобань,то вони є,вони відомі. Звичайно,я,як свідомий громадянин України мрію,щоб відбулися президентські вибори. Мрію,щоб відбулася повна легітимізація української влади. Щоб не було підстав Путіну махати руками щодо не легітимності влади,з точки зору міжнародного права. Я хочу,щоб влада була абсолютно легітимною. Я хочу,щоб був призначений не в.о. голови адміністрації,не в.о. президента,а президент. Це те,чим нас зараз дістають. І вищий вияв патріотизму сьогодні,це допомогти всіма силами провести в законний легітимний спосіб президентські вибори. Нам потрібно легітимізувати владу через вибори,бо влада – це держава,це ми. Дискусії йдуть і в мене в сім`ї: кого підтримувати і в який спосіб. Але це наш сімейний виборчий штаб і я знаю,що таких штабів є багато. Який же я тоді сірий кардинал? Я маю право говорити і висловлювати свою точку зору,незалежно,сприймуть її чи ні»,– пояснив свою позицію колишній губернатор Волині.

– Чи не важко морально було переступити поріг ОДА після кількамісячної відсутності і вашого звільнення?,– користуючись нагодою,продовжуємо спілкуватися з Борисом Петровичем.

– Ні,зовсім не важко. Я звикся з тим,що був тут в різних іпостасях: і в президії – як голова обласної ради з 1992 року по 1998. З них 4 роки,з 1994 по 1998 був головою обласного виконкому. Потім до 2004 року сидів поруч з головою облради Дмитруком. Потім був радником,послом,депутатом облради і сидів в залі. Тому зала для мене звична. Словесні баталії – теж звична річ. Хоча,насправді обласна рада – це не законодавчий орган,а представницький. Однак,на мій погляд тут піднімаються питання не в компетенції облради. Є те,що є. А хіба Луганська обласна рада не порушує свою компетенцію і голосує за референдум? Звісно порушує. Я завжди до цього ставився з настороженістю,бо обласні ради не повинні переходити за межі наданих їм повноважень. Тому що далі починається анархія і вакханалія. І це все робиться сьогодні в Україні,яка розхристана і слабка. В країні,де всі люди моляться за одне – аби не було війни,за збереження цілісності території. Клімчук завжди казав: я за цілісну Україну. Сьогодні немає уже Криму. Територія України вже зовсім інша. І це все відбувається на наших очах. Тому всі ці баталії і спроби вирішити питання,такі як звернення облради до Конгресу США,ще якісь – це чистої води популізм,продовження місцевого політиканства,яке і тут,і в Луганську,і в Донецьку,і в Київській області,коли воно не йде в законний спосіб,шкодить інтересам держави. Завжди потрібно пам’ятати найперше: ти громадянин держави,а вже потім йдуть твої політичні,кар’єрні цілі,посади і т.д.

Тому я прийшов сьогодні. Я не в опозиції. До кого мені бути в опозиції? До волинян,які мене підтримали і підтримують і нині,за що їм дякую? Я на пасхальні свята отримав стільки вітальних дзвінків,телеграм,листівок,скільки не отримував,як був губернатором. У мене сльози нахлинули. Читаю і не знаю цих людей. А вони мені згадують 24 січня,як я себе повів тоді,дякують за це. Я не горджуся. Це не є предмет гордості,швидше предмет роздумів людини,яка вже трішки прожила в цьому житті. Це ті роки,які вже відбулися. Але,є енергія,є розуміння. Я сьогодні намагаюся підказати,по-доброму,інколи – з іронією. Я сьогодні в обласній раді дію,як директор школи,як вчитель,як своєрідний миротворець. Тому що,якщо ми хочемо миру в Україні,маємо мати мир на Волині. Досить шарпатися і смикатися. Є закон про люстрацію суддів,все! Нехай діє цей закон. Немає закону про люстрацію державних чиновників – не потрібно смикатися,створювати якісь міфічні комісії і смішити людей. Досить. Є в нас міліція,національна гвардія. То потрібно їм допомагати,в тому числі матеріально,а не створювати якусь самооборону,яка потім захоче бюджетних грошей. Де ефективність цього всього? Речі відбуваються,часто безтолкові,тому я завжди буду говорити про те раціо,що хочуть люди і яке потрібне людям.

– Чимало часу в сесії облради депутати присвятили питанню виділення коштів на пам’ятник Бандері в Луцьку…

– Набридла мені вся ця дискусія по пам’ятнику Бандері в Луцьку. Я голосував за,хоча я чітко знаю,що в найближчому майбутньому цей пам’ятник побудований не буде. Його стара кошторисна вартість – понад 5 мільйонів гривень. В нових цінах все потрібно помножити на два,вийде десять мільйонів гривень. Ну проголосували на 25 сесії облради за 250 тисяч,це нічого не вирішує. Популістське рішення? Звичайно. Буде воно реалізоване? Звичайно,ні. Потрібно розуміти,де кінець процесу. Я проголосував за це питання,щоб зняти врешті напругу,щоб воно не виносилося від сесії до сесії. Але,найближчими роками ми його таки не побудуємо. Приміром,пам’ятник Олені Пчілці ми побудували без копійки бюджетних грошей. І він стоїть. Ми,однодумці зібралися і побудували пам’ятник,перший і єдиний в світі для Олени Пчілки. І я знаю,що цей пам’ятник стоятиме вічно. Тому що навколо нього немає зіткнень політичних інтересів. Рівно,як погруддя Шевченку – теж без бюджетних грошей. Гарне погруддя,з надписом: обніміться,брати мої,молю вас,благаю. Там лавочки зараз стоять,люди сидять. Я їду і любуюся цим куточком Луцька. Потрібно пройти питання і працювати далі,є маса необхідних рішень. Скажімо,аграрна підтримка одноосібників – селян,які ще працюють,слава Богу. Дуже важко,до речі,доводилося збирати голоси на ці програми років два назад,а сьогодні думаю навіть «Свобода» голосуватиме за ці програми,адже один із вихідців «Свободи» – заступник губернатора. Бачте,нічого не змінилося. Ми перші в державі розробили ці програми,першими зробили ці серйозні кроки,бо це становлення української держави. Бо вона,не через нас – балакунів,підкреслюю – балакунів,які в обласній раді створюється. Вона створюється з людьми,які мають шматок землі і працюють. А поки не буде власника,середнього класу,ні кому буде ту державу захищати. Поки не буде лікаря,який достойно працюватиме і не дивитиметься,скільки заробляє лікар в Росії.

Хочу сказати про бюджет області. Дуже важке питання. Я вперше в своєму житті буду голосувати,бо немає іншої ради,за бюджет,який значно гірший бюджетів попередніх років. Ніколи мені в моїй кар’єрі не було такої важкої долі: підтримати зміни до бюджету на 2014 рік,який набагато гірший для людей в соціальних питаннях. Але,що доленьку клясти. Я навіть не кажу,що маємо те,що маємо. Я особисто підтримую дії центрального уряду,бо немає іншого виходу. Багато питань задавнених. Це і реформи в частині пільг і в частині монетизації пільг. Я маю вихід на Київ,на депутатів. Я буду далі про це говорити: хлопці,ви зробили два кроки,зробіть і третій. Робіть,впорядковуйте ці речі в державі,бо звідти йде корупція. Мене зовсім не тішить,що ми на 35 мільйонів збільшимо людям пільги на газ та електрику. Я знаю,що потім ці гроші мають великий шанс стати корупційними – мільярди гривень. І я знаю,як це відбувалося,при всіх владах,всіх президентах. І при всіх я говорив одне й теж – людям гроші. Тоді я певен,отримала людина свої двісті гривень плюс,вона ж ними керує. Не чиновник,а вона.

– Звісно,вам відомо про кадрові ротації на Волині…

– Я нервував стосовно кадрових ротацій в області. Ну от,приміром Ігор Ващенюк – колишній начальник управління охорони здоров`я ОДА. Я прийшов в 2010 році і теж до нього приглядався,бо я його не знав. Його взяв на роботу Володимир Бондар (екс-губернатор Волині – ред.). Він працював і з Миколою Романюком. Я до нього приглянувся. Я бачив,що він виростає в серйозного державного менеджера і не помилився. Він ефективно працював,знаходив спільну мову з лікарським товариством. Я зі здивуванням для себе взнаю,що він «не прийшовся ко двору». Але,якщо людина ефективна,то яка різниця,хто її поставив: Клімчук,Бондар,Романюк? Вона показала своєю роботою свою ефективність і результативність,до неї не має бути запитань.

Тепер Галина Карнаухова. Були проблеми в організації спорту,ями,«крисятництво»,все там було. Знайшли Галю з Нововолинська – чесний,хороший менеджер. До речі,ні Ващенюк,ні Карнаухова не є членами Партії регіонів. Я свідомо їх утримував від цього. Мені не потрібні були партійці,мені потрібні були функціонери. Бо як же тебе можна наказати,якщо ти член моєї партії,що ти з соратника візьмеш? Я цих людей заспокоюю,допомагаю їм у працевлаштуванні. Це теж частина моєї невидимої роботи. Тоді це робив,маю на увазі 2002 рік,коли пішов,всіх працевлаштував,кого вигнали. І зараз це буду робити. Я в 2005 році президенту Ющенку,коли він прилетів з офіційним візитом до Литви сказав: нікому тут не кажіть,що ви звільнили 18 тисяч державних службовців. Тому що держслужбовець в усьому світі – це дуже захищена людина. Це категорія,яку не можна рухати в залежності від того,як прізвище президента і в якій він партії. Те,що ми втрачаємо цих людей,це зле. Новий прийде,навчиться чи не навчиться,чи буде з нього менеджер,хто його знає. Є такий закон бюрократії: в системі,яка перебуває в кризі,кожна зміна елементу системи,призводить до поглиблення кризи. Болить в мене душа і зі Сходом України – Донбасом. В мене там сват. В Маріуполі живе мій брат. Ми на телефонному зв’язку кожного дня. Вони страшенно переживають,вони українці і не підтримують сепаратистів: бомжів і п’яниць,яких «підігрівають» і дають гроші. Тому це питання і політичне і соціальне,а швидше – соціальне. І тут заклики – всі в армію. Путін воював в Чечні. Вбивав своїх громадян з російськими паспортами. Вчора в Грозному застрелили чотирьох росіян. Це осетини,але вони мали російські паспорти. Вбивати громадян своєї країни – це неправильно. Іди сам в бій,якщо ти такий розумний. Давай,теліпай туди в свої 60 з гаком років. Кого ти закликаєш? Дітей наших,внуків? Своїх пошли туди. Історія вона чорно-біла завжди. Пройде 20-30 років і цю історію напишуть,як чорно-білу. Хоча,насправді вона або чорна,або біла.

– Практично,нинішнє керівництво обласної ради завдячує саме вам своїми посадами. Свого часу ви допомогли прийти на політичну арену області Валентину Вітру,Олександру Пирожику. А Ігоря Гузя ви врятували від в’язниці. Як оцінюєте їхню роботу зараз?

– Я не пам’ятаю такого. Скажуть,от Клімчук чимось хвалиться. Я впливав на процеси з точки зору людей,волинян. Я розумів,що це не злочин,а вони – не злочинці і в міру своїх сил я впливав. Як,яким чином,це вже технологія. Хлопці зараз на місці,працюють,стараються,вчаться. Що мене дуже радує. Вітер і Гузь – вони точно вчаться. Тут потрібно вчитися і вивчати,як каже Клімчук,матчасть,себто – матеріальну частину. Вивчати закони,підзаконні акти,ті рішення,які ми приймаємо. Над собою потрібно працювати. Це порада всім. І новопризначеним головам районних держадміністрацій,головам рад. Посада – це лише оболонка. А внутрішнє наповнення – сутність,залежить лише від самої людини. Я завжди в суботу по обіді приходив сюди і тихенько вивчав те,що за тиждень не встиг: закони,підзаконні акти,постанови. Бракувало часу в суботу,то робив це в неділю. Тому я був компетентний і нині компетентний. Я продовжую вивчати матеріальну частину. Пробігаю постанови Кабміну,закони Верховної Ради,депутати навіть зі мною радяться.

Єдина в мене проблема зараз. Я думав,піду у вільне плавання і буду сумувати. Але,виявилося,що дні в мене зараз біжать дуже швидко. Навіть швидше,ніж на роботі. 5 травня у мене буде свято – я святкуватиму три місяці вільного життя. Три місяці я на свободі. Але згадую Висоцького,у нього є такі слова: «мне вчера дали свободу,а что я с ней делать буду?». Це можна і до себе застосувати,і до суспільства загалом. От Майдан,дали свободу і що далі?

Я вранці збираюся на сесію,дружина чомусь прокинулася,бо так довше трохи спить і каже до мене,куди я? Відповідаю,що на сесію. Вона давай бурчати,а воно тобі потрібно,куди ти пхаєшся. Вона звісно жартує,бо знає,що це мені потрібно. Я діючий депутат і відчуваю цю потребу. Не заради влади,це моя перевага. Мені не потрібна влада і я не роблю кар’єри. Коли я зайшов за свої 60,я сказав собі: все,твоя вершина досягнута,ти вже в президенти не підеш,це точно. Працюй так,щоб не було соромно. На мій день народження я отримав 273 телефонні дзвінки. На частину я відповів. Біля 500 СМС отримав. Купу вітальних листівок. Це від тих людей,які ніколи мене не вітали. Бо вони думали: це ж губернатор,як ми будемо його вітати? Маса вітань прийшли на фонд. Моя дружина жартує: слухай,ти насправді щось робив у цьому житті. Я кажу: вибач,я був поганим чоловіком,татом,дідусем,але там я таки щось робив. Тому,з Клімчуком все в порядку.

– Знаю,що багато журналістів під час оперативок під керівництвом нового голови вже встигли засумувати за оперативками Клімчука: інформативними,цікавими,динамічними та навіть смішними. Чи бачите зараз,як ви часто повторювали – свою рідну Волинь,в надійних руках? Чи цей процес ще матиме своє продовження?

– Григорій Пустовіт вчиться,я хочу сказати на його адресу компліменти. Я ніколи не стану ревізувати владу,яка діє лише 2 місяці. Це не чесно,не порядно. Вони лише набирають обертів. Я бажаю їм нормальних результатів. Цей процес важкий,у них важчий час,ніж був у мене. Попереду – дитяче оздоровлення,якого не буде,попереду пенсіонери,які звикли до путівок,однак їх не матимуть. Попереду ще багато неприємних речей. Єдине,я б побажав їм іти і роз’яснювати людям. Я ж то ходив у 97-98 роках,коли ми пенсії по півроку не платили. Зарплати по 4 місяці не платили. Я ж тоді не ховався. Казав: люди,будь ласка,потерпіть. Я так само ставав до них на коліна,як зробив це 24 січня. Нічого нового. Треба йти і просити людей потерпіти. Зараз я б порадив лісникам заготовляти дрова,торф для тих,кому взимку важко буде вижити. В мене три тижні тому гостювали друзі з Литви. Вони їхали до Києва і вирішили до мене заїхати. Вони мені сказали,якщо ми витримаємо випробування цієї зими з такими тарифами,ми будемо державою. Ми витримаємо,але людям потрібно пояснювати,для незахищених – готувати запаси. Резервний фонд біля семи мільйонів гривень – це добре,правильно. Але його потрібно збільшити і ним має оперувати губернатор і кидати туди,кому найважче. Можливо,давати їх людям індивідуально – по 500 гривень,по тисячі. Потрібно допомогти людям витримати цей нищівний удар тарифів. Але це можливо. Якщо скажуть,Клімчук іди до людей,я хоч і не при владі,але піду і буду просити і говорити. Я завжди казав,ті люди,які витримали наругу несплати пенсій по пів року,зарплат,це вони зробили українську державу. Не Клімчук,не Партія регіонів,ні Батьківщина,а саме ці люди.

– Дякую Вам за розмову!

Наостанок нашого спілкування Борис Петрович пообіцяв,що після закінчення пасхальних свят він дасть більш розлоге інтерв’ю для «Волинської правди». Тож,далі буде…