Польський політикум повинен відмовитися від антиукраїнських демаршів у стилі «русского  мира». На цьому у виданні «Лівий берег» акцентує увагу аналітик Віталій Портников. На його переконання, цивілізаційна конфронтація  повинна  залишитися в минулому.

У наших історичних дискусіях і суперечках ми не відкриваємо нічого нового, а просто проходимо етапи, через які Європа давно і відносно успішно пройшла. Наголошуючи на цьому, Віталій Портников зазначає: «Для українців Степан Бандера чи Роман Шухевич – герої, а для поляків – терористи. Чи повинні українці переконувати поляків у своїй правді? Маю великі сумніви. Для поляка абсолютно природним є відстоювання власних національних і державних інтересів. І Бандера, і Шухевич діяли проти цих інтересів. Але українські державні інтереси зовсім не обов’язково повинні збігатися з польськими. І так – з кожною країною, з якою ми сусідами або спілкуємося».

Відтак він підкреслює, що «ми ніколи не переконаємо росіян в тому, що Анна Ярославна не має до них ніякого історичного відноitшення. І росіяни не переконають нас у тому, що київська княжна не має ніякого відношення до нашого минулого. Але нам абсолютно не потрібно домагатися того, щоб Росія жила в українській історичній парадигмі».

На переконання аналітика, «з точки зору логіки нового часу важливо домогтися зовсім іншого – щоб історія не приводила до політичних демаршів і військових авантюр. І в цьому сенсі є контрпродуктивною і російська, і польська політика історичної пам’яті по відношенню до України. Тому що російські спроби перенесення «русского мира» з підручників в реальне життя вже привели до кровопролитних воєн, порушення міжнародного права, смертям і руйнувань. Зовсім не важливо, що там придумують російські політики та історики – до тієї самої хвилини, поки їх інтерпретації минулого не стають інструкціями для танків».
Він наголошує, що «Польща теж має право характеризувати історію – і свою, і чужу – будь-якими категоріями, тим більше коли мова йде про події, що проходили на території самого довоєнного Польської держави. Але на що точно не має права Польща – так це на спроби змусити українців сприймати свою історію з польської точки зору». А відтак резюмує: «Всі ми – поляки, українці, литовці, білоруси, євреї – вихідці з одного і того ж цивілізаційного простору, простору Речі Посполитої».

Портников нагадує, що «у  цьому просторі у кожного народу були свої герої і свої зрадники. І герої одних ніколи не будуть героями інших – це абсолютно нормально, як і те, що тінь цієї цивілізаційної конфронтації пройшла через весь ХХ вік. А зараз ми живемо в столітті ХХІ-му. Головною особливістю нового часу – принаймні, з європейської точки зору – є повага до сусіда і його пам’яті». Він переконаний: «Якщо держави в центрі і на сході Європи хочуть дійсно стати частиною континенту – не для отримання грошей з Брюсселя, а для того, щоб їх громадяни навчилися жити по-людськи – то всім нам належить відмовитися від одвічного прагнення нав’язати свою правоту іншому. Ні, потрібно навчитися просто жити поруч з іншим, зберігаючи за ним право на власний простір і власне минуле».