Чиї інтереси відстоює Аграрна  партія України? Скільки волинян зараз готові голосувати за цю політичну силу?  Чи виставлятиме Аграрна партія свою кандидатуру під час майбутніх виборів Луцького міського голови? Що змінилося в АПУ після приходу до керівництва Віталія Скоцика? У яких районах і містах Волині  осередки Аграрної партії працюють  найефективніше? Чому політичній силі, яку очолює Віталій Скоцик, довіряє все більше українців?

На ці та інші запитання відповідає гість  «Волинської  правди» – Ігор Волошенюк,  голова Волинської регіональної партійної організації Аграрної партії України.

Понад 7 відсотків волинян  проголосували б зараз за Аграрну партію

– Ігоре Васильовичу, нині у вітчизняному політикумі на парламентському рівні відсутня сила, що однозначно зорієнтована на сільський електорат, який ряд аналітиків називає носієм нашої національної самобутності. Чи спроможна таку диспропорцію виправити  Аграрна  партія України?

– Пригадаймо, що споконвіків наша  Україна була аграрною країною. У радянський період вона перетворилася в промислово-аграрну. А два десятки років тому, коли відбулася приватизація промисловості (точніше – її «успішне» знищення,  за незначними винятками), Україна знову перетворилася в сільськогосподарську. Тому що 47 відсотків від усього прибутку,  надходжень до бюджету – від аграріїв. Я маю на увазі не тільки великі чи мегавеликі сільськогосподарські підприємства. Але найбільшу частину з того, що потрапляє у цей умовний «кошик», постачають  так звані одноосібники, невеликі фермерські господарства. Тому, зрозумійте, наша Аграрна партія (у тому числі й  тут, на Волині)  фактично представляє  всю аграрну спільноту. Від «маленького» одноосібника – до великого сільгоспвиробника.

Але ми – не галузева партія. Ми – партія всього українського народу.  Згідно з результатами  соціологічного опитування, яке проводив Інститут Разумкова, найбільше нашу АПУ підтримують як люди, які  живуть у сільській місцевості, так  і представники інтелігенції (зокрема – медики, освітяни), не залежно від місця проживання.  Про що це свідчить? Аграрну партії України підтримують найбільш національно свідомі верстви населення. Як бачимо, у нас є солідний потенціал і перспектива росту. Тому ми зорієнтовані не тільки на сільського виробника, жителя села (хоч саме село в значній мірі формувало українську національну самобутність, традиції, культуру), а на все суспільство. Ще раз наголошую: Аграрна партія – політична сила всього українського народу.

– Тому за наслідками чергової чи дочасної  парламентської кампанії  АПУ матиме свою фракцію у Верховній Раді України?

– На це питання дадуть відповідь своїм голосуванням виборці. Але я не маю  жодного сумніву, що  Аграрна партія буде потужно представлена в парламенті. До речі, ми постійно проводимо свої «внутрішні» опитування. І давно зрозуміли, що майже всі так звані рейтинги, які оприлюднюють медіа, – це проплачені  замовні результати. За даними згадуваного мною опитування (воно проводилося в квітні) Інституту Разумкова, на Волині вже  більше 7 відсотків респондентів готові проголосувати за АПУ. Зважаючи на тенденції, ця цифра тільки зростатиме. Зауважте, що згадувана соціологічна структура при опитуванні не «опускалася» до населених пунктів, у яких менше 30 тисяч жителів.

– Тобто, на Волині взято до уваги електоральні симпатії  лише чотирьох міст – Луцька, Ковеля, Нововолинська та Володимира-Волинського?

– Це так. Але ми розуміємо, що найчисельніший наш електорат – у сільській місцевості. Тому, наголошую  ще раз, не сумніваюся, що під час майбутніх парламентських виборів люди належно оцінять своїм волевиявленням всю ту роботу, яку проводить Аграрна партія України.

– Вона позбулася «шлейфу» попередніх політичних структур, які працювали на цьому електоральному полі під «диригентську паличку»  чи то Банкової, чи  ще кого?

– Я не буду зупинятися на персоналіях тих, кого добре знають волиняни. Це стосується минулого. Нинішня Аграрна партія – це оновлена, потужна політична сила. Її новий етап розпочався після того, як 20 вересня 2014 року на IV з’їзді АПУ було обрано лідером Віталія Скоцика.

– Ви вступили до лав Аграрної  партії після цього з’їзду?

– Cкажу відверто:  після приходу цієї людини до керівництва в АПУ, поспілкувашись декілька разів  із Віталієм Скоциком, я вирішив піти в політичну сферу, працювати в політиці. Був певний час, коли я весь час казав собі: все, досить, не хочу тої політики. Моя позиція змінилися після спілкування зі Скоциком. Це молода, розумна, освічена, рішуча, талановита, командного стилю  людина, яка, вболіваючи за Україну, бачить мету, вміє організовувати однодумців, ефективно працювати. Він зумів розбудувати партію знизу доверху, а не навпаки. Віталій Скоцик спілкується напряму з багатьма зарубіжними  політичними елітами. Його сприймають у світі. Він вхожий в американський політикум, працював у Великій Британії. Скоцик – особистість, яскравий лідер без диктаторських замашок, комунікабельна людина. Він своїми діями доводить, що хоче, щоб наша держава припинила  процес падіння у прірву.

 Час хапуг, крикунів,  популістів минає

– Алгоритм виходу із глухого кута  відомий. Важливо, щоб на зміну цинічному, аморальному політикуму, який, не залежно від зодягнутої партійної маски, глибоко зневажає Україну та займається мародерством, прийшли нові люди, які  були б не тільки сильнішими за деградованих попередників, але й моральними.  

– Цим критеріям сповна відповідає Віталій Скоцик. Узагалі, як на мене, зараз в Україні нарешті розпочинається процес оновлення політичної еліти. Хоч багато хто цього не помічає чи не хоче помічати… Я читаю багато аналітики, як вітчизняної, так і зарубіжної. На основі і цих припущень, і власних спостережень розумію: настане  такий переломний момент, коли переважна більшість  політиків буде відповідальними, культурними, освіченими людьми. Час як цинічних хапуг, так і крикунів, брехливих популістів, які  абсурдно обіцяють «прийдемо до влади і дамо всім усе і відразу», минає. Хоч політологи поки що  обходять  увагою такі тенденції.

– Не лише в Україні. Пригадаймо, як донедавна у Франції хор «найоб’єктивніших» експертів прогнозував спочатку перемогу Саркозі, а потім іншому «путінцю» – Фійону. А переміг Макрон. І під час президентських, а відтак, своєю партією,  і під час парламентських виборів. Прийшла нова людина з новими підходами і перспективою. Це промовистий приклад і для України. Якщо не 2019-й, то вже, поза сумнівом, на президентську кампанію 2024-го.

– Ситуація, що склалася у Франції, – це тільки на перший погляд несподівана. Але чому є такий результат? Чому виборці цієї країни довірили своє майбутнє, майбутнє  держави наймолодшому за всю історію Франції президентові?

– І тому,  що на виборчі дільниці прийшли не стільки люди вчорашнього, позавчорашнього дня, а молодь, нове покоління. І тому, що було за кого голосувати.

До речі, й нашу Аграрну партію, як засвідчують результати соціологічного дослідження, підтримує молодь. Йдеться про наше бачення розвитку України, про програмні засади партії. Нас підтримують передовсім люди віком від 30 до 50 років. Про що це свідчить? У 30 років людина вже досить сформована. У віковий період від 30 до 50 людина  здатна реально, адекватно  оцінити ситуацію, що склалася в державі. Людина цього віку вже розбереться, хто є хто, хто налаштований на роботу, а хто здатний тільки говорити.

Звичайно, у нас суттєва підтримка і молодого покоління. В АПУ є молодіжне крило. Але ми розуміємо, що політична свідомість людини до 30 років ще формується. На хвилі чого, на чиїх плечах фактично завжди робилися революції?

– За умов некерованості – зазвичай на плечах молодих, радикально, фанатично налаштованих людей.

– А на еволюційні підходи у вирішенні питань державного життя здатні в основному люди, які складають електоральний потенціал нашої партії. Вони спроможні прийняти відповідальні, доленосні рішення. Можливості ж та світоглядно-ціннісні орієнтири  старшого покоління відомі.

«Щоб осередок був у кожному населеному пункті»

– Наскільки впливова  і чисельна  Волинська регіональна організація АПУ? Розкажіть, у яких містах, районах вона має суттєвий вплив? Хто поповнює лави Аграрної партії – дрібні сільські господарі, представники агробізнесу, колишньої та нинішньої владної номенклатури?

– Почну відповідати  зі спогаду. Два роки тому, 2015-го,  після спілкування з  колишнім головою Волинської регіональної організації Аграрної партії Володимиром  Жгутовим та керівництвом АПУ на київському рівні, я очолив виборчий штаб нашої партії. Але, коли ми з Володимиром Федоровичем (Жгутовим, – ред.) «взялися» за регіональну організацію Аграрної партії, не могли познаходити навіть реєстраційних документів. Звичайно, було декілька дієвих  політичних осередків (районних і міських організацій). Але це 2 – 3. А решта «діяла» тільки на папері. Тобто, довелося фактично відновлювати роботу структур регіональної організації АПУ. І нам немало людей повірило! І тепер партія працює повноцінно та ефективно.

Зараз у лавах Волинської регіональної організації – понад 1400 членів Аграрної партії. Ми, до слова, не «женемося» за  суто кількісними показниками. Знаємо багато політичних сил, які заявляють, що в них 10 – 20 тисяч членів, але під час виборів за них голосують 5 тисяч. Тому  цифра, яку я назвав, – це реальна картина. У нас, на Волині, більше 300 офіційно зареєстрованих осередків – у сільській місцевості, у містах. Працюємо над тим, щоб осередок  був у кожному населеному пункті. Зараз у кожному з 16 районів маємо досить потужні партійні організації.

– Деталізуйте, уточніть, будь ласка.

– Найбільш потужні  організації  Аграрної партії у Любешівському, Горохівському, Камінь-Каширському, Ковельському, Луцькому районах.  До речі, голова Горохівської районної ради, заступник голови Любешівської райради – члени АПУ. Ми представлені в трьох міських радах – у Горохові, Любомлі та Берестечку.  Працюємо над подальшою структуризацією,  реальним поповненням партійних лав дієвими людьми.

– За умови призначення виборів Луцького міського голови  Аграрна партія виставлятиме свою кандидатуру?

– Обов’язково!  Але я не збираюся зараз цю людину  «засвічувати», щоб перетворити у «мішень». Скажу тільки, що наш кандидат – це справді авторитетна, знаюча людина, яка має реальні шанси на перемогу. Сумніваєтеся? А дарма…

– До речі, чи вдається  керівництву  Волинської регіональної організації АПУ знаходити спільну мову з нинішньою владою в області, містах і районах?

– Ми не збираємося ні під кого підлаштовуватися. Звичайно, ми  намагаємося бути в курсі процесів у  районних і міських радах. А спеціально  до того чи іншого керівника не напрошуємося. Ми –  не опозиційна, але й не провладна партія.  АПУ – політична сила центристського напрямку. Ми – партія, що має свою  ідеологію. Не поступаючись  програмними принципами, співпрацюємо з усіма політичними силами, окрім тих, які ведуть антидержавний курс, працюють проти національних інтересів України.

– Чи критикуємо владу? Коли є за що, то так. Але говорячи про те, що робиться не так, пропонуємо власне бачення шляху  для вирішення проблемних питань.

Я особисто не ходжу ні до губернатора, ні до голови обласної ради. Напряму з ними не спілкуюся. Але  намагаюся робити все можливе, щоб рішення рад різного рівня були на користь громад. Тому й час від часу доводиться сідати за стіл дискусій.

«Не згуртуємося – обкрадуть нас, розшматують, продадуть»

– Волинь, хоч і розташована на периферії стосовно Києва, але історично була й залишається  нині форпостом українства, нашої   державності. Вона дала країні стільки славетних особистостей… Наскільки актуальними залишаються погляди  славетного волинянина, уродженця Затурців В’ячеславаЛипинського із  його «Листів до братів-хліборобів»? Ви поділяєте його настанову,  що рятівною  для нас (не тільки мешканців села, а всієї української політичної нації)  і досі залишається «вірність традиціям Української  Землі»?

– Я читав звернення В’ячеслава Липинського до братів-хліборобів. Шаную цього великого Українця. Тим більше, що я народився, жив на території Затурцівської сільської ради, там зараз живе моя мама. Неодноразово бував у музеї Липинського, знаю доволі багато про цю славетну людину. Скажу відверто, звернення до братів-хліборобів, варто уважно прочитати нашим людям, які займаються сільським господарством.  Передовсім – більшим, середнім  сільгоспвиробникам. Те,  про що  писав Липинський майже сто років тому, актуальне й зараз. Воно важливе й тому, що йдеться і про  особистий досвід господарювання.  В’ячеслав Липинський, будучи важкохворим, вів господарство у межах 700 гектарів.  Було два потужних господарства – старопорицьке і затурцівське. Вже тоді Липинський переконував людей: якщо не об’єднаємося, не згуртуємося, не будемо разом,  то втратимо все. На жаль, це попередження знову актуальне, ці ви клики повторюються.  Не згуртуємося  –  обкрадуть нас, розшматують, продадуть. І будемо знову наймитами на своїй землі.

– Той, хто недооцінює земельну, сільську проблематику, традиційно програє. Пригадаймо, як ефектно зуміли більшовики «збаламутити» свідомість своєю фейковою обіцянкою «земля – селянам». Чи усвідомлює такі та подібні похідні  виклики, у тому числі – інспіровані з-за кордону,   чинна українська влада? Чи її влаштовує  як відволікаючий маневр політична еквілібристика поки що контрольованого чоловіка з вилами і показово-радикальною  фракцією у ВР?

– Перш, ніж  відповідати на це запитання, порівняймо нинішнє типове село із тим,  яким воно було  порівняно донедавна – 25 років тому…

Але чому люди «купилися»? Споконвіків, мені про це розказували прадід і дід, вони збирали копійку до  копійки, щоб докупити десятину-другу чи й більше землі.  Нарешті вони такиїї купували. А потім угіддя  у власників  відбирали силоміць. Так,  перед тим люди повірили популістам, що земля належатиме селянам.  Але тільки-но обіцяльники прийшли до влади, вони  вчинили інакше з тими, завдяки кому її захопили. Провели примусову колективізацію, зігнали всіх до однієї «кошари». І тут спрацювала психологія: якщо не моє, то воно чуже, його можна розтягувати, красти.

– Специфіка радянського соціалізму з запрограмованими  наслідками… Хоча ця руйнівна  домінанта не стала все-таки загальним правилом для всього так званого соціалістичного табору.

– Візьмімо до прикладу сусідню Польщу. Так, вона була в згадуваному соціалістичному таборі, але «не далася». Десь під Білоруссю хіба в більшій мірі варшавські маріонетки Москви зуміли провести колективізацію.  А ближче до Німеччини збереглася хутірна система господарювання. Земля фактично залишилася у розпорядженні її власників. І коли СРСР та Варшавський договір припинили існування, Польща пішла по якому шляху? По легшому.  Ця країна не проводила масової, загальної земельної реформи. Вона віддала/повернула  землю тим, хто мав документальне підтвердження, що володів   нею.

Наша ж «спадщина» після колоніальних колгоспів виявилася  інакшою. Тим паче, коли з хуторів почали зганяти людей у село.

– Ламалася українська приватновласницька  ментальність. Яку, до речі, добре усвідомив під «завісу» існування царату політичний  українофоб і геніальний економіст-аграрій Столипін, котрий стимулював постання хуторів.

– Це вже далека історія. Але наслідки того, як була зламано становий хребет селянства, відчуваємо й зараз. І це трагічно. Але ще трагічніше те, коли на історичних помилках попередників не хочуть/не здатні вчитися сучасники. Найперше – ті, хто отримав владні важелі.

Щоб не стати рабами на своїй землі

– Відома позиція АПУ щодо ринку землі на сучасному етапі. Але минулого тижня  Світовий банк знову  наполегливо порадив   Україні з січня 2018 року скасувати мораторій на продаж сільськогосподарських земель. Про це заявила директор Світового Банку у справах Білорусі, Молдови та України Сату Кахконен. Вона також закликала уряд зняти мораторій на продаж сільськогосподарських земель в січні. «Цей крок буде спрямований на стимулювання сільського господарства», – переконана вона. Погоджуєтеся з  такою пропозицією?

– Позиція нашої партії принципова: ми виступаємо категорично проти запровадження продажу землі зараз. Повинні бути чіткі правила гри.  Люди мусять розуміти, що «тягне» за собою  начебто така  цікава пропозиція негайно запустити механізм ринку землі.

В Аграрної партії чітко сформульована стратегія. Ми пропонуємо  рухатися шляхом поетапного наближення до того, щоб ухвалити закон про вільний продаж землі сільськогосподарського призначення.

– У часових параметрах – через рік, два, три…

– Прийняти закон можна хоч і нинішнім складом парламенту. Але з тим, щоб розпочати вільний продаж землі сільськогосподарського  призначення, на мою думку,  через три – п’ять років. Не можна допустити концентрації землі в одних руках, щоб її скупили іноземці, щоб це стало на шкоду нашій державі, нашому народу. Коли, не дай Бог, втратимо землю, тоді – що?

– Фактична втрата й державності.

– Згідно з результатами соціологічних досліджень, 96 відсотків  громадян України на сьогодні не в змозі купити землю. Хай хтось купить гектар, хтось – п’ять, але це не врятує ситуації. Наші люди у матеріальному сенсі збідніли. Хто у   цьому зацікавлений? Неосвіченими та бідними людьми легко керувати. Їм дадуть якусь подачку  – і підтримка гарантована.

Чому зараз нам хочуть нав’язати земельну реформу? Тому що убогі люди, які не мають коштів на лікування, не мають за що шматок хліба купити, не можуть заплатити за «комуналку», віддадуть землю за безцінь.  Коли дивлюся рекламу, де не вказано автора, із обіцянкою «Продасте  землю – станете багатими,  будете все мати», моєму обуренню нема меж. Та це ж злочинна брехня! Продасте – і за два дні тих грошей уже не буде.

– У ширшому сенсі можна тоді буде говорити про продаж майбутнього, не тільки для себе, а й для дітей, внуків-правнуків?

– На жаль. І не треба буде війни. Ми станемо рабами на своїй землі. А тим, хто не зможе терпіти такої наруги, доведеться виїхати звідси за кордон.

Я ще раз наголошую: так, в Україні потрібен вільний  обіг землі. Але не сьогодні, не зараз. Щоб були прийняті закони, які ми  чітко декларуємо. Щоб не  став ринокземлі диким, невпорядкованим, а був нормальним, цивілізованим.

«Люди нам вірять»

– Ви аналізуєте нинішню політичну ситуацію. Що  особливо непокоїть у нинішніх політичних реаліях?

– Найбільше, звичайно,  тривожить війна, що триває вже четвертий рік. Хоча не в меншій мірі непокоїть і ганебна корупція в органах влади. Будьмо чесні, рівень корупції не зменшується, а навпаки – збільшується. Непокоїть мене недолуге керівництво на багатьох владних  рівнях.  Все частіше складається враження, що не  наша влада  керує своєю державою, а якась третя сила. З кожним днем усе більше це розумієш, коли нам запускають «парашутистів» (дадуть поляка, литовця, грузина, американку), які  побудуть («попрацюють») і «заметуть за собою сліди».  Чого так робиться?

-?

– У мене складається враження,  що не випадково. Адже, за великим рахунком, ніхто не хоче бачити Україну  конкурентоспроможною. Вони просто знищують конкурентів.  Ці «парашутисти», виконавши завдання, втечуть з України. І ми їх не дістанемо.

За умов, коли ми фактично відкинуті на 50 років назад, коли тільки-но починається рух уперед, цей шлях для України перекривають, щоб вона не стала конкурентом. Погляньмо на аграрну галузь. Тільки-но сільгоспвиробники (без ніякої підтримки, хіба що зі спецрежимом ПДВ – найефективнішим механізмом, що не давав корупційної складової) почали отримувати реальні кошти, які можна було вкласти в розвиток (купити ту ж таки техніку), як позбавили цього. Аграрії «проковтнули». Хоч ніхто не вірив, що заберуть ПДВ.

А  зараз закидають інший пробний камінь: давайте-но спробуємо «смиконути» землю. Та на захист землі  вже стало більше людей. Ага, почекаємо, значить – ще на часі.  Тепер уже не декларують, що будуть приймати закон про ринок землі. Хоч спочатку планували прийняти його  у травні цього року. Це не означає, що відмовилися від своїх планів. Просто змінили тактикe. Тихесенько подали до Конституційного суду. А землю ж не заборонено продавати – тільки накладено мораторій, який діє до 1 січня 2018 року. Вони ведуть себетихо, нічого не кажуть. Але тільки-но настане 1 січня, за 2 – 3 місяці  скуплять  майже всю землю. І це ніяке не перебільшення! Це – реальна загроза.

Знаєте, чого саме зараз так педалюється проблема продажу  землі? У 2018 році ми маємо погасити 18 мільярдів доларів за кредити. Згідно зі статистичними даними, у нас є 14 мільйонів гектарів так званих земель  запасу (Укргеокадастру). Коли порахувати 18-мільярдну заборгованість і приблизну вартість цієї землі, приблизно й вийде одне до одного.  Через що й МВФ та інші фонди схиляють до того, щоб відкрити ринок землі.  Ми ж то розуміємо, що віддати грошима наразі нема можливості.  Гроші й не появляться, не прийдуть  18 мільярдів.  Просто ті борги ми віддамо землею. А люди цього не розуміють. Їм про це й не говорять.

– АПУ все частіше називають партією з парламентським майбутнім, вона зараз – на підйомі. У цьому сенсі хотілося б почути від Вас, пане Ігоре, що дає силу,  вселяє надію, усвідомлення неминучості торжества соціальної справедливості, перспективи української державності?

– Все (чи принаймні дуже багато) буде залежати від того, який політикум  прийде після майбутніх парламентських виборів.  Україна – парламентсько-президентська держава. Основні рішення приймаються все-таки у Верховній Раді. Але для того, щоб вони максимально ефективно зрушили з місця, мають прийти  інші політичні  сили. Я переконаний у цьому!  Те, що нам під час опитувань дають 3 відсотки електоральної підтримки, ми розуміємо – це спеціально занижений рейтинг для того, щоб маніпулювати свідомістю людей.

– Що дає підстави  для таких висновків?

– Факти, правдива, перевірена інформація. А вони – переконливі.

-Наприклад.

– На недавніх  (відбувалися у квітні) виборах до об’єднаних територіальних громад  наша політична сила зайняла третє місце за загальнодержавним рейтингом. Після «Батьківщини» та БПП «Солідарність»! Повірте, це не просто, це не випадковість.

Тому, я переконаний, що люди зуміють «розібратися», яку з нових політичних сил потрібно підтримати.

– На таку підтримку розраховує й АПУ?

– Щоб реалізувати свої програмні засади, Аграрна партія мусить бути представлена у владі. Від місцевої – до Верховної Ради. І ми там обов’язково будемо. Наразі в області маємо більше 300 депутатів різного рівня. І рівень підтримки АПУ постійно зростає. Ми не брешемо, не обіцяємо неможливого. Люди втомилися від брехні. Ми реально оцінюємо ситуацію і говоримо правду. Люди нам вірять. І вже незабаром з їхньою підтримкою ми почнемо наводити лад у державі.

Спілкувався Віктор Вербич