93% усієї ядерної зброї зосереджені у Росії та США. Як мінімум 9 країн світу володіютья ядерною зброєю. Ці держави відмовляються підписувати документ про заборону ядерної зброї. Про це повідомляє DW.

Численні представники держав, які зібралися на Генеральну Асамблею Організації Об’єднаних Націй у Нью-Йорку, уже підписали Договір про заборону ядерної зброї. Вони прагнуть, щоб світ був вільним від “зброї Судного дня”, як каже генеральний секретар ООН Антоніу Гутерріш. Утім, самі ядерні держави відмовляються ставити свій підпис під документом.

У кого є ядерні боєголовки та скільки їх?

Прийнято вважати, що мінімум дев’ять країн володіють ядерною зброєю. Це США, Росія, Франція, Великобританія, Китай, Індія, Пакистан, Ізраїль і Північна Корея. Звіт Стокгольмського інституту досліджень проблем миру (SIPRI), оприлюднений раніше цього року, оцінює, що у цих держав загалом близько 15 тисяч ядерних боєголовок. Утім, розподілені вони між ядерними державами нерівномірно. Близько 93 відсотків цих боєголовок – у США та Росії.

Які держави є офіційно ядерними?

Офіційними називають лише ті ядерні держави, які підписали Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) від 1968 року. Нагадаємо про них за порядком отримання ядерної зброї: США (1945 рік), Радянський Союз (1949 рік, Росія як його правонаступниця), Великобританія (1952 рік), Франція (1960 рік) та Китай (1964 рік).

Інші чотири країни, які володіють ядерною зброєю, не підписували цю угоду. Північна Корея певний час входила до числа підписантів, проте вийшла з Договору в 2003 році. Ізраїль ніколи офіційно не визнавав, що має атомну бомбу, але експерти переконані, що вона у нього є.

Як кількість ядерних боєголовок на планеті змінювалася з часом.

Хоча поступово дедалі більше країн створювали або отримували ядерну зброю, сьогодні у світі значно менше боєголовок, аніж у часи “холодної війни”. У 1980-ті роки їх нараховували близько 70 тисяч. Кількість бомб і пороху зараз продовжує скорочуватися.

Причиною цього, серед іншого, є угода про подальше скорочення стратегічних наступальних озброєнь, так званий New START, або ж СНО-ІІІ, підписана тодішніми президентами США та Росії Бараком Обамою та Дмитром Медведєвим у 2010 році. З іншого боку, йдеться не лише про кількість. Адже майже всі державі, які володіють ядерною зброєю, продовжують модернізувати їх та збільшувати їхню ефективність.

Що вже зроблено на шляху до ядерного роззброєння?

Найпершою ініціативою став Договір про нерозповсюдження ядерної зброї. Держави, які його підписали, зобов’язувалися з часом позбутися атомних бомб, тоді як офіційна п’ятірка ядерних держав пообіцяла не допомагати іншим розробляти таку зброю та не спонукати до цього. Утім, угода не перешкодила подальшому розповсюдженню ядерної зброї.

До того ж, у ДНЯЗ є важливий недолік, адже він ділить світ на ядерні та неядерні держави. Критики цієї угоди кажуть, що значною проблемою є й той факт, що п’ять “ядерних” учасників угоди є до того ж постійними членами Ради Безпеки ООН.

Чи були успішні угоди щодо ядерного роззброєння?

Значно частіше за інші ядерні держави США та СРСР, а потім Росія домовлялися та скорочували кількість атомних боєголовок і систем доставки після завершення “холодної війни”. На початку 1990-х років обидві країни погодилися зменшити свої ядерні арсенали та підписали Договір про скорочення стратегічних наступальних озброєнь, START, або ж СНО-І.

Ця угода не раз буксувала за роки своєї дії. Однак закладені у ній цілі зберегли свою важливість для Вашингтона та Москви, тому Обама та Медвєдєв у продовження СНО-І та СНО-ІІ підписали третю угоду цієї “серії”. Обама свого часу навіть говорив про свою мрію щодо світу, вільного від ядерної зброї. Утім, зараз, на тлі войовничної риторики президента США Дональда Трампа та російської агресії в Україні, доля СНО-ІІІ є непевною.

Хто відмовився від “атомних амбіцій”?

Іран погодився утриматися від військового використання ядерних технологій у рамках міжнародної угоди 2015 року, за виконанням якої наглядає МАГАТЕ. Утім, Ізраїль і адміністрація Трампа заявляють, що Тегеран не поважає договір.

Південно-Африканська Республіка відмовилася від подальшого розвитку ядерної програми незадовго до завершення апартеїду. Лівія покинула “атомні амбіції” за Муаммара Каддафі.

Три пострадянські країни – Україна, Казахстан і Білорусь – стали особливим випадком. Вони всі підписали СНО-І із США з обіцянкою позбутися ядерних запасів, накопичених за радянської доби. Усі три виконали свої обіцянки, передусім Україна, у якої був чималий ядерний арсенал.

На тлі російської агресії критики вказують на негативний бік такого роззброєння. Вони переконують, що збереження Україною ядерного статусу утримало би Росію від анексії Криму. Інші ж, як-от експерт з питань роззброєння німецького Фонду “Наука і політика” (SWP) Олівер Маєр (Oliver Meier) каже в розмові з DW, що приклад Північної Кореї може “запустити небезпечну політичну ланцюгову реакцію, коли інші держави все більше робитимуть ставку на ядерне відлякування або намагатимуться здобути ядерну зброю”.

Чи є шанс того, що ядерну зброю заборонять в усьому світі?

Нещодавня ініціатива Договору про заборону ядерної зброї має переважно символічне значення. Адже ядерні держави не хочуть такого розвитку подій. На їхню думку, атомна зброя – найкращий засіб для попередження атак. Вони наголошують, що є ж ДНЯЗ. Він, утім, не забороняє ядерну зброю.