Роздумуючи на рубежі чергового новоріччя про очікування,мимоволі згадуєш Шевченкове: «Добра не жди. Не жди сподіваної волі. Вона заснула». І хай відтак не поясниш,услід за Пророком,хто її (волю,а в нашому масштабнішому контексті – й долю) приспав,однак вище процитована візія стає своєрідним карбом часу. Як і його доволі сумна універсальна констатація: «Аж бачу там тільки добро,де нас нема». Хоча все-таки,попри набір трагідраматичних колізій,не сумніваєшся в неминучості української народної істини: добро неодмінно перемагає. Правда,для переконання у цьому нерідко не вистачає життя. Але,пригадаймо,в жодному столітті чи десятилітті ситуація в Україні не була непроблематичною.
 
Утім,кожна епоха (як і десятиліття,рік) – це й час,коли,за словами Олександра Олеся (батька Олега Ольжича),«з журбою радість обнялася». Тож на нарікання й плачі нема часу. Дорогу здолає той,хто йде. Всупереч страхам,комплексам. Віра – традиційний і рятівний дороговказ,«зірка провідна»,як зауважувала Леся Українка.
 
Рік тому,вітаючи співвітчизників із прийдешнім новоріччям,Президент України Петро Порошенко констатував (див. сайт Глави держави): «Ми вистояли й зберегли країну. Стали не лише старшими,але й мудрішими та сильнішими… А головне – ще більш єдиними як народ,Український народ. І як ніколи сильно відчуваємо плече один одного,биття сердець і навіть хід думок. Мир і спокій,свобода і незалежність,добробут та єдність – ось головні прагнення кожного українця». Він наголошував: те,що сьогоднішнє свято стало можливим,слід уклонитися насамперед славним українським воїнам. А відтак висловлював переконання,що «коли не дамо зовнішньому ворогу підірвати нас зсередини політичними чварами,то наступного року кожний з нас зможе сказати: найгірше – позаду».
 
Тож спробуймо згадати кілька суттєвих подій,які,у значній мірі,стали визначальними для вже минулого року. Передовсім найістотнішим залишався і залишається той фактор,що Україна зустріла перше 25-річчя від часу чергового здобуття державності – проголошення Акта про Незалежність. Хоча це свято відзначалося за умов анексії Росією Криму та вже тривалої (майже протягом трьох років) війни (хай і названої евфемізмом АТО) у буквальному розумінні. На Донбасі гинуть кращі з кращих. Російське військове угруповування (хоч і присутність своїх ЗС на тимчасово окупованій території України в Кремлі цинічно відкидають),якщо брати кількість найякісніших таких озброєнь,найпотужніше в Європі. До того ж минулого року створені російські ударні кулаки на Сході,в окупованому Криму (туди завезено окупантами ядерну зброю) та в Білорусі. Сподіватися на раптове умиротворення ворога,попри майже гарантії,прости Господи,вітчизняних експертів,не доводиться.
 
Тим паче,що,цілком вірогідно,на користь Кремлю слугує ситуація,яка складається у США після перемоги на президентських виборах Дональда Трампа. Той не приховує свого захоплення Путіним. До речі,українські аналітичні служби та МЗС спрацювали на оцінку не вищу від нуля щодо прогнозу,хто виграє перегони і визначатиме курс Білого дому. Де-факто – зміна геополітичної кон’юнктури,до якої Київ не був готовий.
 
У цьому сенсі знову ж не на користь нашій державі – і зміни в заполоненій біженцями та настраханій терористами Європі. Деякі аналітики ці процеси узагальнюють констатацією початку краху ЄС (після Брекзіту),наростання шовіністичних настроїв,очікування приходу пропутінських політиків до влади у Франції та Німеччині. Наяву – тенденції до відмови від економічних санкцій проти РФ вже через півроку.
 
Також схоже на те,що дається взнаки процес зачинення назавше дверей ЄС перед Україною (на вимогу Нідерландів наша країна не має шансу на членство),відтерміновано безвіз (до квітня). На цьому ж європейському фоні тільки політичний сліпець не побачить і вдасть,що не відчуває польського удару у спину. Як складові цього процесу – ухвала парламенту РП про геноцид поляків українцями під час «Волинської трагедії»,озвучення рядом діячів територіальних претензій щодо «східних кресів»,фактичне стимулювання чинними владними структурами шквалу українофобії (зі спалюваннями прапорів,з лозунгом «Смерть українцям»,перманентною «війною з пам’ятниками»). Де-факто Польща скористалася послабленням України внаслідок політики Кремля і,цілком ймовірно,шовіністичні сили у цій країні можуть «переплюнути» в українофобському пориві путіністів-гундяєвців.
 
Якщо глянути правді у вічі,то стає зрозуміло: Україна опинилася в оточенні держав,які,хоч мільйон разів їх називай дружніми,готові розшматувати нашу територію за першої слушної нагоди. Якщо на роль «правофлангової» претендує своїми діями Польща,то за сприятливих для себе моментів навряд чи пастимуть задніх інші сусіди (про Білорусь немає мови,адже фактично такої країни нема – її долю вирішує Кремль). А про «апетити» Румунії та Угорщини добре відомо. Після приходу в Молдові проросійського президента теж не доводиться Україні плекати ілюзії.
 
Торкаючись внутрішньоукраїнської ситуації,пригадаємо,що Глава нашої держави Петро Порошенко подолав екватор свого першого президентського терміну. Попри всі «мінуси»,він зумів зберегти в Україні стан керованості,довівши,хто в домі господар.
 
Серед інших викликів,які долали країна та суспільство впродовж 2016-го,- і той,що не зупиняється тарифно-цінова війна,як називають деякі аналітики політику Уряду. До речі,в Кабміну минулого року змінився очільник. Репетицію відставки Арсенія Яценюка (у буквальному розмінні «винесення з-за трибуни) провів нардеп від БПП Олег Барна ще в грудні 2015-го. А відтак 14 квітня 2016 року на зміну Яценюку прийшов Гройсман,який,наче забувши,хто його привів на цю посаду,патетично обіцяв показати,як треба керувати державою. Нагадаємо,Володимир Гройcман – колишній Вінницький міський голова (з березня 2006 по лютий 2014),відтак до листопада 2014 – віце-прем’єр,з листопада до квітня – Голова ВРУ). А наслідки політики Уряду,коли країна – у боргах – як у шовках та очікує чергового,четвертого,траншу МВФ,відчуває переважна більшість співвітчизників. Особливо яскраво відзеркалили справжню сутність вершителів доль (як високопосадовців,так і нардепів)оприлюднені е-декларації,які буквально шокували суспільство та розвіяли сподівання на здатність політичної еліти (без поділу на кольори) бути адекватною.
 
Навряд чи варто сподіватися,що процес загострення внутрішньополітичного протистояння не матиме продовження і протягом 2017-го. Які неодмінно ще й впродовж наступних років дадуться в знаки наслідки націоналізації «ПраватБанку» з боргами на суму понад 5,3 мільярдів доларів.
 
«Держава бере на себе відповідальність і гарантує клієнтам «ПриватБанку» недоторканість і цілісність їхніх грошей,- наголосив у своєму відеозверненні Президент України Петро Порошенко. – В основі нашого рішення – порятунок банку та гарантування права власності на свої фінансові ресурси для всіх,хто розмістив їх у цій установі». Натомість колишній співвласник «ПриватБанку» Ігор Коломойський подякував «Кабінету Міністрів і особисто Володимиру Гройсману… Я вважаю,що Прем`єр-міністр і його команда виявили справжню мужність,прийнявши це непросте рішення. Якщо б вони не зважилися на цей крок,це поставило б під загрозу всю фінансову систему України».
 
Загалом же розвиток ситуації в нашій країні відбувається за умов поглиблення і застосування нових форм гібридної війни проти України. Зокрема – в контексті так званої «проблема Савченко». Нагадаємо,що 25 травня 2016 року Надія повернулася в Україну (в російській неволі перебувала з червня 2014 р.). Під завісу 2016-го вона встигла побувати на окупованій території,поспілкуватися з лідерами «квазідержав»,позбулася партквитка «Батьківщини»,вийшла з фракції «Батьківщини». А 22 грудня ВРУ проголосувала за її виключення зі складу делегації в ПАРЄ. На жаль,«стокгольмський синдром» – психологічна прив`язаність жертви до своїх мучителів – це не перебільшення,не метафора,не гіпербола. Це хвороба,жертвою якої стала Надія – та,що пройшла крізь вогонь,воду,російську в`язницю і суд,Путіна,мідні і телевізійні труби. Як наголошують аналітики,щастя виявилося нетривалим,диво скінчилося надто швидко і Надія вбиває Надію. Утім,будьмо відверті,навряд чи на інший розвиток подій сподівалися в Кремлі,«раптом даруючи волю» своїй бранці зі званням Героя України.
 
Тож 2016-й залишається роком цілої низки парадоксів,сподіваних несподіванок,непрогнозованих кроків під знаком повернення до методології минулого. Спробуймо подумки перегорнути кілька сторінок,аби не злегковажити суворими викликами.
 
«Головне розчарування року»
 
Якщо в Україні буде засновано приз у номінації «Головне розчарування року,що минає»,то переможцем стане не Надія Савченко і не Хілларі Клінтон,а все-таки старенька Європа. Так вважає аналітик Михайло Дубинянський у публікації «Сутінки європейських богів» (див. «Українську правду»). Попередньо він згадує,який святковий настрій панував у нас в грудні 2015-го. Тоді ні рядові користувачі соцмереж,ні українські офіційні особи не приховували захоплення: «ЄС! Україна отримала рішення Єврокомісії про безвізовій режим! Це рішення не про візи у паспортах. Це – цивілізаційний злам. Відтепер падає стіна,що 350 років відділяла нас від Європи». Але,наголошує він,«2016 рік став роком Brexit`у,голландського референдуму і зіткнень з традиційно дружньої Польщею. У 2016-му на Європу почали дивитися з неприхованим роздратуванням і підозрою,а вивезення українського лісу в ЄС став виглядати мало не національною зрадою. У 2016-му Європа втратила колишній сакральний ореол,і про занепад Євросоюзу почали міркувати не тільки маргінали,а й цілком респектабельні експерти».
 
Якщо так піде і далі,то,підкреслює Дубинянський,« 2017-й може стати роком прощання з європейською мрією. На жаль,час грає на вітчизняних євроскептиків».
 
«2017 рік дасть змогу Україні…»
 
Що чекає на Україну 2017 року? На це запитання спробувала відповісти харківський астролог Олена Максимова (див. Gazeta.ua). Вона прогнозує,що «до 20 березня доведеться вигрібати проблеми,які накопичилися торік. Багато хто змушений буде боротися за свою репутацію,пояснювати,де взяли гроші,які задекларували,відчитуватися за нажиті маєтки та автомобілі. До відповідальності притягуватимуть чиновників,суддів,прокурорів. Дехто намагатиметься вирішити проблеми підкупом. Корупція може набути ще більших масштабів».
 
На думку Максимової,«якщо цьогоріч нічого не досягнемо,то 2018-го потонемо у корупції,брехні і беззаконні. 2017 рік дасть змогу Україні гучно заявити про себе і позитивно засвітитися на міжнародній арені. На нас регулярно звертатимуть увагу світові лідери». За словами астролога,Міжнародний валютний фонд не буде такий щедрий до нас,як у попередні роки: «Допомоги отримаємо менше,ніж розраховували. Доведеться самим мудрувати,як покращити свою економіку». Максимова переконана,що «частину людей при владі замінять. Навесні можливі позачергові вибори до парламенту. Вони підуть державі на користь. Політичні сили можуть мінятися місцями. Ті,хто раніше мав меншість,навпаки набере більше голосів. Почуємо нові імена. Кадрові зміни в уряді сприятимуть покращенню фінансового становища держави».
 
«2017 рік ми переживемо відносно спокійно»
 
Базовий прогноз економіста Еріка Наймана (див. «Економічну правду»): темпи зростання ВВП в 2017 році – 2%. Інфляція за підсумками року – 11%,тому що ціни на нафту виросли і в січні вони дійдуть до АЗС. На його переконання,«погіршиться зовнішньоторговельне сальдо: позитивний ефект від триразової девальвації вже зійшов нанівець,і у нас вже росте дефіцит зовнішньої торгівлі. Думаю,за підсумками четвертого кварталу ми побачимо серйозні погіршення,бо почалися закупівлі газу. А зростання цін на нафту автоматично збільшує і ціни на газ,що не дуже добре для української торгівлі». Експерт вважає,що «за ринковим курсом долара наші очікування на кінець 2017 року – 29,3 грн за дол. При цьому буде плавно рости різниця між офіційним і ринковим курсами. Вона вже сягає 1,5 грн,а за підсумками 2017 року ця різниця тільки виросте,і у нас буде два різні валютні курси,взагалі-то,як і сьогодні».
 
На думку Наймана,«виходячи з бюджету,який буде прийнятий,варто очікувати дедалі більшого податкового навантаження на економіку та зростання частки держави в економіці. Це буде відбуватися за рахунок ринкової економіки.
 
Найбільші втрати понесуть сектори,орієнтовані на внутрішній попит. Експортно-орієнтовані галузі будуть більш-менш в плюсі,в першу чергу – АПК. Легше буде металургії,складніше – машинобудуванню».
 
Він також пояснив,що може загрожувати базовому сценарію. З внутрішніх загроз – техногенні катастрофи,відсутність інвестування в основні фонди,інфраструктуру,енергетику,ЖКГ. Це все збільшує ризики загрози великого масштабу. Другий ризик – відсутність значущого прогресу в реформах і відсутність стратегічного бачення економіки. Тому,наголошує Найман,«основні загрози нас чекатимуть в 2018 році.2017 рік ми переживемо відносно спокійно,але якщо економіка не прискориться,нас чекатиме чергова реструктуризація зовнішніх боргів». Експерт зазначає,що перешкодити реалізації базового сценарію можуть і два зовнішні фактори. «Перший – яка буде зовнішня політика США при президенті Трампу. Все йде до того,що новим держсекретарем країни стане глава нафтового гіганта Exxon Mobil Рекс Тіллерсон,який свого часу отримав нагороду з рук Путіна і який виступав проти антиросійських санкцій,- нагадує Найман.
 
Це фактор,який в будь-якому випадку змінить відносини України і США». На його думку,«другий зовнішній ризик – висока ймовірність економічної кризи в Китаї,Індії та Туреччині. Те,що відбувається там підказує,що уникнути кризи не вдасться. А якщо в Китаї почнеться криза,то через три місяці вона докотиться до нас». Також ,нагадує аналітик,нам не відомо,що вирішить стокгольмський арбітраж у газовій справі: виграють Україна,Росія або буде нічия. Не менш важливий фактор,який вплине на ситуацію,- й незавершене банківське очищення та ринок землі і велика приватизація.
 
«Профукали фантастичний шанс»
 
Двері до ЄС перед Україною зачинені. Незабаром Європа відмовиться від санкцій проти РФ. На цих моментах в аналітичній розвідці «Вибір без вибору. Що далі?» акцентує увагу Іван Компан,викладач Единбурзької бізнес-школи у Східній Європі,партнер KompanConsulting (див. «Новоевремя»). Роздумуючи про події останніх днів,він дивується: «Ну що за грудень видався? Як у гоголівському «Вії»: «Двері зірвалися з петель,і незліченна сила чудовиськ влетіла в божу церкву!». Так і в нас – що новина,то гидота». А відтак він акцентує увагу на сфері політики. «Голландія широко закрила перед нами двері до ЄС,- зазначає експерт. – Звичайно,«Європа непослідовна»,«Європа не бачить далі свого носа»,«Європа ще за це заплатить». Що і говорити,у всьому винна Європа. А те,що самі три роки крали,жебракували і базікали,і так кілька разів по колу,схоже,не рахується. Після всіх корупційних скандалів і невиконаних обіцянок Європа навряд чи сприймає нас,як країну,яка прагне пізнати і перейняти європейські цінності».
 
Цілком ймовірно,вважає аналітик,що «Захід ось-ось почне відновлювати відносини з Росією. Якщо ми за три роки профукали фантастичний шанс реформувати країну,сидимо і нічого не робимо,то навіщо західному світу втрачати можливості? Відмова вводити нові санкції та продовжувати строк із нинішніх 6 до 12 місяців цілком може служити сигналом,що потепління у відносинах із Росією вже не за горами». Компан переконаний: «Комерційний інтерес Європи до Росії цілком може переважити праведне обурення політиків від звірств в Алеппо. Більшості бюргерів теж наплювати,що відбувається на Донбасі і в Сирії,тож скласти політично-коректне виправдання такому кроку не складно».
 
«Нова історія жахів»
 
Недалеке майбутнє Європи можна назвати «Нова історія жахів». Так вважає Роберт ван Ворен,історик і політолог,голландський радянознавець і правозахисник (див. «Інопреса»). Він пропонує здійснити уявний екскурс у 2019-й: «Трамп уже три роки як президент,завалений судовими позовами у зв`язку з тіньовими операціями (в тому числі з Саудівською Аравією і Росією),звинуваченнями в сексуальних домаганнях і банкрутством частини його компаній. Найвпливовішим політичним лідером в Європі замість Ангели Меркель стала Марін Ле Пен. Її підтримують аналогічно мислячі політики на зразок Найджела Фараджа у Великобританії,Герта Вілдерса в Нідерландах і Віктора Орбана в Угорщині. ЄС розвалюється зсередини,країни не можуть знайти спільну мову,щоб боротися зі зростаючою фашизацією Європи».
 
При цьому,за версією аналітика,«Володимир Путін все ще при владі. Він позбувся старих друзів і більшості наближених,побудувавши параноїдальний диктаторський режим. Всі знають,що формально його правління закінчується в 2024 році,але ніхто не ризикує порушити питання про відставку».
 
На його думку,таку тривожну картину не можна назвати нереалістичною. «Так,є шанс,що Марін Ле Пен не переможе на виборах у Франції,але один з її головних опонентів – Франсуа Фійон – людина,тісно пов`язана з Кремлем. У 2015?му саме він відправив делегацію французьких депутатів у Крим,щоб прорекламувати французький бізнес,- зазначає Роберт ванВорен. – Зв`язок між Кремлем і праворадикальними партіями в Європі – відмінний індикатор зміни політичного забарвлення в Кремлі. У 1960?х і 1970?х Москва підтримувала зв`язок з лівими і комуністичними партіями в Європі,допомагаючи їм фінансово і за допомогою маніпуляцій стимулюючи зростання антиамериканських пацифістських рухів у Західній Європі. Тепер же РФ надає перевагу націоналістам і правим радикалам». А відтак резюмує: «Це безбожний союз,нова «вісь» в Європі,причому небезпечна. Вона заснована не на ідеології,як у часи СРСР,а на чистому прагматизмі: праворадикали Європи виступають проти істеблішменту,проти ЄС і абсолютно деструктивні. А саме це потрібно Путіну,адже мета його політики – знищення Європейського союзу раніше,ніж розвалиться РФ».
 
На переконання аналітика,«поки Путін перемагає. Він перемагає,оскільки прагматичний,нещадний і має мислення гангстера. Його опоненти схильні до сумнівів і бояться,що їх обізвуть панікерами. Вони недооцінюють загрозу,вважаючи за краще висловлювати «глибоку заклопотаність» (хіба не це ми чули під час Майдану?),і таким чином сподіваються не розбудити лихо. Але лихо вже прокинулося. Потрібно бути сліпим,щоб не бачити: все,що відбувається,вийшло з?під контролю».
 
«Хвиля радикалізації,яка накриває Європу,неминуче докотиться і до України»
 
На вкрай небезпечних тенденція розвитку ситуації в Європі звертає увагу в своїх роздумах у Фейсбуці «Дійшли до крайнощів» народний депутат (БПП) Мустава Найєм. Він пропонує співвітчизникам «подивитися правді в очі та прийняти простий очевидний факт: ті,з ким ми вели переговори і на кого орієнтувалися в ЄС протягом всієї нашої незалежної історії,стали у своїх країнах меншістю». Відтак він робить висновок: «Подобається нам це чи ні,а більшість в Європі хитнулася в бік радикалів,правих сил,які мають сентименти до Росії та її методів або нею оплачуються». Натомість,наголошує народний депутат,в нас у тренді все ще протилежні настрої,тому постає питання,чи можемо ми говорити тепер про євроінтеграцію. Адже одна справа,коли ми ведемо переговори з Ангелою Меркель,і зовсім інша,якщо перед нами Марін Ле Пен.
 
Водночас,наголошує Найєм,«потрібно розуміти,що хвиля радикалізації,яка накриває Європу,неминуче докотиться і до України. Але у нас вона потягне за собою зовсім інші наслідки». Він зізнається,що зараз однаково побоюється як лівих популістів,і праворадикальних сил. Умовних правих комуністів а-ля Петро Симоненко,які агітують за тотальну націоналізацію,перевагу нації,заборону іммігрантів тощо. «Використовуючи правильні гасла самостійності,вони візьмуться продавати те саме гасло «повернемо країну народу»,але з правим душком і приправлене дулами автоматів»,- попереджає він. Політика насторожує той факт,що «всі праві в Європі так чи інакше пов`язані з Кремлем,про що,до речі,написано у багатьох книгах і розслідуваннях,наприклад,у матеріалах французького журналіста Рафаеля Глюксмана».
 
Найєм також зазначає: «Час усвідомити,що такого роду настрої розколюють країну,поглиблюючи прірву між,м`яко кажучи,емоційним електоратом з різними поглядами на минуле і майбутнє. І навіть якщо такі течії не оплачуються Кремлем,вони йому однозначно вигідні. Те,як ми через це пройдемо,і стане нашим випробуванням найближчими роками».
 
«Буде посилюватися соціально-політичне напруження»
 
Олігархи ополчуються проти Президента. На цьому акцентує увагу,роздумуючи про виклики 2017 року,Анатолій Октисюк,старший аналітик Міжнародного центру перспективних досліджень (МЦПД). Він припускає,що олігархат може спробувати «коронувати» у Президенти свою особу або взагалі ліквідувати сам інститут президентства (див. «Апостроф»). Анатолій Октисюк констатує: «У році,що минає,Президент Петро Порошенко залишився без політичних союзників і в своїй діяльності спирається виключно на найближче бізнес-оточення,силові структури і ситуативний олігархічний нейтралітет». При цьому він наголошує,що «переважній більшості політичних гравців і олігархів не подобається політичне посилення і концентрація влади в руках Порошенка». На думку аналітика,«у новому політичному сезоні буде посилюватися соціально-політичне напруження,яке може привести до об`єднання широкої опозиції і розрізнених політичних сил,які відчувають загальну загрозу від Президента. У зв`язку з цим існує ризик оформлення антипрезидентської коаліції,яка може ініціювати процес імпічменту в парламенті або навіть організувати мобілізаційні акції,в ході яких буде виступати за дострокові парламентські і президентські вибори».
 
Тож Октисюк не сумнівається,що «новий політичний сезон обіцяє бути дуже конфліктним і насиченим». Він пояснює: «Невпевненість в тому,як буде розвиватися ситуація в країні,може змусити системних олігархів прийняти принципове рішення щодо розробки нових правил гри і пошуку можливої альтернативної фігури нинішнього Президента. Однак в таких умовах головною проблемою політичних акціонерів є відсутність такої кандидатури,яка б влаштовувала всіх гравців. Також оформлення нового олігархічного консенсусу щодо можливих параметрів «співжиття» влади і великого бізнесу може активізуватися тільки після розуміння того,як буде протікати далі російсько-західне геополітичне протистояння».
 
Разом з тим,експерт зауважує,що «додатковими факторами внутрішньополітичної нестабільності можуть послужити зміна геополітичної кон`юнктури,нова хвиля мобілізації,зростання цін або націоналізація (як і сталося ,- ред.)«Приватбанку». Загалом же,припускає Октисюк,«у 2017 році слід очікувати посилення політичної боротьби проти Президента і певної самоорганізації олігархів,які захочуть «коронувати нового арбітра» або ж взагалі скасувати інститут Президента».
 
«Це парадоксальне твердження»
 
Де-факто об’єднаної Європи,до якої прагне ввійти Україна,вже нема. На цьому наголосив філософ і політолог Сергій Дацюк під час круглого столу «2017: кінець об’єднаної Європи?»,організованого Інститутом Горшеніна (див. «Лівий берег»). Він зауважує,що «об’єднана Європа існує лише тоді,коли є єдність». Наразі,переконаний він,нема єдності,то фактично й немає об’єднаної Європи. Це віддзеркалюють і події в Україні. «Анексія Криму і конфлікт на Донбасі були випробуванням для Європи ще до того,як постало питання,давати чи ні Україні безвізовий режим,підтверджувати угоду про асоціацію чи ні,- констатує аналітик. – Європа не пройшла це випробування. І не пройшла вона його через те,що самі засадничі цінності так званої «єдності» Європи були помилковими».
 
А відтак пояснює,що «Європа хотіла стати іншим шляхом розвитку західної цивілізації,на противагу США. Чи вийшло це у Європи? Ні. США знову поступово здобувають лідерство. Навіть в перспективі можливої громадянської війни все одно США утримують лідерство – як концептуально,так і технологічно». До того ж Європа не є самодостатньою економічно,навіть Німеччина,яку називають головним годувальником Європи,дуже залежна від США,Китаю та Росії. На його думку,«Європа політично не може існувати тому,що відсутня адекватний філософський фундамент». Загалом,підкреслює Дацюк,«світова еліта в принципі не розуміє,куди рухається світ,що у ньому відбувається,чому держави мають вмирати,чому корпорації будуть посилюватися,чому громади будуть посилюватися і контролювати корпорації і держави. Нема цієї ціннісної відповіді,нема бачення перспективи». Саме тому,наголошує він,«Європа опиняється перед загрозами. По-перше,перед загрозою ісламської експансії,експансії мусульман в Європу. А по-друге,перед загрозою агресії з боку Росії». Дацюк зауважує: «Україна – одна з перших,хто переходить до нового світу. Дуже драматично,руйнуючи все те,до чого ми звикли. Вона може стати частиною більш сучасного світу раніше за Європу. І похід у Європу для України може стати своєрідною архаїзацією,він сповільнюватиме наш рух,а не пришвидшуватиме його». На його думку,«це парадоксальне твердження,але це твердження має під собою дуже потужні засади. Іноді кульгавий верблюд,який іде позаду каравану,опиняється попереду,коли караван розвертається. Сьогодні Україна є цим кульгавим верблюдом,а караван точно вже розвернувся».
 
«Будь-яка революція не на користь суспільству»
 
Відповідаючи на запитання щодо рівня бідності,директор Інституту демографії та соціальних досліджень,академік Національної академії наук України,доктор економічних наук,професор і заслужений економіст України Елла Лібанова зазначає,що дуже любить «використовувати показник «відносна бідність». Він точний. Бо порівнює рівень життя кожної родини з так званим медіанним рівнем. Цей показник ділить все населення рівно на дві групи: нижче та вище медіанного рівня сукупних витрат. Так-от,у нас питома на вага тих,чиї доходи нижчі за медіанний рівень,перевищує 50%» (тут і далі посилаємося на «АСН»).А відтак пояснює: «Ми проводимо порівняння з країнами Європи,де такого показника,як у нас,нема. У нас межа бідності – 75%,в Європі зазвичай використовується 50-60%. Ми свого часу домоглися міжнародного визнання нашого рівня,нашої межі бідності». Лібанова також пояснила,наскільки бідніші ми стали за три останні роки. «Кількість бідних збільшилась. Було десь 26-27%,а тепер 51%. І це показник за 2015 рік. Що вже буде у 2016 році,я не знаю. Передусім я пов`язую це з інфляцією,заморожуванням заробітної плати,подіями на Донбасі»,- підкреслила вона.
 
Експерт також звернула увагу на демографічну ситуацію. «Для того,щоб забезпечувалося просте відтворення населення,щоб покоління батьків заміщувалося поколінням дітей,треба,щоб пересічна жінка народжувала 2,13 – 2,15 дітей. Такого нема 50 років в Україні,- пояснила вона. – Зрозуміло,що потенціал демографічного зростання вичерпався. В Європі така сама ситуація. Просто там це компенсується міграційним напливом». За даними аналітика,«в Україні депопуляція не компенсується міграційними процесами. Різниця десь приблизно 300 тис на рік. В Україні потенціал демографічного зростання зберігався до 91 року. Повірте,це жодного відношення до Незалежності не має. В 91 році ми побачили,що фактично смертність вже перевищила народжуваність. Але ще до 2004 року це компенсувалося міграційним напливом з колишніх республік Радянського Союзу. Відбувався розпад СРСР,ті,хто мав українське коріння,намагався сюди приїхати. Зазвичай із Середньої Азії».
 
Лібанова не оминула і проблематики соціальних настроїв. При цьому вона висловила переконаність у тому,що «ми не дамо сісти собі на шию. Люди чітко дають зрозуміти: будеш поводити себе не так,то буде третій Майдан! Мені здається,що це є. Я сподіваюсь,що цього не станеться,що ми зможемо спокійно пережити,бо будь-яка революція не на користь суспільству». На її переконання,«і перший,і другий Майдани були пов`язані з тим,що люди відчули: їх обдурили. Оце була реакція. А другий Майдан взагалі,якщо б тих студентів не побили,я вважаю,що нічого і не було б,чесно кажучи. Це була така помилка тієї влади,що я сама собі пояснити її не можу. Що може бути новим стимулом? Не підвищення тарифів,не відмова у безвізовому режимі з ЄС. От якщо нас знову обдурять,якщо з`явиться раптом інформація. Знаєте,якщо,не дай Боже,з`ясується щось страшне про причини подій на Донбасі. Мені здається,що це може спонукати людей до рішучих дій».
 
«…намагається дестабілізувати ситуацію в Україні»
 
Чи реальна перспектива дострокових виборів до ВР весною 2017 року? Чи спробує їх використати Кремль для апробації своєї кандидатури? На ці питання намагається відповісти аналітик Аліна Купцова (див. «Обозреватель»). Вона констатує: більшість експертів переконана,що об`єктивних підстав для дострокових парламентських виборів немає. 21 грудня вдосвіта ВРУ проголосувала за держбюджет-2017,і країна прогнозовано ввіходить у новий рік. А вибори навесні,навіть зважаючи на календарні «рамки»,практично нереальні. Адже від часу призначення виборів до їх проведенням має пройти як мінімум 60 днів. До того ж,перед цим Раду слід розпустити,а Президент навряд чи піде на такий крок. Купцова нагадує: «Не так давно Порошенко заявив,що Росія намагається дестабілізувати ситуацію в Україні,щоб домогтися проведення дострокових виборів і таким чином зміцнити проросійські позиції в новій Раді». А відтак вона уточнює,що «у Президента є багато інших причин не хотіти перевиборів (неминуче ослаблення БПП в парламенті,побоювання з приводу нового прем`єра і так далі). Однак треба визнати,що вкидання російських ЗМІ ідеально вписуються в версію про так звану руку Кремля».
 
На думку нардепа від НФ Сергія Висоцького,«план Кремля нам приблизно зрозумілий. Це дестабілізація парламенту,з метою завести туди більше прихильників «русского мира»,більше своїх сателітів. Зверніть увагу,що по Києву вже починають розклеювати деякі плакати… Тобто ми фіксуємо підготовку». Він переконаний,що «наступний етап російського плану – зміна Президента. Уявіть: лояльні Москві політсили отримують більшість і призначають свого прем`єра,курс якого буде вступати в протиріччя з курсом Президента. Це призведе до економічної дестабілізації. Не думаю,що Кремль налаштований на імпічмент Порошенка,думаю,Росія налаштована на його повалення в дестабілізаційний період». За версією Купцової,вже «президент Росії Володимир Путін нібито визначився з вигідної йому кандидатурою на посаду президента України. За даними головного редактора «Дзеркала тижня» Юлії Мостової,це лідер фракції «Опозиційний блок» Юрій Бойко. І якщо Бойко зірве куш в новій Раді … Що ж,інтерес нинішньої влади Росії більш ніж очевидний».
 
«Варіант силового перевороту під прикриттям соціальних протестів»
 
Політолог Юрій Романенко в аналітичній розвідці «Межі стійкості. Світ і Україна в 2017 році. Сценарії» (див.«Хвиля»)не виключає того,що розвиток ситуації в Україні може відбуватися за умовними варіантами «Польща 1939» і «Південна Корея 1953». Згідно з першим,на його думку,відбуватимуться такі процеси: «Швидкий колапс державності під зовнішніми ударами РФ. Розподіл української держави зовнішніми гравцями на сфери впливу. Росія за такого перебігу подій спробує відрізати Україну від моря,взявши під контроль південний схід і забезпечивши собі вихід на кордон з Молдовою і Румунією».
 
У той же час,наголошує Романенко,«Кремль навряд чи намагатиметься взяти під контроль усю Україну,йому,скоріше,буде вигідно підштовхнути європейських сусідів до розподілу України,щоб легітимізувати свої дії під вивіскою гуманітарної кризи,яка вимагає негайного втручання. Якщо Угорщина,Румунія або Польща погодяться на цю стратегію,то запуститься потужна криза всередині ЄС,оскільки актуалізуються старі історичні образи між європейськими країнами. Україна в цьому випадку може зберегтися у форматі куцого огризка з обмеженими ресурсами і населенням та відрізаного від моря».
 
Однак,на погляд експерта,такі дії будуть потужним викликом для США,тому Вашингтон не зможе проігнорувати такий розвиток ситуації,оскільки з’являються підстави для варіанту «Південна Корея 1953». За його версією,«ескалація конфлікту на сході може привести до того,що Україна може втратити частину території,як це сталося з Південною Кореєю 1950 року,коли КНДР мало не перекинула Південну Корею в море. Це викликає мобілізацію Української держави». У таких умовах,сподівається аналітик,США надасть Україні допомогу як зброєю,так і фінансами. Внаслідок цього,наголошує він,«за якийсь час ситуація стабілізується і фіксується новий статус-кво. Україна закріплюється на орбіті Заходу,можливо,ціною втрати частини територій на Сході».
 
Романенко також не виключає й вірогідності конфронтації між центром й регіонами (йдеться про так званий бунт регіональних еліт). Звертає він увагу й на ймовірність «спонтанного повстання мас». На думку експерта,«1. У 2017 році кардинальна зміна зовнішньополітичної ситуації несе для України цілий букет ризиків,до яких вона в поточному стані де-факто не готова. 2. Владі доведеться вирішувати кілька ключових завдань: а) як покрити негативне сальдо платіжного балансу; б) як уникнути нав’язування кабальних умов Мінська-2 і повернення в зону впливу Росії; в) як уникнути соціального вибуху в умовах поляризації настроїв і обмежених ресурсів». Зазначаючи,що укладання пакетних домовленостей між США і Росією не повинно шокувати Україну,Романенко попереджає,що сценарій керованого хаосу буде базовим у 2017 році в Україні та призведе до дострокових парламентських виборів. Виборів у Верховну Раду буде важко уникнути через тиск зовнішніх гравців і зростання «чорних лебедів» у формі корупційних скандалів і інших неприємностей,які наростають через дедалі глибше розбалансування держави». Зазначаючи,що «серйозна ескалація з Росією навряд чи буде можлива до кінця 2017 року,поки Кремль намагатиметься задіяти весь арсенал дипломатичних засобів з новою «адміністрацією США»,експерт підкреслює: «Але з точки зору любові Путіна до рішучих радикальних дій,Україні не слід і скидати з рахунків спробу путінського бліцкригу у лютому-березні2017 через організацію варіанту силового перевороту під прикриттям вуличних протестів».
 
Романенко не виключає і розвитку української ситуації за так званим туніським варіантом. Тоді йдеться про «домовленості між ключовими гравцями і соціальними групами» про нові правила гри,прийняття нової Конституції,формування технічного уряду і запуск політичної системи… Але проти нього працюють брак часу та волі зі сторони діючих політичних гравців в Україні».
 
«Україна була,є і буде»
 
Володимир Гунчик,голова Волинської обласної державної адміністрації (див. «Волинська правда»),констатує,що «2016 рік був важкий. Мало того,що високосний,він певною мірою і переломний. Відбулося багато важливих подій,що суттєво вплинули на ситуацію в країні. Він завершується і глобальними світовими політичними подіями,такими,як вибори президента США,війна в Сирії,міграція,що заполонила країни ЄС,продовження війни у нас,в Україні. Ще й синдром Савченко,як ми його називаємо,додався. Тому рік був непростим».
 
Але,в той же час,наголошує він,«якщо скласти всі пазли в єдину картину,то він був успішним. І можу чітко це мотивувати. Наші агресори отримали по зубах і не змогли реалізувати свої задуми. У них немає відчуття впевненості,тому що росіяни відчувають тиск і заяви Путіна про те,що він з обережністю ставиться до «ДНР» і «ЛНР» і те,що з обігу повністю зникло слово «Новоросія» – це величезний політичний успіх України». Очільник Волині констатує: «Політична ситуація в світі напружена,бо світові гіганти трохи розслабилися. Але вони теж розуміють,що треба напрягтися. Це стимулює».
 
Аналізуючи ситуацію в області,то,підкреслює він,«попри певні складнощі,в цілому 2016 рік був успішним. І з точки зору реалізації програмних засад,і з точки зору життя волинян,і вирішення проблемних питань. У нас не залишилося жодного питання,по якому не бачили б перспективи руху. Можливо не всі вирішені,але ми чітко знаємо,що будемо робити в наступному році. Це вже величезний плюс».
 
Подумки здійснюючи екскурс у 2017-й,Володимир Гунчик резюмує: «Україна була,є і буде. Це перший політичний прогноз. Я дуже хочу,і цього хоче кожен українець,щоб був мир. Але я хочу,щоб була перемога. Не хочу,щоб був мир на засадах капітуляції… Всі ми молимося,щоб в Україні був мир. Але тільки не будь-якою ціною. Це має бути перемога українського народу. Така моя громадянська і політична позиція». Водночас він усвідомлює,що ситуація може ускладнитися на фоні війни в Сирії не припиняється,риторики і дій новообраного президента США Трампа,майбутніх виборів у Німеччині та Франції,незрозумілій до кінця позиція Нідерландів щодо вступу України в ЄС. «Нашим дипломатам у 2017 році треба дуже активно попрацювати над зміцненням іміджу України,щоб ще більше доносити до світової спільноти,що Україна бажає і буде членом ЄС. І,звичайно,розвивати економіку треба. Ніяка політика,ніякі задекларовані наміри не будуть сприйматися,якщо у нас не розвиватиметься економіка,якщо ми не поборемо корупцію і не зможемо задекларувати реальні європейські цінності»,- зазначає голова Волинської ОДА. А відтак наголошує: «Думаю,2017 буде не менш складним,ніж 2016-й».
 
Тож Україна,прощаючись із 2016-м,традиційно покладає сподівання,що найважчі сторінки вже перегорнуті,що попереду,попри всі суворі випробування,- свято нашої спільної перемоги. Звісно,навіть найобізнаніші політичні «оракули» можуть скористатися правом на помилку. Інше питання,що в української політичної нації допустимий ліміт помилок вичерпується. Чи усвідомлюють таку реальність вершителі доль,яким ніяк не вдається перестати бути бранцями своєї безмежної матеріальної захланності? Чи розуміють це «раби незрячі,гречкосії» (Тарас Шевченко),яким готують пастку у вигляді «наступання на ті самі історичні граблі»?
 
Так чи інакше,відповідати на ці та інші доленосні питання доведеться всім нам загалом і кожному зокрема. Звичайно,мимоволі спливають асоціації з подіями 100-річної давності – лютневим і жовтневим переворотами в Санкт-Петербурзі,стартом Української революції,крахом імперій,народженням кривавого комуно-більшовицького режиму,що до певної міри врятував,знищивши романовський варіант,московську (з 1721 року – російську) імперію. Але 2017-й нестиме нові виклики і даватиме нові можливості для того,аби належно скласти іспит історії. Щоб не зрадити волелюбних предків і не позбавити шансу прийдешні покоління. Аби своїм чином підтвердити Шевченкову рятівну настанову: «Свою Україну любіть».
 
З Новим 2017 роком! Будьмо!
Автор публікації – Віктор ВЕРБИЧ