Роздумуючи над тим, як слід реагувати на останні політичні сигнали з Варшави, аналітик Ігор Сендюков запропонував своєрідну «Пам’ятку для українських політиків». Про це йдеться в його статті, опублікованій  виданням «День». По-перше, переконаний Сендюков, «слід рішуче, раз і назавжди, відмовитись від фальшивої, принизливої та наївної формули: «Польща – наш адвокат в Європі» (це стосується не лише політиків, а й ЗМІ!). Хіба ми є підсудними? Ця запущена в оборот у недоброї пам’яті 1990-ті роки формула є, по суті, прикриттям, і то недолугим, нашої власної нездатності до державотворення».

На думку Сендюкова,  давні стереотипи польської суспільної свідомості  мають глибоке історичне коріння. А відтак уточнює, що  йдеться про «імперські, зверхні (і щодо України теж) стереотипи – це слід чесно визнати. Бо Польща ХVI-XVII століть була реально імперією (аж ніяк не «федерацією трьох народів», і сумна доля Гадяцького трактату Виговського – 1658 рік – відкинутого зарозумілою шляхтою, тільки підтверджує це!). Бо  і звитяжні польські повстанці 1830 і 1863 років, за деякими винятками, як Лелевель, відстоювали кордони Польщі 1772 року (до Дніпра!), через що зустрілись з ворожим ставленням українських селян: пани прагнуть повернутись! Бо й Пілсудський теж марив «Польщею од моря до моря». І ця  імперська історична свідомість  явно відроджується сьогодні».

Натомість «у нас (таке враження) натомість міцніє анархія замість державницького підходу, що завжди є доброю поживою для імперій».

Імперські апетити Польщі небезпечні, на переконання Сендюкова, «особливо в контексті заяв (напівофіційних, а то вже й офіційних) про якусь «Східну Малопольщу» (мається на увазі західноукраїнські землі, а також частина Білорусі та Вільнюс При цьому, підкреслює він, «вкрай недолугою (якщо не гірше) є майже офіційна концепція наших істориків й політиків щодо «спільної  окупації» (розділу, навіть «розшматування» ) Польщі Гітлером і Сталіним у 1939 році. Чи не час вже запитати себе: а як щодо того, що окупованими Сталіним були споконвічно українські території Галичини й Волині (не польські!), ті, що справді були окуповані ще Пілсудським у 1920-1923 роках».

Водночас Сендюков не сумнівається, що «гасло «За нашу і вашу свободу», клич польських й українських повстанців ХІХ століття, жодною мірою не втратив актуальності. Треба лише пам’ятати: свобода є неподільною, отож, шановні польські друзі, тоді не відмовляйте українцям у праві боротись за свою свободу навіть тоді, коли ви  цього, щонайменше, не сприймаєте».