Одним із основних напрямків у внутрішній політиці нової політичної команди в Україні залишається боротьба з корупцією. Президент України Володимир Зеленській вніс до Верховної Ради законопроєкт про викривачів корупції, за основу якого парламентарі проголосували 13 вересня.

Власне, законопроєкт №1010 – це не окремий закон, а зміни та доповнення до чинного Закону України «Про запобігання корупції». У суспільстві неоднозначно поставилися до ініціативи президента. Запропоновані нововведення назвали «законом про стукачів» і порівняли з репресіями 1937 року. Через недостатню кількість інформації про новий закон у ЗМІ він починає обростати міфами та легендами, а різні «диванні експерти» у соціальних мережах трактують його по-своєму, формуючи у суспільства викривлене сприйняття нововведення.

«Волинська правда» проаналізувала текст президентського законопроєкту №1010 та відшукала відповіді на найбільш поширені питання, які виникають у суспільстві.

Що таке корупція і кого можуть переслідувати за цим законом?

Визначення корупції залишається таким же, як і було, відповідно до Закону України «Про запобігання корупції».

Корупція – це використання посадовою особою наданих їй службових повноважень з метою отримання неправомірної вигоди для себе чи членів своєї сім’ї. Коло таких осіб також залишається незмінним і визначене статтею 3 Закону. Перелік досить довгий, але загалом це посадові особи органів державної влади і місцевого самоврядування – від президента до сільського старости. Всі, хто має відношення до публічних фінансів – державного або місцевого бюджетів.

Звідси випливає розвінчання міфу про те, що, посварившись, сусід «закладатиме» сусіда. Тож якщо ваш сусід купив нову машину чи розпочав ремонт, але не має відношення до служби в органах державної влади чи місцевого самоврядування – ви ніяк не можете «накатати» на нього заяву, хоч якими б підозрілими вам не видавалися джерела його доходів.

Хто може бути «стукачем»?

Фактично, викривачем може бути будь-яка особа, якій достовірно відомо про корупційне правопорушення. Втім, з логіки законопроєкту вбачається, що переважно це стосуватиметься працівників державних органів та органів місцевого самоврядування. Вочевидь, ідея полягає у тому, аби самі працівники, яких часто використовують у нелегальних схемах з відмивання бюджетних коштів, скаржилися на своїх начальників.

Законопроєктом передбачається створення захищених каналів зв’язку, які гарантуватимуть викривачам повну анонімність. Також викривачі захищаються від будь-яких можливих утисків з боку роботодавця – заборона їх звільняти, переводити на нижчі посади, обмежувати у заробітній платі, безпідставно відмовляти у працевлаштуванні на новому робочому місці тощо.

Окрім того викривачам корупції гарантується правовий захист, психологічна допомога та в окремих випадках – навіть державна охорона. Також вони можуть розраховувати на компенсацію понесених витрат.

Звісно, анонімно повідомити про корупцію у тому чи іншому органі може будь-яка особа. Окрім того, робити можна це не тільки безпосередньо, а й за допомогою журналістів чи представників профільних громадських формувань.

Ідея нагадує американську програму захисту свідків. Щоправда, у штатах для особливо важливих свідків держава купує житло в іншому штаті, вивозить туди всю сім’ю, створює «легенду» (вигадану біографію) та повністю обриває будь-які контакти, які б допомогли злочинцям відшукати такого свідка і помститися йому. Не дивлячись на гарантії анонімності, навряд Україна на даному етапі готова гарантувати викривачам корупції настільки високі критерії безпеки і захищеності.

Чи можна на цьому заробити?

Ймовірно, чимало підприємливих українців почали потирати руки, почувши про нагороду у 10% від суми збитку, завданого корупційним правопорушенням, яке вони виявлять. Можливо, вже хтось набудував в уяві цілі бізнес-плани по «оптовій» здачі антикорупційним органам місцевих чиновників.

За успішне викриття корупції дійсно передбачена винагорода у розмірі до 10% від суми збитку, завданої державі корупційним злочином. Втім, не все так просто.

По-перше, чи заробили ви свої законні 10% за сумлінну співпрацю з органами – вирішуватиме суд. Це якщо справа, порушена за вашим зверненням, взагалі дійде до суду. По-друге, мова йде тільки про ТОП-корупцію. Зокрема, згідно зі статтею 53-7 законопроєкту викривач має право на нагороду лише у разі якщо виявлене ним правопорушення завдало шкоди державі більш як на 5000 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.  Наприклад, з першого липня 2019 року один прожитковий мінімум становить 2007 гривень. Множимо на 5000 і отримуємо кругленьку суму – 10 035 000 гривень. Тобто, претендувати на винагороду ви можете тільки в тому разі, якщо викрили корупційний злочин, у якому зловживань – на більш як 10 мільйонів гривень. Це щось на зразок корупції на «Укрзалізниці» чи в «оборонці». Теоретично, за розкриття «схеми Свинарчуків» винагороду могла б отримати хіба що команда журналістів-розслідувачів «Наші гроші».

Чи можуть покарати за неправдивий наклеп?

Не дивлячись на акцент на боротьбі з корупцією на найвищому рівні, все ж можуть знайтися серед пересічних українців громадяни, яким ну дуже не подобається той чи інший міністр. Не виключено, що користуючись можливостями, наданими законом, окремі небайдужі засипатимуть захищені антикорупційні канали зв’язку анонімними скаргами про корупційні зловживання того чи іншого високопосадовця.

Тут варто звернути увагу, що кожне повідомлення, якщо воно містить вказівку на конкретну посадову особу і конкретний факт корупції, підлягає обов’язковій перевірці уповноваженими особами.  Тому «спам» на «лінії довіри» може і не нашкодити ненависному високому чину, але точно створить купу роботи для контролюючих органів.

Згідно із законом кожна заява підлягає попередній перевірці, за результатом якої уповноважена особа може або закрити справу, або призначити службове розслідування у межах установи, на посадовця якої поскаржилися, або ж передати справу до правоохоронних органів. А ті, у свою чергу, проводитимуть власну перевірку. І до суду справа може потрапити тільки тоді, коли слідчі напрацюють достатню доказову базу для притягнення підозрюваної особи до кримінальної відповідальності.

Законом «Про запобігання корупції» прямо не передбачена відповідальність для викривачів за завідомо неправдиве повідомлення про корупцію. Втім, ніхто не відміняв статті 383 Кримінального кодексу України, яка передбачає покарання за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину. Відтак, не варто зловживати ініціативою інформувати антикорупціонерів про кожен факт, який вам видається корупційною «справою на мільйон», слід пам’ятати і про власну доброчесність та відповідальність перед законом.

 Роман Колюхов