У ритмі повсякденності ми забуваємо багато речей. Так і з традиціями на свята: сьогодні суспільство знає далеко не все про те, як колись зустрічали Різдво. Усе, що нам залишається, –  це шукати історії про минуле та гадати, як було у давнину. Про це повідомляє ZIK.

100 років тому свято виглядало по-особливому. У кожній хаті стояв Дідух. Усі їли з одного посуду, а під скатертиною на столі, де традиційно подавали 12 страв, лежали солома та часник. Не забували господарі і про худобу. А закінчувалося все колядками. Чи так це нині?

Спільне у святкуваннях на Західній Україні

Різдво – це завжди обряди, які пов’язані з домом та родиною. Обов’язковим елементом дійства є Свята вечеря, на яку подають 12 страв. Кутя – головна, хоча й рецепти трішки змінюються залежно від місцевості. Вертепи та колядки – теж невід’ємна частина святкового дійства.

Особливістю Різдва у цьому регіоні є велика кількість язичницьких традицій. Наприклад, солом’яний сніп або Дідух, який заготовляли з перших сіножатей, є символом бога Коляди. Це слід релігії минулого, що сьогодні уособлює дух предків.

Щодо ялинки на Різдво, то це стало поширеним явищем лише у ХХ столітті. Досі не знають точно: чи така традиція пов’язана з німецькими племенами гунів чи прийшла від німецького реформатора церкви Мартіна Лютера, який почав прикрашати хвойні дерева та гілля на свята.

Чого не можна робити на Гуцульщині у Святвечір

Гуцули в ніч перед Різдвом зазвичай обходять худобу, яку годують стравами зі столу родини. Господарі вірять у те, що скот у цей вечір розмовляє між собою та може поскаржитись Богові. Тому його задобрюють таким чином. До того ж господарство обсипають диким маком, а в поріг стайні затинають сокиру.

Під скатертину кладуть в’язку отави, яку заносять після обходу. Туди ж ідуть гроші, щоб сім’я була багатою, та часник, щоб вберегтися від нечисті. Увесь обряд потрібен, щоб захиститись від громовиці. Наостанок маленькі діти в хаті забираються під стіл і імітують голоси свійських тварин, що має забезпечити приплід наступного року.

На Святвечір в жодному разі не можна сваритися, адже це може приносити лише нещастя наступного року. З хати також нічого не позичають, бо це символізує втрати.

Усі члени родини мають бути присутніми, щоб почати трапезу на першій зорі. Якщо хтось опиниться не вдома, то буде блукати цілий рік. Попоївши, гуцули несуть вечерю близьким родичам та хрещеним, а молодь співає колядок із зіркою та вертепом.

Навіщо потрібна сокира, щоб зустріти Різдво на Закарпатті

На Закарпатті у Різдво господарю потрібна сокира. Інструментом “лякають” дерева, які цьогоріч не приносили хороший урожай. Щоб такого не було, на святки виходять у сад і махають сокирою над деревиною, нібито обіцяючи зрубати, якщо не вродить наступного року.

Цікавою особливістю є те, що на Закарпатті головна страва на Святвечір – не завжди кутя, бо пшениця чи овес ростуть в горах далеко не всюди. Тут зустрічаються кульки з тіста, варені на пару та заправлені медом з тертим маком. До них додають родзинки та горішки. Називають їх “бобальки”. Святвечір зазвичай починається з цієї страви.

Щоб вшанувати предків, на підвіконня ставлять келих вина, який прикривають хлібом. Коляда на перший день лише для хлопців, на другий – для дівчат. Третього дня вже ходять вертепи.

Непорушні традиції Галичини

Традиції Галичини схожі з тими, які панують на Гуцульщині. Проте є і відмінні речі. Наприклад, у деяких селах Львівщини зазвичай плетуть солом’яних павуків. Існує повір’я, яке говорить про те, що вони сховали вхід до печери, де народився Ісус. Таку прикрасу вішають над іконами або над входом.

На Святвечір господиня першим подає борщ з вушками та голубці з тертою картоплею, а за цими стравами слідують вареники. Є досить цікава традиція ховати копійки. Говорять, що хто знайде їх, той буде щасливим і багатим. Зазвичай на столі багато всього: риба, пампушки, тушкована капуста.

Перед трапезою ніжки столу скріплюють міцними замками, щоб усі жили мирно. Також це символізує те, що худоба не загубиться і буде захищеною від вовків.

займы на карту срочно