Юлія Вусенко: «Якщо у моєму місті ніхто не дотримується закону – мені страшно, що тут ростуть мої діти» - Волинь.Правда

Юлія Вусенко: «Якщо у моєму місті ніхто не дотримується закону – мені страшно, що тут ростуть мої діти»

Показати всі

Юлія Вусенко: «Якщо у моєму місті ніхто не дотримується закону – мені страшно, що тут ростуть мої діти»

Після раптової смерті міського голови Миколи Романюка Луцькрада стала містком політичної боротьби. Виконувати обов’язки очільника міста випало тодішньому секретарю ради Юлії Вусенко. За короткий проміжок часу на посаді секретаря трапилось декілька рокіровок, відлунням яких є судові позови, що тягнуться і дотепер. Аби обговорити ситуацію у Луцькраді, домовляємось про зустріч з Юлією Вусенко. Тож про «коаліційні домовленості», судові позови та мерські перегони – у розмові «Волинської правди» з Юлією Вусенко.

— В інтерв’ю моїй колезі Ніні Романюк Ви зізнавалися, що покійний Микола Романюк багато чому Вас навчив і, можливо, саме у Вашій особі бачив свою наступницю. Саме  це стало головною причиною того, що Ви вирішили дати бій новоствореній більшості в раді?

— Напевно, не те, що хтось щось бачив в мені. Я з великою шаною і повагою ставлюся до Миколи Романюка. Більше того, я намагаюся дарма його не згадувати. Коли говорити про те, що стало причиною протистояння, то, напевно, пора назвати речі своїми іменами. На прикладі нашого міста ми можемо побачити, що таке політичне рейдерство, що таке гроші, боротьба за впливи і маніпулювання громадською думкою. Згодом, після відповідних подій, велика кількість аналітичних інститутів буде проводити тренінги та розказувати їх хронологію. Мені дуже прикро, що Луцьк стане прикладом того, яким чином можна маніпулювати законом, регламентом і взагалі ситуативно вибудовувати якусь стратегію роботи.

— Багато активістів та пересічних лучан нарікали на те, що відразу після смерті міського голови розпочався період домовленостей та перерозподілу влади в місті. Цією темою «гудів» Фейбсук, а Тарас Яковлев говорив про те, що «танці на кістках розпочалися відразу після смерті міського голови». З Вами теж хотіли домовитися?

— Звичайно, зі мною теж намагалися домовитися. Мене попереджали і казали, що буде так і ніяк інакше.  Зрештою, насправді я навіть не знаю, чи є в політиці поняття зрада. Якщо ми передивимось передвиборчі агітки тих, хто сидить в залі, то всі говорили про одне і те саме. Потім відбулася заміна понять, заміна цінностей. Це відбулося миттєво. Можливо, для когось треба було дуже швидко зорієнтуватися, зметикувати, як це все буде виглядати, і зробити так, як зроблено на сьогодні. Хочу Вам сказати, що зараз, аналізуючи деякі події, треба наголосити на тому, що люди, які переходили з однієї партії в іншу, насправді, напевно, і заходили вже від іншої партії. Якщо зробити системний аналіз виграшу на дільницях політичної сили, яка взяла найбільшу кількість голосів в місті, то лише на одній дільниця ця партія не перемогла. Людина, яка балатувалася на цій дільниці, і зіграла ключову роль. Ця людина називала себе найближчим оточенням міського голови Миколи Романюка. Натомість ще за життя мера, коли вже стан здоров’я був критичним, ця людина першою зайшла в раду з пропозиціями робити політичні перестановки. Тому, якщо проаналізувати цю ситуацію, знаючи вже ці нюанси, то можна знайти відповіді на певні запитання.

— Під  словами «ця людина» Ви маєте на увазі Євгена Ткачука?

— Повірте, що сьогодні деякі прізвище я навіть називати не хочу. Коли я знаю, що розмова не є професійною з їхнього боку, а спрямовується постійно в особисту площину, то для чого мені на них тратити свій час?

— Під переходом в особисту площину Ви, напевно, маєте на увазі фрази, які найчастіше адресують Вам та вашій соратниці Аллі Надточій. Як Ви реагуєте на такі слова?

— Нормально це чи не нормально, висновки повинні робити їхні близькі та люди, з якими вони знаходяться поруч. Якби я собі дозволяла таке щодо чоловіків, мені б мої батьки сказали стримувати себе та не ганьбити їх і себе ж в першу чергу. Тож оцінку цим людям мають давати їхні близькі та їхні виборці.

Я зараз часто спонукаю людей хоча б на хвилин двадцять вмикати трансляцію пленарного засідання Луцької міської ради. Бо людина, яка не вникає і дивиться на це все ззовні через ЗМІ, не бачить всієї повноти картини. Як тільки вона подивиться перших декілька хвилин сесії, то робить свої висновки назавжди. Красномовніше, ніж поведінка цих людей, нічого про них не скаже. Я не можу їх виховувати, вказувати, чи правильно вони себе ведуть. Для цього є певні стандарти. Якщо Ви проаналізуєте події річної давнини, то побачите абсолютно іншу поведінку. Абсолютно інший тембр голосу. До речі, мене зараз дивують деякі коллеги-депутати, які ніби повинні дуже сильно розкачати собі груди перед тим, як щось сказати. Я думаю, що всі журналісти знають, про кого я говорю, бо всі бачать і чують це на сесіях (посміхається). Це смішно і, як мінімум, ненормально. Це, напевно, якісь відхилення в психіці. Я не знаю, чим це ще можна аргументувати.

— У пік Ваших перипетій із теперішньою провладною більшістю у місті Вас називали луцькою леді Ю та навіть порівнювали з героїнею культового серіалу, називаючи принцесою-воїном. Однак все ж  таки Ви віддали ключ і печатку, чим фактично передали владу Ігорю Поліщуку. Вважаєте, що зробили все від себе можливе на той момент чи можна було діяти по-іншому?

— Я не є чимось особлива, просто не зраджую своїм принципам. Ось і все. Я думала, що в тому залі, в який я заходила як депутат, таких людей багато. Тепер впевнена, що всі зроблять свої висновки після подій в раді. Зрештою, це не залежить від віку, від того, що вкладено у виховання цієї людини. Це, напевно, якесь внутрішнє бачення і внутрішня шкала розмежування дозволеного і недозволеного. До діалогу – я готова завжди. Про спільну працю з якимись конкретними справами – теж. Те, що в політиці необхідно бути гнучким, я знаю і можу це підтвердити. Є величезна кількість випадків, коли були домовленості заради спільної мети. Але змінювати кардинально свою думку і, наприклад, підмінювати поняття, маніпулювати громадською думкою я не готова. Захоплюватися якимись культовими серіалами, де політики ідуть на величезні жертви або роблять ті речі, які для звичайних людей здаються абсолютно ненормальними, звичайно, цікаво. Але мені здається, що не варто іти на домовленість з власною совістю. Найважливіше – мати можливість говорити зі своїми виборцями, з журналістами, але при цьому бути відвертою. Кожна людина вихована по-своєму і кожна людина бачить свою мету. І, напевно, готова вибирати  різні шляхи її досягнення. Звісно, у мене є своє бачення і своя мета, але я знаю, через які речі не переступлю ніколи. І про них говорю відверто. А висновки роблять ті люди, які мене підтримують. Чим їх більше – тим, звичайно, краще для мене.

— Через деякий час з посади пішов й Ігор Поліщук. Як пояснити таке рішення головного «укропівця» ради? Це небажання ще більше влазити в судову тяганину чи, можливо, тактичний хід, аби спокійно  підготуватися до мерських виборів?

— Це виведення людини з-під кримінальної відповідальності, стандартна ситуація. З ним вчинили так, щоб зберегти його як людину, яку потім можна буде показувати «білим» і говорити, що він не порушував закон. Тим паче, що опція далі «перерізати стрічки» працює, не несучи при цьому жодної відповідальності, і все це під час керування ручного «весільного генерала».

— Рішенням Львівського адміністративного апеляційного суду від 4 липня та 26 вересня цього року Вас поновили на посаді секретаря, однак схожі судові рішення вже були і раді фактично вдавалось їх обійти, звільняючи Вас від посади голосуванням. Як вирішити цю патову ситуацію?

— Вони нічого не обійшли. Я з трибуни намагалася донести до громади Луцька, що відбувається. Відбувається те, що мене неправомірно звільнили. Була створена більшість шляхом кулуарних домовленостей. Яким чином домовлялися – зрозуміло всім. Всі бачать, що на посади заступників «зайшли» представники тих партій, з якими домовилися. На посади радників «зайшли» представники цих же партій. Можливо, з політичного боку це і доцільно, тому що це більшість і вона так працює. Зрештою, їм так зручно.

І мене б це не обурювало, якби не було ряду інших резонансних рішень, прийнятих на сесіях, які розписані місцевими ЗМІ. Зокрема, рішення про півтора гектари землі зеленого господарства, які знову ж таки приводять нас до представників партії Ляшка, хоча вони вже не є такими і про це заявив сам їх лідер. Мене б це не обурювало, якби той самий туалет в центрі міста, про який так часто пишуть, не належав зараз на правах оренди за 800 гривень в місяць дружині чи сестрі дружини Сергія Були. Мене б це не обурювало, якби під невеличку споруду не віддали півгектара землі на вулиці Глушець представникам Андрія Козюри. Мене б це не обурювало, якби ми не побачили, що 0.7 гектара землі поблизу облдержадміністраціі віддають під забудову. Хто це робить? Це роблять люди, які «зривали» сесію і говорили, що без аукціону жодна земельна ділянка в нашому місті не піде ні вправо, ні вліво. Де логіка публічних заяв та реальних дій?

— Ви заявили, що у разі невиконання рішення Григорієм Пустовітом його очікує кримінальна відповідальність. Наскільки реальним є такий сценарій?

— Порушення норм закону довів суд. Думаєте чому, коли я виступаю, то репліки в мій бік від більшості людей в залі, побудовані так, аби мене чимось зачепити та збити з толку. Це все, щоб я почала говорити інші речі. Я прийшла сказати те, що я би мала сказати і депутатському корпусу, і Григорію Олександровичу. Відеофіксації достатньо, аби було видно, що людина усвідомлювала, на що вона іде, її попереджували про це в присутності преси. Наскільки це реально – будемо дивитися.

— Деякі депутати, наприклад Павло Данильчук, Артем Запотоцький, Микола Собуцький, заявляли, що варто піти на перевибори, однак з часом ці розмови стихли. Депутатський корпус Луцькради став працювати ефективніше?

— Міська рада почала працювати так, як вона працює. Декілька фактів роботи я назвала. Є про що говорити, якщо проаналізувати земельні питання. Я вже мовчу про те, що стосується пайової участі. Думаю, що всі готові до виборів. Але нам спочатку треба вирішити питання із виконувачем обов’язків міського голови, і я думаю, що воно буде доведене до кінця. Не думаю, що хтось з тих депутатів, які присутні в раді, проти перевиборів, тим більше, що громада стомлена від того, що відбувається. Я намагаюся мінімізувати якісь публічні виступи та інтерв’ю, бо розумію, що людям це набридло. Вони не хочуть цього. Та й, напевно, тих, хто вникає у те, що відбувається в міській раді, не більше 7%. Зрештою, якщо Ви пройдетеся вулицями і спитаєте людей, хто зараз очолює місто, то, певно, один з п’ятнадцяти відповість правильно. Їх це не цікавить, і це правильно. Вони повинні прийти, зробити свій законний вибір, обрати очільника і депутатський корпус. Цей депутатський корпус – найманий менеджмент . Він повинен працювати так, щоб люди не задумувалися над тим, як розпоряджаються їхніми  податками. Наш бюджет – гроші кожного містянина. Тому мені болить, коли є забудовник, який публічно підписує меморандум про те, що він зобов’язаний відбудувати парк, а після того, як відбудовує, просить у нас відшкодувати всі ті кошти, які він вклав. Це нечесно, ненормально і непорядно. Ті люди, які сидять в залі це усвідомлюють, але натискають кнопки. Дивно чути заяви від очільника земельної комісії, що нарешті припинився дерибан землі у місті. Це, як мінімум, смішно. Люди ж захоплені цією грою. Найбільше мені сумно, що вони абсолютно не переживають, що це ті гроші, які мали б працювати на розвиток громади. Болить і за те, що ми кидаємось цими грішми, віддаємо їх, а в кінцевому результаті це мали  бути наші спільні інфраструктурні об’єкти: сквери, парки, дитячі та спортивні майданчики. Ось і все.

Сьогодні мені соромно говорити, що регламент Луцької міської ради порушують. До речі, найвідкритішої ради за рейтингами 2016 року. Ради, яка є зразком для інших міських рад країни. А нині регламент суперечить закону про місцеве самоврядування. Де таке хто бачив? Як це так може бути? Нагадалася діяльність обласної ради, коли ввечері скликають сесію і ставлять одне питання в порядок денний,  а на ранок їх стає п’ятдесят сім. Не минуло і три місяці, як ми таке ж побачили на рівні Луцькради.

— У державі часто говорять про зміну виборчої системи на загальноукраїнському рівні. У Луцьку є так звані округи без депутатів, існує плутанина з системою відкликання обранців громади. Чи можна вважати ефективною виборчу систему до органів місцевого самоврядування?  

— Якщо говорити про нинішню виборчу систему, то я нею задоволена більше ніж попередньою. Людина повинна асоціювати політиків з певною політичною силою. А суспільство мати політичну пам’ять. Це важливо.

Принцип «округовості» вважаю совковим. У нас усіх один округ — Луцьк. Робота на конкретний округ — то «гречка», яка у нас поки спрацьовує, на жаль, найкраще. Чекаю часу, коли депутат перестане думати як «засіяти» виборця, а матиме і бажання, і змогу займатися написанням програм із залучення інвесторів та розвитку інфраструктури.

— Свого часу Тарас Яковлев в інтерв’ю нашому виданню зізнавався, що пішов би на вибори, якби його підтримала команда Романюка. Яка Вам потрібна мотивація, аби теж поборотися за мерське крісло?

— Мотивація для мене – виключно люди. Люди, які готові йти зі мною. Не можу приходити до громади і казати: «Я така розумна, гарна. Виберіть мене». Хочу казати, що готова слідувати тим ідеям, які декларувала і буду декларувати, маючи ще людей, які ідуть зі мною. Це — найголовніше. З того, як працював Микола Ярославович, я можу робити висновки, що ти набагато ефективніше працюєш, коли в тебе закриті тили.

— Для себе вже вирішили чи будете брати участь в виборах?

— По-перше, ми не довели до кінця питання, яке стосується призначення цих виборів. Це мене непокоїть більше, ніж брати в них участь чи ні. Я переконана, що набагато ефективніше і зовсім по-іншому працювала би рада з цим складом депутатів, якби ми мали законнообраного міського голову. Тому вибори міського голови – те питання, яке треба закрити найближчим часом. Лучани повинні отримати мера і розуміти, що це та людина, яка несе відповідальність за місто. Тому що вся проблема полягає в тому, що сьогодні персональну відповідальність переклали на колективну безповідповілальність. Сьогодні колективною безвідповідальністю можна закрити будь-яке питання. Сказати: «Вибачте, так проголосувала рада».

— Як будете налагоджувати роботу, якщо Вам вдасться повернутися на посаду секретаря? Найімовірніше, що депутатської більшості, необхідної для прийняття рішень, Ви не матимете.

— Тоді ми побачимо, наскільки депутати готові працювати на розвиток громади. Розумієте, що весь цей процес відбувається тому, що, якщо я «заходжу» туди, треба дві третіх голосів, щоб мене зняти. Тільки з цієї причини ми бачимо оці всі шоу, маскування реальної ситуації і так далі. Тоді кожен з них покаже свою готовність прцювати на розвиток міста Луцька. Тоді кожен з них буде спільно працювати над програмами і говорити, що вони підтримують, а що ні. Дуже дивно дивитися, як змінилися думки людей  за лише за якихось три місяці. Якщо раніше вони говорили на чорне, що це чорне, то зараз вони говорять, що це біле, і ти ніяк не можеш їх переконати в іншому. Мене насправді не лякає ця ситуація. Події в Луцькраді роблять мене ще сильнішою. Все ж таки ми повинні жити в правовій державі. Інакше ми не побудуємо успішну країну. Не побудуємо успішного міста. Ми не зможемо завтра говорити про майбутнє наших дітей. Наразі прикро, що Луцьк став заручником політичних ігор. Бо програють у них пересічні лучани.

Спілкувався АНДРІЙ МОШКУН

Більше читайте новин на нашому телеграм каналі та на сторінці у Facebook

1 Comment

  1. Avatar Оля сказав:

    Як ти уже надоїла олігаршо на шпальтах газет і твій піар.Невже мало накрала та йди геть вже,невже нема більше чим зайнятись.