Як знайомий з Володимиром Васильовичем Юрчишиним на основі суто партнерських стосунків з успішного впровадження цікавих наукових розробок республіканського Інституту аграрної економіки в практику планування заготівель сільськогосподарської продукції колективних господарств Володимир-Волинського району Волинської області з початку 80-х років минулого століття мав честь і щастя бути запрошеним на відзначення його 70-літнього ювілею.

Працюючи в той уже далекий час не «п’ятим колесом» у районі, підтримав пропозицію запровадити в практику планування заготівель продукції державі господарствами району не на основі тодішнього традиційного директивно-адміністративного принципу «від досягнутого», а на основі об’єктивних показників ресурсного потенціалу господарств з урахуванням кількості та якості угідь, технічно-виробничого потенціалу, трудових ресурсів господарств, що було розроблено Інститутом. Це допомогло всю продукцію заготівель звести до єдиного економічного показника, а вже чого й стільки в натурі продавати, держава надавала можливість визначати самим господарствам, аби це відповідало ресурсному потенціалу. Це тепер проблеми того часу можуть видатись  дріб’язковими, а в умовах командно-адміністративної системи господарювання мали визначальний характер і найменші прояви відходу від тодішніх порядків суворо каралися, що мені доводилось спізнати сповна. Аграрні господарники радянського періоду добре пам’ятають, як у другій половині майже кожного року директивні органи, – а це парткомітети і виконкоми всіх рівнів – ухвалювали рішення додаткових планів «продажу» продукції господарствам, які більш успішно працювали. Така практика була настільки хибною, що буквально стримувала економічний розвиток господарств, але була зручною для командування.

На наше запрошення Інститут аграрної економіки направив у район своїх науковців на чолі з тодішнім завідувачем відділу, доктором економічних наук В.В. Юрчишиним для семінарських занять з керівниками і спеціалістами господарств з практичного втілення планування заготівель сільськогосподарської продукції державі за ресурсним потенціалом, супровід Інститутом запровадження розробки в районі зберігся і на наступні роки. Можливість адміністрування в аграрному виробництві району і над районом скоротилася, водночас помітно зросла ініціативність і зацікавленість господарств щодо повного використання можливостей для всебічного розвитку виробництва й соціального розвитку колективів. За темпами зростання виробництва сільськогосподарської продукції та її реалізації у 80-х роках минулого століття Володимир-Волинський район вийшов на перші місця в Україні. Одна з газет дала інформацію про економічний експеримент у нашому районі, почали приїжджати делегації з усього Радянського Союзу із його вивчення, лише наші обласні ортодокси вороже сприйняли запровадження наукових розробок. І не лише обласні.

За надуманими мотивами такі собі порослі сталінським мохом титаренки з Києва дали команду не лише звільнити мене з роботи, а й виселити з рідного району. Особисто В.В. Юрчишин врятував мене від вимушеного безробіття, що поглибило не лише мою до нього повагу, а й переросло у вдячну співпрацю, спільність в обговоренні проблем часів «перебудови» та здобуття Україною незалежності і до цього часу. Спілкування з чудовою людиною, його широка ерудиція, безкорисливість, близькість поглядів на суспільні процеси в аграрних та політичних питаннях розвитку державності України для мене стали життєвим дороговказом.

Син з бідної багатодітної родини з Вінниччини. В.В. Юрчишин завдяки свої працелюбності та наполегливому здобутті освіти і знань пройшов трудовий шлях від рядового колгоспного спеціаліста до ректора сільськогосподарської Академії, визнаного в Україні та за кордоном аграрного економіста, академіка Української академії аграрних наук та член кора Російської академії сільськогосподарських наук.

Широка наукова ерудиція, працелюбність, глибоке знання селянського життя в усіх регіонах України, постійне спілкування з трудівниками в селах дали наснагу В.В. Юрчишину написати сотні аналітичних монографій і праць з аграрних проблем, які читаються зацікавлено. Маю його дуже цінний дарунок з дарчим написом – видану п’ять років тому ґрунтовну книгу «Аграрна політика в Україні на зламах політичних епох», написану з таким публіцистичним хистом, що неможливо відірватися від читання. Книга присвячена «Селу і селянам України». Мені бачиться видання цієї праці історико-соціально-економічних нарисів автором як підсумок його власних страждань і страждань усього селянства України за останнє сторіччя. Наукова праця написана такою правдивою і яскравою мовою, що важко стримати сльози від пережитого найбільш трудолюбивою і патріотичною верствою українського народу.

Прочитавши працю, з прикрістю відзначив, що книга видана мізерним накладом… усього 300 примірників. Вона дуже корисна не лише аграрникам, а й студентам, державним діячам, з цікавістю була б читана небайдужим до долі українства громадянам. Дискутувати з автором щодо всіх його висновків важко, настільки вони правдиві та аргументовані. Дозволю собі лише приєднатися до висновку В.В. Юрчишина, що Указ Президента України Кучми від 3 грудня 1999 року щодо примусової деколективізації за руйнівними наслідками для села обґрунтовано прирівнюється з насильницькою колективізацією кривавим диктатором Сталіним. Чи був оптимальний вихід від адміністрування села колгоспним ладом? Був  – на шляху створення умов багатоукладності аграрного господарювання, надання можливості розвитку кооперативних форм зі збереженням створеного працею мільйонів селян матеріально-технічної бази великотоварного виробництва, розвиненої соціальної структури сіл. Після кумівського руйнування колективних господарств настало руйнування сільської медицини та освіти, безробіття в селах, залишення сільських поселень спеціалістами та інтелігенцією, масовий виїзд селян у міста й за кордон.

Досі точаться дискусії про минуле радянського періоду та пройдені складні роки становлення незалежності України з досить протилежних позицій, інколи наводяться приклади досить успішного розвитку Китаю. Доцільно нагадати, що провідний партійний лідер Китаю Ден Сяопін у ході «культурної революції» був люстрований і заробляв з дружиною на життя з мотигою на клапті землі, видно, дійшов повного розуміння сказаного Аристотелем ще в дохристиянську епоху, що «держава, де все буде спільним, не зможе існувати. Люди, позбавлені власності, будуть старатися менше трудитися, щоб прожити за рахунок інших. Трудівники і ледарі будуть однаково претендувати на частку суспільного багатства. Поля покриють бур’янами, виробництво скоротиться і держава розвалиться»! Древні бачили далеко наперед! Після поразки «банди чотирьох» Ден Сяопін повернувся до керівництва в Китаї і з його іменем пов’язують запровадження теперішньої системи багатоукладної економіки за взірцем непу 20-х років СРСР, яка забезпечила найвищий темп розвитку півтора мільярдної країни.

В Україні поки що невиявилось ні Вашингтона, на Ден Сяопіна. Замість цього розплодилися олігархи, які за хабарі підпорядкували усю державну систему своїм егоїстичним інтересам. З’явилися латифундисти, які орендують десятки тисяч гектарів земель, обробляючи їх привозними технікою та робітниками, а корінні селяни скніють в убогості на кращих землях Європи. Низька участь виборців в останньому голосуванні у Верховну Раду пояснюється не лише нав’язаною путінською Росією війною на Донбасі, а й безнадією на поліпшення життя в Україні, що надзвичайно тривожно.

Біографічна довідка: Володимир Васильович Юрчишин (9 березня (6) 1925, — 13 серпня 2017) — український економіст-аграрник, доктор економічних наук. Закінчив плодоовочевий факультет Уманського сільсько-господарського інституту (1953). Член-кореспондент ВАСГНІЛ (з 1975). Працював в Українській сільськогосподарській академії (1968 — 1976 її ректор). У 1970-х роках був керівником Українського науково-дослідного інституту економіки й організації сільського господарства імені Шліхтера та співредактором наукового збірника «Економіка і організація сільського господарства» (1964 — 1987).

Юрчишин — автор понад 500 фундаментальних наукових праць з проблем аграрної політики, реформування аграрних відносин, переходу аграрної сфери України до ринкової економіки, історії аграрної економіки України.

Підготував 40 кандидатів і 3 доктори економічних наук. Нагороджений орденом «Знак Пошани» (1970, 1974), медалями.