Знана Волинь не лише письменниками, композиторами чи художниками. Про Олену Хохол знають лише студенти волинських медичних коледжів. І то, можливо, не всі. А дарма! Олена Миколаївна – перша жінка, яка виступала на сесії Організації Об‘єднаних Націй… Вона опікувалася сиротами у часи голодомору… У лихоліття Другої світової війни очолювала військову медичну частину… Керувала інститутом «ОХМАТДИТ»… Олена Хохол – винахідник замінника материнського молока… Це лише кілька тез із життя та діяльності видатного дитячого лікаря, вченого-педіатра, члена-кореспондента Академії медичних наук СРСР.

Рятуючи чужих дітей

Народилася Олена Миколаївна у прикордонному містечку Устилуг 3 червня 1897 року. Батьки – Микола Гаврилович та Катерина Павлівна – виховали доньку допитливою, тож її цікавило усе, що бачила навкруги. Найстаріші мешканці містечка у спогадах з пошаною розповідали про родину як про одну із взірцевих. Її тато приїхав на Волинь, аби вберегти свою родину (крім Оленки, було ще два сини) від можливих переслідувань через Валуєвський указ, адже викладав українську мову. Пізніше сім’я виїхала в Умань. Батько й там вчителював, проте за свої революційні погляди нова влада заборонила Миколі Трохимовичу викладати, лише дозолила працювати в районній державній установі.

Тим часом Олена на відмінно закінчила навчання в гімназії і вступила до Київського медичного інституту. У вільний час підзаробляла, даючи приватні уроки. Їй легко вдавалося знайти спільну мову з дітьми, а навзаєм отримувала щиру любов. Практику проходила у Смоленську. Саме там служив дядько по маминій лінії – професор медицини Володимир Жуковський. Під час навчання у Києві одним із її наставників був професор Євген Скловський. Саме він у розгромленому після громадянської війни Києві організував молочну кухню для немовлят «Крапля молока». Можливо, така співпраця і спонукала молодого фахівця Олену Хохол обрати педіатрію.

У 1921 році дипломований педіатр за розподілом повертається до Умані, де завідує Будинком дитини, а пізніше організовує тут одну з перших в Україні дитячих консультацій. Олена Миколаївна, лікуючи хворих діток, постійно виїжджала у села. Організовувала там профогляди та пропагувала профілактику інфекційних захворювань. Молода лікарка шукала нові форми і методи у лікувально-профілактичній роботі. А паралельно зростав і її авторитет серед колег та пацієнтів.

У 1925 році трагічний випадок змусив Олену повернутися до Києва. Для того часу це типова ситуація: Олена з чоловіком лікарем-гінекологом Іваном Датишвілі пізно увечері повернулися додому і застали в квартирі грабіжників. Захищаючи дружину, він загинув від рук бандитів. Переїзд до столиці, нова робота – допомогли втамувати біль. У Києві Олена працює у клінічному Будинку грудної дитини. Це був перший лікарняний заклад для немовлят-сиріт. Саме тут вона здобуває неоціненний досвід, старанно доглядаючи та виходжуючи кожне немовля. Тут Олена Миколаївна стає універсальним лікарем.

У цей час доля подарувала шанс бути щасливою не лише в роботі. Олена зустріла й покохала агронома Василя Зеленського. За кілька років народилася донечка Людмилка, батьки Олени переїхали до столиці, а вона почала займатися науковою роботою. Прийшовши асистентом на кафедру педіатрії Київського державного інституту вдосконалення лікарів, захистила кандидатську дисертацію і стала доцентом.

Напад нацистів у 1941-му змусив забути про науку, і Олена Хохол очолює медичну частину в Пензенській області. На той час чоловік вже був на війні, тож разом із донькою обживалися на новому місці. У своїх спогадах про матір Людмила Василівна напише, що мама цілодобово була у госпіталі, а вона разом з іншими дітьми допомагали у госпіталі, чим могли. Наприкінці 1942-го талановитого спеціаліста-організатора перевели до Москви на посаду начальника управління дитячих лікувальних і профілактичних закладів Народного Комісаріату охорони здоров‘я СРСР. У ці роки на Олену Миколаївну був покладений значний обсяг обов‘язків, із якими вона впоралася на відмінно. За її керівництва служба захисту здоров‘я дітей всю війну працювала безперебійно, а головне – не збільшилася дитяча смертність. За успішне виконання завдань Олену Хохол нагородили знаком «Відмінник охорони здоров‘я».

Як тільки Київ звільнили, Олена Миколаївна повернулася додому. На той час її мама померла від
пневмонії, а тато змушений був працювати. Усі наукові напрацювання Олена лишила в батька, коли на початку війни їхала на місце призначення. Попри вибухи, Микола Трохимович беріг їх як зіницю ока, аби донька могла після повернення закінчити роботу над дисертацією. 1945 року Олена Хохол успішно її захистила. Тема роботи: «Матеріали до питань про порушення капілярного кровообігу при токсичній диспепсії у дітей». Ця робота була на той час дуже актуальною, адже країною котилася друга хвиля голоду. Тому висновки Олена Миколаївни щодо функціонального розладу травлення у дітей того часу врятували не одне життя.

1946 року Олену Хохол призначили завідувачем кафедри госпітальної педіатрії Київського медичного інституту імені О. Богомольця. За роки науково-педагогічної праці Олена Миколаївна написала понад 80 наукових праць, з них 3 монографії. Вони присвячені проблемам фізіології та патології раннього дитячого віку, лікуванню шлунково-кишкових інфекційних захворювань, туберкульозу та ін.

Олена Хохол найбільше вивчала проблеми вигодовування дітей до одного року, а також займалася вивченням і розробкою замінника материнського молока. Не оминала увагою проблеми попередження та лікування рахіту. Видатний лікар вперше ввела у практику іонітне молоко для немовлят, за що була нагороджена золотою медаллю Виставки досягнень народного господарства (ВДНГ). Суть у тім, що Олена Миколаївна знайшла спосіб змінити властивості коров‘ячого молока, аби максимально наблизити його до материнського. Раніше його просто розбавляли водою чи відварами трав, що знижувало його поживність. Проте організм немовляти не міг перетравити цільне коров‘яче молоко. Воно у шлунку дитини швидко перетворювалося на згусток. Звідси у немовляти виникали проблеми із животиком. Іонним методом Олені Хохол вдалося видалити із коров‘ячого молока 22 відсотки кальцію і замінити на таку ж кількість натрію та
калію, що змінило характер згортання білка у кращий бік. При цьому знизилася кислотність. Щоправда, під час обробки зменшувалася кількість вітаміну В, але інші поживні речовини в молоці зберігалися. В іонітне молоко додали три відсотки цукру, а краще – очищеної лактози. В результаті у 100 грамах молока містилося 85 калорій. На той час це було проривом у способі вигодовування малюків.

У 1958 році Олені Миколаївні присвоюють звання заслуженого діяча науки УРСР. Вона тривалий час була незмінним головою Українського та Київського наукових товариств дитячих лікарів і педіатричної комісії вченої ради Міністерства охорони здоров‘я, членом редакцій низки наукових видань. Олену Хохол обирали членом-кореспондентом Академії медичних наук СРСР. Двічі її обирали депутатом Верховної Ради Української РСР. У складі української делегації вона брала участь у сесіях Генеральної Асамблеї ООН, була членом Всесвітньої Ради Миру. У англійському місті Мергейт вона виступила на Всесвітньому Конгресі гігієни і здоров‘я. Під її керівництвом захищено три докторські та 23 кандидатські дисертації. Проте таке високе громадське становище не заважало бути Олені Миколаївні простою у спілкуванні із колегами, студентами й лікарями-початківцями.

За словами доньки, її мама добре володіла французькою, тож нею виголошувала доповіді на міжнародних конгресах. «Вона була діяльною, енергійною, мала чимало друзів. Із дитинства я звикла, що у нас у сім‘ї спілкувалися українською, шанували живопис, театр і музику» («Слово правди» – №40, 2011 (від 6 жовтня).

Померла Олена Хохол у 1964 році. Її ім‘ям названо кафедру госпітальної педіатрії Київського медичного університету ім. О. Богомольця. На Волині ж на честь видатного педіатра названо вулиці у Володимирі-Волинському та Устилузі. Проте ні в Умані, ні у столиці поки що нема її вулиці. На жаль, поки що не існує такої премії для лікарів чи дослідників у галузі медицини.

Сучасники називали Олену Миколаївну сподвижницею педіатрії, а про характер говорили, що у ньому поєднувалися ніжність та сталь. Кажуть, що вона відразу змінювалася, як тільки брала на руки дитя…
Ірина ЛЕСЮК