На думку Ігоря Лосєва,«все,проти чого боровся Майдан,сьогодні буйно квітне. І ситуація тільки погіршується,оскільки корупція зростає і є такою самою безсоромною,як за часів правління Януковича-Азарова. Окрім усього іншого,в період війни державні діячі,які зобов’язані забезпечувати національні інтереси,активно захопилися зароблянням грошей,хоча українське законодавство забороняє чиновникам та депутатам займатися бізнесом».
 
Він також вважає,що в Україні зараз реалізовується «якась абсолютно незрозуміла політика щодо країни-агресора. Принцип такий: із ранку воюємо,а ввечері торгуємо. Це двозначна й провокаційна політика. Чому? Воєнний стан не оголошено,кордони з агресором не закриті. Так не воюють… Це щось абсолютно абсурдне!»
 
Лосєв,роздумуючи про можливу роль блокадної акції у підігріванні протестних настроїв,резюмує: «Не можна керувати країною,тим паче під час війни,в умовах абсолютної недовіри мас. Влада зараз переживає величезну кризу недовіри». А відтак висловлює занепокоєння наслідками вірогідного соціального вибуху. «Справа в тому,що в країні є сотні тисяч людей,які пройшли через війну,вміють поводитися зі зброєю і мало чого бояться,- уточнює він. – До чого це призведе,думаю,очевидно».
 
Аналітик скептично дивиться й на наслідки дочасних виборів. На його думку,проблема і в тому,що «в країні створена система вибору без вибору. У нормальної людини немає шансів бути обраною,якщо вона не вклонилася олігархам». Лосєв зазначає: «Не факт,що після виборів щось зміниться. Розумієте,поки в країні провадять свою активну діяльність відверто антидержавні прокремлівські партії і добре оплачувані громадські організації,будь-які вибори можуть для нас завершитися катастрофою. Будь-які вибори сьогодні для нас величезна загроза». Таку небезпеку він пояснює тим,що «у нас на всіх рівнях є потужна прокремлівська п’ята колона. У нас всі міністерства і відомства засмічені кремлівською агентурою,тому проводити будь-які вибори для нас зараз те ж саме,що пройти мінним полем,де сапер помиляється лише одного разу».
 
Лосєв наголошує,що «як важко нам не було б,необхідно зрозуміти одну просту річ: усе зараз вирішується не в Києві,а на фронті. Навіть коли хочеться вовком вити від безсилля,спустошеності та слабкості,нам треба тримати фронт. Поки ми його тримаємо,у нас є шанс і надія на майбутнє. Якщо,не дай Бог,ми його не втримаємо,тоді все вирішить Путін».