Двадцять років тому в Україні з’явилось почесне звання Герой України. 23 серпня 1998 президент Леонід Кучма своїм указом встановив відзнаку Президента України «Герой України» (з врученням ордена «Золота Зірка» або ордена Держави).

Звання Героя України – найвищий ступінь відзнаки в Україні, що присвоюється громадянам України за здійснення визначного геройського вчинку або визначного трудового досягнення. За часи незалежності, таке звання отримали 440 осіб, 277 з яких нагороджені за життя і 163 –  посмертно. Серед нагороджених цією найвищою державною відзнакою є і волиняни.

Інтернет-видання «Волинська правда» підготувала список всіх волинян-Героїв України. Для зручності ми поділили всіх Герїв України на 3 групи: до першої увійшли уродженці Волині і люди, які тут живуть чи жили, до другої– люди, які не народились на Волині, але пов’язані з нашим краєм, а до третьої групи увійшли уродженці історичної Волині.

Волиняни

Микола Матрунчик

Першим жителем Волині, який став героєм України був колишній директор державного підприємства «Луцький ремонтний завод «Мотор» Микола Мотрунчик. І хоч Микола Іванович і не уродженець Волині, та його сміливо і без вагань можна назвати волинянином, адже він віддав луцькому заводу понад 36 років життя.

Народився Микола Мотрунчик 13 січня 1955 року у місті Котовськ Одеської області. У 1977 році прийшов працювати до Луцька на 208-й авіаційний ремонтний завод у Луцьку. Тут він пройшов шлях від старшого інженера технічного відділу до директора провідного підприємства України та країн колишнього Рядянського Союзу.

У 2013 році своїм Указом тодішній Президент України Віктор Янукович присвоїв Миколі Мотрунчику звання Герой України з врученням ордена Держави за визначний особистий внесок у розвиток вітчизняної промисловості, впровадження сучасних технологій у виробництво, вагомі трудові досягнення.

Наступними уродженцями Волині, які отримали почесне звання Героя України стали Герої Небесної сотні, які загинули на Майдані за краще майбутнє України. Під час Революції Гідності Волинь втратила 6 своїх синів.

21 листопада 2014 року Президент України Петро Порошенко за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності, присвоїв загиблим звання Героя України.

Сергій Байдовський (Байда)

У серпневі дні 2018 року святкував би своє 28-річчя Сергій Байдовський. Він народився 21 серпня у місті Нововолинськ. Працював інспектором з безпеки лінійної частини магістральних нафтопроводів «Дружба», мав звання рядового Українського реєстрового козацтва.

На Майдан Сергій приїжджав тричі. Втретє планував приїхати 21 лютого, але приїхав на день раніше, бо після подій, що відбувалися в столиці, не зміг бути вдома. Востаннє подзвонив додому вранці 20 лютого і сказав, що з ним все добре. Сергій Байдовський загинув на Інститутській від пострілу снайпера в груди.

22 лютого, Сергія Байдовського відспівали у Верхньому храмі Свято-Троїцького собору міста Луцька, а поховали Героя у селі Менчичі Іваничівського району.

Було б лишнім писати про любов хлопця до Батьківщини. Багато говорить один з останніх записів Сергій на сторінці в соцмережах. «Нація, яка не готова посилати синів на смерть, не виживе…», – процитував Левка Лук’яненка волинянин.

Едуард Гриневич (Нестор)

Едуард Гриневич народився 31 травня 1985 року в селі Деревок на Любешівщині. Був підприємцем, громадським активістом, членом партії ВО «Свобода». На Майдан їздив тричі, там Едуард вступив у «Волинську січ» і став козаком Нестором. Востаннє поїхав на Майдан 16 лютого, за чотири дні до загибелі. 18 лютого куля влучила йому в бронежилет, але Едуард залишився на передовій.

Після сутичок, 20 лютого, волинянин був контужений і погано чув, в цілях безпеки зняв свої окуляри і пішов на барикади, погано чуючи і погано бачачи… В 10:25 на 8 барикаді, що навпроти станції метро «Хрещатик», куля снайпера потрапила у скроню та обірвала життя Едуарда Гриневича. Поховали Едуарда 22 лютого в рідному селі.

Василь Мойсей (Крук)

Василь Мойсей народився 23 березня 1992 року у селі Зубрець на Тернопільщині.  З 2010 здобував у Луцьку освіту – на факультеті соціальних комунікацій і реабілітації Луцького інституту розвитку людини Університету «Україна» за напрямом підготовки «Здоров‘я людини». Був членом «Свободи» та Українського реєстрового козацтва.

Взимку 2013-2014 років кілька разів їздив на Майдан Незалежності в Київ. Був членом 35-ї сотні Самооборони «Волинська Січ», мав псевдо «Крук». Востаннє приїхав на Майдан в ніч з 18 на 19 лютого 2014 року, а вже зранку 20 лютого отримав смертельне наскрізне поранення в живіт на Інститутській. Врятувати хлопця не вдалося – від отриманих поранень він помер в лікарні №17 міста Києва.

Останнім записом Василя у соцмережах були слова: «Краще загинути вовком, ніж жити псом…»

Поховали Василя 23 лютого 2014 року на Меморіальному комплексі «Вічна Слава» у Луцьку, участь в панахиді взяли понад 20 тисяч людей. Згодом, ім’ям загиблого назвали одну з вулиць обласного центру Волині та присвоїли звання Почесного громадянина міста Луцька.

Іван Тарасюк

Іван Тарасюк народився 28 січня 1993 року на Ківерцівщині, в селі Залісоче. За освітою був медиком, захоплювався футболом (захищав ворота футбольного клубу «Олика»). Єдиний син у сім’ї не казав батькам, що їде до Києва на Майдан – щоб не хвилювалися.

Іван Тарасюк у той злощасний день був поряд із Едуардом Гриневичем на 8 барикаді. Загинув Іван від кулі снайпера 20 лютого, близько 10 години, коли вирішив повісити державний України на одному з об’єктів Євромайдану, снайперські кулі влучили у голову, пробили легені. Поховали 21-річного Героя у рідному селі.

Віктор Хом’як

Смерть жителя села Голишів Луцького району, була однією із найзагадковіших на Майдані – чоловіка знайшли повішеним на внутрішній стороні каркасу ялинки, розташованої на Майдані Незалежності.

На Майдан до столиці волинянин поїхав, після того, коли побачив, як у Києві, 30 листопада 2013 року, побили мирних беззахисних студентів. Рідним сказав: «Я мушу бути там. Я за весь наш Голишів стоятиму!»

Тіло 55-річного волинянина знайшли 27 січня 2014 року. За свідченнями очевидців, на голові і руках було видно численні сліди катувань. Ніхто з рідних, близьких та знайомих не вірить у те, що Віктор Хом`як – самогубець. Навіть представники церкви відспівали його за православним звичаєм.

За словами доньки, вона говорила зі своїм батьком о 7:30 по телефону і нічого підозрілого у настрої не помітила.

Попри те, що міліціонери стверджували про відсутність слідів насильства, всі бачили, що на тілі Віктора Хомяка були рани на голові, численні садна на долонях, зірвані нігті, вивернуті пальці.

Олександр Бадера

Олександр Бадера жив і працював у Києві, але був уродженцем Володимира-Волинського. В Києві чоловік здобував освіту, а у 90-х роках почав займатися бізнесом, займався кінопрокатом та навіть самостійно випускав кінофільми. Захоплювався історією козацтва, та був отаманом галицько-волинських козаків.

Під час Майдану допомагав пораненим та застудженим трав’яними відварами та настоями, збирав пляшки для коктейлів Молотова та заготовляв дрова. На День Соборності, біля стадіону «Динамо» під час протистояння на Грушевського у сутичках Олександра сильно побили. За шість днів Олександр Бадера помер від численних травм. В останню дорогу 31 січня 2014 його провели місцеві козаки на кладовищі села Мала Солтанівка.

Андрій Ковальчук

Генерал Збройних сил України Андрій Ковальчук народився в селі Щитинь Любешівського району Волинської області 28 квітня 1974 року. Уродженець Волині – начальник штабу – перший заступник командувача Десантно-штурмових військ Збройних Сил України. З 2014 року по березень 2016 був командиром 80-ї аеромобільної бригади.

Під керівництво Ковальчука у червні-липні 2014 року 1-ша аеромобільно-десантна рота 1-ї батальйонної тактичної групи 80-ї бригади в боях звільнила населені пункти Лиман, Миколаївку та Слов’янськ,  спільно з 3-й батальйонною тактичною групою деблоковували Луганський аеропорт ( тоді ще полковник був поранений, проте продовжив виконувати завдання). Керував операціями зі звільнення Георгіївки, Лутугіного, Круглика, Новосвітлівки, Хрящуватої, Переможного, Щастя, Трьохізбенки.

У травні 2014-го року планував організовував оборону аеропорту “Луганськ”, тобто ведення розвідки, керував діями підрозділів. Завдяки цьому, противник не зміг захопити летовище.

Під час параду на Хрещатику з нагоди 25-ї річниці Незалежності України 24 серпня 2016 року, президент Петро Порошенко вручив нагородні атрибути звання Герой України.

Андрій Снітко (Хома)

Андрій Снітко народився 25 січня 1996 року в селі Гораймівка Маневицького району. В одинадцятирічному віці залишився сиротою і після цього його виховували прийомні батьки з селища Маневичі. У 2013 році вступив до Інституту фізичної культури та здоров`я СНУ імені Лесі Українки, але з початком Революції Гідності покинув навчання і поїхав до Києва, щоб записатися добробату «Азов». Перед цим хлопець ходив у військомат і хотів піти добровольцем до лав Збройних Сил України, але йому відмовили.

Навесні 2014 року він вступив до батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Азов» Головного управління Міністерства внутрішніх справ України де під час служби отримав позивний «Хома».

Під час служби брав участь у звільнені Маріуполя. 20 серпня 2014 року підрозділ «Хоми» під час звільнення Іловайська, група бійців, на чолі з Андрієм, потрапила у засідку: їм під ноги впала граната. Андрій накрив гранату своїм тілом, врятувавши життя двом своїм товаришам.

Поховали Героя 24 серпня 2014 року на кладовищі селища міського типу Маневичі.

Подвиг Андрія Снітка описав у своєму романі «Чорне сонце» відомий український письменник Василь Шкляр.

9 жовтня 2015 року в Маневицькій районній раді вирішили присвоїти ім’я Андрія Снітка загальноосвітній школі №1 селища міського типу Маневичі, а 18 грудня 2015 року, в Маневичах вулицю Карла Маркса перейменували на вулицю Андрія Снітка.

21 листопада 2016 року президент підписав указ про присвоєння волинянину звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).

Василь Тарасюк (Тайфун)

Український військовослужбовець, лейтенант Збройних сил України Василь Тарасюк народився 14 січня 1994 року в селищі Заболоття, Ратнівського району.

Після закінчення навчання в Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, захотів служити в бойовій 72-гій бригаді, хоча мав можливість вибирати інше місце служби, бо був одним із найкращих випускників. Був командиром взводу 2-ї механізованої роти 1-го механізованого батальйону 72-ї окремої механізованої бригади (в/ч А2167, м. Біла Церква) і тримав оборону на териконах біля окупованого Докучаєвська, між Новотроїцьким і Миколаївкою, брав участь в міжнародних навчаннях «Rapid Trident» у Старичах.

Під час оборони Авдіївки волинянин дістав перше поранення в ногу уламком міни калібру 82 мм, прикриваючи товаришів вогнем з АГС. Отримав контузію коли з двома бійцями переганяли БМП на нову позицію,  в машину влучив снаряд, проте всі члени екіпажу  повернулись до палаючої БМП з боєприпасами, і загасили пожежу, щоб запобігти вибуху.

Був учасником шалених боїв на позиції «Алмаз» в авдіївській промзоні, там де раніше був опорний пункт противника.

Крім цього «Тайфун» (позивний волинянина, – прим. авт..) брав участь у розробці всіх операцій, керував боями, під час запеклих боїв у промзоні Авдіївки в перші місяці 2017 дістав три осколкові поранення і чотири контузії.

Вражаюча історія про те, як Василь вийшов «на дуель» російським танком: сховав у бліндажі всіх своїх підлеглих, взяв протитанковий гранатомет і почав бій один на один з ворожим Т-72.

«Наші позиції турбували російські танки. Ми підготували позицію і одного разу, коли я почув шум техніки і зрозумів, що це нагода знищити танк. Танк вискочив на свою підготовлену позицію, з якої кілька разів обстрілював позиції українських бійців, та встиг зробити один постріл по хлопцях на сусідній позиції. Я вистрілив по ньому, щоб переключити його на себе, але не влучив. Потім підкоректувався, зробив другий постріл і влучив – танк задимівся, але кілька разів стріляв по мені. У відповідь танк вдарив дуже близько до моєї позиції. Земля здригалася, але від цього ще більше хотілося його знищити. Я вистрілив ще раз, знову влучив, танк димів, але вистрілив прямо в мою позицію. За розповідями колег, вороий танк забрали і він більше не працював, але по моїй позиції почали стріляти міномети. Я не міг вийти», – розповідає про свій героїчний вчинок уродженець Волині Василь Тарасюк.

24 серпня 2017, під час параду до 26-ї річниці Незалежності України, Президент України Петро Порошенко вручив лейтенанту Тарасюку Золоту зірку Героя України. Окрім цього військовий з Волині нагороджений Орденом Богдана Хмельницького III та недержавною нагородою Орденом «Народний Герой України».

Насьогодні Василь Тарасюк – наймолодший серед живих Героїв України.

Ті, хто пов’язаний з Волинню

Серед Героїв України є люди, які хоча й не народилися на Волині, але пов’язані з нашим краєм. Серед таких – Іван Сподоренко, Левко Лук’яненко, Василь Зінкевич та Анатолій Француз.

Іван Сподоренко

Іван Сподаренко народився 23 січня 1931 року на Чернігівщині. За фахом був журналістом і працював у чернігівській газеті «Шлях перемоги», рівненському «Червоному прапорі».

У 1960 році почав працювати кореспондентом РАТАУ у Волинській області (радіотелеграфне агентство, яке пізніше було перейменоване в Українське національне інформаційне агентство «Укрінформ»). З 1965 до 1971 Іван Сподоренко був заступником редактора та редактором газети «Радянська Волинь». Також був народним депутатом 4, 5, 6 скликань.

Звання Героя України отримав 23 січня 2006 року від Віктора Ющенка за заслуги у розвитку журналістики, відстоювання принципів свободи слова, багаторічну активну громадсько-політичну діяльність.

Левко Лук’яненко

Народився відомий український дисидент, політичний і громадський діяч, колишній політв’язень та велична постать в історії України Левко Лук’яненко у 1928 році на Чернігівщині. Дуже символічним був день в який він народився 24 серпня, рівно за 63 роки до того, як народиться незалежна Україна, яку він так сильно любив та за яку довелось багато витерпіти (30 років свого життя Левко Лук’яненко провів у тюрмах, таборах та засланні, – прим. авт.). Ніби й сам Бог натякнув, що Левко Лук’яненко стане автором “Акту проголошення незалежності України”.

З Волинню Левка Григоровича пов’язує його політична діяльність, адже саме волиняни 27 березня 1994року вибрали Лук’яненка народним депутатом Верховної Ради ІІ скликання. Він балотувався у Нововолинському виборчому окрузі № 68.

Звання Героя України Левку Лук’яненку за незламну волю, громадянську мужність і самовідданість у відстоюванні ідеалів свободи і демократії, визначний особистий внесок у становлення і розвиток незалежної Української держави, присвоїв своїм указом Президент України Віктор Ющенко 19 квітня 2005 року.

7 липня 2018 року Левко Лук’яненко помер у лікарні «Феофанія» після тривалої хвороби спричиненої лейкозом, проблемами з тромбами та лейкоцитами, наслідками інсульту.

Василь Зінкевич

Відомий український естрадний співак, народний артист України, лауреат Шевченківської премії, виконавець пісень, що увійшли до золотого фонду української музики XX століття, народився 1 травня 1945 року в селі Васьківці Ізяславського району, що на Хмельниччині, проте доля пов’язала його з Волинню та Луцьком зокрема.

В 1975 році співак покинув чернівецький ВІА «Смерічка», переїхав до Луцька і працював під керуванням Валерія Громцева у ВІА «Світязь», який швидко став популярним.

У 1980 році Василь Зінкевич став художнім керівником «Світязя». За словами колег співака, Василь Зінкевич ніколи не давав спуску та можливості розслаблятися і зробив багато для того, щоб волинський ВІА «Світязь» мав за честь називатися одним з найкращих колективів в Україні.

30 вересня 2001 року Зінкевич став почесним громадянином Луцька, а 19 серпня 2009 року – Героєм України.

Анатолій Француз

Ще однією людиною, в біографії якої фігурувала Волинь, чи то він фігурував у життєписі Волині, є одіозний Анатолій Француз. 12 червня 2002 року тодішній Президент України Леонід Кучма призначив начальника УМВС у Рівненській області головою Волинської ОДА.

Звання Герой України генерал-лейтенант отримав 15 квітня 2002 року за особисті мужність і героїзм, виявлені при затриманні міжнародної терористичної групи і звільненні заручниці – Анатолій Француз вів переговори з терористами, які пограбували в Німеччині банк і захопили в заручники жінку.

На основі цих подій навіть зняли серіал «Європейський конвой».

Історичні волиняни

Зважаючи на те, що поняття «Волинь» – ширше, ніж поняття «Волинська область», є ще одна група Героїв України, яких можна назвати волинськими.

Історична Волинь, або ж Велика Волинь – давня історична область, яка розташована у басейні південних приток Прип’яті і верхів’ях Західного Бугу (його правих приток), у північно-західній частині сучасної (з 1991 р.) України. Розташована ця історична область між Галичиною та Поділлям на півдні, Поліссям на півночі, Західним Бугом на заході і верхнім Тетеревом та верхів’ями Ужа на сході.

Саме тому, до третьої групи в нашому матеріалі увійшли уродженці та жителі сучасних Волинської, Рівненської, частково Житомирської, Тернопільської та Хмельницької областей.

Леонід Кравчук

Леонід Кравчук, всім відомий як перший президент незалежної України, народився 10 січня 1934 в селі Великий Житин Волинського воєводства Польщі (сучасна Рівненська область).

Леонід Макарович – Кандидат економічних наук. До серпня 1991 був членом Комуністичної партії України, після того залишив партію та балотувався на посаду президента, як безпартійний. У президентських виборах Кравчук переміг в першому турі, отримавши понад 60% голосів.

З 1994 – народний депутат України 1, 2, 3 та 4 скликань.

У січні 2016 пропонував надати Криму державну автономію у складі України, а Донбасу — «особливий статус».

21 серпня 2001 року «за визначний особистий внесок у становлення і розбудову незалежної Української держави, багаторічну активну політичну та громадську діяльність», отримав звання Герой України.

Володимир Козявкін

Володимир Козявкін народився 8 червня 1947 року в селі Острожець Млинівського району Рівненської області. Володимир Ілліч – доктор медичних наук, професор, генеральний директор Міжнародної клініки відновного лікування в Трускавці та Реабілітаційного центру «Еліта» у місті Львів.

Написав низку наукових праць в галузі неврології. Володимир Козявкін – автор технології лікування хворих на дитячий церебральний параліч – системи інтенсивної нейрофізіологічної реабілітації, відомої у світі як “Метод Козявкіна”. Ця система реабілітації офіційно визнана в Україні і, завдяки своїй ефективності, здобула широкий міжнародний авторитет.

Лікування за цією системою з позитивним результатом пройшли понад 40 тисяч пацієнтів з 53 країн. В енциклопедії  з дитячої ортопедії під редакцією професора Нітарда, “Метод Козявкіна” включений в четвірку найефективніших консервативних способів реабілітації пацієнтів з дитячим церебральним паралічем.

21 серпня 2001 року Козявкіну присвоїли звання Герой України.

Борис Возницький

Відомий  український мистецтвознавець, директор Львівської галереї мистецтв, академік Української академії мистецтв, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, заслужений працівник культури України та Польщі, президент Українського національного комітету Міжнародної ради музеїв (ICOM), доктор honoris causa Борис Возницький народився 16 квітня 1926 в селі Ульбарів (тепер Нагірне) Дубенського району Рівненської області.

Працював заступником директора Музею українського мистецтва у Львові, директором Львівської картинної галереї, був членом Національної спілки художників, де очолював секцію критики і мистецтвознавства. Академіка Бориса Возницького називають «ангелом-охоронцем» українських музеїв та замків, пам’яток культури українського народу.

Загинув в автокатастрофі 23 травня 2012 року.

16 травня 2005 року за значний внесок у національне відродження України, багаторічну подвижницьку діяльність на ниві збереження та популяризації духовної спадщини українського народу, особисті заслуги у розвитку музейної справи Борис Возницький отримав звання Героя України.

Ігор Юхновський

Доктор фізико-математичних наук, професор, академік НАН України, народний депутат України І–IV скликань, фізик-теоретик Ігор Юхновський народився 1 вересня 1925 року в селі Княгинине ської області.

Вчений, фізик-теоретик, державний, політичний і громадський діяч. І. Р. Юхновський створив добре знану у світі Львівську наукову школу статистичної фізики, розробив оригінальні й потужні методи теоретичних досліджень систем взаємодіяльних частинок, займався проблеми енергетики, безпеки об’єкта «Укриття» на Чорнобильській АЕС.

Чотири скликання був народним депутатом України, також займавпосаду Першого віце-прем’єр міністра України, в. о. Голови Українського інституту національної пам’яті.

23 серпня 2005 року за визначний особистий внесок у національне відродження і побудову незалежної Української держави, багаторічну плідну громадську і політичну діяльність, вагомі наукові досягнення Ігор Юхновський отримав звання Герой України.

Ігор Пасічник

Ректор Національного університету «Острозька академія», доктор психологічних наук, професор кафедри психолого-педагогічних дисциплін, академік Міжнародної слов’янської академії наук та АН ВШ України, заслужений працівник народної освіти України, ветеран праці Ігор Пасічник народився 19 жовтня 1946 року в селі Глинки на Рівненщині.

Ігор Демидович – автор багатьох наукових праць в галузі вікової, юридичної та економічної психології, монографій, зокрема «Психологія формування навчальних дій в процесі систематизації математичного матеріалу» та «Психологія поетапного формування операційних структур систематизації».

19 серпня 2009 року за визначні особисті заслуги перед Україною у збереженні та примноженні національної освітянської спадщини отримав звання Герой України.

Ігор Гордійчук (Сумрак)

Ігор Гордійчук народився 12 листопада 1972 року в селі Залізниця Корецького району – генерал-майор Збройних сил України, офіцер Головного командного центру Генерального штабу України, начальник Київського військового ліцею імені Івана Богуна.

Гордійчук брав безпосередню участь у багатьох операціях під час АТО, очолював загін спецпризначення, що виконував завдання глибинної розвідки в тилу противника, командував операцією із взяття під контроль стратегічної висоти Савур-могила, обороною якої героїчно керував 12 днів.

На фронті отримав важкі поранення, проте за словами очевидців і далі старався виконувати свої обов’язки.

8 листопада 2014 року Президент України Петро Порошенко у військовому шпиталі вручив полковнику Ігорю Гордійчуку звання Герой України.

Ігор Зінич (Псих)

Ще один рівнянин молодший сержант Ігор Зінич народився 6 вересня 1989 року в Рокитному. Служив молодшим сержантом медичної служби Збройних Сил України у 3-му батальйоні 80 окремої аеромобільної бригади. Рятував життя українських бійців у Донецькому аеропорті, коли і сам був поранений.

20 січня 2015 року Ігор Зінич загинув під завалами в новому терміналі.Звання Герой України Ігорю Зіничу присвоїли 14 жовтня 2015.

Як бачимо, волинська земля багата на достойних людей, патріотів країни та своєї справи. Нам не потрібно шукати героїв у голлівудських фільмах, у книжках чи деінде. Герої серед нас і їх потрібно знати та віддавати їм належну шану.

Підготував Андрій ПЕТРУШКО