Незабаром виповниться три роки відтоді, коли Волинську  обласну державну адміністрацію очолює Володимир Гунчик. Сьогодні він відповідає на запитання  «ВП» щодо своїх успіхів і  невдач на  цій посаді, роздумує про владну команду, головні проблеми Волині. Очільник виконавчої влади  Волині  пояснює, чому майже водночас приїжджали в область  Президент України Петро Порошенко та Прем’єр-міністр Володимир Гройсман.  Він також висловлює своє  розуміння сучасних політичних реалій, висловлюється з стосовно попереджень про вибухонебезпечну соціально-політичну ситуацію в Україні загалом, і в області зокрема, називає тих, хто намагається  інспірувати  дестабілізацію.  Тож пропонуємо увазі читачів  інтерв’ю з  Володимиром   Гунчиком,  головою Волинської облдержадміністрації.

«Війна заставила переглянути свої  погляди на роботу виконавчої гілки влади в області»

– Володимире Петровичу, незабаром (24 липня)  уже  виповниться три  роки, як Ви очолюєте  Волинську обласну державну адміністрацію. Не нарікаєте на долю, на те, що погодилися взяти на свої плечі такий тягар відповідальності? Які, на Вашу думку, головні здобутки і найсуттєвіші проблеми, що не вдалося розв’язати?

– Хочу ще раз повторити: я – людина командна. Завжди працював і буду працювати в команді Президента. Це для мене велика честь.. Не жалів, не жалію  і, напевне, жаліти не буду, що за ці три роки роботи отримав величезний досвід у системі державного управління.  Працювати в бізнесі та  держуправлінні – це зовсім різні речі.  Хоча колись я думав, що тут легше, бо спрацьовує система. Але 2014 рік був фактично екстремальним. Тоді система перестала працювати. Доводилося  приймати рішення безпосередньо з моменту виникнення проблеми. Але це в якійсь мірі загартовувало, а також давало можливість знаходити додаткові резерви (вони є в кожній людині), стати більш вимогливим до себе. Тому, ще раз кажу: дякую долі, що так сталося й Президент довірив мені цю посаду. Звичайно, маю до себе ряд зауважень.  А щодо здобутків, то їх має оцінити громада.

Завдання, які ставлять перед мною Президент і Кабінет Міністрів, я виконую. Можливо, у якійсь мірі, іноді десь переходжу межу повноважень органів місцевого самоврядування. Нам вдалося досить ефективно скоординувати роботу з силовими  структурами. Зокрема, активно  протягом  трьох років працює Рада оборони – новий орган, якого ніколи раніше не було в області. Говорячи про бюджетні питання, слово децентралізація – не просто лозунг, фраза. Адже ми вперше в області започаткували практику співфінансування, і цей почин  прижився. Очевидно – це складові позитивних тенденцій: бюджети, дороги, питання, пов’язані з можливістю вирішити проблеми щодо незавершеного будівництва. Є, безумовно, й багато інших позитивних моментів. Хоча – це не настільки здобутки, скільки наслідки виконання мною своїх функціональних обов’язків.

Можливо, я більш пунктуально підійшов до певних конкретних напрямків, на них закцентував увагу. Та це сталося тому, що війна заставила переглянути свої погляди на роботу виконавчої гілки влади в області. Тому зараз більше сконцентруюся на питаннях проблем. Одне із завдань, яке нам поки що не вдалося реалізувати,  стосується перинатального центру.  Область – одна із прогресивних щодо народжуваності.  Розуміємо, що особливо для північних поліських районів наявність обладнаного ефективного перинатального центру – це дуже важливе питання. Робив усе, щоб завершити це будівництво.  Та, на превеликий жаль, обласний бюджет не може сьогодні пожертвувати 150 чи принаймні 120 мільйонів. І тому ми вирішили це робити поступово. Зберегли те, що було зроблено раніше, і продовжили роботу, незважаючи на обмеженість у коштах. Адже запуск перинатального центру – одне зі стратегічних завдань. Тому й  жалкую, що цього, так сталося, не вдалося зробити раніше. Хоча на цій проблемі я скоординував свої увагу ще вступаючи на посаду голови обласної державної адміністрації.

Друга проблема, яка мене непокоїть – це питання будівництва сміттєпереробного заводу.  Я вважаю екологічну ситуацію на Волині досить складною.  Це стосується не тільки ветсанзаводу в Ковелі, проблеми Луцька. Ми маємо в області два мільйони тон відходів, які  зберігаються в стихійних, відкритих сміттєзвалищах. Для нас будівництво  високоекологічного сміттєпереробного підприємства сучасного типу – це завдання номер один. Рано чи пізно громада запитає владу, що робить область, щоб не перетворитися у великий смітник.

– Тим паче про наслідки так званого «сміттєвого синдрому» тривожно  попереджає ситуація в сусідній області, зокрема – у Львові.

– Ми не можемо до цього допустити. Тим більше, маємо такі перлини природи, як Шацькі озера. Там теж є ряд гострих питань і щодо каналізування, і створення курортної зони. І все це пов’язано  з екологічними проблемами.

– Чому намагання створити  курортну зони  поки що не втілюється в життя?

– Це запитання нам часто ставлять. Але  коли  даєш відповідь, чому нема курортної зони, треба відразу казати: потрібно привести у відповідність усі екологічні норми. А також  – усі питання пов’язані з інфраструктурою. Звичайно, ми не опускаємо рук, продовжуємо працювати у цих  питаннях з потенційними інвесторами.

І ще одна, третя проблема. Скажу про неї, бо не люблю і самого себе обманювати, і кривити душею перед людьми. Були й кадрові прорахунки. У багатьох випадках не можу на когось перекласти відповідальність. Тому що це – персональні обов’язки  голови облдержадміністрації, він формує команду  голів районних державних адміністрацій,  виконавчого апарату  ОДА. Довелося з деким попрощатися. Дехто зробив неправильні з юридичної точки зору вчинки й перебуває під слідством. З деякими з керівників виконавчої гілки влади ми не знайшли порозуміння, тому що їхні амбіції  перевищували їхні ж можливості.  Довелося також кардинально змінити структуру управління в обласній  адміністрації. Тому що ця структура була консервативною, досить повільно реагувала на виклики сьогодення. Такі підрозділи, як департамент економіки, управління міжнародних відносин, деякі інші, були ліквідовані. Замість них ми створили структури, які, в першу чергу, є досить гнучкими до викликів часу. Вони зосереджені, в першу чергу, на виконання короткотермінових завдань, з яких буде формуватися стратегія «Волинь 2020». У такий період  запланувати завдання на найближчі 15 – 20 років – це просто «викинутий» час, даремна справа, мрія, фантазія.

– У цьому сенсі, продовжуючи розмову щодо команди, погодьтеся: зазвичай  ефективність діяльності   залежить не лише від керівника, а й від його оточення, тих, на кого він покладається. Ви вже висловилися щодо того, чому довелося позбавитися кадрового «баласту». А зараз   загалом задоволені  своєю командою? Нікому не хочете вказати на двері, доручивши, скажімо,  виконання відповідальних обов’язків  представникам нової генерації?

– Знаєте, якщо ти вже  цілком задоволений роботою всієї команди, то  це не означає, що настає загальне задоволення. Заспокоюватися  не  варто. Весь час триває, як на мене, досить таки конструктивна робота з членами команди. Так, іноді доводиться говорити на високих тонах.   Це стосується тільки роботи, до виконання людьми  поставлених завдань. Але нічого особистого, докорів за характер, зведення рахунків. Завжди, спілкуючись зі своїми працівниками, знаходжу можливість попросити вибачення, якщо десь вчинив неправильно. Чи до когось як адміністратор підійшов із завищеними вимогами.  Люди це розуміють, адже за їхні рішення, дії доводиться відповідати голові адміністрації.

Чому Президент України провів ключову нараду у Волинській ОДА?

– У травні на Волині побували і Президент Петро Порошенко (вперше  за  три роки!), й Прем’єр-міністр Володимир Гройсман.   Ви можете вже розповісти, з яким настроєм вони від’їжджали до столиці?  

– У багатьох  наших земляків складається  враження, що коли Президент не приїжджав в область, то не цікавиться тим, чим живе Волинь. Щодо цього уточню: я регулярно, весь час спілкувався та спілкуюся з Президентом, з прем’єр-міністрами. Вони досконало знали ситуацію в області. Це завдання голови  облдержадміністрації –  доповідати Президенту та Уряду, що діється, яка ситуація в області. Глава   держави сам визначає, наскільки важливий, необхідний його візит у той чи інший регіон.

Напевне, візит, перш за все, зумовлений тим, що питання безвізу – це одна із головних обіцянок, які давав Президент під час передвиборчої кампанії,  і вона зреалізована. Очевидно, тому й  Глава держави прийняв відповідальне рішення саме у  Волинській обласній державній  адміністрації  провести  нараду щодо запуску механізму безвізового режиму.  Для нас, зрозумійте, це не просто візит Президента України, який приїхав подивитися, що робиться на Волині. Він провів в області ключову нараду. Це якраз засвідчує його ставлення до Волинської області.

Президент Петро Порошенко, побувавши на теренах  області, видав Указ, який стосується всієї регіональної політики щодо зв’язків із країнами Євросоюзу.  Для нас – це велика честь, що цей візит мав на меті вирішення питань підготовки до запровадження безвізового режиму.  Хочу ще раз наголосити: буквально через два дні після від’їзду Президента, я доповідав в Адміністрацію Президента про те, які вже зроблені кроки на виконання його доручень. Ми також висловили пропозиції  до Указу (і вони відображені в цьому доленосному  документі).

Це, звичайно, зовсім не таємниця, що голова ОДА постійно спілкується з Главою держави. Але це не означає, що я повинен «закидати» Президента тими питаннями, які повинен вирішувати тут, на місці, сам або разом із Урядом. Я звертаюся до Гаранта Конституції, до першої особи в державі тільки в тих випадках, коли розумію, що вже пройшов усі  інші шляхи, коли я не зумів  знайти порозуміння  з людьми, які зобов’язані були ці питання виконати.  І тоді я звертаюся до Президента за підтримкою, за допомогою. Така форма, такий стиль роботи голів облдержадміністрацій.

Зауважу також, що в силу своїх обов’язків постійно спілкуюся  (і маю цілковите порозуміння) з посадовцями із Адміністрації Президента.  Вони забирають на себе левову частину проблем, перш ніж я буду звертатися до Глави держави.  Але коли постає питання, скажімо, щодо перинатального центру, я прошу допомоги безпосередньо  в Президента. Так само, як і щодо питання передислокації 204-ї бригади на військовий аеродром. Коли  висловлюються пропозиції щодо присвоєння звання   Героя України Олегу Твердохлібу… Є такі ситуації, коли голова  обласної державної  адміністрації, узгодивши  комплекс питань, виносить їх на розгляд Главі держави.

– А недавній візит Володимира Гройсмана пов’язаний суто із проблемою доріг?

– Це був плановий візит. Тому що стратегія, оголошена Президентом,  – це план розвитку доріг. Звичайно, отримуючи кошти з державного бюджету, ми теж несемо відповідальність за їх використання. Прем’єр  захотів, побувши у трьох областях, побачити, як реалізовується стратегія ремонту та відновлення доріг у прикордонних регіонах.   Але ця проблематика теж пов’язана із питаннями безвізового режиму, співпраці  з Європейським Союзом. Тому що всі ці дороги ведуть на Захід.

– І це промовисто.  Адже йдеться про стратегічний вибір нашої держави. Але, повертаючись до  теми візитів Президента та Прем’єра,  можна говорити і про фактор певної  несподіванки.

– Візити були непрості. Це правда. Підготовка проводилася у досить короткий термін.  Зазвичай, візит Президента готується протягом декількох  тижнів  чи принаймні 10 – 12 днів.  Ми провели підготовку до візиту Глави держави впродовж трьох днів,  Прем’єр-міністра  – двох днів.  Це говорить про те, що є команда, яка нормально працює, яка здатна оперативно реагувати. Це засвідчує той факт, що є належний контакт із  Адміністрацією Президента та Урядом, напрацьований баланс розрахунків. Нам поставили відповідальне завдання, але я не сказав би, що для його реалізації ми просили енну кількість часу. Наслідки візитів – це результати доручень та виданого Указу,   в якому Президент врахував усі наші пропозиції.

Наскільки мені відомо ( про це безпосередньо сказав  Петро Порошенко, коли покидав область, і, такі думки висловили посадовці з Адміністрації Президента), в цілому Глава держави  задоволений своїм візитом на Волинь.  Але нам ще потрібно багато-багато зробити для того, щоб виконати всі завдання щодо безвізового режиму. І в четвер ми провели вже нараду  стосовно реалізації даного питання.

Прем’єр перевірив виконання графіку  ремонту  та відновлення доріг. Він зробив зауваження і нам, і службі автомобільних доріг щодо якості ремонтних і відновлювальних робіт. Це питання буде  під контролем. Ремонтом дороги Луцьк – Горохів – Львів лишився задоволеним.  Сподіваюся, орієнтовно 15 червня цю дорогу ми будемо, за участі представників Уряду,  запускати  в експлуатацію.  Для нас підтримка по ремонту та відновленні 70 кілометрів цієї дороги – перший  крок по роботі з державними коштами не для  якогось маленького масштабу («латання» ямок, окремих ділянок), а для реалізації  серйозного проекту. Нам   довірили ці кошти використовувати  з ініціативи Президента, яка була озвучена у Львові.  Очевидно, за результатами візиту Прем’єра, теж  будуть дані певні доручення.  В першу чергу – щодо продовження робіт на  дорозі Луцьк – Володимир-Волинський.

– А дорога  «життя» на ділянці Володимир-Волинський – Луцьк залишатиметься «зразком» чи постійно діючим «експонатом»  фактичного  бездоріжжя? 

– Ця ділянка – у нашому плані.  Я пояснив  Прем’єру,  щo  не бачу сьогодні необхідності робити  частковий ремонт ділянок цієї дороги (ділянка Володимир-Волинський – Нововолинськ – це складова частина дороги Ковель – Жовква), коли ми запускаємо проект  ремонту в цілому.  Навіщо двічі викидати кошти?  Відновлювальні та ремонтні роботи згадуваної дороги заплановано на цей рік. І ми ці плани обов’язково реалізуємо.

Прем’єр знає про ситуацію з дорогами на Волині.  Він задоволений тим, яким чином ми розподілили  кошти, отримані від митного експерименту, і кошти, що йдуть із державного бюджету.  Він цю стратегію  розвитку схвалив. Нам тільки залишилося її зреалізувати.

   Хто створює прецеденти напруженості?

– Перспектива розвитку політичної ситуації нерідко має кардинально протилежні параметри: від  ура-патріотичного   популізму – до концепцій у стилі «все пропало».  Чи  поділяєте  Ви припущення, що ряд політичних сил чи, точніше – бізнес-угруповувань,   в Україні загалом (і в області зокрема) намагається розхитати ситуацію, аби в цій «каламутній воді» спробувати спіймати свою «золоту рибину», дорвавшись до владних важелів, до ресурсів? У цьому сенсі «вибухобезпечна» Волинь?

– Я б сказав, що певні  сили таким чином постійно заявляють, що вони є.  Починаючи від політичних партій  – до окремих народних депутатів.  Тільки протягом тижня про них забувають, відразу ж організовується акція, оприлюднюються звернення. А суть всього цього – в лаконічних проханні  чи вимозі: волинська громадо, не забувай про нас.

Але, разом із тим, ми не повинні забувати, що перебуваємо в стані війни з державою-сусідом.   Тож всі такі акції  швидко, а то й моментально «підхоплюються» засобами масової інформації РФ і вже трактуються зовсім інакше.  У стилі тверджень про напружену ситуацію в області.  Вони трактуються, начебто на Волині – екологічна катастрофа, що події, які відбуваються в області, загрожують стабілізації, здатні спричинити дестабілізацію в Європі, в світі. Звичайно, це вносить певну напругу   в суспільство.  В такий час, коли ми перебуваємо у стані війни, дуже багато сьогодні структур і людей, які хочуть   розхитати ситуацію, не дати можливості їй стабілізуватися.  Коли вони бачать, що у нас – нормальний бюджетний процес, йде добровільне об’єднання громад, ми ремонтуємо та відновлюємо дороги, маємо безвізовий режим, потрібно створювати прецеденти напруженості.

Але я не вважаю, що Волинь є «вибухонебезпечною».  Йдеться, ще раз хочу сказати, про декларації та наміри  певних політиків показати, що вони живі, потрібні суспільству, готові до своєї майбутньої політичної діяльності. Так завжди було в політикумі. Одні заявляють про себе конкретними справами, інші – протестними акціями та популізмом.

– Водночас  Волинь опиняється у прицілі радикальних,  нерідко шовіністичних сил сусідньої Польщі. 11 липня у цій країні відзначатимуть  річницю трагічних подій  1943 року під назвою «Волинська різня», звучатимуть  односторонні звинувачення українських збройних формувань та українців загалом у геноциді поляків. Очевидно,  реанімовуватимуться територіальні претензії на «креси східні»… До речі, ця тема постійно та оперативно «обіграється»  російськими ЗМІ, іноді складається враження, що Москва та Варшава незабаром можуть уже цілком явно «грати в  одні ворота». При цьому використовуючи волинський фактор.

– Я часто спілкуюся з поляками, зокрема – представниками влади. А раніше, працюючи в бізнесі,  мав довготривалі стосунки з польськими компаніями. Донедавна я не чув від них жодного разу, що був такий антагонізм. Тим більше, ми добре знаємо, що, крім «Волинської трагедії», була операція «Вісла»…

-І політика українофобії з закриттям і знищенням українських церков,  практикою так званої пацифікації упродовж 20 -30-х років   ХХ століття на Холмщині та Підляшші, фізичним знищенням й ув’язненнями  налаштованих проукраїнськи громадян. Конфлікт розпочали поляки. А наступні події, коли вони гинули від рук українців, – це акції (їх, звичайно, не можна виправдовувати) у відповідь. Якщо використовувати формулу геноциду, то передовсім треба звернути увагу на геноциді, інспірованому,  окупаційною польської влади на теренах Волині.

– Ці акції, коли гинули люди, були двосторонніми.  Ніхто не задав собі питання, ким були інспіровані всі ці операції. У тому числі – хто як  стояв біля витоків операції  «Вісла», так і (раніше) «Волинської трагедії». Варто було більш заглиблено подивитися в історію. Слід у цих питаннях спілкуватися на рівні фахівців-істориків. Потрібно дуже обережно підходити до  такої превентивної оцінки. Люди, які прожили у Польщі та на Волині неповних двадцять років, молоді люди часто так категорично трактують події, що відбулися сім десятиліть тому.  Коли починаєш із ними спілкуватися, дискутувати, крім завчених фраз нічого не чуєш. В основному – це наслідки пропаганди.

Та все-таки я вважаю, що третя сторона, про яку ми сьогодні говоримо, «розхитує» українсько-польські стосунки. Вона старається, працює над тим, щоб вибити у нас європейського союзника, який першим визнав Незалежність України.  Польща фактично  стала нашим представником у Євросоюзі.

Багатьом не подобається, що зараз між українцями та поляками немає відкритого конфлікту. Вони працюють над тим, щоб цей конфлікт розпалити. Твереза голова, виважена оцінка ситуації – це головні чинники, які не дадуть «розхитати» ситуацію. Звичайно,  є радикальні структури, елементи, представники з обох сторін. Маю на увазі, не будемо гріха таїти, й українську сторону.  Але ми повинні   запитати себе: кому це потрібно. Це потрібно для того, щоб знайти точки дотику та примирення? Ми вже про це говорили. І було  досягнуто.

– І польська,  й українська сторони (зокрема пригадаймо зусилля президентів Леоніда Кучми та Віктора Ющенка), здавалося б, досягли згоди. Спрацьовувала    формула: «Простіть нам – прощаємо вам». А раптом минулого року, коли не йшлося ні про яку «круглу» дату, польський сейм приймає документ, у якому всі провини на події на Волині в період ІІ світової війни перекладаються на українську сторону.

– Так, президенти Польщі та України взаємно попросили вибачення.  Але, напевне, комусь це дуже не подобається. Тому й шукають болючі місця, щоб «розхитати» ситуацію.  Який вихід? Витримка, постійні контакти та спілкування на рівні дипломатичному, на рівні громад, місцевих структур  влади. У жодному разі не замкнутість. Не треба боятися цих болісних питань при спілкуванні. Таким чином поступово вдасться зняти принаймні частину джерел напруженості.

 У Луцьку  –  перехідна адміністрація, в облраді – безлад

–  Наскільки вдається  Вам знаходити спільну мову в інтересах волинян з міськими головами,  головами райдержадміністрацій,  головами  обласної та районних рад? 

– З трьома міськими головами у нас досить таки продуктивні  та ефективні стосунки. Але, на жаль, так склалося  в Луцьку, що пішов у вічність Микола Ярославович Романюк. У місті немає поки що ні голови, ні влади взагалі. Є перехідна адміністрація, ще не зрозуміло, яким чином сформована. Хай мене за це критикують, але вона така є.

– Коли в обласному центрі ситуація зміниться?

– Непевно, тоді, коли відбудуться вибори міського голови. І тоді ми будемо давати оцінку. Зараз ті люди, які взяли на себе відповідальність, вони повинні розуміти: дійсно, той міський голова, якого оберуть лучани, проаналізує діяльність нинішньої тимчасової адміністрації й дасть оцінку. А який це буде міський голова, вирішить громада.

– Але  ще  питання, коли відбудуться ці вибори, якщо досі до Верховної Ради не надіслано документа про смерть світлої пам’яті Миколи Ярославовича Романюка, міського голови.

– На жаль, це теж правда. Наразі ж у нас співпраця з міською владою Луцька вибудувана чітко згідно з принципами конструктиву.  Треба допомагати – допомагаємо. Потрібно підтримати – підтримуємо. Слід критикувати – критикуємо. Але я дуже обережно ставлюся до офіційних стосунків (між головою ОДА та місцевої влади в Луцьку). Я боюся, щоб завтра суд не  сказав, що ця влада нелегітимна.

–  А щодо   районних адміністрацій у контексті владної вертикалі нема проблем?

– Голови РДА – це члени моєї команди. Там суттєвих проблем немає. Якщо хтось веде себе не належним чином, не забезпечує ефективної роботи, я їм нагадаю: ви працюєте у президентській вертикалі, не подобається – заяви на стіл і займайтеся бізнесом або йдіть в органи місцевого самоврядування.

– Інше питання – райради, де даються взнаки інтереси строкатого вітчизняного  політикуму?

– Ви знаєте, районні ради я особливо не ділю за політичними аспектами. Розумію, що депутати в якійсь мірі залежні від своїх політичних лідерів. Але говоримо про розбудову шкіл, садочків, доріг (особливо, коли представники депутатського корпусу відірвані від того політичного впливу), то вони  зовсім інакше ведуть себе. Цю  – люди, які відповідають за район. І десь на підсвідомому рівні відчувають зв’язок з тою чи іншою партією.

Інша справа – обласна рада. Тут теж  хтось хоче створити конфлікт між головою адміністрації та головою ради. Хтось хоче сьогодні показати, начебто є більшість в обласній раді   і вона управляє обласною державною адміністрацією.  Але це не так.  У нас із головою облради відносини, які чітко обмежуються нашими повноваженнями.

– Та й на сварку, напевне, нема часу, зважаючи на те, як «часто» буває голова облради на Волині? 

– Без іронії: є суто мої повноваження, які  я виконую. Вчора Ігор Петрович мені телефонував із приводу перинатального центру. Ми ухвалили спільне рішення, щоб від цього була у виграші Волинь.  Але я не буду танцювати під політичну сопілку,   яка сьогодні є в обласній раді.  Як би мене в цьому питанні не критикували.  Я несу персональну відповідальність за результати соціально-економічного розвитку регіону. Депутати можуть прийняти те чи інше звернення, ухвалити політичну заяву. Але після цього мають бути конкретні дії. Тому дуже обережно ставлюся до того, коли створюється політичний  тиск і ти починаєш під якусь дудку танцювати.   Я керуюся своїми повноваженнями, Законом, рішеннями Уряду, Адміністрації Президента, Глави держави. І тут, звичайно, інтереси громади – на передньому плані. Але ні в якому разі через політичну заангажованість.

Звичайно, хотів би, щоб обласна рада працювали в іншому руслі. Згідно з регламентом, відповідно до плану. Щоб ми позбулися практики одних позачергових сесій. А також коли комісії засідають сьогодні, тільки вчора одержавши  повідомлення. Цей безлад є. Такого не було навіть у раді  минулого скликання.  Але це залежить від того, як апарат обласної ради організовує роботу.

«Щоб це не була влада над владами»

– Сказати, що тягар Ваших обов’язків нелегкий, – нічого не сказати. Що Вам дає силу у мить втоми, розчарування ?

– Протягом усього свого життя я звик  працювати в інтенсивному режимі. І в бізнесі, і зараз в адміністрації. Можливо, це якраз і є той релакс, який не дозволяє мені розслабитися. Такий режим роботи, напевне, і є тим стержнем, який тримає весь організм у відповідному тонусі.

Слава  Богу, живі мої батьки.  Для мене найвдячніший, найщасливіший час – коли спілкуюся з ними.  Адже відчуваєш, що маєш із ким порадитися, маєш можливість навіть у якійсь мірі пожалітися.

Люблю іноді побути на самоті, на нашій прекрасній волинській природі.   Тим більше, завершую будівництво свого дому. Він знаходиться у мальовничій місцевості…  Але я не ховаюся в самоту. Ніколи не відключаю телефон. Ціню спілкування з близькими, рідними людьми. Тоді повертаються всі сили, коли відчуваєш, що хтось тебе розуміє.

Час від часу буваю в храмах. Не скажу, що я надто набожна людина, але час від часу йду до церкви. Ні, не для розмови зі священиком.  Там  спілкуюся з Господом, подумки говорячи про якісь потаємні частинки свого  життя.  Мені також цікаве спілкування з людьми, які несуть  в собі моральні, духовні  критерії. Тоді ти наче оновлюєшся, береш життєдайну енергію, позбавляється втоми, стаєш сильнішим.

– Оскільки інтерв’ю записується напередодні професійного   журналістського свята, хотілося б почути від Вас, Володимире Петровичу,  думку (можливо – лаконічну характеристику)  волинських ЗМІ? Їх можна назвати «четвертою владою» чи щодо них у Вас інакше  визначення?

– Був би лукавим, коли б ігнорував наявність волинських ЗМІ. Які вони? Різні. Як і люди, такі й засоби масової інформації.  Є молоді журналісти, які сміливо заявляють про себе, бурхливо (в тому числі – своїми діями, вчинками) вриваються в інформаційний простір. Є виважені, досвідчені, які, перш ніж запропонувати публікацію, думають про наслідки, як це сприйматимуть люди. А є прес-центри, які називають себе засобами масової інформації.  Але вони чітко виконують вказівки своїх керівників. Щоб їм не говорили читачі, слухачі, глядачі, користувачі мереж, будуть робити так, як поставлене завдання.  Хоча я з повагою ставлюся і до таких, з дозволу сказати, журналістів – вони на роботі, інакше вони не можуть чи не хочуть заробити на  шматок хліба і до нього. Їм платять за це  гроші. Може, хтось із них приходить додому і «плачеться» перед родиною, друзями: не хотів цього робити, але  відносно заможно  жити хочеться. Мовляв, так сталося. Але поступово цей вплив перетворює їх із журналістів у працівників офісних центрів.

– Таке життя, коли йдеться не стільки про свободу слова, скільки все частіше про журналістське рабство, яке нерідко  передбачає   відмову від совісті, працю на інформаційному конвеєрі цинізму, ненависті, псевдосенсаційності…   Зрештою, кожен робить свій вибір. Працівники ЗМІ – теж.

– Таке у нас зараз суспільство. Така нині структура  журналістської спільноти.  Але як би там не було, працівники ЗМІ таки  є четвертою владою. Вони впливають на свідомість  людей, доносять інформацію. Навіть якщо ця інформація неправдива, спотворена, вона таким чи іншим чином сприймається людьми. Одні задумуються над нею, інші  їй вірять, треті – четверті потім розчаровуються… Але ця інформація живе у просторі, її нікуди не викинеш.

Тому для мене дуже важливо, щоб громада  оцінювала журналістську спільноту саме як владу. Але при цьому не забувала, що будь-яка влада зобов’язана працювати на громаду.  В тому числі – та, яку називаємо четвертою. І ця влада повинна також звітуватися перед громадою за свою роботу, за свої дії. Щоб це не  була  влада над владами, яка нікому не підконтрольна, бо вона – ЗМІ.  Мені теж важливо, щоб наші волиняни особливо й не ділили ці влади (виконавчу, законодавчу, судову, інформаційну), а більше оцінювали їх у спільному єднанні, спільних діях на благо цієї громади, в інтересах Волині, України. Погоджуєтеся?

– Мені Ваші думки близькі.

– Але я хочу  ще раз наголосити: ціню роботу журналістів, вони також – на передньому краї. Люди чекають на правдиву інформацію, покладаючи  при цьому надії  на працівників ЗМІ. Люди сподіваються, що така інформація допоможе нам подолати ворога, розбудувати державу. Тож я бажаю всім нашим волинським журналістам успіхів і вітаю з  професійним святом.

– Спасибі за побажання колегам-журналістам й  за відверті відповіді.  А Вам, Володимире Петровичу, – всіх гараздів.

Спілкувався  Віктор Вербич