Гумор відіграє велику роль у житті. Як виявилось, під час війни також. Українці жартують про повітряні тривоги та навіть очікування ядерних ударів. У поціновувачів чорного гумору були усі шанси розкрити свої таланти, жартуючи з «дуже хороших» росіян-окупантів. Військові на передовій вигадують свої меми: під роздачу може потрапити будь-що, навіть бобри. Так само і поранені часом знаходять сили сміятися зі своїх недугів.  

У чому сила гумору? Він дозволяє зняти напруження, пояснювати складні речі просто через жарти та аналогії та не втрачати жаги до життя. Гумор також – ефективна зброя проти рашизму, яка руйнує його пафос та брехню. Але, беручи гумор на озброєння, суспільство не повинно впадати в крайність – недооцінку ворога та надмірну самовпевненість. 

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки нагадує, як Україна використовує гумор, щоб наближати перемогу.

У перші дні повномасштабного нападу всі мешканці країни пережили стрес. На це і сподівався агресор, який прагнув залякати та зламати волю до боротьби. Проте вже за кілька тижнів нахабний напад отримав відповідь українських героїв на полі бою, а також у вигляді потоку жартів в інформаційному просторі.

Один із перших яскравих мемів – український трактор, що буксирує танк. Кілька таких випадків було задокументовано на фото і відео. І ось грізним колонам російської бронетехніки українці подумки і в творчості протиставили власні «тракторні війська». Фермери по-хазяйськи дають раду покинутим ворожій техніці: «аби добро не пропадало». Варіаціями на тему «ділового підходу» були українські гопники та цигани, які «віджимали» або крали у заблукалих російських танкістів їх машини.

У травні, коли ворог вже відступив, у Києві навіть встановили клумбу-інсталяцію за мотивами цього сюжету. Мем зафіксував атмосферу безпорадності «другої армії світу», її розгубленість під час нападу на Україну, колосальні втрати техніки, у якої закінчилося пальне, і яку масово трофеїли українці. Беззбройні, але безстрашні аграрії також показали, що стоять за свою країну. Так мирний трактор переміг машину вбивства агресора.

Увагу ЗМІ привернула інформація про киянку, яка збила банкою з консервацією ворожий дрон. Невідомо, чи була у цієї дивної історії бодай якась реальна основа, проте легенда стала візуалізацією шаленості та рішучості українок. Ми показали, що не боїмося сакральної скрєпи російської пропаганди – армії. Скільки б путінський режим не залякував нею світ.

Тракторна клумба в Києві

Фото: Віктор Янкаускас

Уже у перші дні війни «русский военный корабль» дізнався від українців правильний курс слідування. Лайлива відповідь захисника острова Зміїний на ворожий ультиматум засвідчила принципову відмову здаватися, незважаючи на колосальну військову перевагу росіян. Цей непримиренний, рішучий настрій охопив всіх українців – як на фронті, так і в тилу.

До речі, дослідження вчених показали, що використання лайливих слів зменшує не тільки соціальний, але навіть і фізичний біль. Тому не дивно, що відома фраза набула широкого розповсюдження та була відтворена мільйони разів: від написів на кредитних картках і приватних автомобілях, до гасла в телеетері, з якого починався кліп із гімном України. Це була проста, сильна і ємка відповідь на всі російські зазіхання.

Деякі інші фрази з використанням ненормативної лексики на певний час також стали соціальною нормою навіть серед дітей.

Часом наші перемоги самі ставали мемами. Українці не втомлювалися сміятися над регулярними ураженнями ворожих сил на аеродромі в Чорнобаївці. У новинах це справді нагадувало «день бабака»: росіяни знову і знову наповнювали об’єкт своєю військовою технікою і особовим складом перед тим, як українська артилерія їх мінусувала. Всі жартували про чергову Чорнобаївку, так стали називати ці атаки, а точніше висміювати тупість ворога, який ніяк не міг передбачити, що так траплятиметься кожного разу.

За словами лідера громади легендарного села Ігоря Дударя, українські удари по аеродрому почалися вже через тиждень після вторгнення, з 1-2 березня. Він посилається на статистику Олексія Арестовича, який нарахував 34(!) удари по летовищу, хоча в реальності, за словами Дударя, їх було навіть більше.

Намагаючись залякати, російська пропаганда всіляко підсвічувала участь у війні кадировців. Схоже, це була спроба перенести на українське суспільство страхи перед чеченцями, притаманні самим росіянам. Дикі жорстокі горці, безстрашні воїни… І сам Кадиров, який нібито з-під землі може дістати будь-якого свого критика, аби вбити його чи змусити публічно вибачатися.

Але на українців ці жахалки не подіяли. Дуже швидко користувачі помітили, що відео з «відважними перемогами» кадировських бойовиків – постановочні. Через це вони заслужили не моторошну, а ґлузливу характеристику: Тік-ток-війська. Сам російський гауляйтер окупованої Чечні, зважаючи на свій відомий дефект мовлення, отримав прізвисько «дон».

Схильність російської армії мародерити знайшла відображення у мемах про вкрадені окупантами пралки та унітази. Регулярно висміюється і російська брехня у висвітленні бойових дій: про нібито знищені «Хаймарси», про «жести доброї волі» і «перегрупування» (а насправді ганебну втечу з поля бою).

Окремим напрямом стало саркастичне найменування речей і явищ. Оголошену Путіним «часткову мобілізацію», через катастрофічні наслідки для мобілізованих (обізваних «чмонями» та «чмобіками»), стали називати «могилізацією». Іранські «Шахеди» отримали зневажливу назву «мопеди», а російські ракети – «бледіни».

Термін «бавовна», який позначав вибухи на підконтрольній Росії території, був жартівливим «перекладом» поняття «хлопок» з російської новомови. До речі, тема перекладів між двома мовами сама стала джерелом мемів. Адже намагаючись мімікрувати під українців, російські тролі перекладають свої коментарі з російської на українську машинним перекладом, що часто призводить до курйозів. Пародіювання таких недолугих перекладів, на кшталт «немає сечі терпіти ці борошна», висміює марність зусиль пропагандистів ввести українців в оману.

Народний інформаційний спротив відповів на вторгнення також музичним гумором, а саме такими композиціями, як «Геть з України москаль некрасивий», «Заблукав окупант», «Чорнобаївка», «Байрактар» і піснею, що була особливо популярною серед молоді – «Вова, ї… .. …».

Вже за місяць війни телеведуча Леся Нікітюк відгукнулася на російську тему «біолабораторій США» та «заражених птахів» кліпом на мотив української народної пісні «Сіла птаха», в якому були викриті підступні плани українців розпиляти над Росією речовини, які зроблять всіх російських дітей схожими на Бандеру.

У середині квітня українські музиканти випустили пісню в навмисно народному стилі «Горить палає техніка ворожа – рідна Україна переможе», яка стала досить популярною та сьогодні у неї 28,8 млн переглядів в YouTube.

Після вторгнення фактично наново народився україномовний стендап. Українці пережили те, про що іноземні коміки, при всіх їх талантах, і уявити собі не могли.

Комунікаційниця Ярослава Гресь розповіла про досвід своєї 15-річної доньки Каті, яка любить стендап, проте після нападу перестала дивитися російських коміків та навіть улюбленого білоруського: «На моє питання: «Чому?», Катя коротко відповіла: «Він спілкується з російськими коміками і виправдовує їх. А їм немає виправдання. Я краще почекаю, поки з’являться хороші українські автори, ніж буду слухати це». Моя ніжна дитина виявилася стендап-радикалом. Чекати довелося не дуже довго, український стендап рванув вгору. Гумор рятував всю країну в найжестяковіші моменти. Вже за пару місяців Катя цитувала авторів і переповідала їхні біографії. Тож, якщо ви любите стендап, Катя просила звірити шорт-лист: 1. Сергій Ліпко; 2. Антон Тимошенко; 3. Ганна Кочегура; 4. Олександр Жипецький; 5. Дмитро Білоус; 6. Василь Байдак. А похідною від цієї історії стало те, що Каті було мало контенту і вихід вона знайшла у тому, що підсіла на стендап британський та американський».

Жарти про страх купатися під час повітряної тривоги, бо тебе можуть знайти оголеним під завалами будинку, єднали людей, які це пережили.

Навіть апокаліптичну загрозу російського ядерного удару українці знайшли в собі сили висміювати. Відповіддю на цю гнітючу перспективу стало жартівливе запрошення на столичну гору Щекавиця. Тема викликала помітний ажіотаж.

У біженців та діаспори за кордоном з’являлися свої жарти, які допомагали долати психологічне відчуття провини, що вони не разом з Україною. Наприклад, іронізували про те, як треба робити красиве фото у гамаку, щоб викласти його в соцмережах з підписом «тримаймося друзі!».

Захисною реакцією українського суспільства стало знецінення російських окупантів через чорний гумор. Наприклад, заклики до ворожих солдатів класти насіння в кишені («аби була хоч якась користь після неминучої загибелі»), або жарти на тему чорних пакетів, призначених для ворожих трупів.

Водносчас українці рефлексували на тему, як змінилося їхнє сприйняття російських загарбників та ставлення до їх життя і смерті. Очевидно, дегуманізація насильника з боку жертви – це природна та неминуча реакція. У нашому випадку – це наче сильнодіючий препарат, який потрібен для самозахисту нації, що бореться за своє фізичне виживання. Але на нього не варто «підсідати». Всім нам після війни буде потрібна тривала психологічна реабілітація.

У народну інформаційну війну включилися і професійні гумористи з популярних телевізійних проєктів «Дизель Шоу», «Ліга сміху», «95-й квартал» тощо. Перед ними постало непросте завдання – створення актуального гумору воєнного часу. Це не завжди дається легко. Артисти також їздили на фронт, виступали перед військовими, збирали гроші як волонтери.

При цьому переважна більшість гумористів та шоу перейшли з російської на українську. Показово, що шоумен Олексій Дурнєв, який сам родом із Маріуполя, після вторгнення Росії почав робити свої шоу українською та при цьому зберіг свою популярність..

Багато інших радіоведучих, блогерів жартами та іронією тримають здоровий психологічний фон в країні.

Із поширенням коротких відео в соцмережах, особливо в ТікТок, саме цей формат став головним джерелом іронії та сарказму. Адже десятки тисяч людей створюють контент під будь який смак, фіксуючи та переосмислюючи прояви війни.

У таких роликах обігруються нові побутові умови, наприклад, відсутність електроенергії, життя в умовах постійних повітряних тривог тощо. Окремим жанром, що надихає, стали смішні відео військових з фронту. Ці прояви самореалізації засвідчували позитивне налаштування та почуття гумору воїнів навіть у надскладних умовах. На передовій гумор, як захисна реакція організму, з’являється легко і допомагає, а часом дивний жарт навіть стає хітом.

Під час Другої світової британці проводили свою пропаганду німецькою мовою через радіо Бі-Бі-Сі з метою зруйнувати монополію нацистів на інформацію в Німеччині. Серед іншого, німецькою мовою з’являлося щось на зразок радіоспектаклів з героями, що представляли німецьке суспільство, в якому нацистська пропаганда висміювалася через доведення до абсурду. Наприклад, персонаж Адольф Гріншаль, який пише листи з передової до своєї дружини. Інші герої: балакуча німецька домогосподарка, шкільний вчитель та німецький чиновник у міністерстві пропаганди, які ведуть розмови поміж себе. Після війни Бі-Бі-Сі отримала чимало листів від німців, які дякували радіостанції за те, що та стала для них променем надії.

Можна сказати, сьогодні чимось схожим в Україні займається комік з Одеси Юрій Великий, чиї пародії на путінський режим змушують посміхнутися і українців, і самих росіян. Також в Україні з’явилася ціла низка відеопрограм, спрямована на подолання російської пропаганди через її висміювання та знецінення.

Військовий психолог Андрій Козінчук пояснює, що ми жартуємо для того, щоб за допомогою гумору:

1. говорити про складні речі;
2. подолати страх;
3. знецінити ворога.

Проте він застерігає, що як будь-який інструмент, гумор треба використовувати розумно. Наприклад, не можна:

1. прикриватися від реальності – якщо є потреба серйозно поговорити, то варто це зробити;
2. недооцінювати ворога – тоді вже ми самі стаємо вразливими;
3. переоцінювати себе.

На думку психолога, молодь зараз починає жартувати по-іншому: «Відчувається їхній заряд і прогрес. Молодь – двигун гуморного прогресу, який штовхає нас подалі від наших ворогів. А отже, ми на правильному шляху!».

Додамо, що в медицині навіть використовується сміхотерапія. Медики пояснюють, що це різновид когнітивно-поведінкової терапії, яка може зробити фізичні, психологічні та соціальні стосунки здоровішими, покращити якість життя. Сміхотерапія, як немедикаментозне, альтернативне лікування, позитивно впливає на психічне здоров’я та імунну систему.

Звісно російська пропаганда та Z-тусовка також використовує гумор для знецінення українців. Але різниця в тому, що їхній гумор – у суспільстві без свободи – завжди буде скутим, з оглядкою, щоб не сказати чогось зайвого. Виходить передбачуване зле «мочіння хохлів», яке швидко набридає.

Загалом, російська пропаганда програє українцям в органічності та вітальності. Адже українська гумористична відповідь складається з десятків тисяч волонтерських ініціатив, які зав’язані на суспільстві та доповнюють одна одну.

Властиве українській вдачі несприйняття поклоніння перед владою та авторитетами Кремль сприймає за слабкість, однак часто саме ця риса і рятує націю в найважчі часи. Для нас, на відміну від росіян, не існує «священних корів». І якщо десакралізація (у тому числі через висміювання) несе смертельну небезпеку путінському режиму, то в України просто немає такої вразливості.

Ядучий рашистський сарказм, попри всі сподівання «бойових гумористів», просто не зачіпає душі українця. Водночас гордість росіян сильно страждає від усвідомлення лише того, що їх «цар» безсилий перед президентом України, який прийшов у політику зі сфери гумористичних програм.

Ми не боїмося проявляти емоції, починаючи від туги й завершуючи сплеском ейфорії. Саме «козацький драйв», іронія та вміння пожартувати у відповідний момент допомагає нам зберігати психологічну стійкість та нищити окупантів без страху та сумнівів. Гумор допомагає єднати людей, підвищує впевненість у собі та є потужною зброєю проти тоталітарних режимів з їх культом вождя.

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки