Якість   питної   води    та  стан  водоканалізаційних  систем  —  питання актуальні   практично для  всіх  міст  і   селищ  України.  Ми й досі  п’ємо воду  з хлором  і  залізом, наші  труби як примари з радянських часів  продовжують  гріти  землю, а платять  за  це споживачі. Ми стільки говоримо про  енергоощадні технології  і майже нічого не робимо, щоб  ресурсів  споживати    менше.  Справжній  прорив  у  цій  галузі може   зробити  вже  найближчим   часом   Нововолинськ. Шахтарське  місто  отримає  6  мільйонів  доларів  від  Європейського   банку  реконструкції  та  розвитку  для  реабілітації  систем  водопостачання  й   водовідведення. Що буде зроблено  за  ці гроші  —детальніше  про це та  інші  питання  розвитку  міста  шахтарів   у розмові з міським  головою  Нововолинська Віктором  Сапожніковим, якому  нововолинці  вп’яте поспіль  довірили  керувати  містом.

«Якщо  якусь  долю  кредиту  не  зможе  віддати  водоканал, то  її  компенсує  держава»

 — Вікторе  Борисовичу, на що плануєте використати таку космічну суму?

— Проект  практично вже  на  завершальній стадії, чекаємо  лише  на  консультанта  зі  США і тоді  один з банків надасть  нам  кредит  6  мільйонів доларів  під  гарантії уряду  на  20 років. Вони будуть використані повністю на ремонт  водоканалізаційного  господарства  міста.  Фактично  це  170 мільйонів  гривень  і маємо їх освоїти за два роки. Роботи  плануються  дуже  масштабні:   будуть реконструйовані  два наші водозабори — Південний і Північний, всі  5 насосно-каналізаційних  станцій, де замінять на  нові енергоощадні  насоси  та двигуни, планується також будівництво станцій із  знезалізнення  води.

— А що, Нововолинська має  такі проблеми  з якістю води?

— Звичайно. Проблема якості води у  нас стоїть гостро.  Наші  водогони, особливо з  Південного, проходять під  землями відпрацьованих вугільних запасів шахти №9. Там навіть не чугунний водогін, а  сталевий. Там «грає» земля, відбуваються просадки і з тієї труби, а це чотирьох сотка, просто робиться гармошка.  Вже не кажу про те, що  вона  лопається, пориви  постійні, а під час ремонту окалина  та іржа  і  все інше  потрапляє  в  систему водозабору. Те, що водогін старий, що  йому  за п’ятдесят років, взагалі  мовчу. Маємо ще таку біду —  великий вміст заліза у воді.  Тому  проектом передбачено будівництво двох  станцій знезалізнення  на  двох  водозаборах. Наш водогін  —  майже  20 кілометрів. І  це не ті  труби, що  вулицями йдуть, бо вуличні ми потихеньку за кошти міського бюджету міняємо, а  це мережі, що  йдуть  за  межами  міста  від водозаборів, по дві нитки від Південного і Північного.  Нам  самим  їх реконструювати просто нереально. Якщо бюджет міста становить понад  400 мільйонів, і  сюди  входить  зарплата, енергоносії, і  все-все, то  як можна  виділити   170  мільйонів   на  водне  господарство? А тут така сума і під гарантії уряду та ще й на 20 років! Ми ж сподіваємося, що  через  двадцять  років  Україна  і  всі ми  будемо  багатшими.

—  Традиційно  Нововолинськ бере  активну участь у різних грантах і весь час звучать  якісь проекти й розробки,  до яких  місто долучається. Що ще   в запасі маєте?

–  Мусимо  долучатися. Бо ніхто за нас це не зробить. Недавно  виграли  грант  на 1 мільйон  200  тисяч  євро і  будемо робити   утеплення  й  реконструкцію  школи  №7. Ми вже  закрили  котельню шахти №3, що була  на межі  міста та Іваничівського  району і  яка  гріла  землю. Цікавих  напрацювань  чимало. Але таких  масштабних, як  цей   кредит  ЄБРР, немає серед  усіх міст рівня Нововолинська. Звичайно, є  міста серед   обласних  центрів, як, скажімо, Вінниця.  Але ж це  Вінниця!   Ми всі  розуміємо і  Нововолинськ, в  якому  навіть  60  тисяч  населення  немає, рівнятися з  нею  не  може. Тому  за  свою  п’яту  каденцію на посаді  міського  голови  вважаю цей  проект  найбільшою   перемогою, що  стосується комунального  господарства  міста.

— У своїй передвиборній  програмі  ви  обіцяли нововолинцям  чисту  воду…

— Так, це одна  з  моїх  обіцянок. Окрім того, постійно  зростає  вартість енергоносіїв. Електроенергія дорожчає і населення, на жаль, не  має  змоги  за все  платити. Тому   будемо  міняти  застаріле  електрообладнання  на  нове й енергоощадне. Колись  ніхто нічого не рахував. Місто свого  часу  споживало 34 тисяч і кубічних метрів води на добу, а  тепер — удвічі  менше. Ми  всі живемо в  інших реаліях. Тому  ті двигуни,   ще радянські, розраховані на великі  потужності.  Вони сьогодні  фізично ще не зносилися, але  морально  застаріли, бо  дуже енергоємні  й споживають багато енергії. Їхня заміна дасть  змогу при здорожчанні вартості електроенергії  та інших носіїв, не підвищувати тарифи для населення.

— Якраз хотіла запитати, чи не  позначиться  на  вартості  послуг  цей великий міжнародний   кредит, чи не ляже він на  плечі  містян?

— Позначиться, але  позитивно. Більше  того, якщо  водоканал, який  бере  цей кредит, але  за  нашої підтримки, бо ми деякі  речі  гарантуємо, не  зможе,  умовно  кажучи,  повернути  весь  кредит, то  гарантом  виступає  не  населення, а  держава. І  це  найбільше  сподобалося, що він видається під  державні  гарантії. Якщо  якусь  долю  кредиту  не  зможе  віддати  водоканал, то  її  компенсує держава.

— Це була  ініціатива міста?

— Безперечно. А хто ж подбає про  нас, якщо не ми самі?  Сьогодні дуже багато політиків, зробивши  на йоту, а   піаряться!   Особливо  це   стосується  депутатів Верховної  Ради. Поставили  два  дитячих майданчики —і  вже   бігають  по  дворах, розказують, який  депутат  великий, як він багато зробив для міста.   Дарма, що це кошти, виділені постановою Кабміну для   регіону, і  у   нас  є  серйозніші  проблеми, ніж майданчики. Хоч  і   майданчики  треба  теж.

— Проаналізувавши  розподіл  останньої  субвенції у розмірі   4  мільйонів, виділених  нардепу  Ігорю Гузю навиборчий  округ, справді  дивує, що  частину  коштів   розподілено  по  кількох  районах саме на  дитячі  майданчики, ніби це  пріоритетні  якісь  об’єкти  в населених пунктах і там  немає  вже  ніяких  інших  проблем…

— Це окрема тема. Ви  подивіться , як ці  кошти розподілені. Десь на  будівництво водогонів дали , десь  на  вуличне  освітлення. А Нововолинську  — 500 тисяч, із  них  місту  безпосередньо — лише  180  тисяч. Бо там  забита  сума  профтехучилищу, яке тільки  називається  Нововолинське, а  знаходиться   в  Іваничівському  районі  й зареєстроване  в  селі  Стара Лішня.  Шахта  №10   теж  нововолинська,  але   податки  платить  у  Поромівську  сільську  раду  і  знаходиться  там. Виділяються ще  кошти на спеціалізовану школу №9. Але  ця  школа  не  є  комунальною  власністю  нововолинської  громади, вона  належить до  обласної  комунальної власності. Таким  чином на Нововолинськ безпосередньо і  на селище Благодатне  (колишнє  Жовтневе), залишається  180  тисяч   гривень.  З них — 80  тисяч  на  школу  селища  Благодатне, а  100  тисяч — на  дитячий  майданчик.  У минулому році  Нововолинську  теж   найменше  дісталося. І переважно лише  на  дитячі майданчики.  У 2015  році  — взагалі  нуль.

— Чим  це поясните? Не  маєте  хороших  стосунків  з  нардепом  Ігорем  Гузем?

— Ці  стосунки, напевне,  й  почали  псуватися, коли  Нововолинську  нуль дістався. Нам сказали: «Бо  ви  ж отримали по іншій  постанові  соцеконома  на закриття котельні  і будівництво теплотрас».   Так я над тим питанням три роки працював. При  чому  тут  нардеп? І  ще питання:  чому  всім   депутатам  виділяють, хоча й це неправильно, а  він один добивається?

— Логічно було б, якби  кошти, які  виділяються з  держбюджету  на виборчі округи,  акумулювалися  на  якісь серйозніші  інфраструктурні  проекти, а  не на  дитячі  майданчики…

— Можна  щось  серйозніше  робити. Ми  пропонували  по  госпітальному  округу  Нововолинська  дещо  доробити. У  нас  гарна  в  принципі  лікарня, але  меж  для  вдосконалення, як  кажуть,  немає. Можна  вікна  поміняти  там, де  ще  не поміняли, цокольне  підвальне  приміщення  відремонтувати.  Бо операційні  ми  зробили, й  обладнання придбали,   без  допомоги  нардепів.  Фактично, якщо  подивитися на цю проблему, то  це кошти платників  податків, які  використовуються  для  піару  народних  депутатів  і  підкупу  виборців.

«Президент  Білорусі Лукашенко ,  особисто  проводив  у  Сморгоні нараду  з  будівництва цього  заводу»

— Одним  із  пунктів  вашої  виборчої  програми  було  створення  індустріального парку. Розкажіть, що це таке і що він має датимісту?

— Індустріальний  парк — це  територія,   не  менша  як  25  гектарів, використання якої   під певні види діяльності  буде  надавати пільги інвестори. Це  по суті та ж сама  економічна  зона. Для  Нововолинська свого  часу  ми  добилися  економічної зони у вигляді   території пріоритетного розвитку. Був прийнятий  спеціальний закон, дія якого розрахована на 30 років. Він діяв впродовж 3-4 років, а з  2005 року з прийняттям закону «Про державний бюджет»   на всі  економічні  зони в  Україні  був  накладений мораторій. Щороку  з  прийняттям  бюджету  записується  такий рядок «пільги інвесторам не надаються». Мотивація абсолютно  абсурдна.  Ніби  десь на Сході на той час розкрадалися кошти. Не можна гріхи одних вішати на всіх.   Нас тоді  всі перевіряли, починаючи від митниці, податкової,  Кабміну, Мінфіну, Мінекономіки.  Раз урік приїжджала комісія, ми везли її  на підприємства,на  «Кроноспан»,  «BRV»,  або  на  м’ясокомбінат. Ось нове обладнання, нові  робочі місця. Вже більше десяти років, як Нововолинськ тримає  пальму першості в області і досить пристойні показники  вцілому в Україні по промисловій продукції на одного мешканця. У нас  минулого року припадало у  межах 60 тисяч  гривень.  Це  найкращий показник на Волині й  більший, ніж у Луцьку, або в  Ковелі  та  Володимирі-Волинському разом узятих.  Ми маємо 1900 доларів іноземних інвестицій на одного мешканця. І цей показник один з кращих в Україні. Вже не кажу,  що по зарплаті  і  по  пенсіях мив  області  перші.

— Шахтарі зі своїми зарплатами на цей показник позитивно впливають… 

— Я ж не кажу, що Ковелю зарплати залізничників допомагають, або  що Володимир  став  бездотаційним, бо   підняли   зарплати військовослужбовцям. Тепер податок  від  заробітної  плати  кожного  військовика  з тамтешньої  військової  частини  залишається  у  місті  Володимирі-Волинському. А коли шахтарям по 8 місяців  не платили зарплату, чомусь ніхто  про них  не  згадував.  Нововолинськ  по  багатьох позиціях сьогодні  лідирує. Ми двічі займали призові місця по благоустрою в Україні серед міст до 100 тисяч населення.  І це  особливо  приємно  після всього, що ми  пережили  у  страшних  90-их, коли  місто шахтарів   називали мертвим,  депресивною   зоною. Щось  робимо.

—Я  довго не  була  у  Нововолинську, а  нещодавно  гуляла  його  вулицями  і  приємно була   вражена. Багато  зелені, чисто, справляє  враження  доглянутого міста.

— Дякую, але  недоліків   вистачає. По  асфальтуванню  скільки проблем. А дорога між Володимиром  і  Нововолинськом  настільки  розбита, що  жах. Пригрозив облавтодору, що будемо дороги перекривати. То в  самому Нововолинську трошки полатали. У бік Львова теж  геть розбита. Колись  з  Червонограда приїздили  люди  до  нас і казали, що наші дороги  не  такі вбиті, як  їхні. Тепер кажуть  зовсім  інше: у  Львівській  області  дороги  тепер  кращі, як  на  Волині.  Біда  українська. Але  практично щороку   у місті  починає  працює   нове   підприємство. Позаторік  запрацював  тваринно-переробний цех  з Губина, минулого  року  у квітні — цех  МДФ плити і ДСП   на «Кроноспані» у  межах  50  мільйонів  євро. Цього року  у  червні  має  запрацювати  друга   черга  «Хан  електробау». Це  для жінок робочі місця. Зараз там 350 працюючих,буде ще 200 робочих місць.  А всього  планується  до 1000  місць  на цьому підприємстві.  Хоча інвестор  не дуже  хоче йти в Україну, у державу, де йде  війна, де  нестабільні  політична  й економічна  ситуації. Через це   провалилося  декілька  наших  проектів. Зокрема, по  сміттєпереробному  заводу.

—  Хотіла, власне,  про нього запитати. Це  був  дуже  перспективний проект, зважаючи на українські реалії зі сміттям…

— Так, це дуже цікавий проект. Ми б і електроенергію  свою  мали, і  тепло дешеве. Грант, який  ми  виграли, передбачав  будівництво теплової мережі від сміттєпереробного заводу і  частина міста  отримала  б дешеве  тепло. Не вдалося  також  запустити другу чергу олійно-жирового комбінату. Війна  на  Сході привела  до  проблеми  з  сировиною . Інвестор  побудував  завод на Харківщині, йому  там  ледь  сировини вистачає. Він  планував  через  нас   постачати  олію  в  Європу, бо ми біля  кордону. Не вийшло. Всього через  війну  і  нестабільність  довелося відмовитися від   4 перспективних  проектів.

«Всі  взяли  кредит  в  банках, заплатили  й   подали  до   суду   на  міністерство фінансів. І  виграли його»

—А  що завадило втілити  проект  з  виробництва світлих нафтопродуктів  з вугілля?

—Як на мене, для цього потрібна була, перш за  все, політична  воля. Це майже мільярд коштів, бо він передбачав  і  добудову  10  шахти. У  нас, наприклад, інвестиція  по  «Кроноспану»  становить  160  мільйонів, хоча могла б  бути  більшою. Ми втратили  одну лінію, яка  поїхала  в  Білорусь, у  місто Сморгонь. Це Гродненська  область. Там  інвестиція сьогодні  становить  800  мільйонів євро. І президент  Білорусі   Лукашенко , який  не є  демократом, колишній  голова  колгоспу, але  він особисто  проводив  у  Сморгоні нараду  з  будівництва цього  заводу. Лінія від   нас  поїхала туди. Бо  там запропонували кращі умови  і  там краще ставляться до  інвесторів. Правда,  це було  при  минулій владі.  «Кроноспан» в  Україні створив  комусь конкуренцію. Коли  свого часу  цю інвестицію ми  затягували  в Нововолинськ,  я  подивився економічну зону  в  Польщі  у   місті Мєлєц, де  був цей інвестор. І  на  той  час  вартість  квадратного  метра  ДСП  від«Кроноспана» коштувала 120гривень. А Івано-Франківщина, Рівненщина  і Львівщина поставляли по 200гривень за квадрат.  Таким чином ми дбали  про споживача, бо у нас весь час дбають про товаровиробника і ніхто не  дбає про товароспоживача, від пенсіонера, вчителя, медика і до шахтаря. Тому комусь це було невигідно. І в мене є факти, що мітинги тоді організовували під виглядом боротьби  за  довкілля й  платили людям  гроші  за участь у них, а  три  губернатори  написали  листи  до  Кабінету Міністрів. Хоча ми затягнули цю інвестицію тільки тому, що обіцяли їм пільги, але не дали  їх, бо прийняли  закон і  заборонили  економічні зони. А вони  вже  купили  тут приміщення, землю, і раптом— пільг не буде.  Тому  інвестора важко затягнути при  такому  ставленні. Так  само  і по цій фабриці з виробництва нафтопродуктів із вугілля. Треба було перевірити, наскільки розроблена документація. Я сам  їздив  у  Харків в інститут, який будував   в  Індії, Китаї коксопереробку. Тобто це серйозна фірма, історію має понад  50 років цей інститут. Ця технологія  і  в Європі, і  в США, і  в  Китаї вже застосовується.  Наші вугілля довгополум’яне  й  молоде, тому співвідношення вуглецю й  кисню  в них  дає можливість з однієї тони нашого вугілля виготовляти 350-370 кілограмів світлих нафто продуктів. Але тут питання: а ті, хто сидить сьогодні  на  нафтовій трубі, просто  спостерігають за цим? Когось це цікавить? Тут багато питань. Інститут приїжджав, робив презентацію. Але, на жаль, не було політичної волі. Не кажу, що там все ідеально. Були питання по інвестору. Але чому  не  спробувати? У нас  що, так багато мільярдних інвестицій? Чого  б не розглянути це на рівні Яценюка на той час? Тому ось така ситуація. Я не знаю, чи буде цей  проект реалізований. Мене радує,що змінилося трохи ставлення  до  волинського вугілля  як  такого . Може частково  і  війна цьому посприяла. Вже дві нові лави  запустили. У  червні буде  ще  одна. По  десятій шахті радуватися немає чому.  Та  немає хоча  б  великої заборгованості по зарплаті.  Може дійсно буде  якась стабілізація. В  міністерстві натякали, що ніби мають якогось інвестора, який прийде  на  десяту  шахту. Мені всеодно, звідки ця інвестиція буде. Чи  з Китаю,  чи  з Кіпру,  чи  з України. Головне, щоб були робочі місця   з  нормальними умовами праці,  нормальною  заробітною  платою  і  йшли податки. У данному випадку хай  не  в  бюджет  Нововолинська, затее державі йтимуть.  Повертаючись до  інвестицій, то  ми  не  просимо  у  влади чогось  особливого. Не  просимо наради,  як  Лукашенко, проводити. Ми  самі знайдемо інвестора. Будемо шукати, будемо їздити, переконувати.

— Тільки  не заважайте?

— Так. Не  хочуть іноземні йти— свого інвестора  треба  залучати. Знаємо, скільки коштів виводиться за кордон,  в офшорні зони.  Я  був нещодавно  в Польщі  і там  на  нараді місцевого самоврядування звучало:  друзі, ми  чекаємо якихось інвестицій, але  чому ми не об’єднаємося нашою  громадою і  не  станемо інвесторами? Іноземці сміялися  з  наших  високопосадовців, які  десятки  мільйонів тримають удома готівкою.Чому цей кеш невкласти  у справу? Ви самі  не вірите  в  Україну, не довіряєте її банківській системі. Якщо ви не довіряєте, то  хто з  людей  буде  довіряти?  А ми говоримо про страхову  медицину, про  якісь страхові пенсійні накопичувальні фонди . Та кожен тримає  в  кишені, бо  завтра  заберуть.

— Судячи  з  декларації вашої родини, ви свої збереження тримаєте у  банках і не  в  трилітрових?

— Так, тримаю  в  банках. Але якусь частину коштів, якщо ви уважно дивилися мою декларацію,  тримаємо з дружиною   в  банківських  ячейках.  Життя таке.

— Не вдома  ж  під матрацом тримати!

— Та вищо? Прийдуть і не будуть дивитися, що ти міський голова. От всі  у нас кажуть: «Влада така, влада сяка». Я був  у  Німеччині  й  там  до  бургомістра, між іншим,   не кожен може  зайти. На  першому поверсі  у них можна навіть перереєструвати автомобіль. Ми, до  речі, теж зробили  у  Нововолинську один  з  кращих  в  області центрів надання адмінпослуг.  Щоб пройти  туди, де сидить бургомістр, потрібен тільки електронний чіп. Я пройшов подивився кабінет бургомістраміста Льойна. Це фрау Дітмар,  доктор, у кабінеті якої,  у  захресті, стоїть розклад не спеціальне крісло. Поцікавився, що це. «У  мене  проблеми зі спиною. Коли  втомлююся, то  лягаю  і  масажер масажує  спину», — пояснила  фрау. У мене теж проблеми зі  спиною,  але   уявляю, що  говорили б про мене, якби  я  в  своєму кабінет таке крісло-масажер  поставив! А коли б ще поставив електронні замки і не можна було  до  мене у сім бажаю чим піднятися, то відразу сказали  б: «Відгородився від  народу». А там це нормально. До мене ж будь  хто може  зайти , навіть психічно хворий. От недавно  чудак зайшов,  просив  гроші, бо він проїздом  тут   і на дорогу  не  має  грошей. Куди йти, як не до влади?  Що таке влада  за  великим  рахунком? Це гроші  й   силові структури. Міський  голова силових структур  не  має. Хтось комусь проплатив  і до тебе може  прийти з десяток людей, а то й  двадцять, у камуфляжах, балаклавах, як до мене приходили хлопці. Кинджали у  них   збоку висять, а ти не можеш нічого їм протиставити. Чому досі неприйнято закон про  муніципальну поліцію, якщо  ми  йдемо  до  Європи? Років п’ять  тому був у  США і спілкувався  з  одним  із мерів міст, де  проживає  80  тисяч населення. Бюджет цього міста — 80 мільйонів доларів. Переведіть  у  гривні , помножте  на 30, буде  2  мільярди 400  мільйонів гривень. А  у мене  бюджет міста — 450 мільйонів гривень. У цьому бюджеті 85 відсотків йде  на   утримання освіти,  медицини,  культури, соціальні витрати, які сьогодні на першому місці. Я  питаю  в  американського колеги, скільки  у  них  іде  на  медицину? Ніскільки, бо медицина страхова. А на освіту і соціальні? Це, каже,   штат, є закон, положено  пільги  з  державного  бюджету. А  куди  ж  ви свої гроші діваєте? У нього дві основні статті витрат: муніципальна поліція і  будівництво доріг,  освітлення, благоустрій. Мені ж кажуть: ви маєте перевиконання бюджету, то  оплатіть безкоштовний проїзд, який має бути  в  держбюджеті передбачений. Або  харчування дітей  1-4 класів, або підручники, або для  АТО треба  щось зробити. Тобто  все  те, що  повинно  бути  в  державному бюджеті. Недавно нам профтехосвіту навішували.У цьому році вже  не  навішують. Оце така послідовна політика  у  нас. Бюджет  прийняли  29  грудня, а  до  1 січня треба  було передати фінансування  і майно  органам місцевого самоврядування. Ніхто  не  міг цього зробити   і  за  три місяці, не те, що за три дні.   Бюджетним кодексом  чітко визначено: якщо рішення приймається Верховною Радою наприкінці  року, то воно може  бути введене в  дію  через  рік.  Тобто повний нігілізм.

— Вони там  що,  законів не читають?!

— Вони то всі читають, але ніхто не  виконує. Або там не виконують, а тут мусиш виконувати.  Суть не  в  тому. Це не децентралізація, коли  нам   дали трошечки можливість поповнити міський бюджет.  Децентралізація — це трохи  не  те. Наведу  приклад  Польщі.  15  років  тому  там  уряд  прийняв рішення  про  підвищення зарплат  бюджетникам  і  не передбачив на  це кошти в  держбюджеті. Органи самоврядування зібралися й прийняли рішення —виконати урядову  постанову. Всі взяли кредит в банках, заплатили  й подали  до суду   на міністерство фінансів. І виграли його. Міністерство змушене було повернути всі гроші  й оплатило  ще й банківську маржу. Оце  реальна   децентралізація. Ви можете таке уявити  у  нас? Або  був  я  у  Фінляндії. У них є союз муніципалітетів. У нас є  асоціація міст України, а у них союз муніципалітетів. Величезна споруда, сім поверхів, нас  там навчали, великі аудиторії, кафе. У нашої  ж  асоціації навіть власного приміщення немає.  Та не це головне. У них прийнято закон, згідно якого рішення їхнього  парламенту не  дійсне без погодження  з  союзом  муніципалітетів. Все. Якщо воно стосується місцевого самоврядування, чи коштів — тільки  з  погодження цього  союзу. Оце децентралізація, а не те, що є  у  нас. Але  сподіваюся, що  й  ми  колись  до  цього дійдемо. Для того, щоб зробити десятий крок, треба  зробити перший.

— Ви  — один  з  небагатьох міських голів-рекордсменів, навіть в Україні. Тридцять років  у  Нововолинській міськраді,  з 1998  вас  нововолинці обирають міським  головою. Скажіть чесно: морально  не   втомилися? 

—  Часом, коли  розповсюджують всілякі нісенітниці,  трішечки це  все   гнітить. Але  як  курка, обтрусився — і   далі пішов.

 Розмовляла Ніна  РОМАНЮК