Цими днями триває важливий і благодатний період церковного року – Великий піст. Цей час не є періодом “вегетаріанської дієти”, а часом покаяння та особливої молитви. Загалом піст, як кажуть Святі Отці і подвижники благочестя потрібний не Богу, а нам. Потрібний для того, щоби замислюючись над своїм життям, відшуковуючи у глибинах своєї душі усі “потаємні кімнати”, звідки назовні виходять часом лихі вчинки та недобрі думки, та “копирсаючись” у минулому, шукаючи там  все, що було словом, ділом чи думкою вчинено гріховного, людина принесла щире покаяння. Адже без покаяння неможливе для християнина правильне життя з Христом, а відтак – і перебування з Богом та спасіння.

Піст також є часом, коли варто більше зосереджуватися на духовному, вічному. А цьому вже якраз і сприяє утримання від певних видів їжі та світських розваг і веселощів.

Чесно кажучи, відмовитися від м’ясної страви за столом, чи, зголоднівши під час насиченого дня не “заморити черв’ячка” хот-догом  куди легше, ніж навіть в серцях, не розсердитися на водія маршрутки за те, що той не відчинив задні двері автобуса, чи не роздратуватися на колегу чи сусіда  за якийсь вчинок, що нам не подобається. А в тому і полягає подвиг посту, щоби, хоча б зважаючи на “дні в календарі”, і пам’ятаючи, що ти є православним християнином, повсякчас собі пам’ятати, до прикладу, слова святителя Іоанна Златоуста  що: “істинний піст є віддалення від зла, стримання язика, відкладання гніву, приборкання похотей, припинення неправди, брехні і клятвопреступництва. Ти постиш? Нагодуй голодних, напої спраглих, відвідай хворих, не забудь і  ув’язнених, пожалій змучених, потіш скорботних і тих, хто плаче. Будь милосердним, кротким, добрим, тихим, довготерпеливим, незлопам’ятним, блaгочестивим, щоб Бог прийняв  і піст твій, і дарував тобі плоди покаяння”. А що є, до прикладу, милосердя, довготерпеливість та незлопам’ятність, як не звичайні християнські чесноти, що їх ми повинні проявляти щодня і щогодини? Але щохвилини пам’ятати про все це і справді не завжди виходить, отож дні Великого посту і є нагодою “зав’язавши вузлик на пам’ять”  та прочитавши вранці слова з молитви Єфрема Сиріна “…духа чистоти, смиренності, терпіння і любові даруй мені, рабу Твоєму. Так, Гоподи, Царю, даруй мені бачити провини мої і не засуджувати брата мого” намагатися чинити відповідно щохвилини. Тоді і у звичайні дні року краще діятимуть “вироблені навички” духовного життя.

Такому покаянному та споглядальному настрою сприяє і церковне богослужіння. Зокрема, у перший тиждень Великого посту та на Утрені четверга його п’ятого тижня читається у храмах неперевершений богослужбовий твір Православної Церкви – Великий покаянний канон преподобного Андрія Критського.   Літургічна поезія Великого канону яскраво поєднує різноманітні сюжети Священного Писання, розкриваючи тему усвідомлення людиною своєї гріховності і прагнення до очищення совісті через покаяння. У цьому каноні ми споглядаємо події Священного Писання Старого і Нового Заповітів у духовному світлі. У тропарях канону персонажі Священної історії то являють нам високі чесноти святого життя, то прикладами свого падіння, спонукають до суворого споглядання за своїм життям.  Усі згадувані моменти  особливо спонукають віруючу душу до покаяння –  ми плачемо про гріхи разом із Адамом, каємося разом із святим царем і пророком Давидом, прагнемо до Бога і вічних цінностей разом із пророком і боговидцем Моїсеєм. Увесь Старий Завіт предстає перед нами у тропарях канону, як школа покаяння. Показуючи чесноти та подвиги святих, святий автор не забуває і про злі та жорстокі діла, спонукаючи нас наслідувати добрі справи та уникати злих. Але у Великому каноні є не тільки приклади зі Священного Писання, тут є також і повчання для душі, роздуми та молитви.

У цьому, створеному майже 1300 років тому, Великому каноні глибоко змістовним є кожне слово. “Душе моя, восстань, чого спиш”, – ці слова кондаку Великого покаянного канону святого преподобного Андрія Критського яскраво передають той настрій, який переживає душа кожної віруючої людини, яка задумується над своїм життям.

А замислитися таки є над чим

До прикладу, якось довелося прочитати цікавий афоризм англійського письменника, і, до слова, священика  Чарльза Колтона, як говорить,  що  “люди будуть сперечатися через релігію, писати книги про неї, воювати і вмирати заради неї  – але тільки не жити згідно неї”. Дещо критично, не без сатири, в чомусь тенденційно (адже вмерти через релігію – це вже подвиг, що свідчить про життя згідно неї, звісно, якщо це мученицька смерть, бо смерть на полі бою з “невірними” – це вже “дія з іншої опери”), а дещо сказано доволі влучно. А ось, що сказав відомий православний подвижник благочестя святитель Тихон Задонський: “Християни, які без страху Божого живуть, покаяння і плодів його не творять – до Церкви Святої не належать, хоча і хрещені в ім’я Святої Трійці, оскільки віри не мають”. Святитель Тихон Задонський, також каже, що гріховне життя християнина є ознакою того, що його серце не знає Бога: “хоча б такий Бога і Христа визнавав, і до церкви ходив, молився, Таїн причащався, та інші ознаки Християнства показував”. Ось так не більше і не менше. Але те, що говорить святитель Тихон Задонський і є істинним духом Православ’я. Отож, покаянний характер Великого посту і полягає у тому, щоби кожен замислився над собою, над своїм життям.

А загалом, важливим є те, щоби у серці і діях була любов. Важливим є не те, як православно ми віримо, і навіть не те як православно ми живемо. Найважливішим є те, наскільки православно ми вміємо прощати і любити.

І якщо упродовж Великого посту дійсно вдалося стати добрішим, лагіднішим, в хорошому сенсі цього слова мудрішим, а також якомога більшій кількості людей зробити добро чи просто принести радість,  навчитись більше любити, у тому числі тих хто нас недолюблює – тоді цей період року пройшов не даремно.