Доктор філологічних наук, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія»Лариса  Масенко  розмірковує над тим, яка доля чекає законопроект5670-д про державну мову. Про це йдеться в її публікації на сайті «Радіо Свобода».

На думку Лариси Масенко,  де-факто в Україні, попри декларативні заяви, продовжується  мовна  політика Леоніда Кучми.  Вона пояснює позицію оточення чинного Глави держави: «якщо Верховна Рада ухвалить закон про державну мову, то російськомовна частина електорату сприйме це як «насильницьку українізацію» і на виборах проголосує за проросійських кандидатів. Відповідно і Порошенко втратить голоси російськомовних виборців».

При цьому професор нагадує, що «токсична російська пропаганда витягла з нафталіну шовіністичні імперські міфи про неповноцінність української мови, про її буцімто штучне створення на догоду ворогам Росії, про шкідливий вплив вивчення української мови на дитячу психіку». Вона наголошує, що  «внеоімперських планах знищення України війна з українською мовою посідає центральне місце. Вістря кремлівської пропаганди постійно спрямоване на її дискредитацію, приниження. Поширенням великої брехні щодо походження мови українського народу не гребують і посадовці з гуманітарною освітою». А відтак пише: «Нещодавно російський історик, заступник директора країн СНД Ігор Шишкін виступив із заявою про те, що «українці – частина російської нації, а Україна – сепаратистський антиросійський проект».  Згадуваний «вчений» стверджує,  що «Українська моваможе існувати тільки як частина великої російської культури. Українська мова – різновид російської. Це думка одного з найславетніших російських мовознавців, академіка Потебні».

Масенко зазначає:  «Посилання на авторитет Олександра Потебні для підтвердження імперських фальсифікацій тим аморальніше, що історик не може не знати, що нічого подібного Потебня не писав. Крім того, зараховуючи ученого до російських мовознавців, Ігор Шишкін краде його в українців. Росіяни відносять Олександра Потебню, як і багатьох інших видатних українців, до російських учених на тій підставі, що вони писали свої твори російською мовою. Але ж на підросійській Україні Емський указ забороняв вживати українську мову в наукових творах». Натомість, нагадує вона, «належність спадщини Олександра Потебні до української науки і культури не може викликати жодних сумнівів. Українській мові, літературі і народній культурі учений присвятив низку своїх наукових праць, а його переклади на рідну мову «Одіссеї» сприяли розвиткові української літературної мови».

Лариса Масенко пояснює, що «Потебні як видатному мислителеві свого часу належить найпроникливіша характеристика згубного впливу російської політики мовно-культурної асиміляції на соціальний і психічний стан української спільноти». А після цього цитує Олександра Потебню: «Взагалі денаціоналізація, – писав Потебня, – сходить на погане виховання, на моральну хворобу: на неповне користування засобами сприйняття, засвоєння, впливу, на ослаблення енергії думки; на мерзоту запустіння на місці витіснених, але нічим не заступлених форм свідомості; на ослаблення зв’язку підростаючих поколінь з дорослими, який заміняє лише слабкий зв’язок з чужими; на деморалізацію суспільства, аморальність, спідлення».

До цього, переконана Лариса Масенко, «можна додати, що денаціоналізацію українців та інших народів царської Росії продовжила у ХХ столітті ще підступніша політика комуністичної уніфікації, що й визначило невтішний моральний стан сучасного постсовєтського суспільства. Але здобуття своєї держави, вільної від колоніального і комуністичного рабства, дає надію на поступове оздоровлення ситуації».