Ти ходиш під прицілом! Не віриш? Дарма. Я можу вбити тебе і мені не потрібна для цього зброя. Хоч я поки і в «засаді», але навколо купа таких, як я. Будь обачним! Їх неможливо впізнати за зовнішніми ознаками. Ти не знаєш, де на тебе чатує небезпека. У тебе є гроші, посади і впливові друзі. Це не допоможе. Мені тебе жаль…
Як там говорять: словом теж можна вбити? Записуєте цю фразу в розряд вічно актуальних і водночас вічно банальних? Не спішіть. Словом вбивають і в прямому, і в переносному сенсі.
Як не дивно, але вбивають люди, які за зовнішніми ознаками не здатні на це. Хоча їх витримці позаздрить кожен серійний вбивця. Журналісти – не просто четверта влада. Це ще й четверта сила. Сила, яка запросто може зробити з тебе живого небіжчика.
Під роздачу потрапляють всі. Від простого офісного клерка, який повівся на хабар у 100 американських «президентів», і до президента та інших верховних мужів.
Часто під журналістський вогнемет потрапляють селебретіз та зірки шоу-бізу. Воно і не дивно. Ці люди постійно на видноті. При цьому роблять необдумані вчинки, на кшталт виступів на землі окупанта, а потім дивуються, чому їх ранять журналісти і добивають люди, які ще вчора обожнювали.
Так і одна з екс-солісток «Віа Гри» із прізвищем, присвяченим квітковій рослині дуже здивувалася, чому її погнали з концерту в Одесі. А такі випадки непоодинокі. Живими небіжчиками зіркам допомагають ставати такі як я. Хоча, напевно, ті не дуже і бідкаються. Тут небіжчики – в Кремлі улюбленці.
У зоні подвійного ризику – політики і чиновники. Журналісти «допомогли» стати політичними небіжчиками екс-президентам Ющенку і Януковичу, екс-губернаторам Волині Французу і Башкаленку. Виправдано чи ні, але факт залишається фактом. Задля компанії переліченим особам можна згадати ще багато прізвищ, але не варто.
Звісно, ці вбивства не буквальні. Це ситуації, коли об’єкт стає трупом для навколишнього світу. Людина існує, але для певної групи осіб, або і для соціуму вцілому її немає. Напевно, це ще гірше, ніж вбивство фізичне.
Більшості з таких кілерів справедливі. Це такі-собі робінгуди з диктофонами та фотоапаратами. Вони вбивають тих, хто справді на це заслуговує. Хоча, на жаль, не всі справедливі. Хтось «сліпий снайпер», інший – найманий вбивця.
Часто такі кілери для початку ранять свою жертву. Потім або роблять її смерть довгою і страждальною, або ж самі дають панацею. Холоднокровність зашкалює…
Інколи жертви самі викликають на себе вогонь. Це як самонаведення в артилерії. Підставишся – і вогонь влупить по твоїх координатах.
Не бійся їх, але поважай! Вітайся, подавай руку. Не спробуй переграти і в жодному випадку – не оголошуй війну.
Я можу тебе вбити словом. Ти під прицілом. У тебе на лобі червона цятка!
Андрій Мошкун
Більше читайте новин на нашому телеграм каналі та на сторінці у Facebook
1 Comment
Проблема, що віддзеркалює сьогодення. Колись Л. Кравчук такі замовні журналістські кілерські “постріли” без правил, без моралі називав не вогнеметами, а г…метами. Як на мене, цей термін також відображає тільки частинку “айсберга”. Дуже часто під виглядом
правдолюбства, “виведення на чисту воду” – не тільки бруд, а якось патологічна заздрісна, безкарна ненависть, страшна хвороба. Пригадаймо заповідь не убий.
Прочитав з цікавістю цей чесний, багатогранний текст. І заболіла-затужила власна совість, бо ж сам грішний.