Ось і Україна втретє впродовж 2016-го,який тільки набирає розгону,зустріла Новий рік (на 1 січня,як увесь світ; з 13 на 14 січня – за так званим старим стилем; з 7 на 8 лютого – за східним календарем). Як його не називай (вогненної чи іншої мавпи),не підлягає сумніву китайська аксіома-вирок: не дай,Боже,жити в час перемін. А в українському інваріанті – ще й з уточненням: імітації змін,цинічного показового мавпування з зачистками-відстрілами та нечуваним тягарем брехливої трибунної локшини.
За умов,коли набирає розмаху кремлівська стратегія «решения украинского вопроса» (за допомогою зброї у буквальному розумінні; системних діянь воїнства імперії зла «Русский мир» у рясах; п’ятої колони; Заходу,що готовий кинути в пащу московського звіра,аби хоч на якийсь час відкупитися,не тільки Україну),тенденції у вітчизняному політикумі стають сигналом «SOS!». Але,звичайно,для тих (від «рабів незрячих» – до вершителів доль),хто хотів би бачити своє майбуття в Україні.
Констатація чинного Голови Верховної Ради,що «в невизначеності й депресії жити неможливо»,- тільки одна зі складових заплутаного,передовсім «завдяки» внутріукраїнським гравцям,клубка проблем. Деморалізована та деградована,прости,Господи,еліта,втративши навіть інстинкт самозбереження,починає нагадувати шакалів,які готові шматувати ще живе тіло. Коли за душею – космічний вакуум,а очі засліпленні мільярдами,які треба встигнути вкрасти та втекти якщо не до Льоні Космоса,то принаймні до шанувальника «Гулака Артьомовського та українського поета Чехова»,хіба варто чекати іншого від мародерів,які хочуть статусу мільярдерів?
Такі та подібні риторичні запитання неодноразово поставали минулого тижня. І після заяви про відставку міністра економіки Айвараса Абромавичуса та пояснення ним цього кроку; й показового реагування на українські реалії послів держав Заходу,які висловили глибоке розчарування та закликали українських керманичів відкинути «свої дріб’язкові розбіжності» і назавжди залишити у минулому «корисливі інтереси,що гальмували розвиток країни протягом десятиліть»…
Наша держава – знову на межі,перейшовши за яку,можуть набрати прискорення незворотні процеси. У парадоксальний спосіб їх можна умовно означити цифрою 3: Майдан під цим знаком може поставити остаточний хрест на українській державності в нинішньому форматі; визрівання дня «Х» у змові Кремля та Заходу щодо розшматування України на три частини; пастка у вигляді трьох шляхів трансформації нашої країни.
Тож,з усвідомленням суворих викликів та відповідальності за сьогодення й прийдешнє,спробуймо перегорнути кілька сторінок тижня,що вже став надбанням історії.
«А влада все більше нагадує бригаду золотошукачів з Дикого Заходу»
Марина Ставнійчук,член Європейської комісії за демократію через право (Венеціська комісія) від України впродовж 2007-2013 років,зауважує в «Українській правді»,що 30-го січня 2016 року «Конституційний Суд України поставив своєрідний антирекорд,розглянувши питання конституційності пропонованих Президентом змін до Конституції України в частині правосуддя,за кілька годин. Якщо б у світі існував рейтинг самих швидких судових розглядів – КСУ очолив би його. Але у світі такого не існує,тож Суд у даному випадку побив власні попередні рекорди». На її думку,це свідчить,що «по-перше,тиск на суд є. По-друге – зважаючи на цей «аврал»,можна стовідсотково припустити,що рішення було готове заздалегідь,його запропонували ззовні з високих печерських пагорбів». А відтак Ставнічук зауважує: «По-третє – Суд (а з ним і влада) перестали навіть імітувати конституційний процес,перетворивши конституційний процес на механічне внесення у Основний Закон потрібних владі новел,в гру без правил». Вона робить висновок,що «спроби імітації та збереження обличчя при поганій грі закінчились. Суд вихідного дня остаточно зафіксував нову епоху – відкритої цинічної наруги над Основним Законом».
На її думку,за нинішніх реалій «влада все більше нагадує бригаду золотошукачів з Дикого Заходу». Констатуючи це,Ставнічук нагадує,що «перспективи у суспільства в нинішньому конституційному процесі відтепер ще більш невеселі».
«…не лише майбутнє нинішньої ВР,але і,без перебільшення,всієї України»
Аналітик Сергій Руденко переконаний (див. «DW»),що сучасний політичний компроміс – відтерміноване загострення. «Те,що Рада відклала розгляд питання про внесення змін до Конституції щодо децентралізації,звісно ж,не сподобається Москві. Хоча не факт,що у випадку позитивного рішення по цьому питанню Росія заспокоїться. Адже лідери «ДНР» та «ЛНР» вже встигли заявити,що вони мають свій варіант конституційних змін. Він передбачає широку автономію для самопроголошених республік,уряд у Верховній Раді,право вето на рішення у зовнішній політиці etc,- підкреслює він. – Це означає,що компромісний варіант рішення щодо Конституції України все одно не буде досягнутий. Війна на Донбасі триватиме». Політолог також прогнозує,що подальшого протистояння між президентською та прем`єрською командами,схоже,не уникнути. Він зазначає: «Сьогодні Порошенко просто змушений рахуватися з Яценюком,який має у Верховній Раді 80 депутатський «багнетів». Але це зовсім не означає,що глава держави буде миритися з ситуацією,що склалася. Виходом з цих партнерських обіймів можуть стати дострокові парламентські вибори,на яких президент,судячи з усього,розраховує здобути контроль над парламентом».
А відтак резюмує,що «тайм-аут,який зараз взяв для себе Петро Порошенко,скоро завершиться. Перед президентом стоїть нелегке завдання – зберегти політичну рівновагу у зовнішній та внутрішній політиці». На переконання Сергія Руденка,«від того,чи вдасться йому це,залежить не лише майбутнє нинішньої Верховної Ради,але і,без перебільшення,всієї України».
«Загроза відкритої війни зараз вища,ніж минулого року»
Ризик відкритого військового конфлікту з РФ зараз вищий,ніж минулого року. Про це в інтерв`ю німецькому виданню «Bild» заявив президент України Петро Порошенко. Він зазначив: «Загроза відкритої війни зараз вища,ніж минулого року. Росія не виконала жодного пункту Мінських домовленостей. Навпаки: ми бачимо 8000 російських військових і російських командирів на Донбасі. Безпосередньо на кордоні розташовуються нові військові частини РФ,постійно проходять навчання» (див. УНІАН). Петро Порошенко констатував,що «Росія інвестує значні кошти в підготовку до війни,і ми не отримуємо ніяких пояснень».
«Час перебування російських сил у Криму порахований»
Нинішня активність українських політиків щодо розв’язання кримського питання цілком виправдана. Стверджуючи це,політолог Сергій Стельмах (див. «Радіо Свобода») згадує про недавню зустріч уповноваженого президента України у справах кримськотатарського народу Мустафи Джемілєва з міністром закордонних справ Туреччини Мевлютом Чавушоглу. Правда,відтак він констатує: «Кремль робить вигляд,що питання анексованого півострова вирішене остаточно,російський статус Криму обговорювати нібито немає сенсу. Покладатися на «непорушність» поглядів кремлівської верхівки не варто. Вони ніколи не відрізнялися послідовністю і принциповістю». На думку експерта,є кілька варіантів,як Україна може повернути контроль над територією. У тому числі – й силовий. Він навіть намагається змоделювати ситуацію. «Санкції,економічні проблеми і масований дипломатичний тиск спровокували глибоку політичну кризу в Кремлі. Нинішній президент Володимир Путін ізольований від ухвалення рішень чи іншим чином відсторонений від влади. Так звані системні ліберали зійшлись у фінальній битві з «силовиками» за владу у країні й контроль над найважливішими активами. У російській верхівці почався «щурячий марафон»: клептократи всіх мастей кинулись до Вашингтона і Брюсселя доводити свою корисність для розбудови демократії у країні в обмін на індульгенцію за «Кримнаш» і війну на Донбасі. До речі,під час розвалу СРСР номенклатура першою справою зайнялася своєю легалізацією на Заході; тут історія може повторитись. Усю провину звалять на Путіна. Благо для них,головні свідки й виконавці військових злочинів уже померли від перевтоми»,- прогнозує Стельмах.
За такого розвитку ситуації,«у Криму тим часом хаос і паніка. «Керівництво» кидається з боку в бік. Із Кремля надходить суперечлива й періодично страшна інформація. Москва забула про півострів,у неї купа своїх турбот. Фінансові негаразди й загальна економічна розруха,як звичайно,приводять до загострення міжнаціональних відносин. Кримські гауляйтери намагаються «каналізувати» загальне невдоволення й невпевненість «ватників» на кримських татар та проукраїнських жителів взагалі. Виникає серйозна загроза життю громадян України на окупованій території. Російський військовий контингент поводиться нейтрально,очікуючи на конкретні інструкції з центру». І в цей момент,резюмує аналітик,офіційний Київ має проявити рішучість. Зокрема – Президент країни мусить ухвалити рішення про допуск на територію України (мається на увазі окупований Крим) військових підрозділів інших держав для проведення «багатонаціональних навчань» із нейтралізації терористичної загрози або небезпеки поширення зброї масового ураження. «Кораблі України,Туреччини й інших країн НАТО заходять до акваторії Криму,блокуючи всі порти й Керченську протоку. Півострів відрізаний від поставок боєприпасів і палива,- пояснює Стельмах. – Вашингтон чинить масований дипломатичний тиск на кремлівську верхівку,вимагаючи поводитись у Криму тихо. Російським генералам доступно пояснюють,що будь-який спротив безглуздий: перемогти вже шансів мало,а сісти за військові злочини – більш ніж достатньо. Над півостровом оголошують безпольотну зону».
За його версією,«через півтора-два тижні починається друга фаза «навчань». До ключових точок Криму скидається десант: українські частини спільно з військовими НАТО. Вони блокують російські частини,розквартировані у Криму. Військовим керівникам на місцях гарантують надання коридору для виведення їхніх підрозділів на територію Росії. З півночі на півострів заходять батальйони ЗСУ й услід – Нацгвардії. Починається безпосереднє звільнення Криму. Українські військові гасять осередки спротиву у вигляді так званої «самооборони»,різних загонів «казаків» та інших нерегулярних формувань. Російські військові воліють відсиджуватись у казармах. На тлі бардаку в Москві ніхто з генералів не хоче брати на себе відповідальність за життя солдатів. Частини готуються до виведення з території півострова. Дипломати з Києва й Москви ведуть переговори про майбутнє російської військової бази в Севастополі». Сергій Стельмах не виключає,що все може бути інакше,події можуть розвиватись за іншим сценарієм. Але вже на цей момент,вважає він,зрозуміло одне: «Час перебування російських сил у Криму порахований,і керівництво нашої країни має вже зараз готуватись до різних варіантів звільнення півострова».
«…для наочності»
Релігієзнавець Катерина Щоткіна (див. «Дзеркало тижня»),вважає,що 2016 рік для Православної церкви,можливо,стане історичним — на П’ятидесятницю,після більш ніж тисячолітньої перерви,скликається Всеправославний собор. До цієї події світове православ`я складно,важко,зі сварками,розлучаннями й компромісами,на тлі геополітичних зрушень,готувалося понад 50 років. Нарешті учасникам переговорів вдалося домовитися щодо дати (19 червня) та місця урочистої зустрічі (замість Стамбула,«святого града Константинополя»,- острів Крит). Проте,на її думку,це зовсім не означає,що напругу знято,і Собор таки відбудеться.
«Та й Україна в передсоборному хороводі теж виявилася «зачарованим місцем». Свідченням цього став факт закордонного відрядження митрополита Київського Онуфрія,якого патріарх Кирило несподівано запросив у Шамбезі на Синаксис. Довго ворожити,«навіщо»,не довелося: патріарх Московський вирішив укотре «переторгувати» Україну за Собор. Митрополита Київського запросили для наочності»,- переконана Щоткіна.
У Шамбезі Гундяєв (Кирило) у традиційному «русскомировскому» стилі провів для світового православ`я яскраву «політінформацію» про Україну. Як зауважує релігієзнавець,«приїхавши на Синаксис із митрополитом Онуфрієм в ар`єргарді,він,фактично,окреслив свої умови участі у Всеправославному соборі: патріарх Варфоломій отримає або Собор,або Україну». При цьому,резюмує вона,патріарх Варфоломій «віддав перевагу Собору перед Україною». Хоча наразі,констатує вона,«світове православ`я – це набір аж ніяк не взаємопов`язаних «канонічних територій» і абсолютно замкнених правлячих ієрархій». Загалом же,зазначає Щоткіна,«спроба Вселенського патріарха відродити Всеправославний Собор як центральний орган прийняття рішень у світовому православ`ї справді має сенс для церкви. Незалежно від того,що керує патріархом Варфоломієм – бажання відчути себе «Папою усіх православних»,побачити у Фанарі аналог Ватикану чи щось ще». Однак,прогнозує вона,Собор,якщо він усе ж таки відбудеться,матиме суто декларативний характер. На життя вірян,швидше за все,ця подія не вплине ніяк.
«…символом настання нових часів»
Представники Московського патріархату офіційно оголосили,що в кінці наступного тижня патріарх Московський і всієї Русі Кирило зустрінеться з Папою Франциском. Перша в історії церков зустріч пройде на нейтральній території – в аеропорту Гавани (див. «Коммерсант»). Чи не стане вона першим кроком до «розміну» України,наразі не відомо. Цей релігійний саміт готувався останні кілька десятиліть. Домогтися результату,кажуть джерела,близькі до переговорів,вдалося в тому числі завдяки «взаємній симпатії Франциска і президента Володимира Путіна». І це тоді,коли «Русский мир» у буквальному розумінні вбиває українців,які належать до християнських конфесій. Про майбутню зустрічі першоієрархів Російської православної (РПЦ) та Римо-католицької церков оголосив глава зовнішньополітичного відомства РПЦ митрополит Волоколамський Іларіон.
«З огляду на перетин маршрутів патріарха Кирила і Папи Римського Франциска,який в ці ж дні буде відвідувати Мексику,прийнято рішення про проведення зустрічі на Острові свободи 12 лютого,- заявив митрополит. – Зустріч відбудеться в аеропорту Гавани».
Нагадаємо,розмови про можливу зустріч патріарха з католицьким понтифіком ведуться протягом останніх двох десятиліть. Так,в 1996-1997 року сторони були близькі до домовленості щодо особистих переговорів Патріарха Алексія II і папи Іоанна Павла II в Австрії. Однак глава РПЦ в останній момент відмовився через проблеми,через які не вдалося досягти згоди. «Перш за все,це стосувалося дій греко-католиків на Україні і прозелітизму католицьких місіонерів на канонічній території Московського патріархату»,- уточнив митрополит Іларіон. «Рішення провести зустріч патріарха з папою було прийнято в останній момент,коли стало ясно,що візит патріарха в Латинську Америку та відвідування Папою Мексики перетнуться»,- розповів «Коммерсанту» співробітник відділу зовнішніх церковних зв`язків Московського патріархату священик Олексій Дикарев.
Посол РФ при Святому престолі Олександр Авдєєв наголосив при цьому на ролі «особистого спілкування понтифіка з президентом РФ Володимиром Путіним і їх взаємної симпатії».Альберто Меллона,історик,автор ряду книг про Ватикан,також вказує на політичний підтекст зустрічі: «Важливо,що Росія,яка знаходиться в ізоляції,але відіграє велику роль в житті християн на Близькому Сході,повертається на міжнародну арену завдяки довірчих відносин і взаєморозумінню з церквою».
«Звістка про цю подію приносить радість і надію не тільки нашим вірним чадам,але і безлічі людей,що живлять довіру до тієї ролі,яку християнство грає в сучасному світі,- прокоментував «Коммерсанту» звістку про зустріч Папи з патріархом апостольський нунцій в РФ архієпископ Іван Юркович. – Я щиро вірю,що воно стане для нас символом настання нових часів».
«Обама,який потискує руку Путіну…»
Російський політолог і журналіст Ігор Яковенко,згадуючи про низку резонансних убивств,які скоєні на замовлення правлячого режиму імперії зла,та пропозиції західних політків,подібних до Трампа,«неодмінно порозуміються з Путіним»,Ігор Яковенко констатує: «Адже невід`ємною частиною путінського режиму,з яким ви збираєтеся взаємодіяти,є й бандити Рамзана Кадирова,що загрожує розправою російським опозиціонерам,і відморозки з «ДНР» і «ЛНР»,які все ще чинять свавілля на сході України». Він переконаний,що такі питання потрібно ставити численним симпатикам Путіна в американських і європейських університетах,«оскільки путінізм,як і полоній (ним убито полковника Литвиненка. – Ред.),отруїв не лише Росію,а залишив сліди в усіх країнах світу» (тут і далі посилаємося на «Газету по-українськи»). Експерт наголошує,що «повна міжнародна ізоляція Путіна – це перший крок до позбавлення планети від загрози путінізму. Другий і набагато важчий – депутінізація Росії. Звісно,це завдання неможливо вирішити за допомогою тільки зовнішньої дії. Але зовнішні імпульси,сигнали повної ізоляції Путіна та його оточення у світі зруйнують головний путінський міф про те,що за часів його правління Росію знову стали поважати у світі,що за Путіна Росія повернулася до клубу провідних світових держав. Обама,який потискує руку Путіну,робить для підтримки його режиму в Росії не менше за Рамзана Кадирова і Дмитра Кисельова».
У той же час,висловлює сподівання Яковенко,ще до вересня 2016-го,коли в РФ відбудуться парламентські вибори,росіяни відчують перші наслідки того згубного курсу,яким 16 років вів країну Путін. При цьому він не береться прогнозувати наслідки волевиявлення громадян цієї країни,які перебувають у полоні телевізійної імперської пропаганди. Хоча,зважаючи на наслідки економічних санкцій,«до вересня 2016-го холодильник вже не буде тією другою опорою Путіна,якою був попередні 16 років».
«…країну дуже швидко розділять на три частини»
Нардеп,екс-лідер «Правого сектора» Дмитро Ярош зізнається (див. news.liga.net),що в мінські угоди ніколи і не вірив. «Розумів,що вони можуть бути припустимі в якості інструменту для того,щоб взяти паузу і використовувати її для підвищення обороноздатності України,але мінські угоди не можуть врегулювати військовий конфлікт в цілому»,- зазначає він. А відтак наголошує,що «Росія продовжує забезпечення окупованих територій боєприпасами і новою технікою просто під зав`язку. Тому я не тішу себе ілюзіями,що війну можна закінчити шляхом дипломатії». Не беручись прогнозувати детально подальший розвиток ситуації,Ярош висловлює сподівання,що «нам допоможуть – а вони реально допомагають – міжнародні санкції проти Росії,подальше падіння ціни на нафту. У далекій перспективі можна прогнозувати навіть розвал Російської Федерації під тиском всіх факторів. Але сьогодні Україна повинна бути готова відбити наступ в будь-якій точці лінії зіткнення в будь-який момент. На нас чекає активізація бойових дій,і,можливо,ще не раз».
Роздумуючи про так званий мінський процес,нардеп резюмує: «А найгірше,що там присутні такі люди,як Шуфрич і Медведчук. Відверто проросійське лобі робить вигляд,що з якогось боку відстоює українські інтереси – і це під час війни…Я більш ніж упевнений,що можна було б більш ефективно вести роботу щодо обміну полоненими,ЯКБИ Україну НЕ представляли такі люди як Медведчук. Те,що по його дзвінку відпускають або не відпускають якогось нашого полоненого – це скоріше його особиста гра і переслідування якихось інтересів,ніж допомога країні».
Ярош також висловив «однозначно негативне ставлення до особливого статусу. Жодних особливих статусів Донбасу не можна надавати,тому що це перший крок до федералізації. А федералізація – це початок кінця України. У цьому випадку країну дуже швидко розділять на частини». При цьому він не навішує «ярликів»-звинувачень Главі нашої держави. «Думаю,Президент грає,намагаючись лавірувати між вимогами Заходу,якому все одно,що тут буде з Україною,аби на його східних рубежах був мир,інтересами країни і бажанням мінімізувати військові втрати. Нам же потрібні транші МВФ та інших структур,без яких фінансова система завалиться і настане соціально-економічний колапс. Тому він,з одного боку,публічно наполягає на такому варіанті Конституції,з іншого – з`являються якісь запити від депутатів до КСУ з перенесення дат,потім виникає тема референдуму».
«…що може відбутися з Україною»
Конфлікт між Абромавичусом і Кононенком має схожі деталі з протистояння у вересні 2005 року,коли,подавши у відставку з посади голови президентського секретаріату,Олександр Зінченко виступив зі звинуваченнями на адресу людей з оточення Президента,зокрема – тодішнього секретаря РНБО Петра Порошенка. Наголошуючи на цьому,експерти (див. «Радіо Свобода» також стверджують,що й менталітет українських політиків не зазнав істотних змін,хоча загальна ситуація в Україні та довкола неї тепер принципово інакша,ніж 10 років тому. «Економічна база тепер інша,конфлікт еліт більш яскраво виражений,зовнішньополітичний конфлікт набагато яскравіше виражений. Внаслідок цього,поле для маневру і для того,щоби врегулювати ці конфлікти мирним шляхом,стає дедалі меншим»,– зазначає політолог Юрій Романенко.
Десять років тому політичний зиск від конфлікту всередині влади отримали насамперед регіонали,які оговталися після «помаранчевого Майдану»,відновили ключові позиції в українській політиці та невдовзі перемогли на президентських виборах. Крім того,конфлікт між українськими можновладцями призвів до посилення російського впливу на розвиток подій в Україні. Але,за словами політолога Вадима Карасьова,«якщо в 2005-му році західні партнери здебільшого спостерігали за розвитком подій,то сьогодні вони включилися в гру». Зараз одним із можливих варіантів розвитку подій,наголошують експерти,є дострокові вибори,до яких провідні політичні сили фактично вже почали готуватися. Реванш екс-регіоналів тепер менш імовірний,адже основний електорат попередньої влади залишився в анексованому Криму та в окупованих районах Донбасу.
Також за десять років принципово змінилися настрої українців. Тоді конфлікт всередині влади викликав радше розчарування,тепер – здебільшого обурення та втому. Тож,у разі наростання політичної кризи,ідеться не так про реванш колишньої влади,а радше про поглиблення внутрішньої нестабільності. «Для того,щоби зрозуміти,що може відбутися з Україною – не варто дивитися в історію. Достатньо подивитися на Близький Схід. Перший – туніський,коли після революції почалася модернізація. Другий – єгипетський,контрреволюційний – коли армія відіграла ситуацію назад. І третій лівійсько-сирійській варіант – коли не вдається досягти внутрішнього порозуміння»,– застерігає Юрій Романенко.
«Втомлені і злі»
Нардеп від БПП Мустафа Найєм вважає симптоматичними намагання міністрів Пивоварського та Абромавичуса піти з Кабміну. У той же час,він висловлюється у Фейсбуці про так званий «третій Майдан». Найєм прогнозує,як завершиться конфлікт: «Вони домовляються. Вони все ще вірять,що з цього можливо вийти без втрат і зробити вигляд,що нічого не сталося». На думку нардепа,намагання піти з Кабміну спочатку Пивоварського,потім Абромавичуса зумовлені «не тому,що трапилася якась катастрофа; і не тому що їх викрили в державній зраді. Вони пішли тому,що поки хтось намагався хоч щось зробити (хай не ефективно і повільно),інші за їх спинами крали і займалися договорняками». У цьому сенсі,зауважує Найєм,«розпад Уряду і втеча членів Кабміну з дому на Грушевського – це перші ознаки майбутньої перезавантаження». На його думку,«третій Майдан станеться не на вулицях,а в коридорах влади і під куполом парламенту. І робити його будуть нові політики – втомлені і злі від того,що спочатку їх штовхали в спину,називаючи технократами і вимагаючи реформ,а потім зв`язали по руках своїми безвільністю і небажанням прощатися зі старими схемами».
«Ми заходимо в серйозну політичну кризу»
Володимир Гройсман вважає,що для виходу з кризової ситуації потрібно,насамперед,оновити коаліційну угоду та склад Кабінету міністрів. «Не помічати,що ми заходимо в серйозну політичну кризу,– просто неможливо. Робити вигляд,що нічого не відбувається,думаю,що неприпустимо»,- сказав Голова ВР (тут і далі посилаємося на «Українську правду»). На його переконання,«це черговий виклик для українських політиків – дати адекватну відповідь,не піарівську: що ми будемо робити для того,щоб вийти з цієї кризи,щоби забезпечити розвиток країни і дати людям дуже чіткі відповіді,як вони будуть жити завтра й післязавтра. Бо в невизначеності й депресії жити неможливо». Гройсман вважає,що спільне завдання парламентарів зараз – запропонувати план виходу з цієї ситуації. «Перше – оновити коаліційну угоду і план дій,оновити уряд – під конкретний план дій. Не якісь плани,що щось колись зміниться,а дуже чіткі позиції,щоб узяли на себе відповідальність ті особи,які хочуть працювати в новому Уряді»,- зауважує він. «Я вважаю,що треба вирішити не тільки питання Уряду,а й врешті-решт поставити крапку в питаннях ЦВК,судової системи,посилити інституційно всі ті напрямки,які сьогодні ослаблені»,- заявив він.
У якій мірі на подальший розвиток політичної ситуації вплинуть наслідки засідання 8 лютого ради парламентської коаліції,однозначно не можна відповісти. Тим паче,що істотний вплив на реалії має фактично узгоджена позиція Кремля та Заходу у контексті «викручування рук» під виглядом необхідності проведення виборів на Донбасі за сценарієм Москви.
До того ж,все відчутнішою стає перспектива як зміни Кабміну (після 16 лютого,коли серед ймовірних наступників Яценюка називають навіть Ющенка),так і дострокової виборчої кампанії до ВРУ. З приводу останніх факторів,як підкреслив для Укрінформу «народнофронтівець» Андрій Тетерук,«вони можливі тому,що ситуація дуже важка,але я б усіма силами заперечував такі вибори саме зараз… Ми ведемо бойові дії,і це (позачергові вибори. – Ред.) є одним із шляхів перемогти Україну – не за допомогою військової сили на фронті,де ми показали,що спроможні тримати збройну агресію РФ,а саме за допомогою політичних інтриг».
Якщо зараз,як зазначив у «ДТ» аналітик Олег Бондар,навіть у «Блоці Петра Порошенка» 22% членів в облрадах і 12% у ВР – колишні регіонали,то не варто плекати ілюзії,що сили відвертого реваншу вже напряму не посилять свої позиції. Та,з іншого боку,маховик дочасних виборів майже запущено. І попри застереження з боку представників нинішньої «керівної і спрямовуючої»,ця структура мусить йти на таку перспективу,адже вже через кілька місяців її рейтинг може дорівнятися до показників «Народного фронту».
Про вірогідні метаморфози у вітчизняному політикумі намагалися висловитися й ЗМІ: «Війна не припинялась…» («День»),«Командир армії «ЛНР» спокійно відпочиває в ресторані Києва» («Тиждень»),«Порошенко заявив,що Україна не відмовиться від Донбасу» («Телеграф»),«Немає жодних гарантій,що Україна отримає безвізовий режим,— джерело в ЄС» («Соцпортал»),«Посол США: Зміна уряду Яценюка зіграє на руку Кремлю» («Тиждень»),«Бойовики на 40 танках і 70 БМП готуються до наступу – розвідка» («Газета по-українськи»),«Екс-губернатор Донбасу: Україні до краху залишилося 6 – 8 місяців» («REGNUM»),«Афера на 35 мільярдів. Що не так із системою житлових субсидій» («ЕП»),«Боротьба з корупцією може перетворитися на популізм і політиканство – Петренко» («Слово і Діло»),«Шокін перешкоджає реформам – німецькі політики» («Газета по-українськи»),«Фракція БПП не захотіла вимагати від Кононенка складання мандату» («УП»)…
Як наголошує старший аналітик Міжнародного центру перспективних досліджень Анатолій Октисюк ( «Апостроф»),«тепер на Банковій вже чітко артикулюється стратегія майбутньої кампанії. За наявною інформацією,ключові політичні партії вже запустили процес звірки та ревізії своїх членів та представників депутатського корпусу на місцях. Закуповується оргтехніка,йде підбір людей для роботи у виборчих штабах. Всі готуються до виборів,які можуть відбутися в кінці травня 2016 року».
Хай із приводу термінів можна (і варто) не погодитися з політологом,але однозначно: з наближенням весни подих дочасних виборів усе відчутніший. Хоча й більшість експертів вважають,що,за умови збереження Україною державного суверенітету принаймні у нинішніх параметрах,вибори до парламенту відбудуться у вересні 2016-го.
Тим часом,за результатами дослідження соціологічної групи «Рейтинг»,до ВР мають шанс пройти 7 – 8 політико-бізнесових угруповувань. За відмови від участі у виборах політсили М. Саакашвілі,- це Блок Петра Порошенка «Солідарність» ( 16,3% голосів виборців),Опозиційний блок (13,8%),об`єднання «Самопоміч» – (13,5%),Всеукраїнське об`єднання «Батьківщина» (12,9%),Всеукраїнське об`єднання «Свобода» ( 8,3%),Радикальна партія (6,5%),партія «УКРОП» (5,2%).
Однак ситуація надто динамічна,аби аналітики встигали її фіксувати та прогнозувати. Тим паче,як зазначає секретар РНБО України Олександр Турчинов,«попри Мінські угоди,агресія з боку Росії не припиняється. Триває окупація Криму та частини Донбасу». При цьому Україна,дуже дорогою ціною,продовжує відстоювати своє право на сьогодення і майбуття. Хоча попереду – ще важчі,ніж у минулому,випробування. Будьмо!