Відлуння тижня (10.07 – 17.07)

Коли перейдено «екватор» літа, Україна до початку вересня може трішки перевести подих:  народні обранці вирушають у відпустки (тимчасову «еміграцію» із вітчизняного «пекла» у заморські райські куточки). А те, що цьому «звільненню» передували спроби Генпрокуратури та НАБУ «посадок» кількох «слуг» народу, не повинно вводити в оману. Адже  на подібну увагу правоохоронців заслужили не шість чи сім нардепів, а  набагато-набагато більше. Хто – за свою специфічну бізнесову діяльність; хто за політичну позицію, яка нерідко межує з антидержавною; хто за голосування за «диктаторські закони», харківські «капітулянтські угоди», що стали «предтечею» до російської окупації частини території України…

Тож коли під стінами ВРУ демонстранти  використовували на транспарантах перефразоване прізвище одного з нардепів («Геть розенбл#ство!»),  вони звертали увагу на ганебне типове явище в середовищі «недоторканих». Тому й зараз Україна може з полегшенням зітхнути, що звільнилася бодай тимчасово, на півтора місяця, від  цинічного політичного театру абсурду на умовному майданчику ВРУ.

А ще минулого тижня було означено стратегічний  не тільки європейський, але і євроатлантичний вибір нашої держави. Голова Верховної Ради України Андрій Парубій, відкриваючи ранкове пленарне засідання парламенту у середу, 12 липня, коли християни східного обряду вшановують апостолів  Петра і Павла, нагадав, що «Рада Європейського  Союзу остаточно затвердила Угоду про Асоціацію між Україною та ЄС». А відтак наголосив:  «Це наша спільна перемога. Разом переможемо!»

По-своєму символічно, що, після повернення України до плану дій щодо членства  в НАТО, у столиці України відбувся дев’ятнадцятий  саміт Україна – Європейський Союз за участі очільників ЄС Дональда Туска  та Жана-Клода Юнкера. А  також  попередньо у Києві побував  і провів переговори з Президентом  України, виступив у стінах парламенту Генсек Альянсу Єнс Столтенберг, який при цьому процитував Тарасове Шевченкове: «Та не однаково мені, як Україну злії люде присплять, лукаві, та в огні її, окраденую, збудять». А відтак, однозначно підкреслив: «Ми тут для того, щоб продемонструвати солідарність НАТО з Україною, а також нашу тверду підтримку суверенітету і територіальної цілісності вашої держави. Росія продовжує агресивні дії проти України, але НАТО і країни Альянсу на вашому боці».

Тому  можна беззаперечно стверджувати, що українська довга дорога до себе вже незворотна й  врешті-решт успішна. А водночас – не плекати жодної ілюзії з приводу того, яким тернистим  буде  цей доленосний шлях. Адже путінський режим не має  жодного наміру відмовлятися від своєї імперської стратегії та  планів «русского мира»  щодо «обустройстваУкраины». Цюаксіому підтверджували події та тенденції тижня, що став надбанням історії.

«В умовах тривалої зовнішньої агресії»

Президент України Петро Порошенко, виступаючи на дев’ятнадцятому саміті Україна – Європейський Союз,  зазначив: «Я щиро переконаний, що безвіз став справжнім вододілом між європейським майбутнім та радянським минулим України. Я сказав, що це останнє «Прощавай!» Радянському союзу і Російській імперії й повернення України до родини європейських народів» (див. офіційне інтернет-представництво Глави держави).

На його переконання, «Угода – це документ, за який вийшли на Революцію Гідності мільйони українців. Угода стала символом боротьби Українського народу за свободу, незалежність, спільні цінності України та Європейського Союзу, за вільний і демократичний розвиток України, за право вільно обирати майбутнє нашої держави. Право вибору майбутнього належить виключно українцям, і жодна країна світу не має права включати червоне світло на цьому шляху. Але в той же час, жодна нація не платила таку високу ціну за зближення з Євросоюзом».

Наголошуючи, що Україна чітко задекларувала свої європейські прагнення і європейський вибір, Президент підкреслив: «І ми нікому це не віддамо. І ніхто не має права у нас цього забрати». Він констатував, що  зараз владою робиться «більше для трансформації України, ніж було зроблено за попередні 23 роки Незалежності…,  що жодна країна світу не проводить такі глибинні і всеохоплюючі реформи в умовах тривалої зовнішньої агресії».

 «Це дуже тривожний  сигнал» 

Керівництво РФ планує ведення тривалої війни на Донбасі та вдосконалює структуру управління. У цьому переконаний  політолог  Юрій Бутусов,  головний редактор сайту «Цензор.НЕТ». Про це він написав  на своїй сторінці у Facebook. «Путін призначив командування російської армії, яка воює на Донбасі, – констатує Юрій  Бутусов. -Росія укомплектувала штаб нової 8-ї загальновійськової армії Південного військового округу генералами – учасниками вторгнення в Україну». А відтак, нагадавши, що командний склад цієї армії призначено закритим указом, резюмує: «Більшість цих генералів уже засвітила українська розвідка як учасників агресії проти України  – саме вони командували частинами російських військ, які воювали в Україні, а потім тривалий час організовували 1-й і 2-й армійські корпуси окупаційної російської армії на Донбасі».

Штаб  8-ї армії – Новочеркаськ, за годину їзди від кордону з Україною. Завершення формування штабу армії російські джерела прогнозують на кінець 2017 року. «Ворог створив нове оперативне об’єднання, мета якого – ведення бойових дій в Україні. Це означає, що керівництво РФ планує ведення тривалої війни на Донбасі та вдосконалює структуру управління, вкладає ресурси, плануючи тривале протистояння», – підкреслює Бутусов. За його даними, «створено, по суті, єдиний комплекс управління як російськими окупаційними силами на Донбасі – першим ешелоном, так і їхнім другим ешелоном на території Краснодарського краю РФ. ЗС РФ у такий спосіб оптимізують структуру управління, бойової підготовки, постачання».

У той же час, «це не означає, що РФ готується до негайного вторгнення. Це означає, що РФ планує активні бойові дії та продовжує розглядати військову силу як основний інструмент упливу на Україну. Одночасно на північних кордонах з Україною триває посилення 20-ї загальновійськової армії Західного військового округу РФ». Бутусов, «війна близько, та розгортання армійської структури управління на Донбасі – це дуже тривожний сигнал».

«…основним провокатором непередбачуваності»

Політолог Лідія Шевцова (див. «День») зазначає, що «війна в Україні – ще серйозніше питання. І тут останнім часом сталися певні зрушення. Так, «вісь» Берлін-Париж в особі Меркель і Макрона все ж зрушилася в бік визнання української інтерпретації Мінських угод. Берлін і Париж поки що більше не роблять спроб розділити відповідальність між Москвою і Києвом за кровопролиття. Певною мірою, ця еволюція знайшла відображення в нещодавній декларації Парламентської Асамблеї ОБСЄ. Меркель і Макрон сьогодні міркують у дусі цієї декларації».

Вона наголошує на ще один момент  – «призначення КуртаВолкераспецпредставником США з «українського питання». Волкер завжди займав однозначно проукраїнську позицію щодо Криму і Донбасу. Правда, поки що не зрозуміло, яка буде загальна лінії Вашингтона з цього питання – таке враження, що її поки що нікому виробляти! І куди ще заверне Трамп, який явно не розуміє, в чому суть проблеми.Але важливим є те, що Волкер шукатиме для себе активний формат».

Водночас Шевцова припускає, що  «сьогодні зовсім не Путін буде основним провокатором непередбачуваності, яким він бував раніше. Путін вже працює у відомій логіці. Непередбачуваним буде Трамп і його команда. І незрозуміло, як на трампівську непередбачуваність реагуватиме Кремль».

«Восени 2017 року, на нас чекають…»

Україна знову  ініціювала діалог з НАТО про надання Плану дій щодо членства в Альянсі (ПДЧ). Як зазначає Сергій Сидоренко («Європейська правда»),   саме такою заявою вразив журналістів Петро Порошенко на прес-конференції  минулого   понеділка. На думку аналітика, «в Альянсі не чекали на таку заяву від українського Президента. Саме тому промовчав ЄнсСтолтенберг: заява його українського візаві так само стала для нього несподіванкою». Начебто  багато хто на Заході вкрай негативно поставився до рішення Києва законодавчо закріпити мету вступу України до Альянсу. І знайти консенсус з цього питання для Альянсу буде вкрай непросто.«Згоди на зближення з Україно в Брюсселі немає і близько, чимало країн хотіли би відкласти це питання у довгу шухляду, – пояснює Сидоренко. – Але водночас, принцип «відкритих дверей» не дозволяє Альянсу сказати тверде «ні» у відповідь на запит Києва». Тому, на його думку,«восени 2017 року на нас чекають непрості дискусії у штаб-квартирі Альянсу. І є високий шанс на те, що за їх підсумками Україна та НАТО святкуватимуть нехай невелику, але спільну перемогу».

Та  при цьому Сидоренко наголошує: «Найголовніше – пам’ятати, що діалог про ПДЧ хоча і є політично важливим, але на практиці  ані на крок не наближає Україну до повноцінного членства. Щоби просуватися цим шляхом, Україні потрібно проводити реформи, як політичні (зокрема, у сфері протидії корупції), так і військові (структура ЗСУ та Міноборони має бути повністю перебудована).Без цих кроків всі розмови про Україну в НАТО та закони про прагнення до членства залишаться лише красивими словами».

Натомість,  наголошує Сидоренко, «Дональд Трамп насправді наразі не пропонує нічого іншого, ніж те, що за його ж словами неправильно робив Барак Обама – стримування Росії, де потрібно, і співробітництво з нею ж, де можна і хочеться. Я би не закладався, що ця ситуація залишатиметься незмінною назавжди, але по Україні, його, схоже, наразі надійно загнали в коридор можливостей – санкції проти РФ залишатимуться доти, доки під окупацією буде Донбас і (звучало вже не раз, і це дуже важливо) Крим». При цьому він підкреслює, що «санкції – це, звичайно,  зовсім не та політика, яка з позиції Кремля дозволяє говорити про нормалізацію відносин між США і РФ. Боюсь, що у прийнятій Трампом парадигмі ставлення до українсько-російської проблематики немає місця дозволу на надання/продаж Україні озброєнь».

«Розпочинається  новий динамічний  етап великої  політичної гри»

Так вважає дипломат Богдан Яременко, екс-генконсул України у Стамбулі, голова «Майдану закордонних справ». Він  у виданні «Новоевремя»  аналізує реалії та тенденції після  саміту Великої двадцятки, зустрічі Трампа з Путіним, візиту Тіллерсона в Україну.

Яременко  констатує, що «розпочинається новий динамічний етап великої політичної гри. Як не парадоксально, між тим, новий етап починається за старими правилами». Загалом, зазначає він, «цей етап припадає на не найкращий час для Ангели Меркель, яка наближається до виборів, на яких ніби і лідирує, але де кожен вивих антиглобалістів та іншої нечисті може мати серйозні наслідки».  Аналітик  констатує, що «Франція і ЕммануельМакрон – на піднесенні. Макрон хоче перемог, звершень. Але з огляду на складні відносини зі США та надскладну ситуацію в ЄС він здебільшого підтримуватиме Ангелу Меркель».

Тим часом, нагадує Яременко, «Володимир Путін наближається до виборів. Як би впевнено не почував себе тоталітарний володар, він не може дозволити собі в цей час поразку чи будь що подібне на політичний відступ. Економічний стан РФ зовсім не свідчить про те, що бравурні прогнози щодо розпаду Росії можуть справдитися в перспективі кількох років. Путін стоятиме на-своєму».Натомість внутріукраїнську ситуацію  аналітик сприймає «у контексті пошуку президентськими технологами способів відтермінування виборів (якщо з рейтингом і надалі буде біда) без введення повноцінного воєнного стану та загравання з патріотично налаштованими українцями».

«Дорога до членства НАТО…»

Генеральний секретар НАТО ЙенсСтолтенберг наголошує, що  «настав час героїв, яких Україна потребує як ніколи раніше, не лише на полі бою, але прямо тут, у парламенті, уряді, бізнесі і громадянському суспільстві». Про це він сказав під час виступу у Верховній Раді України (див.УНІАН). «Україна є суверенною державою. І вона має право обирати свої власні засоби забезпечення безпеки. Минулого місяця НАТО привітала Чорногорію як 29-го члена нашого Альянсу. Це свідчить, що двері НАТО залишаються відкритими», – заявив Столтенберг. А відтак уточнив: «Дорога до членства в НАТО нелегка. Ті, хто прагне цього, повинні демонструвати цілеспрямованість та суттєві реформи. Але врешті решт, членство залежить від рішення 29-ти членів НАТО і від тих, хто бажає приєднатися, і стосується це їх самих. Ніхто сторонній не має права намагатися втручатися або ветувати цей процес».

Зауваживши, що Україні потрібні герої, щоб  «боротися з корупцією в будь-якому місці і будь-які формі, в якій вона існує», він підкреслив: «Тому, члени Верховної Ради, Україна потребує більше, ніж ефективні Збройні сили. Вона потребує міцних підзвітних демократичних інституцій. Вона потребує міцних підзвітних і демократичних лідерів. Україна потребує вас, щоб ви стали кращими, ніж ви є».Столтенберг також процитував Кобзаря: «Як великий український поет Тарас Шевченко написав:  «Та не однаково мені, Як Україну зліїлюде Присплять, лукаві, і в огні Її, окраденую, збудять… Ох, не однаково мені». НАТО також не однаково. Ось чому ми стоїмо з вашою країною з часу відновлення вашої незалежності».

«Все вже МАЙЖЕ  готово»

Поточна політична ситуація в Україні вирізняється турбулентністю і слабкою прогнозованістю. Можливі дострокові вибори, а разом із ними – й істотна чистка політичної еліти. Тим не менше, Банкова напрацьовує сценарій перемоги за рахунок мажоритарних округів.  На цьому у виданні «PоlitekA» наголошує політолог Андрій Петров.За версією експерта, «передбачити підсумковий розподіл сил в оновленому парламенті не так просто, однак будь-які зміни стануть послабленням позиції Петра Порошенка. Сьогодні він контролює більшість силових відомств, окрім МВС і НАБУ, а також домагається з ключових питань ефективного голосування в парламенті». Тому, зазначає Андрій Петров, «як повідомляють джерела в близькому оточенні президента, сам Петро Олексійович поки що схиляється не проводити дострокових виборів. Хоча лобі-група, яка виступає за дострокові вибори (Ігор Кононенко, Ігор Гринів, Сергій Березенко), регулярно заносить  Президенту аналітичні записки». Суть вірогідних наслідків дострокових  виборів зводиться до того, аби, на думку аналітика, «обнулити силовий вплив «Народного фронту» й особисто Авакова;  замінити «знахабнілого» Гройсмана;  перекласти відповідальність за ситуацію в країні на Тимошенко (цілком імовірно, що за підсумками виборів вона стане Прем’єром), що зупинить зростання її рейтингу напередодні 2019 року;  зберегти спадкоємність політичної системи після 2019 року».

Але  що основний стримувальний фактор, який не дозволяє Президенту ухвалити рішення щодо дострокових виборів,  –  моделювання складу майбутнього парламенту. «БПП навіть з успішним використанням адмінресурсу навряд чи набере і 20%, а найімовірніше, буде значно менше. До того ж у новому парламенті точно не буде «Народного фронту» – величезного натовпу депутатів, які в коаліції з БПП лише тому, що не мають жодного політичного майбутнього», – переконаний Петров. Та начебто головний аргумент лобістів дострокових виборів, який вони регулярно доносять до Петра Олексійовича,  – це можливість контролювати склад наступного парламенту через депутатів-мажоритарників. «Отже, рухи на Банковій дозволяють припустити, що Петра Олексійовича все ж таки готують до дострокових парламентських виборів, – резюмує Андрій Петров. – Повторимося, рішення ще немає. Але, щоб домогтися від Президента цього рішення, потрібно показати математично, що провалу не буде і все вже МАЙЖЕ готово».

«Рівнозначно самогубству»

«Верховна Рада впевнено зробила крок до політичного самогубства. Інакше окреслити події 11 липня  дуже складно», – резюмують аналітики Роман Романюк і Роман Кравець на сайті «Українська правда»  (див.  публікацію «Недоторканні «камікадзе», або Рада своїх не здає»). Вони наголошують, що «в останній робочий тиждень поточної сесії парламент опинився перед дуже складним вибором. З одного боку, ситуація доволі проста – шестеро депутатів ймовірно порушили закон і мусять бути покараними за це. З цієї точки зору завдання у парламенту елементарне – зняти недоторканність з депутатів, і хай слідчі спробують довести їхню вину».Проте, підкреслюють Романюк і Кравець, «з іншого боку, ситуація куди складніша. Партійні лідери, навколо яких об’єднуються різні групи впливу, втрачають головну підвалину своєї влади – можливість давати «гарантії». А це для їхнього виживання як політичного класу, не більше не менше, рівнозначно самогубству».

Нагадавши, що «головні рішення в українській політиці приймаються не в сесійній залі чи на засіданнях уряду. Вони ухвалюються в затишних, захищених від прослуховування і нагляду кабінетах, під особисті «гарантії» тих, хто складає кістяк політичної еліти», згадувані експерти резюмують: «Тепер же Раду поставили перед вибором: відмежуватися від «своїх» корупціонерів і виглядати пристойно в очах суспільства, чи «відмазати» їх в догоду непублічному статус-кво». Загалом, на думку Романюка та Кравця, йдеться  про відповідь на питання, чи  «може ця Рада жити за написаними нею ж законами, як це роблять 40 з лишком мільйонів людей поза її стінами».Аналітики нагадують, що  11 липня Рада 250 та 296 голосами зняла недоторканність відповідно з Полякова і Розенблата, а от для затримання чи арешту більше 183 голосів не знайшли. А відтак підкреслюють: «Рада «своїх» не здає. Каста недоторканних має лишатися недоторканною».

«Щоб така ситуація більше не повторилася» 

«Америка серйозно взялася за Україну». На цьому наголошує в однойменній         публікації ( див. «НВ») редактор канадського NationalPost, старший науковий співробітник AtlanticCouncil  Діана Френсіс.  Вона зазначає, що жорсткі висловлювання Тіллерсона і призначення Волкера  посаду спеціального посланника США в Україні, близького колеги сенатора Джона Маккейна, говорять багато про що. Френсіс нагадує, що одразу після саміту G-20 в Гамбурзі Тіллерсон і Волкер вилетіли до Києва, щоб зустрітися з Президентом України Петром Порошенком. « Ця одноденна поїздка до Києва підкреслює їх прагнення допомогти Україні впоратися з Росією», – зазначає вона. А відтак констатує, що «у найпохмуріші часи для України, коли росіяни вторглися в країну після хаосу вуличної революції в Києві, Волкер закликав до військової конфронтації з Росією 28 серпня 2014 року в колонці для WashingtonPost: «Володимир Путін робить цинічну ставку, що він може вторгнутися в Україну всього за один тиждень до саміту НАТО, і що НАТО нічого не зробить, щоб зупинити його. Альянс повинен довести, що він помиляється», – писав він разом з ЕрікомБраттбергом, співробітником Шведського інституту міжнародних відносин».

Гірше того, за даними українських дипломатичних джерел, після вторгнення Путін погодився на переговори, але відмовився дозволити Сполученим Штатам або Великій Британії брати участь у цьому процесі, хоча в 1994 році вони стали гарантами кордонів України. Замість цього Росія залучила Німеччину і Францію. Ці країни розробили спільно ці беззубі угоди, якими Росія з того часу успішно нехтує.В результаті, 9% території України залишається в руках Росії. Там орудують озброєні бойовики, число жертв продовжує зростати. Нині в регіоні налічується близько 1,8 мільйона біженців, понад 10 000 загиблих, десятки тисяч поранених і два абсолютно розграбованих міста.

«Нарешті, після трьох років убивств і хаосу, Путіна хоч якось осмикнули. Мінські угоди були приречені з самого початку. Але навіть якщо вони якимось чином воскреснуть, цього разу в процесі братиме участь і новий президент Франції ЕммануельМакрон, один з небагатьох західних лідерів, який відкрито критикує Путіна за кібератаки і ситуацію в Україні.Очевидно, що Путін загрався.Дипломати можуть ставити перед собою завдання закінчити цей конфлікт, але в реальності йдеться про те, щоб змусити Росію залишити територію України і виплатити їй репарації, а також зробити Україну членом НАТО, щоб така ситуація більше ніколи не повторилася», – резюмує Френсіс.

Однак наскільки б ґрунтовною, багатогранною не  була аналітика, не факт, що вона точно діагностує політичний момент. За умов все відчутнішої (якщо й не глобальної) «гібридизації» реалій, непрогнозованість  стає кодом прийдешності.

У цьому сенсі – й неоднозначність  оцінок наслідків зустрічі президентів двох «наддержав» – США та РФ у кулуарах саміту G20.  Хоча, на думку оглядача «NewYorkTimes» М. Гессен, оскільки Трамп навіть не намагався критикувати Росію за вторгнення в Україну, окупацію Криму і за придушення незгодних всередині РФ, ця «зустріч була російським тріумфом. Четвертий американський президент на його пам’яті дав йому (Путіну. – Ред.) саме те, чого він хотів: повагу, дружбу і свободу від критики».

Безумовно,таку  геополітичну невизначеність (попри низку незворотних процесів  – у тому числі щодо  геополітичних тенденцій) сповна відчуватиме Україна, якій доведеться покладатися на власні сили.  На цьому наголошували в міру своїх можливостей і ЗМІ: «Гібридна держава: чи стане втраченим постмайданівське покоління?» («УП»), «Процес вступу України до НАТО займе 10-12 років, – Маркіян Лубківський» (Громадське радіо), «Це був тріумф: Путін переграв Трампа і щодо Сирії, і щодо України – NewYorkTimes» («Обозреватель»),  «Столтенберг: Україна повинна позбутися ракової пухлини корупції» («НВ»),«Насадження недовіри до командування – дуже недалекоглядно» («Главком»), «Зупиніть це  «розенбл#тство»: під ВР пройшла акція протесту» («DW»), «Реформи в Україні: вікно можливостей починає закриватися (світова преса)» («Радіо Свобода»),  «Путін збирається повернути Донбас Україні та вже зробив важливий крок» («Апостроф»),  «Рада ЄС затвердила торговельні преференції для України» («ЄП»), «Справа Добкіна: арешт з відстрочкою і солідарність  «вболівальників» («УТ»)…

Зважаючи на постійну загрозу для української державності зі Сходу, не варто ігнорувати (як не парадоксально на фоні євроінтеграційних процесів) й все тривожніших сигналів  із Заходу. Якщо  вже заступник міністра оборони Польщі МіхалДворчик обурюється  (див. сайт Польського радіо) українською історією, «прославлянням злочинців, тих осіб, котрі прямо або опосередковано були відповідальними за проведення геноциду на Волині»,  то  навряд чи варто відкидати поки що суто гіпотетичні  версії встановлення «справедливості» і за допомогою силових методик. Адже йдеться не просторікування пересічного варшавського шовініста, а про одного з керівників військового відомства.

Очевидно, впродовж липня та серпня «засвітяться»  і нові антиукраїнські фронти.  Правда, з-поміж них чи не найсуттєвішим залишаться внутрішній, зорієнтований, як наголошувалося в попередніх «відлуннях», на хаотизацію ситуації.  Аби не допустити системного ресурсного поповнення «п’ятої колони» , орієнтовно з січня 2018-го  Україна запровадить біометричний контроль для всіх  громадян інших держав, які перетинають український кордон.

Утім, зараз   навіть впродовж кількох  місяців можливі такі  кардинальні корективи реалій, про які не здатні попередити навіть найобізнаніші політичні «оракули». І це не зважаючи на те, що «діячі» з ВРУ відпочиватимуть до 5 вересня. Однак і без них навряд чи політична ситуація  легко омине рифи вибухонезпечності. Будьмо!

Віктор Вербич