Відлуння тижня (04.12 – 11.12)

Твердження, що проблема Саакашвілі  «рукотворна», запрограмована чинною владною елітою, – лише одна частина правди. Адже ще на стадії надання екс-Президентові  Грузії українського громадянства було майже стовідсотково зрозуміло, що, скористаємося афоризмом Горбачова, «процес пішов». І справа не стількив еґо  пана Михайла, яке зашкалює,  скільки  в тому, що так званою Саакашвілеманією скористаються не лише персональні недруги обох сторін в Україні, але й (і передовсім) на берегах Москви-ріки.

Чи можна у ситуації, що складається довкола  персони екс-голови Одеської ОДА та колишнього Президента Грузії, побачити  руку Віктора Медведчука?  Однозначно не варто поспішати з відповіддю. При тому, що ні в кого нема сумніву з приводу політико-ідеологічної зорієнтованості  кума господаря Кремля. Але водночас не слід цю постать надто демонізувати.

Тож хто передовсім «заварив цю кашу»? Якою б не виявилася відповідь, зважаючи на ту чи іншу аргументацію,  можна констатувати: Україна  у підсумку від цього тільки програє. Тим паче, що в державі триває процес протистояння силових структур. І «наїзд» ГПУ на НАБУ та САП викликав, м’яко кажучи, невдоволення на Заході. Скажімо, директор-розпорядник Міжнародного валютного фонду Крістін Лагард заявила, що  «глибоко занепокоєна останніми подіями в Україні, які здатні відмотати назад прогрес, досягнутий раніше у створенні незалежних органів з протидій корупції високого рівня, в тому числі Національного антикорупційного бюро (НАБУ) та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП)». А в Державному департаменті США висловили занепокоєння через зрив правоохоронцями спецоперації Національного антикорупційного бюро та заявили, що такі дії «підривають незалежність антикорупційних інституцій». У цьому контексті почали звучати припущення ряду аналітиків, що Київ починає грати за правилами Москви.

Трагідрама полягає і в тому, що РФ де-факто нарощує масштаби збройного протистояння на Донбасі. Як зазначив міністр оборони України Степан Полторак, «Збройні Сили України заплатили надзвичайно високу ціну в тому, щоби Україна змогла дати відсіч російській агресії».

Події минулого тижня дали достатньо підстав для того, аби весь український політикум, усе суспільство усвідомили відповідальність за подальший розвиток ситуації, аби не допустити в державі чергового реваншу вічно вчорашніх.

«…дестабілізувати ситуацію в Україні»

Президент України Петро Порошенко, перебуваючи  з робочою поїздкою  у  Львівській  області, виступив  на урочистостях з нагоди Дня Збройних Сил України у Міжнародному центрі миротворчості та безпеки Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.  Про це йдеться на сайті Глави держави. Він, зокрема, зазначив: «За три з половиною роки збройного протистояння з російським агресором українське воїнство, волонтери, весь український народ зберегли свободу нашої держави. Збройні Сили України та інші силові підрозділи міцно тримають оборону на Сході нашої держави. Тому дедалі більшу ставку ворог робить на те, щоб бити в спину, підривати зсередини і дестабілізувати ситуацію в Україні і в Москві не шкодують на це ні сил, ні грошей».

На його думку, «з  висоти трьох з половиною років збройного протистояння з російським агресором можна впевнено стверджувати, що лише завдяки героїчним діям українського воїнства, підтримці з боку волонтерів, всього українського народу наша країна вистояла і зберегла свою свободу. Збройні Сили України, наша армія, Національна гвардія, інші силові підрозділи міцно тримають оборону на Сході нашої держави».

Глава держави наголосив, що нині, коли ми змужніли, зміцніли, набули досвіду – вони точно знають, що силою нас не візьмеш. «Тому дедалі більшу ставку ворог робить на те, щоб бити в спину, підривати зсередини, дестабілізувати ситуацію в країні. Я неодноразово про це вже розповідав. В Москві не шкодують сил… Та й грошей у них кури не клюють – прізвища тут ні до чого», – сказав Петро Порошенко.

А відтак уточнив: «Ви знаєте, я думав, що мене важко чимось здивувати. Але те, що вчора побачила і почула вся країна, приголомшило і шокувало всіх… Звичайно, дякую Службі безпеки України та Генеральній прокуратурі за професійну роботу із захисту національних інтересів та державності. Але, що радує – так це те, що український народ, ще до наших силовиків, профінансовану з Москви гоп-компанію розкусив ще раніше, і тому проігнорував той табір під Верховною Радою».

При цьому він підкреслив, що  «армія не для того тримає фронт, щоби ворог орудував у глибокому тилу. Ми даємо подібним спробам відсіч, і я відчуваю в цьому підтримку з боку суспільства».

«…знизити напруженість цієї ситуації»

У Держдепартаменті США закликали Україну утриматися від насильства і дотримуватись верховенства права у справі лідера партії «Рух нових сил» Міхеїла Саакашвілі. Про це, за повідомленням «Європейської  правди»,  на брифінгу у Вашингтоні сказала речниця Державного департаменту Хезер Науерт. «Ми уважно спостерігаємо за цією ситуацією та за тим, що сталося у Києві. У нас хороші відносини з урядом України. Однак це не означає, що ми погоджуємося з ними щодо абсолютного усього»,  – сказала вона.

«Ми хотіли б закликати владу України знизити напруженість цієї ситуації. Ми безсумнівно бачили повідомлення про різні заходи на вулицях Києва. Ми закликаємо усі сторони уникати насильства, дотримуватися верховенства права та їхніх міжнародних зобов’язань», – наголосила Науерт. За її словами, позиція США полягає у тому, що якщо українська влада затримує, арештовує когось, то має дотримуватись законів країни, а також міжнародних зобов’язань щодо прав людини. «Ми закликаємо Україну поважати верховенство права», – заявила речниця Держдепу.

«Тест Саакашвілі»

У статті, опублікованій «Днем»  під цією назвою, аналітик Ілля Федосєєв розмірковує щодо проблеми з Міхеїлом Саакашвілі. «Причому, – наголошує він,  проблема ця створена самою владою. Незважаючи на те, це було особисте рішення Порошенка запросити екс-президента Грузії в Україну, чи хтось йому його нав’язав, остаточне рішення все одно було за Президентом. І перші кроки Саакашвілі в України були в руслі інтересів українського Президента. Порошенко особисто вручив йому український паспорт, потім Саакашвілі виконував роль «торпеди» проти опонентів Президента (Корбана, Яценюка…), хоча народний запит полягав у очікуванні реалізації в Україні реформ».

Та згодом, констатує він,  щось пішло не так. «Чи то Саакашвілі не отримав всього того, на що розраховував в Україні, чи то його хтось підбурив відкрито виступити проти тих, хто його ж запросив, чи то він вже став непотрібний владі, але паспорт у Саакашвілі Порошенко відібрав, – зазначає аналітик. –  Розпочалося  довготривале протистояння з відповідними наслідками».  А відтак розмірковує про подальший розвиток ситуації. Він припускає, що  навіть якщо протистояння «закінчиться нічим, причини, що породжували його, нікуди не подінуться, і знову позначаться завтра, через тиждень або через місяць. Адже справа не в «грузинах» — справа в нинішній українській владі та нинішньому українському порядку. Як сказав хтось із великих, якщо ти не вирішуєш проблему – проблема вирішує тебе».

«Врятувати Україну від самої себе»

Колишня волинянка Альона Гетьманчук,  яка зараз очолює у Києві  Центр  «Нова Європа» (NewEuropeCenter),  зазначаєна сайті «Української  правди»:  нещодавно від посла однієї з дружніх країн G7 їй «довелося почути, що у них в Україні є дві місії сьогодні: врятувати Україну від Росії і врятувати Україну від її самої. Другий пункт звучить, звичайно, не дуже приємно і, можливо, навіть дещо принизливо для українського вуха. Але це не було б так сумно, як би не було правдою». При цьому, на думку директора Центру «Нова Європа», «після останнього розвитку подій в Україні навколо блокування діяльності НАБУ і спецефектного відволікаючого маневру з Саакашвілі, не впевнена, що навіть лідери – не те що посли – найпотужніших держав світу можуть бути ефективними у виконанні місії #2».

Гетьманчук зізнається, що  не знає, «якими мотивами керуються ті, хто свідомо загострює конфлікт по лінії ГПУ-САП-НАБУ, навіть розуміючи, що Україні досі важлива міжнародна підтримка… Чи що коли йдеться про загрозу державного перевороту в країні за гроші з Росії, то про яке взагалі НАБУ може йтись? Але очевидно одне: Україна балансує на межі міжнародної репутаційної катастрофи». Вона підкреслює: «Переконати світ, що наступ на НАБУ – справедливий, а Міша, в свою чергу, отримує те, чого насправді заслужив, буде складніше, ніж багато кому здається…Очевидно, у деяких київських кабінетах дещо переоцінили, в якій системі міжнародних координат перебуває Україна. Переоцінили рівень її підтримки на Заході і готовність наших справді партнерів любити її такою, якою вона є».

«Дуже недобре виглядає вся  ця тенденція»

Політолог Михайло Басараб у виданні «Лівий берег» зазначає, що донедавна  здавалося, наче «влада всього лише проводить черговий етап«виховання» авантюристичних керівників НАБУ. Але тепер Генеральний прокурор Юрій Луценко явно наголошує антиамериканський підтекст. Його репліки про співпрацю Бюро зі США мали виразно негативну конотацію». За  версією експерта, «ситуація дедалі виразніше набрала конфігурації ймовірного конфлікту між Вашингтоном і Києвом. Вочевидь, хтось в оточенні Президента хоче спровокувати таке загострення». Він висловлює припущення, що  «із Саакашвілі лише починається масштабне викриття політиків у «співпраці з Кремлем». Можливо, йдеться про початок кампанії, в якій УСІХ публічних опонентів Порошенка звинуватять у антидержавницькій діяльності. Насамперед, умовну «партію війни». Адже саме це середовище найбільш переконливо критикує Порошенка: за його «мирний план» (фактично за план капітуляції України), – а не за «антикор».

На думку Басараба, такого незручного моменту в стосунках Києва з Вашингтоном, напевне, ще не було з лютого 2014 року. При цьому, підкреслює він, «антиросійський тренд на захист України домінує». Аналітик припускає, що «можемо отримати абсурдну й конфліктну ситуацію, коли усіх, хто проти «Мінська», «миротворців» та інших інструментів примусу України до миру, тепер вже по-серйозному намагаються оголосити зрадниками».  Відтак він резюмує: «Дуже недобре виглядає вся ця тенденція. Надто, якщо вірити чуткам про президентську кампанію Порошенка під гаслом «я врегулював конфлікт на Донбасі». Москва в такій кампанії охоче допоможе. А роздратований Вашингтон може зачекати, коли українці в будь-який спосіб розберуться між собою». При  цьому він не виключає й іншого варіанту, коли «Штати можуть, навпаки, – рішуче підтримати українських політиків, які не страждають на авантюрну «багатовекторність».

«Очікувати кардинальних змін не варто»

Криза довіри загрожує національній безпеці. На цьому у виданні «День» наголошує аналітик Наталія Іщенко, підбиваючи підсумки Львівського безпекового форуму. На  її думку, незважаючи на профіцит політики на Львівському безпековому форумі та навколо нього, відстежуються деякі тренди експертних думок і суспільних настроїв з безпекових питань. «Отже, перше – світові потрібна нова стратегія безпеки. Захід не був готовий до такого різкого розвороту російської зовнішньої політики, і тепер євроатлантичні безпекові інституції намагаються зрозуміти, як себе правильно поводитися з путінською Росією за нових умов, – зазначає Наталія Іщенко. – Але найближчим часом очікувати кардинальних змін не варто».

Відтак аналітик цитує Ральфа Ролоффа, професора Європейського центру досліджень безпеки Джорджа Маршалла: «Ми зробили величезну помилку як з точки зору стратегії, так і з погляду взаємодії з росіянами, коли припустили, що на нас чекає світле майбутнє після інтеграції Росії в архітектуру європейської безпеки. …Ми бачимо послаблення ОБСЄ, Ради Європи. Нам життєво необхідна нова західна стратегія безпеки».

Іщенко зазначає, що «ОБСЄ продовжить виконувати роль спостерігача, в тому числі, і на ймовірних виборах в ОРДЛО, незважаючи на наявність серед працівників місій росіян». Вона підкреслює, що «незважаючи на всі ці емоційні доводи, реальність є такою, що альтернативи Мінську на сьогодні немає. Втім, якщо «Мінські угоди є безальтернативними», то йдеться вже власне не про «угоди». А відтак цитує Владіміра Сокора, старшого наукового співробітника Джеймстаун Фаундейшн: «Називати «Мінськ» угодою — це те ж саме, що називати «Версаль» угодою. Мінські угоди — це не угоди, а диктат».

За припущенням Іщенко, «цілком можливо, що саме це незадоволення діями та рішеннями влади у сфері національної безпеки якраз і призводить до кризи інституційної довіри, яку діагностували соціологи. За даними «Фами»,76,3% українців не довіряють Верховній Раді України, 64,4% — Президентові, 64,0% — прем’єр-міністрові, 69,8% — урядові. При цьому найвищий рівень довіри українці сьогодні виявляють до Збройних сил України (42,1%) і Національної гвардії (34,5%)».

«Україна ввійшла в процес стагнації»

Нині Україна перебуває  в екстремальній ситуації. На цьому  наголошує  філософ Сергій Дацюк у виданні «Українська правда». Він переконаний, що дочасні вибори – найоптимальніша версія виходу з глухого кута. Дацюк констатує, що «українську громаду мало цікавили питання, хто фінансував Майдан-2013-2014 років, оскільки питання про загиблих на майдані, а потім вже у війні, завжди були більш важливими. Але з моменту контрреволюції це дуже зацікавило українську громаду. Якщо післяреволюційна влада ефективно втілює нові смисли та досягає нових перспектив, то питання, хто і як рвався до влади і на які жертви (свої чи чужі) йшов, відходить на другий план».

На його думку, зараз «Україна ввійшла в процес стагнації. Україна як держава нездатна завершити війну…Українська громада стає заручником втрати міжнародної підтримки на тлі війни, що продовжується. Немає жодної політичної сили, яка здатна вивести країну з цього процесу».

Аналітик переконаний, що  «Україна на межі хаосу. Громада стомилася від революцій. Водночас консолідація суспільства поза політизацією неможлива». А відтак резюмує: «Дострокові президентські та парламентські перевибори лишаються єдиним виходом. Якщо правлячий клас не погодиться на дострокові перевибори, тоді революція це єдиний шанс виходу з ситуації стагнації».

Якщо ж спробувати обійтись без перевиборів і без революції, тоді, за версією Дацюка, «потрібно готуватися жити в ситуації стагнації і широкомасштабної еміграції».

Нинішні  внутріукраїнські політичні реалії  мають тенденції до переростання в ще більш екстремальні, зважаючи і на радикалізацію антиукраїнського курсу західних сусідів нашої країни.  У цьому контексті  Блаженніший Святослав, Глава Української Греко-Католицької Церкви, розмірковуючи з приводу 30-ї річниці проголошення Декларації польсько-українського прощення та примирення, процитував Святого Папу Івана Павла ІІ: «Скільки гіркоти і страждань зазнали наші народи протягом останніх десятиліть. Нехай відбудеться очищення, яке загладить давні спори, претензії, взаємну недовіру і призведе до взаємного пробачення давніх кривд. Сьогодні все, а насамперед спільна віра в Ісуса Христа, закликає до братерства, до пошуку того, що єднає. Розпалювання радикального націоналізму і упереджень було б діянням, спрямованим проти християнської ідентичності, вражаючим анахронізмом, не гідним обох великих народів».

Однак Польші все в менший мірі дослухається до заповідей свого одного з найславетніших синів. Новий прем’єр цієї країни Матеуш Моравецький дав чітко зрозуміти, що приверне увагу Єврокомісії до «геноциду на Волині».  А  заклики таких політків, як Дональд Туск, чинний президент Європейської ради, колишній прем’єр-міністр Польщі, нагадують про біблійну притчу щодо  самотнього голосу в пустелі. «Немає безпечної Польщі, якщо вона конфліктує з Україною. Сьогодні Україна потребує нашої підтримки – вона перебуває у конфлікті з Росією, її частково окуповано. Проблеми з Україною, особливо у дні, коли вирішується історія у Києві і навколо України, були, і сподіваюся, що вже не будуть, разючою безвідповідальністю», – наголосив він (посилаємося на версію  Укрінформу).

На вкрай небезпечних тенденціях розвитку ситуації як в Україні, так і довкола неї, акцентували увагу й  ЗМІ: «Правда шкодити не може» («День»), «РуферМіхо, або Корисні ідіоти Путіна» («ЛБ»), «Президент Світового Конгресу Українців: У польсько-українському конфлікті явно є рука Росії» («Тиждень»), «11 країн НАТО висловили протест через те, що Угорщина блокує діалог з Україною» («ЄП»),  «У  БПП Лещенка, Найєма та Заліщук закликали скласти мандати» (Укрінформ), «УПЦ МП ще більше прив’язали до Москви» («Газета по-українськи»), «Росія озброює, керує та воює на боці бойовиків на сході України –Тіллерсон» (УНІАН), «Угорщина закликала направити постійну місію ОБСЄ на Закарпаття» («ЄП»)…

Чи  вдасться  знайти вихід  із  майже глухого  кута, в якому опинилися  українського-польські міждержавні відносини  після зміни Варшавою свого курсу щодо Києва, після візиту 13 грудня 2017 року президента  Республіки Польща Анджея Дуди?  Відповідь майже стовідсотково зрозуміла. Адже  політичний курс Польщі формує не Дуда, а Качинський та радикали з «ПіСу». Тому нема жодних сподівань на те, що своєю українофобською політикою Варшава де-факто (попри антиросійську риторику) не підіграватиме Москві.

Загалом, говорячи про зовнішньополітичну кон’юнктуру, не варто відкидати й вірогідності того, що США можуть домовитися (в обхід України)  з РФ щодо  Донбасу. Такі припущення робили аналітики  після недавньої  зустрічі державного секретаря США Рекса Тіллерсона з міністром закордонних справ РФ Сєргієм Лавровим.

Тому за таких і подібних тенденцій Україні варто розраховувати винятково на себе і не допускати  процесу хаотизації (зокрема згадуваної Саакашвілеманії) внутрішньої ситуації. І в  цьому контексті є й оптимістичні фактори. Як наголосив Президент України Петро Порошенко,  коментуючи на своїй сторінці у Facebook прийнятий Верховною Радою держбюджет на 2018 рік, «такого давно не бувало. До тридцять першого ще 24 дні, а Верховна Рада вже і бюджет проголосувала…країна починає відновлювати рівень життя. Чергове підвищення «мінімалки»! детінізує зайнятість, і, як і цього року, підтягне реальну середню зарплату».  Будьмо!

Віктор Вербич