Жити «по-новому» виявилося так само, як і «по-старому».  Так вважає дипломат і політик  Роман Безсмертний. Про це йдеться у його  публікації на сайті видання «ГОРДОН».

Безсмертний розмірковує над тим,  можливий сьогодні в Україні третій Майдан. На його думку, «держава та люди давно вже існують у різних вимірах, і цей розрив із кожною річницею стає тільки відчутнішим. Ніхто з «офіційних спікерів» не скаже головного: що обидва Майдани так і не привели до того, заради чого починалися. До фундаментальної зміни стосунків між державою та громадянами». А відтак резюмує, що «держави. Такої, в якій вибори є реальним волевиявленням народу, а не заздалегідь зрежисованою на Банковій фальсифікацією»… ми не отримали. «Жити по-новому» виявилося так само, як і  «по-старому». Змінилося лише декілька навіть не облич – прізвищ. За таких умов третій Майдан є лише справою часу».

На його думку, «ми приречені ходити по колу Майданів доти, доки не відбудуться глибокі інституційні зміни в державі. Із кожним новим обертом наші Майдани ставатимуть все агресивнішими, тому що вимога реальних, а не імітаційних змін буде все відчутнішою, а больовий поріг суспільства – усе вищим». Безсмертний припускає: «Третьому, гадаю, буде потрібно тиждень-другий, щоб узятися до зброї і організувати свій «визвольний похід на Кончу-Заспу». Тим більше, зброї на руках чимало, а війна для багатьох суттєво поміняла ставлення до смерті». А відтак зізнається, що він «противник революцій, тому що рідною сестрою революції є реакція. Історія знає чимало прикладів, коли найщиріший романтичний порив до Liberté, Égalité, Fraternité (свободи, рівності, братста. –«ГОРДОН») завершувався тиранією ще гіршою від попередньої (так, за іронією долі, ці слова є девізом не тільки Франції, але й Гаїті)».

Політик  вважає, що «існуюча модель держави провокує і буде провокувати нові Майдани своєю інституційною замкненістю та відірваністю від потреб суспільства. Громадські рухи, як би вони не були організовані, не можуть змінити цієї системи, яка здатна їх легко проковтнути та переварити у собі. Це очевидно за результатами 2004-го і 2014 років. І саме це дає нам присмак тієї розчарованості, який ми відчуваємо, слухаючи офіційні виступи на річниці».