До написання цього матеріалу мене спонукала розширена пресконференція Президента України Володимира Зеленського, присвячена підсумкам двох років перебування на посаді. Звісно, як і кожен журналіст, я постійно перебуваю в інформаційному полі, тому чогось нового для себе в його виступі не почув.  Але хочу акцентувати увагу на тому, що відчув між рядками його промови. 

Далі викладу свою суб’єктивну думку, яка може далеко не всім сподобатися, втім, спробую її обґрунтувати. По-перше, Володимир Зеленський значно «виріс» як політик за останні два роки. Не прирівняти цю та попередні його пресконференції. Сьогодні він почувається значно впевненіше, ніж раніше. По-друге, основний удар прийшовся на олігархів, особливо прокремлівського Віктора Медведчука. Якщо попередні президенти, зокрема, Віктор Ющенко та Петро Порошенко, боролися з корупцією суто «косметично», завдаючи «точкові удари» по окремих корупціонерах, «рядових шурупах» гігантської системи, то Володимир Олександрович наносить удар в саме її серце, руйнуючи основу і першопричину корупції і беззаконня – таке явище, як олігархат.

Найбільше, звісно, дісталося найнебезпечнішим із олігархів – прокремлівській платформі «За життя», Медведчуку та його «братії». Дійшла черга і до так званої нафто-газової групи Фірташа, Бойка, Льовочкіна і компанії. Та перестали спати спокійно й інші олігархічні групи, адже закон про олігархів, який планує ухвалити Рада, не віщує для них нічого хорошого. Після прийняття цього закону список олігархів, до яких у держави України назбиралося чимало питань, може поповнитися новими прізвищами. Невідомо, як у цій ситуації поведуть себе Рінат Ахметов та Віктор Пінчук. Ймовірно, зроблять ставку на молодих і незаплямованих менеджерів з успішним досвідом, аби на хвилі запиту на «нові обличчя» провести у наступний парламент свою групу нардепів і зберегти бодай якийсь вплив на прийняття важливих державних рішень.

Впродовж багатьох років працьовитий український народ примножував багатства, однак, не державні і не свої власні, а багатства олігархів, статки яких на сьогодні сягають космічних сум. Олігархат як явище виникло за часів Леоніда Кучми і продовжувало розвиватися за всіх наступних президентів. Основний принцип, за яким олігарх відрізняється від крупного бізнесмена – олігарх використовує для власного збагачення бюджетні кошти. Якщо позбавити їх цієї можливості, що і намагається зробити Володимир Зеленський, то вони не те що великими бізнесменами не зможуть бути, вони навіть з кіоском на базарі не справляться. Адже підприємець, будь він малим, середнім чи великим, заробляє своїм розумом і своєю працею, а олігарх – відмиванням державних коштів, до розподілу яких має доступ через високопосадовців, призначених через «кишенькові» партії і підтримуваних власними ЗМІ. Тож практично із початку каденції Леоніда Кучми, ці «панове» тільки тим і займалися, що розкрадали бюджет України, збільшуючи власні статки, допоки рівень життя кожного пересічного українця продовжував падати.

Кого сьогодні низка опозиційних партій може реально протиставити молодому та енергійному Володимиру Зеленському? Прокремлівські сили вже не можуть виставити Віктора Медведчука – він, як кажуть, остаточно «збитий льотчик». У Юрія Бойка немає достатніх рейтингів на Сході України, адже значна частина його електорату лишилася у тимчасово анексованому Криму та ОРДЛО. Навіть якщо всі прокремлівські і проросійські сили в Україні об’єднаються в єдиний кулак і максимально мобілізують свій електорат, максимум, на який вони можуть розраховувати – до 30% голосів, але цього ніяк не достатньо, щоб претендувати на перемогу.

В орбіті Пінчука і Ахметова на разі не прослідковується жоден сильний лідер. Юлія Тимошенко навряд зможе перескочити свій десятивідсотковий бар’єр і взяти більше голосів, аніж лишилося її сталого електорату. Петро Порошенко настільки заплямований, що вже ніколи не зможе повернути собі лідерство в українському політикумі. Відтак, схоже на те, що сили, які на нього орієнтуються, планують виставити на противагу колишньому актору Володимиру Зеленському колишнього боксера Віталія Кличка. Однак, олігархи на сьогодні не впевнені у здатності Кличка перемогти на президентських виборах. Адже місто Київ на сьогодні виглядає не досить охайно. Це і повний безлад із землею, і зіпсований архітектурний ансамбль через хаотичну забудову, і невирішена проблема із глобальними заторами, не кажучи вже про те, що столиця України досить брудна. М’яко кажучи, місто занедбане. Українці, які були у Харкові, скажуть, що по рівню благоустрою і чистоти, це місто чи не на першому місці в Україні, і Києву до Харкова ще дуже далеко. Чомусь покійний Геннадій Кернес зумів забезпечити чистоту і порядок у великому місті, не менш складному в управлінні, ніж Київ. Або взяти до прикладу те ж промислове Дніпро, яка значно розквітло за часів Бориса Філатова. Чи «столицю» Західної України Львів, який гордо несе звання культурної столиці України в усіх розуміннях цього слова, в тому числі в розумінні порядку і чистоти. Тому українці, які мають можливість подорожувати Україною, а електорат, орієнтований на проєвропейських політиків любить це робити, мають можливість порівнювати столицю з іншими містами і робити висновок. Мабуть, киян все влаштовує, якщо вони готові і втретє обрати Віталія Кличка своїм мером, однак, навіть з урахуванням того, що майже кожен десятий українець проживає у столиці, цього буде замало, аби гарантувати Київському міському голові перемогу на президентських виборах. Олігархи це чудово розуміють, тому шукають інші варіанти.

Альтернативу Кличку може скласти більш успішна людина, для створення позитивного іміджу якої потрібно менше часу і ресурсів. На мою думку, це міг би бути голова Верховної Ради України Дмитро Разумков. «Волинь.Правда» в попередніх матеріалах писала, що після розколу у команді «Слуги народу» Дмитро Разумков опинився по іншу сторону, аніж Володимир Зеленський. Не один експерт звертає увагу на те, що Разумкова вже «ведуть» на президентські вибори. Спочатку він завантажив на свою сторінку у Фейсбуці дивний ролик про те, як йде на роботу у Раду працювати. Дуже вже схожий на передвиборчий агітаційний ролик. По-друге, Разумков так часто їздить по регіонах і зустрічається з людьми, як жоден попередній спікер парламенту цього не робив. По-третє, якщо аналізувати з позиції волинських політичних реалій, то прослідковується неприхована взаємна симпатія між Разумковим і політичною командою Ігоря Палиці «За майбутнє». То голова обласної ради їздив у Київ до глави парламенту і анонсував великі перспективи для Волині в результаті перемовин, то сам глава парламенту завітав до Волинської обласної ради, де також обмінялися компліментами. Тож, швидше за все, саме він представлятиме олігархів на наступних президентських виборах. І ці вибори, будуть вони черговими чи дочасними, стануть останнім вирішальним боєм для олігархів. Адже якщо Володимир Зеленський виграє вдруге, він точно знищить олігархат як ганебне явище в Україні. Не ми перші пройшли крізь цей процес, але в Європі ми лишаємося чи не останні. Адже олігархат побороли і в Польщі, і в Чехії і частково це вдалося зробити в Грузії.

«Волинь.Правда» неодноразово писала, що Володимир Зеленський, проти якого ополчилися як прокремлівські так і націоналістичні сили України, перший і, можливо, останній народний президент України, всі попередні були лише частиною олігархічної системи. І чим швидше український народ (який, до речі, Зеленського і вибрав, і, вимагаючи неможливого в перші місяці роботи, дуже швидко розчарувався) це зрозуміє, тим краще буде для України. Безумовно, зараз надзвичайно складні часи, адже до тотальної корупції і розкрадання бюджетних котів та інших народних багатств додалася спочатку війна, а згодом і світова криза через коронавірус. Ріст цін і тарифів ускладнює життя кожному українцю. Але ці кризи тимчасові. А от якщо до влади вкотре прийде президент, призначений олігархами – це може назавжди похоронити надії українців на розбудову сильної і незалежної України.  Адже саме зараз в Україні відбувається вирішальне протистояння. Хто в ньому переможе: світла сила українського народу, чи темні сили ненажерливих олігархів?         

Василь Онищук