Коли в тих чи інших містах України владці (із депутатським корпусом включно) показово чинять спротив процесові декомунізації,- це тривожний симптом. Але якщо на Волині моляться до порівняно недавно поставленого пам’ятника російським імператорам – це ще більш небезпечно. Адже «за всю историю России ни одного з хорошого царя» (Леонід Кисельов). «Це той Первий,що розпинав Україну,а Вторая доконала вдову сиротину» (Тарас Шевченко) – лаконічна характеристика діянь Петра І і Катерини ІІ. Інші «помазаники» (за винятком до певної міри хіба Єлизавети) тільки продовжували їхню справу. Тому і так звана декомунізація – це лишень складова деімперіалізації,оскільки,держава,створена більшовиками,- одна із форм тієї-таки імперії,кінцевою метою якої було «создание единой общности». Тобто,«розчинення» у так званому радянському російськомовному народі всіх інших народів.
Та актуалізована проблема нині полягає і в тому,що вірусом імперіалізму,як виявилося,вражені не тільки східні сусіди України. Цей шквал українофобії,що заполонює Польщу (передовсім уми та діяння чинної влади),нагадує про народну аксіому: на похиле дерево і кози скачуть. Тільки-но захиталася Українська держава,як сусіди,плюнувши на всі уроки історії,ошкірилися в імперському оскалі,готові до розшматування «стратегічного» партнера. Але,зрештою,історія мала б навчити українців,що сподівання на союз із Польщею – ілюзія. Пригадаймо,як Річ Посполита розділила з Московією Україну згідно з Андрусівською угодою (1667 року),як «віддячив» Пілсудський українським воякам – захисникам Варшави (1920 рік),як ще 2008 року РП видозмінила курс щодо України… І нині загроза західного сусіда направду серйозна. Вона стане ще істотнішою,коли ми самі допоможемо ворогові – чи він з московською,чи варшавською,чи якоюсь іншою пропискою.
Не дай Бог зараз,коли в Україні відбуваються доленосні події,нам стати бранцями ура-патріотів,радикальних структур,які вільно чи невільно – на службі антиукраїнських сил. Адже нерідко у вигляді боротьби за етнічну чистоту,за розвиток державної мови проглядаються чіткі наміри знищити єдність української (багатоетнічної,поліконфесійної) нації,перекреслити перспективу самої Української держави. Схоже,від подібних механізмів не відмовився і стратегічний ворог,використовуючи не тільки явних,але й своїх прихованих маріонеток.
Загалом минулий тиждень нагадав,що розвиток ситуації в Україні відбуватиметься за ще більш несприятливих зовнішніх факторів. У цьому сенсі – і заява президента Парламентської асамблеї Ради Європи Педро Аграмунта про необхідність зняття з Росії всіх санкцій,накладених через анексію Криму,і тиск європейського політикуму на Київ з вимогою проведення виборів на умовах Кремля у Донбасі. При цьому,попереджають експерти,і чинний президент США Дональд Трамп може принести Україну в жертву Росії заради спільного тиску на Китай. Про це на сторінках «Financial Times» («FT» )пише голова британської компанії OGN Group Олександр Темерко.
Тож попереду – нові суворі іспити на право залишатися державою,на здатність української політичної нації вистояти. Такий алгоритм прийдешнього запрограмований і тенденціями минулого тижня.
«Саме жертовність та самовідданість…»
Президент Петро Порошенко,звертаючись до співвітчизників із нагоди 99 роковин бою під Крутами,підкреслив (див. офіційне інтернет-представництво Глави держави),що цей героїчний бій «назавжди вписаний на скрижалі національної історії – передусім як приклад волелюбності та незламності українського народу». А відтак пояснив: «Саме жертовність та самовідданість крутян дали змогу організовано евакуювати зі столиці центральні органи влади та відвести війська – тобто,зробити все можливе для швидкого повернення втрачених позицій. І головне – уряд молодої української держави отримав змогу підписати мирний договір з Німеччиною,що означало міжнародне визнання УНР і автоматично робило більшовиків окупантами території суверенної держави».
На переконання Глави нашої держави,«нині,як і майже 100 років тому,країна,яка марить імперськими амбіціями,не може змиритися з існуванням незалежної України. Зараз,як і тоді,Росія розв’язала війну і заперечує свою агресію,намагаючись поширити у світі міф про внутрішній конфлікт в нашій державі». У цьому контексті,нагадав він,«стало традицією у День пам`яті Героїв Крут вшановувати сучасних героїв,які віддали своє життя за суверенітет і територіальну цілісність держави уже в нинішній українсько-російській війні». Схиляючи голову перед пам’яттю героїв-крутянів,висловлюючи вдячність нинішнім захисникам України,Петро Порошенко не сумнівається: «Ми обов’язково переможемо».
«Це означає віддати Україну»
Голова комітету з закордонних справ Європарламенту Ельмар Брок розкритикував пропозицію президента США Дональда Трампа скасувати санкції проти Росії в обмін на скорочення її ядерного арсеналу (див. «DW»). За словами Брока,скасувати санкції проти Росії,запроваджені США у зв`язку з анексією Криму та агресією проти України,в обмін на скорочення Москвою її ядерного арсеналу означало б «угоду про продаж свободи іншої країни». Брок пояснює: «Дивіться,це означає віддати Україну в обмін на скорочення Москвою частини її ядерного арсеналу. Мені здається,що така угода не має сенсу».
Таким чином європарламентар прокоментував пропозицію президента США Дональда Трампа,яку той висловив в інтерв`ю британському виданню «The Times» ще до своєї інавгурації.«Мені буде цікаво спостерігати за ходом дебатів в американському Сенаті з цього приводу. Що скажуть (критично налаштовані до Росії представники Республіканської партії,- ред.) сенатори Коркер і Маккейн»,- додав він. Брок також наголосив,що санкції проти Москви були запроваджені з метою виконання мінських домовленостей. «Ми можемо зняти санкції,якщо це буде зроблено. Це ціна»,- зазначив депутат.
«Такою була ситуація,коли Гітлер домовлявся зі Сталіним»
Дипломат,колишній міністр закордонних справ Швеції Карл Більдт нагадує (див. «Новое время»),що минула чверть століття відтоді,як розвалився Радянський Союз. А в 2017?му виповнюється рівно сто років з моменту революції в Росії,яка повалила царську імперію. Складно не помітити явні подібності між періодами,що слідували за кожним з краху імперій. Але зараз,зазначає дипломат,«Кремль готовий ухопитися за будь-яку можливість,щоб повернути те,що вважає своїм. Можливо,у Путіна немає повноцінного плану відновлення імперії,але він явно має намір коритися імперським інстинктам щоразу,як випаде шанс,- як у 2008 році в Грузії та в 2014 році в Україні».
Аналітик висловлюється щодо того,які уроки ми маємо винести з минулого. «По-перше,російський імперіалізм процвітав,коли Європа і Захід в цілому були роз`єднані. Такою була ситуація,коли Гітлер домовлявся зі Сталіним у 1939 році й коли Наполеон домовлявся з царем Олександром у 1807?му. І ми,зрозуміло,не маємо забувати про Ялтинську конференцію 1945 року»,- зазначає він.
На переконання експерта,«розвал СРСР в 1991 році й російська революція 1917 року змінили регіональну і глобальну політику. Після кожної з цих подій Росія продемонструвала історичну нездатність будувати гармонійні відносини з державами на своїй периферії,а в середньостроковій перспективі почала реалізовувати імперські амбіції за рахунок цих країн». Відтак він резюмує,що «Росія заспокоїться лише коли Захід почне стабільно підтримувати незалежність цих країн. З часом РФ зрозуміє,що в її довгострокових інтересах розірвати шаблон,сконцентруватися на внутрішньому розвитку і побудові мирних і поважних відносин з сусідами».
«Почали відходити від політики Ґедройця»
МЗС Польщі оприлюднило інформацію про «Тези про політику РП відносно Росії та України» від 4 березня 2008 року (тут і далі посилаємося на «Польське Радіо»). За словами нинішнього очільника відомства Вітольда Ващиковського,цей документ був «початком покидання урядом Дональда Туска проукраїнської політики на користь політики проросійської». У тексті мовиться,зокрема,що «можливості експансії Росії в політичному та економічному розумінні – а вже тим більше військовому – досить обмежені,натрапляють на серйозні перешкоди в країнах СНД,таких як Україна чи Грузія». «Тези про політику РП відносно Росії та України» від 4 березня 2008 року були засекречені,їх підписав тодішній директор Східного департаменту МЗС Ярослав Браткєвич. Документ передано до відома чотирьох осіб,у тому числі – тогочасного міністра закордонних справ Радослава Сікорського.
«Ця записка була початком покидання проукраїнської політики на користь політики проросійської. В авторів не було ніяких ілюзій відносно успіху,але вони визнали,що проросійськість буде своєрідним інструментом,трюком у відносинах із Заходом,таким способом хотіли здобути більше визнання на Заході»,– заявив міністр Вітольд Ващиковський. Відтак він додав,що «саме тоді почали відходити від політики Ґєдройця,хоч сьогодні це закидають нинішньому урядові». Глава МЗС Польщі пояснив,що «Україні не запропонували шляху інтеграції з ЄС,а лише квазі-інституційні зв’язки із Заходом,атрапу інтеграції». На думку Вітольда Ващиковського,ця «записка повна неправди,фальшивих оцінок» і свідчить про те,що «вирішено відійти від реалізації польських інтересів на Сході».
Очільник МЗС додав,що «автори дуже негативно оцінили ситуацію в Україні,помічаючи постсовєтизм,корупцію,існування кланів,непрозорість політичного процесу». За словами міністра Вітольда Ващиковського,в цьому багато рації,але цього всього не помічено у випадку Росії. «Україну стигматизують,а Росію представляють як країну,котра не загрожує,є резервуаром сировини,має бажання співпрацювати». Глава МЗС зазначив,що «цілком фальшивим є твердження про те,що польсько-українські відносини є мілкими,спертими на особистих взаєминах,наприклад,Алєксандера Кваснєвського і Леоніда Кучми,це означає ігнорацію,бо вже тоді ці відносини були дуже розвинуті,зокрема на військовій площині».
«У висновках є пропозиція не виходити самим поза заходи ЄС і НАТО,це,де-факто,заклик до обмеження цілей польської дипломатії шляхом пристосування її до інтересів провідних держав ЄС – Німеччини і Франції. Одночасно,пропозиція обмежити співробітництво з Україною,практично,є визнанням російської зони впливів на схід від кордону Польщі»,– оцінив глава МЗС. «Абсолютно фальшивим твердженням є те,що Росія не буде схильною взяти на себе ризик зіткнення з об’єднаною Європою і Заходом,вже за кілька місяців ми мали Грузію,а тепер,уже три роки,війну в Україні»,– сказав міністр Вітольд Ващиковський.
«Це звичайна імперська політика»
Українська державність – під загрозою. Погоджуючись із такою констатацією,колишній Луцький міський голова Богдан Шиба пояснює: «Бо навколо дуже серйозні гравці. Щоб ми не казали,але з одного боку – Російська імперія,вона відверто імперія і цього не приховує… Поруч з нами – Річ Посполита. Реально демократична сучасна держава,але в глибині душі – імперія» (тут і далі посилаємося на «Волинську правду»). Він нагадує,що «поляки завжди мали імперські цілі. Україна ніколи не ставила за ціль «від можа до можа»,а Польща завжди».
Богдан Шиба наголошує,що «непорозуміння щодо Волинської трагедії – це просто один із пунктиків цієї імперської політики. Так само,як Росія розказує про «притиснение русскоязычного населения»,про те,що бандерівці на Західній Україні винищили ледь не цвіт російської нації. Це звичайна імперська політика,щоб позабивати кілочки й претендувати на території. А ця емоційна хвиля,що піднялася у польському суспільстві довкола УПА,мовляв,це окремі політичні сили на цьому спекулюють. Та які окремі,якщо провладна політична сила – і це все одягається в одіж закону». За його версією,«ще декілька місяців – і за невизнання УПА злочинною організацією або за невизнання Волинської трагедії геноцидом поляків буде кримінальна відповідальність».
Нагадавши про практику відбирання поляками (впродовж 20-30 років) найкращих земель у волинських селян,про те,що «Пілсудський у 1930 році підписав указ про пацифікацію і було дано розпорядження польському війську здійснювати пацифікацію мирного населення в українських селах»,він резюмує: «Оточували село,заарештовували всіх активістів і просто били. Це була державна акція з участю військ,тобто застосування у мирний час армії проти мирного населення та ще й етнічно окресленого. Оце геноцид чистої води!». Погоджуючись із тим,що кожен,хто вбив іншого,злочинець,Шиба уточнює: «Але не можна всю провину покладати на структуру,що займалася національно-визвольною боротьбою у воєнний час,ще й називати це геноцидом. Бо казати,що УПА здійснювала геноцид,коли це була добровільна повстанська структура без держави,- абсурд».
Тим не менше,зазначає він,«ці речі доводяться до абсурду. А чому? Тому що активні польські патріоти бачать,що ситуація в Україні дуже нестабільна,що національний інтерес Української держави не окреслений,Україна тільки реагує на наслідки рішень інших держав,немає своєї окресленої активної політичної лінії з окремих питань. Ну розвалиться з часом,то чого нам не забрати своє? Це всього-на-всього імперські амбіції. Ми повинні це розуміти і не боятися цього говорити».
Відтак він нагадує,що «українці від хорошого життя вже й карти поляка собі поробили. У Закарпатті маємо десятки тисяч громадян,які мають громадянство Угорщини,на Буковині – теж десятки тисяч мають паспорти Румунії,хоч подвійне громадянство у нас заборонене». Запитавши,чим це відрізняється від політики Росії десять років тому,коли у Криму і на Донбасі люди мали російські паспорти,Шиба резюмує: «Нічим,просто тут ще не стріляють. Тенденції ті самі. І Українська держава не реагує на це ніяк».
«Від великої війни нас оберігає дуже тонка грань»
Голова Донецької ОДА Павло Жебрівський нагадує,що окупація частини Донбасу,- «це була спецоперація Росії. Вони «запалили» людей» (тут і далі посилаємося на «Новое время»). А відтак уточнює: «Там насправді привнесений так званий «рускій мір». Політичні змагання за українську владу призвели до того,що донецький істеблішмент заговорив про якийсь окремий донбаський народ. «Донбасс порожняк не гонит»,«Донбасс на колени не поставить» – це гасла,які зачіпали за душу,вселяли гордість у цих людей. І на рівні підсвідомості формувалася якась окремішність донецького краю,хоча він є абсолютно українським. Я виробив таке бачення: людина,яка живе на українській землі,незалежно від походження,стає українцем по духу».
Він висловився і про те,чим відрізняються дві нації. «Московит хоче батюшку царя,його влаштовує порядок,коли цар забезпечує кусок хліба,шмат ковбаси,пляшку горілки. А що каже українець? Владо,не заважай,я зароблю собі на життя сам,навіть з тобою поділюся податками,тільки не втручайся в моє життя,- пояснює Жебрівський. – Це ключова відмінність генотипів московита й українця».
На думку чинного голови Донецької ОДА,«є екстенсивний і інтенсивний шлях розвитку. Недоадольф вибрав екстенсивний шлях розвитку. Прийшов,побачив,наслідив. Часом Путіна зрівнюють з Гітлером. Я хочу сказати,що Путін гірший. А цей ненавидить своїх московитів. Він нічого не робить,щоб життя їхнє було класним». Відтак він уточнює: «Це недонаполеончик,недопетро,все «недо»… Можна зрозуміти Петра І,можна ненавидіти і зневажати Шикльгрубера,можна зрозуміти Наполеона,але не цього недонаполеона,недопетра,недошикльгрубера,тому воно все «недо». Від великої війни нас оберігає дуже маленька грань».
Нагадавши,що улюбленець російських шовіністів «просто хоче знищити півсвіту»,голова Донецької ОДА відповів і на те,чи «можна очікувати на велику війну». Він підкреслив: «Я дуже сподіваюся,що все рівно навколо цього «недо» є хоч частина людей з клепкою в голові,які розуміють,що сьогоднішня велика війна може призвести до знищення всього живого на землі… Вони розказують,що своїми іскандерами,обмеженими ядерними ударами по Україні могли би окупувати велику частину нашої держави. Але добре знають,що з-за кожного кутка,з-під кожного дерева їх будуть вбивати. Вбивати не тисячами,не десятками,а сотнями тисяч».
«Це показово…»
У якій мірі виправдані твердження,що олігарх Віктор Пінчук,нинішній зять Леоніда Кучми,виконує настанови Кремля у контексті його висловлювань у «Тhe Wall Street Journal»,що «Україна має розглянути питання про тимчасову відмову від членства в ЄС,як нашої мети на найближче майбутнє»; «Україна не приєднається до НАТО ні найближчим часом,ні в середньостроковій перспективі»; «Крим не має стати на заваді досягненню угоди,яка закінчить війну на сході»; «Не буде умов для чесних виборів (на Донбасі,- ред.),поки Україна не візьме під контроль всю її територію. Але нам,можливо,варто не звертати на це увагу і провести місцеві вибори»? З цього приводу різні версії (свої та політологів) оприлюднили аналітики Іван Капсамун і Валентин Торба (див. «День»). Зокрема,політолог Віктор Небоженко вважає: «Це показово,що олігарх,який був не публічним,в певний момент вліз в епіцентр дуже гострих політичних суперечок. Сказати,що Пінчук залежний виключно від Кремля,не можна,хоч він дійсно транслює думки Москви». На його думку,«те,що РФ начебто пророкує Пінчука в президенти,- то це засіб розкачування ситуації і тиску саме на Порошенка. Адже Порошенко не пішов на легалізацію окупантів на Донбасі і не провів там вибори. Звичайно,Путін злий на нього і буде робити все,щоб тиснути на Президента України,в тому числі опосередковано через Пінчука».
Капсамун і Торба нагадують: незважаючи на гарні слова секретаря Володимира Путіна Дмитра Пєскова про те,що «це українському народові потрібно визначати,хто гідний стати президентом»,факти з новітньої історії України свідчать зовсім про інше. «Втручання Росії в український політичний процес,зокрема вибори,- це вже давня традиція. Започаткована вона була ще на зорі незалежності,коли в 1994 р. Кремль підтримав і допоміг стати президентом Леоніду Кучмі. Останній керував країною 10 років – в 1999-му Кучма переобрався,застосувавши на виборах російську технологію «червоної загрози»,- спаринг-партнером виступив комуніст Петро Симоненко. Коли ж Кучмі в 2004-му не вдалося залишитися на третій термін,вони разом з Росією вирішили зробити ставку на Віктора Януковича. Але не вийшло. Повстав помаранчевий майдан. І тоді за посередництва друга Кучми і майбутнього голови Наглядової ради YES – екс-президента Польщі Олександра Квасневського,ситуацію вдалося вирішити,забезпечивши Кучмі недоторканність,а Вікторові Ющенку урізання повноважень»,- зазначають вони. А відтак пояснюють: «Зрештою,втручання Росії в політику України продовжилося. Безкінечні з’ясування стосунків Віктора Ющенка з Юлією Тимошенко і звичайно велике розчарування суспільства призвело до того,що в 2010 р. президентом таки став Віктор Янукович. Останнього Кремль використав сповна,по-перше,знищуючи через своїх ставлеників у владі безпеку України зсередини. А по-друге,як тільки Янукович почав певним чином пручатися – вибудовувати власну владну вертикаль,загравати з Євросоюзом по угоді про асоціацію,Росія активно втрутилася і розіграла свою карту на Євромайдані,суть якої полягала в тому,щоб довести ситуацію до хаосу і витягнути Януковича з Києва,щоб вдарити по Криму і Донбасу».
Капсамун і Торба висловлюють версію,що «тут інтереси Кремля (скинути Януковича) співпали з інтересами частини українських олігархів. Не виключно,що серед них був і Віктор Пінчук». Вони,констатуючи,що відразу після окупації Кремлем кримського півострова (в травні 2014-го),також згадують,що «Мінськ» підписав саме Кучма. Відповідно,«болісні компроміси» Пінчука – це по суті закономірний крок попередньої діяльності цієї родини». А відтак цитують журналістку Галину Плачинду: «Я не думаю,що Пінчук грає самостійну гру. Пінчук – це Кучма,а Кучма – це Путін».
У розмові з «Днем» деякі експерти також наголошували,що публічний вихід і пропозиції Пінчука — це по суті намагання зіграти в нових геополітичних умовах: як на руку Кремля,так і на руку новій адміністрації у Вашингтоні,враховуючи заяви Дональда Трампа щодо України,при цьому залишаючи за собою право посередництва у вирішення світовими гравцями «українського питання» (про наші національні інтереси в даному випадку не йдеться). Іван Капсамун і Валентин Торба висловлюють версію: «Перерване мовчання Пінчука явно свідчить,що він вступив в нову гру. Гру,яка розпочинається не тільки на теренах України,а й у зв’язку з приходом до влади Дональда Трампа. Прикро,що у всій цій ситуації розмінною монетою є інтереси України. Зокрема через те,що в українському суспільстві так і не навчилися робити висновки з власних поразок».
З такими і подібними категоричними твердженнями не можна не погоджуватися. Адже найсуттєвіший урок якщо не політикумом (наразі в Україні політика залишається однією із форм бізнесу),то більшістю суспільства таки засвоєно. Попри болісні втрати (і територіальні,й людські),наша держава,після того,як чверть століття тому було відновлено суверенітет,продовжує боротьбу за право залишатися собою.
Який фактор найнебезпечніший – зовнішній чи внутріукраїнський? Цілком вірогідно,попри те,що обидва «накладаються»,- таки останній. У цьому сенсі багато неприємних несподіванок (включно з коригуванням державного курсу) можуть дати ймовірні дочасні вибори (парламенту,Президента). Чи не на це і розраховані перші інформаційні «вкидання» чинного зятя Кучми?
Так чи інакше,як наголошує голова КВУ Олексій Кошель (див. «Апостроф»),«виборці отримали велике розчарування в 2016 році. Запит на яскраві політичні сили зростає,виборець втомився від однотипних сірих партій,він хоче бачити нових не тільки за формою,але і за змістом. І я думаю,що в разі появи нових яскравих політичних проектів за них проголосують. І в зоні ризику опиняться будь-які великі партії – і «Батьківщина»,і «Блок Петра Порошенка»,і «Радикальна партія».
Утім зараз у зоні ризику – вся Українська держава. На цьому наголошували,висвітлюючи спектр подій,і ЗМІ: «Перемогти недовіру» («НВ»),«Підвищення «мінімалки» збільшить інфляцію на 1%,- НБУ» («Еспресо»),«Коли українці повернуть собі Україну?» («День»),«У Польщі побили студентів з України,поліція затримала нападників» («НВ»),«Війни між Україною і Польщею за історію є подарунком Путіну – світова преса» («Радіо Свобода»),«Росію повертають на вищому рівні: в Раді Європи готують новий шлях до зняття санкцій з РФ» («ЄП»),«Зіштовхуючи лобами: навіщо Кремлю суперечка Києва й Мінська» («Обозреватель»),«Росія підібрала для України майбутнього президента» («УП»),«Росія буде посилювати війська біля українського кордону через ситуацію на Донбасі,- міністр оборони РФ Шойгу» («Цензор. НЕТ»),«Судді масово не хочуть розглядати справи Майдану – С.Горбатюк» (УНН)…
На жаль,події останніх днів (передислокація до українського кордону російських військових формувань,загострення конфлікту на Донбасі) дають достатньо підстав для песимістичних прогнозів. Зокрема,і міністр закордонних справ України Павло Клімкін (див. «5 канал») зазначає,що «Росія постійно тримає цю військову присутність. Вона намагається дестабілізувати ситуацію також вздовж кордону. Таким чином показуючи,що в будь-який момент російське вторгнення може набути більш масштабного характеру».
Правда,ряд політологів зазначає,що можлива велика угода між Дональдом Трампом і Володимиром Путіним щодо ситуації в Україні не настільки вже «глухий кут». Зокрема,Валерій Соловей на своїй сторінці в Facebook написав: «Щодо України позиція наступна – дати гарантії,що росіяни не захоплять Україну. А далі нехай дві сусідні країни самі домовляються між собою. У США інші пріоритети».
При цьому не варто відкидати й тієї версії,що,входячи в історію нового етапу геополітичного протистояння між Пекіном і Вашингтоном,останній може дозволити Москві на свій роздум спробувати «обустроить» не тільки Україну,але й Балтію і,після цього,ту ж таки Польщу. Тим паче,що «цей дощ ненадовго»,ресурси Кремля нагадують про «шагреневу шкіру».
Тому й для України прийдешні виклики можуть стати ще складнішими,ніж сьогоднішні. Будьмо!
Автор публікації – Віктор ВЕРБИЧ
Більше читайте новин на нашому телеграм каналі та на сторінці у Facebook