Маленький волинянин Сашко Павлик потребує донорів з рідкосною 4 групою грові, – прро це повідомляє організація “Краплина життя” на своїй сторінці у Facebook.

“Терміново потрібні донори з 4 – групою крові хлопчику-лучанину Павлику Олександру 2006 року народження, який перебуває на лікуванні у онковідділенні обласної дитячої лікарні.
Наш телефон 0952035300″, – йдеться у дописі.

Сашко Павлик із Луцька – життєрадісний хлопчик, в якого можна безкінечно вчитися радіти життю. Усіх своїх відвідувачів він зустрічає посмішкою, незважаючи на важку недугу, яка мучить його зсередини, – лімфогранулематоз, – про це повідомляє благодійний фонд “Стопрак”.

Про серйозну хворобу дізналися не одразу. Спочатку, коли Сашка турбувало горло, кашель та задишка, батьки думали, що у дитини – астма. Проте, діагноз не підтвердився, а згодом аналізи показали, що у хлопчика – лімфогранулематоз.

Сам Саша у виникненні онкохвороби звинувачує свою непосидючість. Пригадує, як взимку довго був на ковзанці і, коли вже геть втомився бігати, то ліг на ліг і так лежав декілька хвилин. Тож тепер він впевнений, що винен у всьому саме той день.

У лютому Сашка прооперували. Згодом розпочали курси хіміотерапії. Спочатку організм дитини не сприймав ліків, хлопчик страждав від болю у животі. Але згодом стало трохи краще. Тепер же він проходить вже п’ятий курс хіміотерапії. Усього ж має бути шість курсів та опромінювання, на яке батьки планують відвезти дитину до Польщі. Тому зараз вони складають копійку до копійки. Адже грошей у сім’ї не надто багато. Мама Олександра працює помічником вихователя у дитячому садку, а тато та старший брат – далекобійники. До речі, і Сашко мріє у майбутньому пов’язати своє життя із кермом. Зізнається, що спочатку мріяв бути водієм автобуса. А зараз хоче бути далекобійником, як тато і брат.

«Інколи мені погано, особливо, коли тільки починається хімія. Але я знаю, що це все для того, щоб невдовзі стати здоровим. Інколи не хочеться їсти зовсім нічого. Але я пересилюю себе і їм, бо моєму організму потрібні сили для того, що вилікуватися. А коли я був здоровий, то міг з’їсти 40 пельменів», – розповідає Саша. Сам же він розуміє, що грошей на лікування потрібно ще не мало. Тому уся сім’я сподівається на власні сили та допомогу добрих людей.