Про волинське місто залізничників область останнім часом говорить надто багато, зазвичай – у контексті вирішення проблем, пов’язаних з ліквідацією екологічного лиха. Утім, крім теми №1, у життєдіяльності міста – й інші питання, що потребують виважених управлінських рішень. Про топові проблеми, шляхи їх вирішення, здивування державницькою позицією у певних питаннях та інше – в розмові з очільником Ковеля Олегом Кіндером.

 – Олегу Олексійовичу, останнім часом ковельську мерію критикували через те, що вона нібито вийшла за межі часових рамок з ліквідацією наслідків діяльності ковельської філії державного підприємства «Укрветсанзавод» і не встигла освоїти кошти, згідно з розпорядженням Кабміну. Як можете це пояснити і яка наразі ситуація з освоєнням 17 мільйонів на ліквідацію цього лиха?

– Для мене велике здивування, коли на нараді в голови облдержадміністрації очільник головного управління Держпродспоживслужби у Волинській області Богдан Лозинський підняв тему в частині не освоєння коштів капітальних вкладень, виділених на ліквідацію наслідків надзвичайної ситуації. Основною причиною він назвав неоперативність виконкому Ковельської міськради. Мені прикро, що людина не володіла ситуацією або хотіла ще більше її розхитати. Можливо, є інша мета, про це Вам треба спитати у Лозинського. Для мене є ряд запитань, на які я не отримав відповіді. Найперше, чому розпорядження Кабміну, яке було видане в останні дні травня, практично світ побачило лише у вересні? По-друге, кошти ми отримали лише в кінці вересня – початку жовтня. Замість допомоги певні структури просто стояли в стороні і споглядали, як виконком Ковельської міськради буде шукати вихід. Фактично, Держпродспоживслужба, створивши ветсанзавод, а цим і проблему для Ковеля, стала в стороні замість того, щоб очолити процес із ліквідації прикрих наслідків його діяльності.

Більше того, коли ми говоримо, що розпорядженням Кабмін визначив  термін до 30 жовтня, то маємо наголосити на тому, що до цього дня ми мали прозвітувати про освоєння коштів, а не освоїти їх. Освоєння коштів же тут має відбуватися до кінця року. А прозвітувати треба було до кінця жовтня, що ми успішно зробили. На виділені кошти треба було провести процедуру щодо виконання робіт, закупівлі матеріалів тощо. Ці процедури займають майже два тижні на кожну, а гроші були виділені пізніше, ніж мали б.

Інший момент – розробка проектно-кошторисної документації. Це серйозні обсяги робіт. Коли ми поставили запитання всім проектантам, хто може швидко виконати проекти щодо водопостачання із станції другого підйому до мікрорайону Ковель-2, то всі сказали, що треба півроку. Але львівська проектна організація нам це зробила у рекордні терміни – за два місяці. Всі були приємно шоковані. Далі процедура проектів – це державна експертиза. Я у цьому аспекті вдячний нардепу Степану Івахіву, який долучився до вирішення проблеми та сприяв процесу. Підключився і голова ОДА Володимир Гунчик.

До слова, саме наші волинські підрядники відгукнулися на освоєння цих коштів. Не завжди вони чекали кошти бюджетних призначень і купували матеріали за свої гроші під моє «чесне слово».

 – Все ж давайте дещо конкретніше про освоєння цих 17 мільйонів.

– Із цієї суми ми освоїли кошти на проведення вуличних мереж. До того ж, виділили на сесії кошти з міського бюджету, щоб ще три вулиці забезпечити водопостачанням. На кінець жовтня всі роботи щодо внутрішніх вуличних мереж водогону були завершені. Сьогодні ми говоримо про освоєння коштів на будівництво водогону від свердловин до станції другого підйому. Зараз закінчуємо будівельно-монтажні роботи щодо встановлення достатньо складного обладнання для свердловин. Тож залишиться зробити монтаж мережі від свердловин до станції другого підйому. 70% робіт із монтажу мережі від станції другого підйому до житлового масиву Ковеля-2 вже виконали. Залишилося, здебільшого, виконати роботи щодо встановлення дюкера – напірного водопроводу через русло річки Турії.

 – Тобто більша частина цих 17 мільйонів – це гроші саме для заходів, спрямованих на забезпечення ковельчан водою?

– Саме так. Бо людина в нас стоїть вище всього і попереду всього. Людям, які живуть у межах санітарної зони, треба, насамперед, забезпечити якісну воду для пиття і побутового користування. Та вода, якою дотепер користувалися із криниць і свердловин, які були на приватних територіях, це вода верхнього водоносного шару, вона тепер забруднена і непридатна для споживання. Тож насамперед – будівництво водогону. Вже другий етап – це каналізування відходів з цієї води.

Тому приблизно 13 мільйонів з цієї суми – на водопостачання. Ще частина коштів (приблизно 1,5 мільйона) – це облаштування залізобетонних конструкцій для переміщення в них відходів в обсязі 3 тисяч кубів, а також обвалування цих ємностей. До того ж, вже майже повністю готова під’їзна дорога до них.  Саме там зберігатимуться і компостуватимуться відходи тваринного походження. Підрядник ці кошти вже освоїв. Зараз – етап підписання документації і введення в експлуатацію цих ємностей. До того ж, 13 листопада оголосили процедуру виконання робіт на переміщення цих відходів – це ще 870 тисяч гривень. Вже визначили підрядника, тож стоїмо на етапі їх освоєння.

 – То коли можна сподіватися на завершення заходів із ліквідації наслідків екологічного лиха у Ковелі?

– Я думаю, що роботи із ліквідації цих наслідків матимуть продовження і у 2018–2020 роках. Тому що достатньо великі обсяги треба буде виконувати. Це, зокрема, закінчення робіт із водопостачання. Будемо закладати з міського бюджету гроші, проситимемо в обласного бюджету, щоб мати можливість закрити це питання повністю. Адже є ще питання водопостачання вуличних мереж, які потрапляють у кілометрову зону. Далі – каналізування цих вулиць. Це перспектива подальших років.

Більше того, люди зараз піднімають питання щодо асфальтування вулиць, прилеглих до території заводу. На одній із сесій міськради були представники громади, які вимагають асфальтувати вулиці. Але це не проблема лише Ковеля і не проблема, зв’язана з діяльністю ветсанзаводу. Але тоді, коли перекривали дороги, було обіцяно людям асфальтувати всі ці вулиці. На моє питання, хто обіцяв, представники громади відповіли, що голова ОДА. Проте я запевняю, якщо ця обіцянка і буде втілюватися в життя, то міський бюджет спроможний співфінансувати лише незначний відсоток.

 – Яка ситуація наразі у трудовому колективі ветсанзаводу? Адже у людей були значні борги із зарплати.

– Так, вони і досі мають ці борги. Для мене неприємно, коли при спілкуванні із керівництвом ветсанзаводу у нього така позиція: структура проходить процедуру банкрутства, тому вибачте. Хоч там і невеликий колектив (до 10 людей), але це ковельчани. Я відстоюю позицію, щоб з ними розрахувалися.

Крім того, громада і я боїмося, аби знов той завод не отримав якогось горе-директора, який би вночі знов не завозив туди відходи. Питання закриття цього заводу громада ставить в ультимативній формі.

 – Тобто ковельчани не згідні з тим, щоб завод продовжив роботу?

– Однозначно.

 – Куди зараз везуть тваринні рештки?

– Це запитання до пана Лозинського. Я також ставлю це запитання. Наскільки я знаю, деякі підприємства зараз мають на своїх базах якісь утилізаційні цехи, певні технології щодо переробки відходів. Наскільки це правда, не знаю.

 – Знаю, що не так давно Ви на рівні Києва піднімали інше гостре для Ковеля питання – нестачі землі під кладовище. Наскільки гострою є ця проблема для Ковеля? Адже масштаби ковельського кладовища направду вражають.

– Насправді, це одна з найбільших проблем Ковеля зараз після тієї, що пов’язана з ліквідацією наслідків екологічного лиха, спричиненого діяльністю ветсанзаводу. Питання щодо розширення кладовища постало ще років 8 тому. Тоді мене критикували мої опоненти, але я шукав вихід. Тоді ми розширили кладовище у бік залізниці. Була також пропозиція вести перемовини за кладовище біля села Старі Кошари. Для мене це неприйнятно, як і для всіх ковельчан. Бо дуже багато людей і часто відвідують кладовище, тому буде проблемою доїхати до кладовища. Натомість те місце, яке зараз маємо, дозволяє доїхати до кладовища навіть тим людям,які не мають приватного транспорту.

Після цієї пропозиції я сказав, що варто робити акцент на тому, щоб таки розширювати кладовище на північ. Це лісовий масив. Тобто могли б розширити кладовище за рахунок земель лісового фонду. Тут зі свого боку все необхідне ми зробили. Далі – справа за Кабінетом Міністрів України. Саме в його компетенції – зміна цільового призначення земель лісового фонду. Уже підготовлений проект розпорядження, що проходить погодження у профільних міністерствах. Варто зауважити, що на сьогодні відсутня згода лише Міністерства екології. Один з його департаментів поки що не дає позитивного висновку, бо нібито має інше бачення, як це має бути. Але у запереченнях, які ми отримали, йдеться про те, що ми маємо представити для цього міністерства містобудівну документацію щодо освоєння цієї території. Є елементарні речі: коли ми отримаємо цю земельну ділянку, тоді і будемо робити містобудівну документацію. Як ми можемо зараз її робити на те, чого ми не маємо.  Керівник цього департаменту у відрядженні чи у відпустці, але я домовився, що знову буду їхати туди і вирішувати  питання.

 – Можливо, питання звучатиме трохи жорстоко, та все ж на скільки часу вистачить Ковелю того кладовища, яке наразі є?

– До літа. Повірте, сумно говорити, але ці площі заповнюються неймовірними темпами.

 – Які проблеми ще є топовими для Ковеля зараз? 

– Є деякі проблемні питання, у вирішенні яких мене дивує і навіть обурює державницька позиція. Зокрема, через Ковель проходить міжнародна траса Таллін–Бухарест. Її довжина в межах міста – 16 кілометрів. Вантажопотік на вулицях міста (зокрема, Брестську, Ярослава Мудрого, Тимошенка, Луцьку), дуже великий. Давайте уявимо, що у зв’язку із неможливістю експлуатації дороги, цей проміжок траси через Ковель закриють або приймуть рішення про обмеження навантаження на вісь, тоді важковагова техніка не їхатиме. Як тоді рухатимуться вантажівки, що їдуть через «Ягодин» до інших країн та міст? На питанні руху певної категорії транспорту через Волинь просто буде поставлений хрест. Натомість з держави і з обласного бюджету з обіцяних 5 мільйонів виділили перший раз 500 тисяч, а другий раз – 197 тисяч гривень. Але це не державницький підхід. Я розумію, що десь у селі немає дороги до кладовища, десь важко доїхати до ФАПу чи ще якісь такі проблеми. Але має бути інший підхід щодо допомоги Ковельській міській раді, якщо йдеться про дорогу такого значення, як Таллін–Бухарест. Ми цьогоріч виділили з міського бюджету на ті вулиці, які я назвав, понад 5 мільйонів гривень. І так щорічно. Ці гроші могли б бути спрямовані на інші вулиці для ковельчан. Так, цими дорогами теж їздять ковельчани. Але за шість чи сім років виділити менше як 700 тисяч? Думаю, має бути програма розвитку державних автомобільних доріг. Адже саме цими вулицями ми представляємо державу. Коли піднімаю це питання, то розводять руками. Мовляв, це ж моя ковельська дорога. Ні, це не ковельська дорога. Це дорога міжнародного значення. І статус дороги міжнародного значення визначається станом цієї дороги на території Ковеля. Ми не стоїмо осторонь і щорічно виділяємо гроші, але в якийсь момент опускаються руки. Я не кажу: дайте просто так, ми ж готові співфінансувати. Це не є проблема Кіндера чи ковельчан. Це проблема загальнодержавна. І треба повернутися до неї обличчям.

Важливий момент також – відстоювання інтересів держави українською стороною при розгляді наших транскордонних проектів чи тих, які ми пишемо для залучення коштів європейських грандів. Мені було дуже неприємно, коли укінці жовтня у Польщі розглядали деякі наші проекти, написані з польськими та білоруськими партнерами, і українська сторона під час розгляду зазначила, що проекти Ковеля – не у пріоритеті. Які тоді у пріоритеті? Хто дав право певним чиновникам робити заяви щодо не пріоритетності ковельських проектів? Може, нам тоді просто перестати писати проекти, якщо вони не цікаві українській стороні? Ті чиновники, які представляли Україну, хай би написали заяви і пішли.

Конкурс у двох проектах, написаних із нашими польськими містами-побратимами, нам не вдалося виграти. Перший стосується реконструкції ковельських очисних споруд , другий – облаштування велодоріжок і реконструкції музею у Ковелі. Ще один проект розглянуть на початку грудня. Він теж написаний із містом-побратимом Хелмом і стосується реконструкції привокзальної площі нашого міста. Це фактично продовження проекту щодо відновленого нами потяга Ковель–Хелм.

На щастя, має майбутнє спільний українсько-польсько-білоруський проект «Транснаціональні центри діалогу культур», який передбачає будівництво на основі існуючих спортивних об’єктів спеціальних культурних центрів. У нашому місті він з’явиться на базі стадіону «Локомотив». Тут зможуть реалізовувати свої творчі здібності та розвивати фізичні можливості ковельчани різних вікових категорій.

 – Днями у деяких ЗМІ з’явилася інформація про те, що набережна, яку цьогоріч урочисто відкрили на березі міського водосховища, нібито почала сповзати у водойму. Як відомо, її облаштування співфінансував нардеп Степан Івахів. Прокоментуйте, будь ласка.

Тут треба розуміти один момент: ми ще не маємо кінцевого результату. У перспективі – саме укріплення берега. Так, пішохідна зона з бруківки зроблена з ухилом, аби вода мала можливість стікати. В тій частині, де не так давно виконував роботи фонд «Патріоти Волині» відбулося підмивання бруківки. Це нормальний процес. Нічого катастрофічного не сталося. Схил від набережної має бути або задернований або укріплений, аби схили не розмивала вода. Ми це знаємо і над цим будемо працювати. Тому сьогодні не можна говорити, що неякісно були ці роботи зроблені, адже вони лише у перспективі.

Загалом же для Ковеля питання відпочинкових зон до будівництва набережної було досить актуальним. У нас два парки – імені Лесі Українки та імені Тараса Шевченка. Але проблема парку імені Лесі Українки у тому, що він розташований на території старої забудови і розширити його хоч якимось чином неможливо. Він надто малий, сформований ще у радянські часи. Намагаємося на наступні роки передбачити і здійснити його благоустрій. Щодо парку імені Тараса Шевченка, то ми посадили там дерева, зробили освітлення, реконструювали. Він має гарний вигляд, але також обмежений територією.

Тож, коли Степан Івахів подарував сертифікат на нову набережну, я запропонував збудувати її на березі водосховища, оскільки тут ми обмежувалися лише шириною, але не довжиною території. Для мікрорайону вулиці Володимирської, до того ж, це було актуально через багатоповерхову забудову. Я вдячний Степану Івахіву за те, що разом нам вдалося втілити цю ідею в життя.

Повірте, що коли зараз гуляють ковельчани цією набережною, то здивовані тим, як з великого смітника зробили гарне місце для відпочинку.

 – В Луцьку є деякі децентралізаційні нюанси. Дещо болісно іде процес майбутнього об’єднання з навколишніми селами. Як у Ковелі відбуваються ці процеси?

– У Луцьку раніше питання об’єднання з селами ініціювалося певними політичними силами, насамперед, з метою перевиборів міського голови. Коли ж очільник міста помер, то ці перипетії припинилися. Щодо Ковеля, то наразі це питання у нас не стоїть на порядку денному. Я вкотре повторюся: для Ковеля це не цікаво. Тому що об’єднання навколо міст здебільшого цікаве містам через дефіцит території. Для Ковеля ця проблема не актуальна. Як Вам відомо, Ковель за територією більший, ніж Луцьк.

Вже другу каденцію я займаюся питанням освоєння територій, які є, але з певних причин не використовуються. Ми з командою, власне, і розпочали з проведення інвентаризації земель міста Ковеля. Сьогодні ми освоюємо ті землі, які раніше ніколи не були освоєні з певних причин. Місто стоїть у низовині, тому маємо питання водовідведення, виторфовки, проведення певних мереж, а до них і доріг. У перспективі на наступний рік – електрифікація. І інші похідні, які тягнуть за собою масу коштів. Більша частина прилеглих територій вже об’єдналися у громади. А для нас нові території – це нові вкладення коштів через розвиток їхньої інфраструктури. Землі ж, які є, потроху освоюємо. Зокрема, надали 374 земельні ділянки АТОвцям у межах міста. Ми, до речі, єдині в Україні, які надали таку кількість землі в самому місті.

Зрештою, як би важко не було Ковелю через деякі обставини, місто розбудовується, розвивається і дотримується європейського вектору!

Спілкувалася Іванна РУДИШИН