У суботу, 24 вересня, у Святогорському Успенському Зимненському ставропігійному монастирі тривали урочисті Богослужіння з нагоди вшанування чудотворної Зимненської ікони Божої Матері. Про це повідомляє сайт Володимир-Волинської єпархії УПЦ.  

З благословення Предстоятеля УПЦ Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія, Божественну Літургію перед Успенським собором обителі очолив митрополит Білоцерківський і Богуславський Августин.

Високопреосвященнішому владиці співслужили митрополит і Барський Симеон, митрополит Володимир-Волинський і Ковельський Володимир, митрополит Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр, архієпископ Бучанський Пантелеімон, архієпископ Львівський і Галицький Філарет, єпископ Бородянський Варсонофій, єпископ Луцький і Волинський Нафанаїл, а також духовенство монастиря та гості обителі в священному сані.

Після завершення Літургії та проповіді митрополита Августина була звершена хресна хода.

Довідка «ВП»:

Найбільшою святинею Зимненського Святогорського Успенського монастиря є чудотворна ікона Божої Матері. Цей образ має таку ж драматичну та багатовікову історію, як і сама обитель, якій він був подарований Хрестителем Русі. Зимненська ікона Божої Матері – одна з найдревніших пам’яток православ’я, свідок доленосних і знакових історичних подій.

Літопис говорить, що, завоювавши Корсунь, у 988 році «…послав Володимир [послів] до цесаря Василія і Костянтина, говорячи так: „Осе город ваш славний я взяв. Та чую ось я, що сестру ви маєте, дівчину. Тож якщо її не отдасте за мене, то вчиню вашому городу [те], що сьому вчинив» . Перемовини зі співправителями Константиполя зумовили приїзд до Корсуня принцеси Анни, сестри Василія ІІ. За примхою долі саме в цей час Володимир тяжко захворів та осліп. Як повідомляє літопис: «…І не бачив він нічого, і тужив вельми, і не догадувався, що зробити. І послала до нього цариця [посла], кажучи: „Якщо ти хочеш болісті сеї позбутися, то відразу охрестись. Якщо ж ні, − то не позбудешся сього”. І, це почувши, Володимир сказав: „Якщо буде се правда, − воістину велик Бог християнський.” І повелів він охрестити себе. І тоді єпископ корсунський з попами цесарициними, огласивши його, хрестили Володимира» . До князя повернувся зір. За однією з версій, першим, що побачив Володимир після зцілення, було сяйво від ікони Божої Матері. Саме цією іконою, яку привезла з собою грецька царівна, згодом константинопольський патріарх Миколай ІІ Хризоверг благословив шлюб князя Володимира з Анною. Цю ж сімейну ікону в 1006 році князь подарував у Богородичну церкву Зимненського монастиря під час освячення обителі. Відтоді повниться чаша чудотворень Зимненської ікони Божої Матері, благодатної покровительки Святої Гори.

Ікона виконана в манері грецького письма на кипарисовій дошці. У 1757 році зображення Богоматері та Ісуса вкрили срібною позолоченою ризою. Можна припустити, беручи до уваги опис 1695 року, що до вказаного часу ризи не було. Інша частина ікони – поле та рама – вкриті пластиною з чистого золота, прибитою до дерева золотими гвіздочками. Ікона взята в широку раму древньої чеканної роботи. У ХVІІ столітті чудотворну ікону було прикрашено алмазами та іншим дорогоцінним камінням, перлами, яких, за описом, було 19 ниток. Також на образі було близько 120 різних привісок.
Князь Федір Чарторийський, збудувавши в 1495 році на місці дерев’яної церкви князя Володимира Святославовича величний Успенський храм, повертає ікону Божої Матері зі Свято-Троїцької церкви, де вона зберігалася під час перебудови, до нового храму. Її було встановлено на колоні собору.
Після прийняття волинським єпископом унії у 1569 році розпочалася боротьба православної обителі проти насильницького покатоличення. У 1724 році князь Казимир Чарторийський продав зимненські землі з монастирем і селами володимирському старості Михайлу Чацькому. Новий господар був ревним католиком, зневажав православну віру, а тому, грабуючи монастирське майно, забрав найцінніше з храмів і не погребував навіть предметами з усипальниць монастиря. Не боячись небесної кари, одного разу він підійшов до чудотворного образу Божої Матері, позривав із нього коштовності та привіски і почав глумливо потішатися перед іконою: „Що ж, православна чудотворна святине, так і не змогла ти врятувати свій монастир?” На цих же словах насмішник осліп.

Двері храму, в якому зберігалася ікона, Чацький наказав забити дошками, а награбоване роздав родичам. Через три роки він помер. Усіх його нащадків-чоловіків чекало страшне покарання − за три роки до смерті вони втрачали зір.

У зачиненому храмі Зимненська чудотворна ікона була до 1797 року – третього поділу Польщі, після якого монастир знову став православним, щоправда, уже жіночим.
У 1914 році нова хвиля нещасть прийшла на волинські землі: монастир було ліквідовано. Ігуменя Аріадна з благочинною та келійницею, забравши Зимненську ікону, виїхала в Житомир. Там сестри, не мали змоги звершувати чернечий подвиг в обителі, тоді працювали на заводі. Домашня молитва біля однієї з найбільших православних святинь і збереження великої таємниці її місцезнаходження стали сенсом їхнього нового життя. Так тривало багато років. Коли з трьох сестер залишилась живою лише стариця-черниця Іуліанія, вона, аби врятувати древню святиню, попросила настоятельку Корецького жіночого монастиря взяти Зимненську чудотворну ікону до своєї обителі на збереження. Із 1966 року Корецький монастир охороняв таємницю Зимненської ікони, яку впродовж багатьох десятиріч розшукували для вилучення в музей.

Божа Матір не раз являла свою милість через Зимненський образ. Не інакше як дивом можна назвати ще одну історію, значення якої Господь сподобив зрозуміти тільки з плином часу.

У 1981 році на Різдвяній службі в Корецькому монастирі біля Зимненської ікони стояла одна з наймолодших черниць обителі. Вона була настільки зосереджена на молитві, що не помітила, як на її одяг та головний убір пролилася олія з лампадки перед іконою. Коли черниця побачила, що трапилося, то спочатку розгубилася, адже вона не пам’ятала, чи зачепила лампадку. Сестра так засмутилась і розхвилювалася, що проплакала цілу ніч – тоді їй здавалося, що прикрий випадок затьмарив свято і замість вітати настоятельку, вона мусила давати лад одягові. Інші насельниці Корецької обителі заспокоювали сестру, розраджували, серед них була й старша – черниця Сергія.
Пояснення згаданій події знайшлося рівно через десять років, коли цю молоду черницю – Стефану – направили в Зимне відновлювати монастир та відроджувати на Святій Горі чернече життя. Коли стало відомо про нове місце звершення чернечого послуху матушки, до неї підійшла сестра Сергія й нагадала про давно забуті події: «Пам’ятаєш, ти так плакала. А Матір Божа вже тоді помазала тебе на Зимненський монастир». Сьогодні невтомна настоятелька Зимненського монастиря ігуменя Стефана по-особливому сприймає ті події, адже за її плечима 20 років нелегкої праці для того, аби монастир постав з руїн.

Саме стараннями настоятельки Стефани та благочинної Миколаї та за сприяння вищого духовного й світського керівництва країни Зимненська ікона Божої Матері повернулася додому – до рідної обителі. Сталася ця знаменна подія 23 вересня 1995 року під час урочистого святкування 500-літнього ювілею Свято-Успенського храму, яке очолював Його Блаженство Блаженніший Володимир, Митрополит Київський і всієї України.
За свідченнями очевидців, напередодні повернення ікони сталося диво: опівночі від Троїцької церкви до небес спалахнув вогненний стовп, із храму залунала Херувимська. Гурт прочан, подумавши, що розпочалося богослужіння, поспішив до храму, але двері порожнього храму були зачинені. Напевно, то божественним пісне співом вітали чудотворну ікону ангели.
23 вересня, напередодні свята, під час хресної ходи, ставши втретє під Чудотворну ікону, отримала зцілення від сліпоти жителька села Зимне Ганна. До сьогодні вона вдячна Божій Матері за милість і, попри поважний вік, намагається не пропускати служб у монастирі.

Свідчень про дива, що їх являла Пресвята Матір Божа через свій чудотворний образ, зібралося надзвичайно багато. У монастир приходять листи з історіями та фотографіями, сюди приїжджають для вдячної молитви ті, кому Богородиця явила свою ласку.

У сорокарічної Марії з Луцька, якій лікарі ставили категоричний діагноз (безпліддя), після молитви перед чудотворним образом через рік – у 1996-му − народилася доня Анна. Після молитви біля Зимненської ікони народилася дитина й у Василя та Ірини з селища Рокитне Рівненської області. На цю подію вони чекали довгих сім років. У Турійську батьки славлять Богородицю з вдячністю за народження довгоочікуваної доньки Злати. Дякувати за появу Дениска його рідні – батьки, дідусі та бабусі – приїжджали з Нововолинська на 21 день життя дитини.

У селі Чернігів Турійського району в сім’ї Олексюків 17 років чекали дитячого сміху. Коли Зимненську ікону принесли до села хресною ходою, Рима Олексюк нарвала пишний букет жоржин і пішла вклонитися Божій Матері. Квітами вона простеляла дорогу чудотворній іконі й молилася про своє найзаповітніше бажання. Через рік у цій сім’ї народилася донька Богдана.

Отримували перед чудотворною іконою зцілення й від найтяжчих хвороб: є свідчення про пухлини, що зникли, вгамований нестерпний біль, повернення зору. Дарує Божа Матір і розраду у складних життєвих ситуаціях.

Це лише деякі свідчення благодаті та милості Божої Матері після повернення Зимненського образу до обителі.

Щороку 24 вересня відбуваються святкові, неймовірно красиві та піднесені урочистості на честь Зимненської ікони Божої Матері. Відразу після опівночі в Свято-Успенському соборі прихожани обителі, прочани, гості монастиря, котрих не завжди вміщує цей великий храм, розступаються, а на середину церкви виходять зимненські черниці. Їх звичний чорний одяг у цей день здається особливим, пишним, а обличчя немов світяться. Сестри разом із настоятелькою Стефаною стають у центрі, поруч із ними − священнослужителі, яких багато приїжджає на свято з різних єпархій. І храм наповнюється спочатку гучним оксамитовим звучанням кондаку, а потім тоненьким і ніжним, високим, ніби небесним, співом ікосу… Опівнічне читання акафісту Пресвятій Богородиці на честь її Зимненської чудотворної ікони звершується перед тисячолітньою святинею, вбраною до торжества у розкішні шати із зелені та білих квітів. Це дійство не може залишити байдужим нікого, і, здається, Матір Божа є тут, на землі, між людьми, готова допомогти кожному, вислухати кожного. Відчуття Її присутності таке велике, що душа повниться тихою світлою радістю. Раз побувавши на такій нічній молитві в Зимненському монастирі, прагнутимеш повернутися в ці святі місця знову й знову, бо там, де затишно душі, де радісно серцю, хочеться бувати частіше. ( за матеріалами сайту Зимненського Святогірського Свято-Успенського ставропігійного монастиря (http://zymne.org/icona/istoriia)).