Церковна історія Волині знає багато імен видатних ієрархів, подвижників благочестя, сонм святих Землі Волинської налічує сотні імен, відомі просто православні волиняни – священнослужителі і миряни, чий внесок в історію Православ’я на Волині був визначним.

Втім імена багатьох ієрархів минулого відомі не усім представникам широкого загалу, про багатьох з них докладно знають лише історики. Але із постаттю одного архіпастиря,  нашого сучасника, для безлічі наших краян і не тільки в історії Православної Церкви на Волині пов’язана ціла епоха – це, блаженної пам’яті, митрополит Волинський і Луцький Ніфонт. Сотні, а може і тисячі людей, і  не лише в Україні, називають цього архієрея духовним батьком і наставником, або просто із теплом згадують моменти зустрічі із ним. Серед них вже є і єпископи, і священики, і просто глибоко віруючі люди, на чиє життя вплинув владика Ніфонт. Не одного він привів до Бога і Церкви, багато хто саме під керівництвом владики Ніфонта робив у храмі перші кроки.

Майже 25 років владика керував Волинською єпархією Української Православної Церкви, і ці роки стали епохою в історії  Православ’я на Волині. Але сам владика є уродженцем нашого краю, і з ним було пов’язане усе його життя і церковне служіння.  Про цього архіпастиря цілком можна сказати, що був він духівник від Бога, який усе своє життя поклав на вівтар служіння Православній Церкві та українському народу.

«Як послав Мене Отець, так і я посилаю вас», – такі слова сказав Господь наш Ісус Христос своїм апостолам, з’явившись їм по Своєму Воскресінні. Упродовж усієї історії Церкви Христової були ті особливі люди, які, почувши цей заклик Господа, йшли служити Богу і Церкві у священному сані, беручи на себе подвиг душпастирства.  Серед тих, хто почув у душі цей голос Божий у важкі часи панування радянського безбожництва, був і простий поліський хлопчина Василь Солодуха, якому і довелося свого часу стати владикою Ніфонтом.

Народився майбутній архієрей  у селі Галина Воля Старовижівського району Волині. Залишившись ще у два роки круглим сиротою, він відчував особливу опіку і любов Господа, яка, зокрема, проявлялася і як через допомогу добрих людей, так і через поради перших духовних наставників.  І у юнацькі роки, вже після служби в армії, Василь Солодуха вирішив обрати шлях служіння Богу і Церкві у сані священика.

Тоді, у часи державного атеїзму, це був сміливий крок, і у 1970 році юнак вступив на навчання до Московської духовної семінарії. Варто зауважити, що благословення на вступ він отримав від нині вже шанованого у лику святих преподобного Амфілохія Почаївського. Вже сама ця зустріч була знаковою. Преподобний Амфілохій, благословляючи юнака, можливо, (а цей подвижник мав і дар прозорливості) побачив у ньому того, хто вестиме волинський люд шляхом спасіння на зламі ХХ і ХХІ століть.

Під час навчання у семінарії Василь Солодуха сумлінно засвоював богословські знання, також ніс послух іподиякона у патріарха Московського і всієї Русі Пимена. У 1974 році він закінчив Московську Духовну семінарію і цього ж року  поступив у Московську Духовну Академію, яку закінчив у 1979 році. Обираючи шлях і спосіб служіння Церкві, Василь Солодуха вирішив стати на дорогу чернецтва, і 20 березня 1974 року під іменем Ніфонт (на честь святого преподобного Ніфонта єпископа Новгородського і чудотворця Києво-Печерського) прийняв монаший постриг у Троїце-Сергієвій Лаврі. 15 квітня цього ж року патріархом Піменом монах Ніфонт був рукоположений в ієродиякона. 26 лютого 1977 роком в Покровському академічному храмі Троїце-Сергієвої Лаври  архієпископом Дмитрівським Володимиром (Сабоданом) – майбутнім митрополитом Київським  всієї України, предстоятелем Української Православної Церкви, ієродиякон Ніфонт був рукоположений в ієромонаха (монах-священик) і направлений на служіння у Волинську єпархію – на рідну Волинь.

З 1977 по 1990 роки отець Ніфонт був настоятелем Свято-Троїцького храму села Рудка-Козинська Рожищенського району. З перших днів душпастирського служіння отця Ніфонта він полюбився парафіянам. Батюшка був гарним проповідником, чуйним до потреб віруючих пастирем, проявив священик себе і як  досвічений духівник. Проповіді отця Ніфонта запалювали серця вірних любов’ю до Бога, укріпляли їх у вірі. До церкви почала горнутися і молодь. Отець Ніфонт став відомим поза межами своєї парафії. За порадою або просто, щоби почути слово проповіді, до нього почали приїздити люди з усього тодішнього Радянського Союзу.

Звісно, такий активний священик звернув на себе увагу тодішнього КДБ і йому довелося витерпіти багато труднощів. Отця Ніфонта і залякували, навіть були спроби оббрехати його на шпальтах газет. Але попри утиски, священик ніс людям слово Боже, благословляв молодих людей на вступ до духовних навчальних закладів, і багато його духовних чад, таким чином, самі ставали священиками. Багатьох людей тоді отець Ніфонт привів до Бога, до віри і Церкви Православної.

У 1990 році Рішенням Священного Синоду УПЦ архімандрит Ніфонт був призначений єпископом Хмельницьким і Кам’янець-Подільским, і цього ж року відбулася у Свято-Володимирському кафедральному соборі Києва його архієрейська хіротонія. Майже з нуля відроджував владика повноцінне церковне життя на подільскій землі, православні подоляни, як ті, хто беріг віру в часи атеїзму, так і ті, хто повертався до батьківської Православної віри і Святої Церкви щиро полюбили єпископа-волинянина. За час свого єпископського служіння на Хмельничині упродовж 1990 -1992 років  владика Ніфонт освятив багато нових храмів,  і цей час був періодом справжнього відродження там духовності.

Згодом, вже у серпні 1992 року,  відповідно до  Указу Священного Синоду Української Православної Церкви, єпископ Ніфонт був переведений на Волинську кафедру – на рідну Волинь. Так розпочався період основного архіпастирського служіння владики Ніфонта. 28 липня 1993 року він був возведений в сан архієпископа, а у 11 квітня 2001 року –  у сан митрополита.

Час архіпастирського служіння владики Ніфонта на Волині став періодом розквіту і торжества Православ’я в нашому краї, коли після десятків років панування безбожництва тут відродилося повноцінне церковне життя. Це відродження почалося ще наприкінці 80-х років, втім саме за час перебування владики Ніфонта на кафедрі воно досягло своєї кульмінації. Це був час, коли була освячена велика кількість нових храмів, як новозбудованих так відроджених з руйнації та запустіння, час коли на Волині відродилися монастирі і чернече життя. Владика Ніфонт рукоположив багатьох священиків, які майже усі були випускниками відродженої у 1990 році Волинської духовної семінарії. Завдяки турботам владики ця духовна школа, переживши трудноші 90-х років, випустила багатьох служителів Православної Церкви, які нині трудяться на ниві Христовій, і  процес виховання у стінах цієї духовної школи майбутніх священнослужителів зі значними успіхами триває і розвивається.

Особливо помітним є благодійницький напрямок церковного служіння у Волинській єпархії, який був започаткований і розвинений владикою Ніфонтом. Саме з його благословення  були започатковані щорічні Різдвяний благодійний концерт зі збору коштів для дітей-сиріт та благодійний фестиваль «Волинський благовіст». З часу початку неоголошеної війни на сході України, у Волинській єпархії розпосалася робота з допомоги українській армії та вимушеним переселенцям.

В останні роки свого життя і служіння владика Ніфонт потерпав від хвороби, втім не залишав  поза увагою справи управління Волинською єпархією, якою нині керує  один з його духовних час і вихованців – теперішній єпископ Волинський і Луцький Нафанаїл. Після того як, за станом здоров’я, 18 жовтня 2016 року рішенням Синоду УПЦ митрополит Ніфонт був звільнений від управління Волинською єпархією, він ніс служіння настоятеля Свято-Покровського кафедрального храму Луцька.

У Вічність владика відійшов 22 березня цього року. Тепер наш край має молитвенника перед Богом, який, вже у Вічності, молить Господа за нашу Волинь та за усю нашу неньку Україну яку він, як патріот, щиро любив.

Блаженної пам’яті, владика Ніфонт був воістину Великим Волинянином, і його внесок у новітню історію краю особливий, адже він служив Богу і Церкві, ніс людям найголовніше – духовність, сіяв у людські душі добре і вічне.

«Пам’ятайте навтавників ваших, які вам говорили Слово Боже, і дивлячись на кінець їхнього життя, наслідуйте віру їх», – так написав святий апостол Павло у Посланні до Євреїв (Євр. 13,7), і коли доводиться у церкві за богослужінням чути ці слова, чи читати їх у Біблії, відразу згадується світла постать, блаженної пам’яті, владики Ніфонта.

Пам’ятаймо владику та любімо Бога і Україну так, як любив він.

Костянтин Олексюк