Сьогодні у складній політичній ситуації в державі людина все більше запитує себе: чому одні мають все, а інші –  зовсім нічого? Чому сіра безвихідь штовхає цілеспрямованих людей на злочин? Чому доля часто так жорстоко карає того, хто працює, прагне добробуту? Куди зникла та прекрасна українська вдача гостинності, працелюбності? Тяжко знайти відповідь, та й чи можливо?

Хтось непомітно натякне про необізнаність з сучасними «суспільними законами», мовляв, виживають тільки «акули». Цікаво, хто ж такі ці «акули»? Злочинці, злодії чи вбивці? Чи, можливо, санітари «суспільного… і так хочеться написати – планктону»? Забрудненого згустку, що так стрімко прямує до прірви…

Відразу спадають на думку слова письменника Оскара Уайльда: «Бути греком – означає не мати одягу, бути людиною Середньовіччя – не мати тіла, бути сучасною людиною – не мати душі…» Парадоксально, але факт, на сьогодні – особливо актуальний. Справді навіщо ж сучасній людині душа? ХХІ століття диктує нові правила!

Хтось прагне досягти піку слави, вершини, успіху, задовольнити свої амбіції за будь-яку ціну. Тут, на цій вершині, чи, можливо, зовсім близько до неї, людина просто не бачить, що поряд теж є такі ж люди, які не в силах подолати бурхливу течію життя, потребують мінімальної допомоги та підтримки. Забуваємо про безкорисливість, взаємодопомогу та підтримку… Забуваємося… Звучить досить банально. Мовляв, кожна справа, розмова закінчується бурхливими дискусіями про її величність політику і особливо – про гроші. Та й про «справедливу» владу, яка, ніде правди діти, не може забезпечити більшій частині населення достатній рівень життя. Але, маємо те, що маємо.

Люди, а хтось пам’ятає про таку якість як милосердя? Хотілося б нагадати, адже милосердя – це не просто підкинути самотній немічній бабусі кілька зайвих у кишені папірців або копійок. Милосердя – це навіть не перечислити кругленьку суму на рахунок «якогось там» (цитую) дитячого будинку чи тяжкохворій дитині. Милосердя ні в якому разі не може бути показовим шоу. Як відомо, на чужому горі щастя не збудуєш. Гадаю, шоу, піару також.

Ми засуджуємо і водночас захоплюємося елегантною усміхненою дамочкою чи дочкою якогось грошовитого «чувака»: така красива, яскрава, вона живе розкішно, ні в чому собі не відмовляє. Не приховує, що обожнює красиві дорогі речі, дизайнерський одяг, прикраси відомих брендів, парфуми, автомобілі бізнес-класу… Звичайно ж, потрібно відповідати статусу! Знову ж таки, розчулює плач змарнілої жінки, яка від останніх сил бореться і благає допомоги у Господа, адже для операції її онкохворої дитини потрібно аж 70 тисяч доларів! А це ціна сумочки із крокодилячої шкіри ТІЄЇ ГЛАМУРНОЇ ДАМОЧКИ З ЕКРАНУ… шкода, але так було, є і буде… Та й справа не зовсім в грошах, а у відношенні до людей.

Так, це ж ми – українці! Це в нашій державі живуть найбагатші та найбідніші люди в Європі. Ми гордимося своїм героїчним минулим, але соромимося теперішнього. Широко відкритими очима дивимося у майбутнє, забуваючи минуле. Заробляємо гроші, але втрачаємо душу… Але ж на те ми люди, щоб жити не поодинці, як тварини, і навіть не стадом, а єдиною сильною нацією, де панують добро, людяність та милосердя. Будьмо Людьми!

Інна Кошулинська