Пригоди Путіна. Неймовірні міфи та їхні автори

Про час роботи Володимира Путіна в КДБ у Дрездені ходять неймовірні міфи. Кажуть, він навіть заохочував німецьких терористів до вбивств. Але свіже розслідування Spiegel показує: президент Росії, ймовірно, не був ніяким суперагентом.

Історії про російського президента мусуються роками. Їхній лейтмотив: у 1980-х роках Володимир Путін був молодим офіцером КДБ на службі у Східній Німеччині. З Дрездена він підтримував контакти з терористами Фракції Червоної Армії (RAF – Rote Armee Fraktion) у Західній Німеччині й постачав їм зброю та інструкції.

Кажуть, Путін неодноразово очолював таємні зустрічі між КДБ, міністерством державної безпеки Східної Німеччини та RAF, на яких обговорювалися атаки на відомі цілі, зокрема вбивство голови банку Deutsche Bank Альфреда Герргаузена.

Історія про ймовірні зв’язки Путіна з RAF знайшла місце у двох міжнародних працях про біографію господаря Кремля, включаючи бестселер «Мережа Путіна» британської журналістки Кетрін Белтон. Очевидно, у кожному разі свідком був один і той же інформатор: начебто колишній член RAF, якому гарантували анонімність.

Експерти довго ламали голову над тим, хто міг бути джерелом історії про RAF. Тепер особа начебто з’ясована: це такий собі Дітмар К. з Діллінґена федеративної землі Саарланд.

Ця обставина може стати серйозною проблемою для достовірності путінської історії. Тому що Дітмар К., якому зараз 71 рік, вже багато ким побував у своєму насиченому подіями житті: хіпі, грабіжник банків, ключовий свідок сумнівних історій про викриття, але, очевидно, ніколи не був членом RAF. Мешканець Саарланду вважається відомим оповідачем різних історій, має численні судимості, в тому числі й за неправдиві свідчення.

Справа відображає загальну проблему з даними про минуле Путіна в КДБ. Відтоді, як ексшпигун піднявся до верхівки російської держави, дослідники, журналісти та біографи ретельно вивчали його службу в НДР з 1985 по 1990 рік. Факти й вигадка іноді розмиваються в завзятому полюванні за інформацією, внаслідок чого виходець із Ленінаграда отримав репутацію совєтського суперагента.

Література рясніє спекуляціями про різноманітні завдання, у яких начебто брав участь Путін: таємна операція з повалення уряду НДР, створення агентурної мережі з перебіжчиків-працівників Штазі і навіть шантаж дослідника отрути, якому мали підкинути порнографічні матеріали.

На сьогодні переконливих доказів цим історіям немає. У документах Штазі, до яких наразі вдалося отримати доступ, Путін згадується лише на кількох сторінках. Вони стосуються досить банальних подій, таких як привітання з днем народження, адміністративні справи або німецько-совєтські вечори дружби, які зафіксовані на вицвілих світлинах.

Тоненькі файли дають привід для спекуляцій: чи були накази Путіна настільки вибухонебезпечними, що всі сліди акуртано й послідовно видалялися з-поміж офіційних документів? Чи, зрештою, це була просто рутинна, надто тривіальна робота, щоб архівувати її у Штазі?

Владімір Путін працював у дрезденському відділенні совєтської спецслужби КДБ з 1985 по 1990 рік. Повсякденне життя в місцевій резидентурі, вочевидь, було не надто гламурним.

Час від часу воно переривалося рідкісними вечірками, на яких також були присутні товариші з держбезпеки НДР.

На одному зі знімків без дати зображений майбутній російський правитель у натовпі біля фуршету.

За словами Горста Ємліха, ад’ютанта останнього шефа дрезденської Штазі, Путін відігравав лише незначну роль у резидентурі КДБ. Він був радше «хлопчиком на побігеньках» у резидента, розповів Ємліх в інтерв’ю  Spiegel. Хоча Путін іноді й підписував запити до Міністерства державної безпеки (МДБ), резидент совєтського КДБ завжди з’ясовував важливі питання особисто – за допомогою перекладача МДБ і без Путіна.

Колишній сусід Путіна по кабінету в дрезденському відділенні КДБ розповідав щось схоже: за його словами, його колега був «відвертим конформістом», чия робота полягала в тому, що він постійно переглядав заяви західнонімецьких родичів на приїзд до НДР або шукав потенційних інформаторів серед іноземних студентів Дрезденського університету.

Це не зменшило спекуляцій щодо вибухонебезпечних спеціальних місій, тим паче, що сам Путін ніколи не робив жодних відвертих заяв про свої завдання в НДР. Імідж головного шпигуна, оповитого таємницею, ймовірно, його влаштовував.

Найдикіша на сьогодні історія – про начебто причетність Путіна до терористичних дій RAF – вперше з’явилася 2012 року у розслідуванні Маші Ґессен «Людина без обличчя». У ньому начебто «колишній член RAF» описав, як члени крайньої лівої терористичної групи «час від часу приїжджали до Дрездена для тренувань» і привозили Путіну, як своїй контактній особі, подарунки із Заходу – короткохвильовий приймач Grundig або вкрадену автомагнітолу фірми Blaupunkt. «Він завжди чогось хотів», – стверджував  інформатор Ґессен. Інтерв’ю він дав у Баварії в серпні 2011 року.

Очевидно, те саме анонімне джерело цитується в бестселері Кетрін Белтон «Павутиння Путіна», що вийшов у 2020 році. «Ми зустрічалися близько шести разів», – стверджує начебто колишній терорист. Члени RAF приїхали до НДР потягом. На вокзалі їх зустріли агенти Штазі у совєтському лімузині і відвезли до будинку в Дрездені. Там до них приєднався Путін і ще один працівник КДБ, який обговорив з екстремістами терористичні дії. «Ми ніколи не отримували прямих інструкцій, – сказав інформатор. Нас просто запитуали: «Ми чули, що ви плануєте те-то й те-то, як ви збираєтеся це зробити?». Потім Путін і його колега з КДБ робили «пропозиції» бойовикам RAF щодо нападів, а іноді рекомендували «альтернативні цілі».

На дрезденських таємних зустрічах, пише Белтон, посилаючись на свого ключового свідка, Путін «діяв як один із лідерів». Навіть генерал Штазі, який також був присутній, підкорявся його наказам. Зрештою, терористи передали списки побажань щодо зброї. Потім агенти КДБ доставили її в секретні місця, де її забрали члени RAF.

За словами джерела Белтон, терор RAF був «основним елементом стратегії КДБ» з дестабілізації ФРН. Вбивство Альфреда Герргаузена, яке нібито також було ініційоване Путіним і КДБ, також слугувало цій меті. Голова Deutsche Bank був убитий у Бад-Гомбурзі 30 листопада 1989 року в результаті вибуху бомби. І цей злочин досі залишається нерозкритим.

«Я знаю, що завдання надійшло з Дрездена, – стверджує  начебто інформатор Белтон з RAF. – Вони використовували нас, аби сколихнути Захід». У своїй книзі Белтон не наводить жодних інших свідчень чи доказів того, що за нападом на Герргаузена стоїть КДБ. У виносці вона лише посилається на «колишнього члена RAF», з яким розмовляла в березні 2018 року.

На той час історія про Путіна, RAF і таємні зустрічі в Дрездені вже гуляла в інтернеті, наприклад, у блозі «Путінізм». Але, на відміну від Ґессен і Белтон, ймовірний член RAF там не був анонімним, а назвав своє ім’я: Дітмар К.

Ґессен залишила без відповіді запитання Spiegel про те, чи був ймовірний свідок з RAF саме Дітмар К. Белтон пояснила, що не коментуватиме свого джерела з міркувань безпеки інформатора. Це було б порушенням домовленостей, досягнутих з метою забезпечення безпеки особи, про яку йдеться. Однак, вона мала змогу познайомитися з документами, «які надають достовірності заявам цієї людини». Белтон залишила відкритим питання, що саме за документи це були.

Менш стримано з джерелом ймовірного зв’язку RAF із КДБ обійшлися в біографії «Володимир Путін» німецького журналіста Томаса Фасбендера, опублікованій у 2022 році. Дітмар К. дозволив собі там цитувати себе, називаючи своє повне ім’я. При цьому він «більше не має жодних застережень щодо розкриття своєї особистості», йдеться в книзі. Він був тією самою людиною, яка розмовляла з Ґессен і Белтон.

На зустрічі з Фасбендером у серпні 2021 року Дітмар К. знову розповів про ймовірні терористичні зібрання в Дрездені, прикрасивши їх додатковими деталями. Він заявляв, що в таємних зустрічах брав участь не лише Путін, але й Сергій Іванов, який пізніше став міністром оборони Росії. Крім того, іноді там були присутні терористи з французької Action directe («Пряма дія») або керівник дрезденського окружного управління Штазі генерал-майор Горст Бьом. Путін, який мав псевдонім «Вова», іноді «посилав його за кавою».

Однак, як пише Фасбендер, Дітмар К. ніколи не був членом RAF. Чоловік із землі Саарланд лише супроводжував і підтримував терористів, наприклад, як перекладач з французької мови. Вірити К. не обов’язково, але його версія «не менш правдоподібна, ніж інші», підсумовує автор.

Відповідаючи на запитання Spiegel про довіру до свого джерела, Фасбендер пояснює, що К. «не справляв враження казкаря чи самозванця». Однак це не означає, що слід приймати «кожну його заяву за чисту монету».

Хоча Фасбендер описує К. як «людину з ліворадикальним минулим і яскравим життям у серпанку тероризму і спецслужб», німецькі органи безпеки не знають про його зв’язки з RAF, КДБ чи Штазі. Згідно з розслідуванням Spiegel, ні Федеральна прокуратура, яка відповідає за розслідування терористичних актів, ні відділ контррозвідки Федерального відомства із захисту конституції, ні архіви Штазі не володіють такою інформацією.

Навіть останній керівник відділу XXII/8 Штазі, який за наказом міністра Еріха Мільке мав опікуватися стеженням за RAF, заявив Spiegel, що ніколи не чув про цю людину.

Натомість К. добре відомий західнонімецькій судовій системі: з 1970-х років людина із Саарланду неодноразово потрапляла у поле зору правоохоронців за такі злочини, як розтрата коштів, крадіжки чи порушення закону про зброю. Цей тип кілька разів потрапляв до в’язниці, а в 2017 році районний суд Баварії оштрафував К. за напад. Згідно з рішенням суду, його виписка з Федерального центрального реєстру містила «12 записів».

Окрім кримінальної кар’єри, К. любив розповідати ефектні історії із самим собою в головній ролі. Одного разу він розповів журналісту-розслідувачу Юргґенові Роту зовсім іншу версію своєї біографії. На відміну від Фасбендера, якому К. повідомив, що на початку 1970-х років був членом анархістської бойової групи на півдні Німеччини і таким чином вступив у контакт з RAF, він, очевидно, сказав Роту, що «на початку 1970-х років» воював як «найманець» в Африці, у тодішній Родезії.

Насправді, за словами колись близького товариша, Дітмар К. не воював у той час в Родезії на боці Королівських військово-повітряних сил, а перебував на службі в німецькій армії. Там він навчався на медика, вкрав спорядження і дезертирував. Фактично К. був засуджений за дезертирство районним судом Марбурґа в грудні 1972 року.

Через кілька місяців, у травні 1973 року, 21-річний хлопець знову опинився на лаві підсудних. Як розповів Spiegel його колишній конфідент, К. належав до групи хіпі в Саарланді, які мріяли емігрувати до Канади й заснувати сільську комуну. Стартовий капітал планували отримати, грабуючи банки, але групу спіймали. Суд у справах неповнолітніх у Саарбрюккені засудив К. до трьох років ув’язнення в колонії для неповнолітніх.

Дітмар К. стверджує, що кілька разів зустрічався з… Усамою бен Ладеном

Не може бути правдою й інша історія: «На початку 1980-х років», згідно з матеріалами книги Юрґена Рота «Брудна демократія» (Schmutzige Demokratie), опублікованою в 2016 році, К. «кілька років провів в Афганістані» і підтримував там моджахедів «у боротьбі з совєтськими військами». Людина із Саарланду також «кілька разів» зустрічалася з Усамою бін Ладеном, якого сприймала як дуже «спокійну особистість».

Документи свідчать про інше: замість того, щоб «кілька років» воювати на Гіндукуші, Дітмар К. на початку 1980-х років відбував ще один термін ув’язнення в Німеччині. У грудні 1980 року він разом зі спільником пограбував банк у місті Конц, земля Райнланд-Пфальц, про що повідомив його колишній компаньйон. У вересні 1981 року Земельний суд Тріра засудив Дітмар К. до шести з половиною років ув’язнення за пограбування і вимагання. У жовтні 1987 року його знову поставили на облік – за «недбале водіння без прав».

Згідно з матеріалами справи, більшу частину вісімдесятих К. провів у в’язниці або під пильним наглядом поліції, судових органів і комісії з умовно-дострокового звільнення. Як йому вдавалося знаходити час для афганських моджахедів, агентів КДБ і терористів RAF в проміжках між цим усім, залишається таємницею. Постанова про покарання, винесена судом у Мьонхенґладбаху, також ставить під сумнів його надійність. Там у травні 1995 року К. був засуджений до умовного тюремного ув’язнення за неправдиві свідчення.

У 1996 році Дітмар К. потрапив у заголовки газет як імовірний постачальник ручної гранати, знайденої на місці викрадення гамбурзького мільйонера Яна Філіпа Ремтсма. Пізніше він був заарештований в Угорщині у іншій справі і засуджений до 11 років ув’язнення; серед іншого, за незаконний обіг вибухових речовин і сприяння в підробці грошей.

Відомий неонацист на службі в КДБ?

К. був переведений до Німеччини і вже багато років живе в Баварії. Сьогодні він є членом правління самозаснованого об’єднання, в якому працює «юрисконсультом». В офіційних реєстраційних документах він фігурує як «доктор Дітмар К.».

Залишається незрозумілим, яким чином він стверджує, що отримав науковий ступінь. Дітмар К. залишив письмові запитання Spiegel про всі події без відповіді. У телефонній розмові він визнає, що обмінювався думками з Машею Ґессен, але нібито не про екскурсії RAF до НДР. На питання, чи говорив він з журналісткою Белтон про Путіна в Дрездені, відповідає: «Про Путіна в Дрездені? Ні». Про що ж тоді? «Я не хочу нічого про це говорити. Нехай пані Белтон пояснить це». Він також стверджує, що ніколи не говорив з журналістом Фасбендером про поїздки членів RAF до НДР. Він не пам’ятає свого письмового дозволу на публікацію уривків з книги, про які йдеться, а також дозволу на згадування свого імені, який є у Spiegel. Він не хоче коментувати питання про те, чи був з Путіним у Дрездені. Однак К. надає великого значення одному твердженню: він «ніколи не був членом RAF».

Передбачуваний зв’язок між RAF і КДБ – не єдиний наратив, який розпалив уяву біографів, журналістів і дослідників роботи Путіна у Дрездені. Дані у звітах варіюються: від таємної шпигунської мережі Путіна до відомого неонациста, якого, як кажуть, людина з КДБ тримала як інформатора. Жодного доказу цьому у файлах Штазі, які стали доступними, поки що немає.

Вперше ці захопливі історії стали надбанням громадськості на початку 2000 року, коли Путін став президентом Росії, і легіони репортерів вирушили на пошуки зачіпок про його минуле. Британська Sunday Times повідомила про «коло з 15 агентів», яке нібито створив Путін. Німецьке видання Sächsische Zeitung писало, що серед таємних агентів був сумнозвісний дрезденський неонацист Райнер Зоннтаґ, якого застрелили в 1991 році. А в газеті Welt можна було прочитати про східнонімецького лікаря, якому путінські агенти нібито хотіли підкинути «порнографію з молодими дівчатами», аби змусити його ввести в комп’ютерну мережу неправдиві дані про «хімічну війну».

Про шпигунську мережу також повідомляли телеканал ZDF і видання Focus, а аґенція Reuters у травні 2000 року зробила цю історію квазі-офіційною: речник архівів Штазі, як тоді повідомляла аґенція, підтвердив, що Путін у 1990 році створив агентурну мережу з колишніх працівників Штазі, «які мали продовжити роботу на Совєтський Союз після розпаду НДР».

Заява аґенції, однак, виявилася обманом: насправді, наступного дня вона написала в малопомітному «роз’ясненні», що не має ні відомостей, ні документів «про діяльність колишнього офіцера КДБ Володимира Путіна в Дрездені»

Журналісти різних ЗМІ обґрунтовували свої дослідження упереваж на інформації, наданій звільненим працівником Штазі на ім’я Клаус Ц., який працював під псевдонімами Петер Акерманн або Міхаель Маннштайн.

Цей чоловік, якому сьогодні вже 66 років, не зробив блискучої кар’єри в Штазі. На початку 1980-х років був працівником нижчого рівня у відділі XV районної адміністрації Дрездена, а в 1988 році був переведений до менш престижного відділу VIII. Там, згідно з його особовою справою, він «займався конспіративними помешканнями». Наступного року його знову перевели і він вже опікувався «технічною безпекою» на об’єктах Штазі.

Зізнання для Управління захисту Конституції

Начальство неоднозначно ставилося до молодого лейтенанта Ц. З одного боку, він вирізнявся «високим рівнем відданості справі та трудоголізмом», з іншого – мав схильність губитися в хащах зібраної інформації. Завжди прагнув «з’ясувати факти до найдрібніших деталей», в результаті швидко випускав з поля зору загальну картину.

Після падіння комунізму Ц. також надав Федеральному відомству з охорони конституції велику кількість подробиць. Після звільнення зі Штазі він у розпачі приїхав на Різдво 1990 року до Кельна-Хорвайлера і запропонував свої послуги західнонімецькій контррозвідці. На той момент, через рік після падіння Стіни, мисливці за агентами вже не надто цікавилися внутрішніми подробицями дрезденського відділення Штазі. Їхній інтерес лише зростав, коли мова заходила про їхніх «друзів» з КДБ.

Ц. розповів про алкогольну вечірку наприкінці 1984 року, на яку його запросила дружина, яка на той час працювала в кримінальній поліції НДР. На вечірці він познайомився з таким собі Ґеорґом С. на прізвисько Шорш. Офіційно він належав до відділу К1 Народної поліції, але насправді переважно працював на КДБ.

У 1985 році, як стверджує Ц., він познайомився з росіянином на ім’я Володя під час корпоративної спортивної зустрічі у Штазі. Вони ходили один до одного в гості, їздили на екскурсії. Пізніше, зазанчає Ц., він дізнався, що Володя був зв’язковим Шорша в КДБ. І коли в якийсь момент став очевидним кінець НДР, вони разом обмірковували, чи може Ц. відтепер працювати на КДБ як таємний конфідент, але насправді цього ніколи так і не сталося.

Після своєї різдвяної сповіді в Кельні 1990 року Ц. почав нове життя в Західній Німеччині, серед іншого, працюючи охоронцем на телеканалі ZDF. Навколо нього стало тихо – аж поки в 1999 році він несподівано знову не зв’язався зі своїм куратором з Управління захисту конституції: він упізнав по телевізору Володю, совєтського спецслужбовця, з яким колись зустрічався в Дрездені. Це був не хто інший, як нещодавно призначений прем’єр-міністр Росії Владімір Путін.

У той час Ц. займався спортом і їздив з Путіним на екскурсії в Дрездені. Востаннє, як зазаначає Ц., він зустрічався з Путіним у січні 1990 року в його квартирі разом з іншим працівниками КДБ. Тоді ж Ц. дістав із шафи папір і власноруч написав зобов’язання для КДБ. Але після цього ніхто так і не вийшов з ним на зв’язок.

Щоб дізнатися більше подробиць про кадебешне минуле Путіна, перебіжчик Ц., очевидно, повинен був спробувати відновити свої старі контакти зі Шоршем, який тим часом прокладав собі шлях як приватний детектив у Дрездені. Однак спроба не вдалася. Своїми знаннями про Володю Ц. поділився не лише з кельнською контррозвідкою, а й з різними ЗМІ, які переробили його інформацію на пікантні сюжети.

Наприклад, телеканал ZDF попросив Ц. відтворити сцену, в якій він підписує зобов’язання про працю на Путіна. Журнал Focus зобразив його як високопоставлене джерело Управління з охорони конституції, яке викрило щонайменше «15 німецьких розвідників на службі у Москви», і яке стверджувало, що давно здогадувалося: з Путіна «щось вийде».

Сьогодні Ц. вже пенсіонер і живе в саксонській провінції. Як місце для зустрічей він пропонує «грецький ресторан з приємною атмосферою». Там Ц. охоче відповідає на запитання видання Spiegel.

Під час більш ніж тригодинної розмови він визнає, що багато інформації про Путіна, яку різні ЗМІ приписували йому упродовж багатьох років, не ґрунтується на його власному досвіді. Деякі зв’язки він досліджував пізніше, наприклад, за допомогою газетних повідомлень, а інші «комбінував» на основі заяв Шорша чи інших колишніх колег.

Спроба шантажу хіміка

Чимало в цій історії ґрунтується лише здогадках, як, наприклад, розповідь про спробу шантажу дослідника отрут: Шорш лише натякав на це, розповідає Ц. сьогодні. Згодом він об’єднав всю інформацію, якою володів. Досліджуючи історію Дрезденської медичної академії, нарешті натрапив на професора, про якого міг розповідати Шорша. Однак Ц. не знав, чи справді цей чоловік був пов’язаний з бойовими отруйними речовинами, чи його шантажувало КДБ і чи має до цього якийсь стосунок Путін. Шорша вже не можна про це розпитати, він помер у 2010 році.

Схожа ситуація і з імовірною шпигунською мережею Путіна, що складалася з 15 агентів. За словами Ц., він також почув про це від Шорша на одній із вечірок у пивному барі в Дрездені незадовго до падіння Берлінської стіни. Той говорив про агентурні «групи» в інших районах НДР. Ц. зрозумів, що Шорш мав на увазі таємних колег з КДБ. Він знав, що в дрезденській групі КДБ Шорша працювало п’ять агентів, і просто екстраполював цю цифру.

Твердження про те, що дрезденський неонацист Райнер Зоннтаґ шпигував для путінської мережі КДБ, яке поширили деякі ЗМІ, також ґрунтується на сміливій інтерпретації заяв Ц. Зоннтаґ обертався в кримінальному середовищі за часів НДР і між 1972 і 1981 роками неодноразово потрапляв до в’язниці, зокрема за крадіжки й «підготовку до перевороту». У листопаді 1985 року його депортували до Західної Німеччини, де він працював у франкфуртському «кварталі червоних ліхтарів» і долучився до правого екстремістського середовища. Після падіння комуністичного режиму Зоннтаґ повернувся до Дрездена і потрапив у сутичку в місцевому районі «червоних ліхтарів». У 1991 році якийсь сутенер застрелив його.

Тоді Шорш зізнався Ц., що Зоннтаґ колись працював на нього як поліцейський інформатор. Ц. згодом зібрав і порівняв усю інформацію, якою володів, у своєму власному ретельному розслідуванні. Однак, аби зробити висновок, що Зоннтаґ працював на КДБ чи Путіна, потрібна неабияка уява. Згідно з документами Штазі, наприкінці 1970-х років Зоннтаґ розглядався лише як «кандидат» на роль інформатора, як «неофіційний працівник кримінальної поліції». Вербування було перервано через «неконспіративність» кандидата. У справі немає жодних згадок про зв’язки Зоннтаґа з Шоршем чи КДБ.

На самого Путіна документів Штазі майже немає. Один із небагатьох документів, де згадується його ім’я, – це лист від 1989 року, в якому він, як офіцер зв’язку КДБ, просить шефа дрезденського Штазі допомогти інформатору, якому відключили телефон. Йдеться про інформатора КДБ на ім’я Ґерхард Б., Цей колишній капітан кримінальної поліції НДР вважався загрозою для безпеки через пияцтво та борги і був відсторонений від служби. Тепер Путін від імені свого шефа просив Штазі розблокувати зв’язки чоловіка, оскільки він продовжував допомагати КДБ.

Роль прохача, який намагається допомогти своєму інформаторові, не зовсім відповідає образу супершпигуна. Але вона, мабуть, краще описує повсякденне життя Путіна в дрезденському відділенні КДБ, ніж розповіді про терористів і таємні схованки зі зброєю.

Насправді в саксонській резидентурі КДБ все було значно менш гламурним, ніж стверджують деякі джерела. В одному з напрямків роботи Путін уже реалізував себе під час служби в Ленінграді: придушення опозиції. Ще в жовтні 1989 року начальник Путіна, генерал-майор Володимир Широков, доніс на студента Дрезденського технічного університету в Штазі. «Використовуючи наявний у нього принтер», молодий чоловік розмножив звернення демократичного руху «Новий форум» і поширював його серед студентів.

Через кілька тижнів Берлінська стіна впала. Увечері 5 грудня 1989 року правозахисники пройшли маршем перед дрезденським офісом КДБ на вулиці Анґелікаштрассе. Там вони зустріли совєтських солдатів, які мали охороняти приміщення. Ця сцена стала тлом для новітнього міфу про період перебування Путіна НДР: за однією з версій, він своїм рішучим виглядом і озброєними солдатами, які стояли поруч, протистояв демонстрантам. За іншою версією, маленький чоловічок стояв біля входу до розташованої неподалік штаб-квартири Штазі і спостерігав за цим видовищем з безпечної відстані.

Те, що нинішній президент Росії був у той час на місці події, довести не можна.

Свен Рьобель

Редактор німецького відділу Spiegel у Берліні

Вольфґанґ Тітце

Журналіст

Джерело: Der Spiegel

Переклад з німецької Вікторії О. Романчук