Які нові виклики постають перед Україною після четвертого  «пришестя» Путіна? З цього приводу розмірковує  директор Інституту політичної кризи Степан Гавриш у публікації  «Експансія «Безсмертного полку» на сайті «Лівого берега».  Він припускає, що Путін незабаром сконцентрує свої зусилля  на приведенні до влади в Україні своєї людини під час  президентських  виборів.

Роздумуючи про нинішню  політичну ситуацію, Степан Гавриш зазначає: «Можливо, й дійсно прийшов час домовлятися з Путіним. В інаугураційній промові він заявив про створення нової Росії – з вільним суспільством, високотехнологічної, соціально і фізично здорової, яка до часу складання ним чергових повноважень має увійти у п’ятірку найбільш розвинутих країн світу. І він чудово розуміє, що це можливо тільки тоді, коли Росія перестане воювати з усім світом і поверне, найперше Західних інвесторів. Разом із, так-так, не смійтесь – західною культурою, її цінностями, правовими стандартами і свободами.

Можна наважитись ствердити, що таким чином Путін визнав неможливість побудови окремої панславянської цивілізації з окремою культурою «скрепРусского мира». Як кажуть, з особливостями, але без фанатизму».

Зрозуміло,підкреслюєдиректор Інституту політичної кризи, Кремлю якось необхідно закінчувати війну на Донбасі. Тому,  наголошує він,  немає жодного сумніву, що Путін «зосередиться на проведенні виборів Президента України, який буде здатним реалізувати Мінські угоди, підготовлені під його наглядом.

Вони ідеальні для Москви з точки зору контролю над Україною. Це новий тип колонії». А відтак пояснює: «Сценарій створення на Донбасі квазідержавної автономії, як не дивно, може виявитись єдиноможливим мирно-договірним способом покінчити з війною, яка все більше деформує українську національну державність».

За версією Гавриша, на цьому фоні «владі, можливо, й не до того. Вона готується до виборів і чудово віддає собі звіт, що вплив Путіна на них може виявитись набагато сильнішим, аніж на вибори Трампа. То можна обійтися нічого невартими емоційними заявами, дешевими обіцянками і потрясінням мізків виборців грандіозними проектами відвоювання Донбасу за допомогою миротворців ООН чи укріплення державності Томосом Вселенського Патріарха про перепідпорядкування одної із православних церков України Константинополю».