Відлуння тижня (28.05 – 04.06)

Тільки вкрай збайдужіло-апатичні  співвітчизники не висловлювалися  минулого тижня щодо  інсценізації вбивства  журналіста Аркадія Бабченка. Більшість із тих, хто відгукувався, не приховували, з одного боку, радості, що вбивства не сталося. Та, з іншого боку, – здивування, як могли  високопосадовці на весь світ говорити неправду. Ну добре, «розводити» свій народ, своє суспільство стає  неписаним правилом «олімпійців». Але щоб  спробувати обманути  головного стратегічного партнера  («Чергове вбивство росіянина-емігранта, що критикував Кремль, знову в Україні. Наші найщиріші співчуття родині та колегам Аркадія Бабченка», – обурювалося  посольство США  в Twitter), така гра багато може вартувати.  У випадку, коли доказової бази в суду не вистачить, успішна інсценізація  не тільки у перспективі  стане останньою крапкою  в кар’єрі чинних Генпрокурора, голови СБУ та шефа Нацполіції, а й, вірогідно,  «відрикошетить» на найвище керівництво держави.

Якщо чиновник-силовик навіть із благими намірами показово  говорить неправду, його вже можуть сприймати як брехуна. Та найгірше  не в цій констатації (хай, можливо, помилковій). Наслідком такої вбивчої гри може стати недовіра мало не до всього, що чиниться від імені держави. Хто у цьому зацікавлений? Не варто особливо й гадати. Але так не хочеться вірити, що такі чи інші сценарії (пригадаймо ситуацію з Надією Савченко)  пишуться у Москві. Чи в те, що це, можливо, свідомий подарунок  путіністам. Як зазначає  аналітик Євген Глібовицький («НВ»), «якщо це трюк, то відчуженість держави від громадян незабаром стане ще вищою, а вся Україна – ще крихкішою і вразливішою».

Тому, цілком вірогідно,  цей «спектакль» – міна не такої вже й сповільненої дії.  Крім  неминучості кадрових ротацій ініціаторів дійства, матиме, очевидно,  вплив і процес недовіри, недовіри  чинному владно-силовому істеблішменту. Утім, схоже, ці наслідки далекосяжніші і фатальніші, ніж ми наразі ще можемо уявити.

Однак, не зважаючи на вільні чи невільні подарунки Кремлю, це не означає, що (і таким чином) це трохи вгамує його апетити і Путін відмовиться від масштабного вторгнення, чекаючи  позитивних для РФ результатів президентських виборів в Україні. Тим паче, коли на фоні постачання зброї з-за кордону в нашій країні паралельно триває активний процес фактичного обеззброєння.  «Підрив та знищення складів озброєння завдав нам і державі шкоди більше, ніж будь-яка програна битва. Він показав нашу слабкість», – сказав Головний військовий прокурор Анатолій Матіос перед  початком міжнародної конференції «Реформування системи військової юстиції України: сучасний стан та перспективи» у Харкові. Такі реалії  (коли в світі домінуючим аргументом  стає культ сили) можуть підштовхнути  улюбленця росіян до термінової активізації дій на українському фронті.

Тим не менше, як підтверджували події та тенденції  минулого тижня,  майбутнє – під знаком непрогнозованості з вірогідністю як оптимістичних, так і песимістичних сценаріїв.

«Як  би це не скінчилося фактичним бойкотом України»

Якщо Україна не доведе участі спецслужб Росії в підготовці вбивства журналіста Аркадія Бабченка в Києві, ситуація може закінчитися бойкотом із боку Заходу. Так вважає екс-віце-прем’єр РФ Альфред Кох. Про це він написав на своїй сторінці у Facebook. На думку Альфреда Коха, «якщо СБУ в результаті цього інсценування не надасть реальних доказів участі спецслужб Росії в підготовці вбивства Бабченка, то шкоди від цієї вистави буде більше, ніж користі. Можу собі уявити, як закричить уся російська піар-машина і всі putinversteher (люди, які підтримують російського президента Володимира Путіна. –  «ВП») на Заході за відсутності таких доказів».

Він зазначає: «Як би це не скінчилося фактичним бойкотом України з боку Заходу. Ця ризикована гра з боку українських спецслужб може скінчиться так само, як толстовська історія про  вовків-вовків».

«Чи повірять їхнім повідомленням тепер…»

Розмірковуючи з приводу інсценізації вбивства Аркадія Бабченка в публікації «Спецоперація СБУ: давати ордени, чи по голові?» на сайті «УП», політик та екс-міністр оборони Анатолій Гриценко зазначає: «Якщо ж уся ця фейкова історія завершиться якимось українським «Германом-організатором», а далі лише «невстановлені слідством замовники» – тоді їм усім…, які знали і супроводжували цю операцію, треба давати по голові. Бо завтра вони доведуть до істерики/інфарктів країну і світ повідомленням, приміром, про захоплений/збитий терористами лайнер Київ-Дніпро, а потім через добу знову вийдуть радісно-щасливими під софіти «порадувати» нас, мовляв, то був ще один фейк?»

А відтак, запитавши, «чи повірять їхнім повідомленням тепер, та ще й з першого разу, про дійсно російську атаку, чи про дійсно удари російських Градів, чи про дійсно сплановані Росією теракти», припускає: «Навряд. Про такі негативні наслідки – сумніви і недовіру навіть серед близьких друзів і партнерів, вони не думали? Схоже, що ні».

Підсумовуючи, Гриценко пише,  що  «особисто готовий їм простити цей жахливий «фейк на свинячій крові», готовий публічно подякувати, якщо вони зловили дійсно крупну рибу з явним ФСБшним корінням; якщо ні – тоді більшого приниження і сорому для нашої країни важко придумати, і тоді цього їм не пробачить ніхто».

«…опиниться  під найсильнішим ударом»

На  думку Юрія Швеця (колишнього радянського  розвідника, який працював під прикриттям у США, нині він – американський фінансовий аналітик), оскільки «історія з убивством Бабченка була спецоперацією українських спецслужб, вони повинні надати залізобетонні докази, що замовлення ліквідувати Бабченка надійшло з Росії. Українські правоохоронці повинні показати організатора вбивства, на якого вийшла Москва, показати кілера й оприлюднити переконливу доказову базу (аудіоматеріали, прихована відеозйомка, документи тощо) участі спецслужб Росії в організації та підготовці вбивства Бабченка» (тут і далі посилаємося на  «Гордон»).

«Якщо, – підкреслює  він,-  зібрані докази виявляться безрезультатними, це стане грандіозним провалом не тільки українських спецслужб, але й держави загалом. Навіть більше, якщо СБУ пішла на таку ризиковану операцію, отже, була санкція вищого керівництва країни, яке опиниться під найсильнішим ударом. Це стосується і першої особи держави. Нарешті, провал завдасть сильного удару по всіх звинуваченнях, які висувають проти Росії за кордоном в інших «мокрих справах», починаючи від убивства Литвиненка і закінчуючи отруєнням Скрипалів». За таких умов, зазначає Швець, « спецоперація СБУ може перетворитися на пропагандистську перемогу Москви. Тут або гучна перемога, або приголомшлива поразка. Третього нема».

«Ми не дамо ніякій владі це зробити»

Заступник генерального директора кримськотатарського телеканалу ATR, відомий журналіст Айдер Муждабаєв розповів «Апострофу», чому на Донбасі доведеться воювати ще довго. Він висловився водночас і про мир на умовах Путіна та кремлівське лобі серед парламентарів України та ЄС.   Айдер Муждабаєв констатує, що війна на Донбасі, коли вона закінчиться  «тільки тоді, коли закінчиться нинішня Росія. Путін не віддасть і п’яді землі, не пустить ніяких спостерігачів, він буде ці переговори вести нескінченно, пропонувати такі умови, на які Україна ніколи не погодиться за цієї влади. Він розраховує, що прийде більш м’яка влада, з якою можна буде домовитися про яких-небудь псевдомиротворців, тобто кордон не віддавати, а зімітувати, Україна кивне, санкції почнуть знімати – і це буде таке Придністров’я назавжди».

Але він думає, що «ми не дамо ніякій владі це зробити, тому що це буде явна зрада. Це важко буде завуалювати». Наразі ж, переконаний Муждабаєв, «у Путіна немає жодної причини відступати. Він зараз в порядку – в його розумінні порядку. Він, як нормальний фюрер, в оточенні тріумфуючого натовпу. І грошей поки достатньо. Він не піде на якісь поступки, у нього немає причин це робити. І поки що нічого не зміниться…Він не здасться. У росіян інша ментальність. Тому нам доведеться воювати ще довго».

Розмірковуючи з приводу того, коли війна закінчиться, аналітик зазначає: «А як вона може закінчитися? Коли кажуть: «Я зараз закінчу війну», для мене це значить – здатися Путіну. На яких умовах кінець війни? Розділяти Крим і Донбас – на руку Путіну. Ці питання завжди треба ставити разом. Ці території однаково окуповані. Просто Путін назвав це так, а це назвав ось так. Ми користуємося термінологією вбивці, який сказав: тут будуть «республіки», а ось це заберу собі та назву своїм. Ми живемо в термінології окупанта».  Він переконаний, що « треба повернути кордон [на Донбасі] – тоді це мир, я розумію. А все інше – це капітуляція, це здача країни. Якщо це відбувається на таких умовах, які хоче Путін, то війну програно. Уся Україна опиниться в його руках. Це ЛДНР буде троянським конем в Українській державі. І далі підкуплять політиків, ще звідти депутатиків підтягнуть. Для росіян наш депутат Верховної Ради, якщо він безпринципний (а таких багато), копійки коштує».

Муждабаєв висловився і щодо вірогідності  миротворчого контингенту на Донбасі. «Путін готовий ввести зараз миротворців для вигляду, щоб з нього зняли санкції. Але Україна на це не згодна. Клімкін як представник влади України у зовнішніх справах на це не згоден, – пояснює він. – Ми згодні лише на нормальний миротворчий контингент з повним контролем, без будь-якої присутності російських військ. Вони ж хочуть, щоб там стояв дурень в оонівській формі, а при цьому управляти самим, але під цю штуку щоб санкції зняли. У Європі ж продажні депутати недорогі. Для них 100 тисяч доларів – гроші. А Путін заради 100 тисяч доларів не нахилиться навіть, щоб підняти їх».

«Сподіваючись на краще, готуватися до гіршого»

Світ – на порозі гарячої фази Третьої світової війни.  Так вважає бізнесмен і політолог Євген Платон. Про це йдеться у його публікації на сайті видання «Гордон». Євген Платон  зазначає, що два роки тому в аналітичному огляді Stratfor окреслено контури основного стратегічного розлому між путінською Росією та США. За його припущенням, недовіра між  цими державами в довгостроковій перспективі лише зростатиме; обидві готуються до тривалого періоду взаємної ворожості.

Аналітик нагадує: «Мантра, яку і США, і Росія співають на свій лад, плануючи свої дії на кілька напружених років уперед, звучить приблизно так: «Сподіваючись на краще, готуватися до гіршого». Протягом двох минулих років Захід практично завершив будівництво навколо Росії стіни від Баренцового до Каспійського морів, причому стіна ця багатошарова і складається з багатьох компонентів: фінансового, технологічного, наукового, військового, торговельного, гуманітарного». Платон підкреслює, що не відомо, чи колись  наша країна вступить у НАТО. Але відтак наголошує: «Україна дійсно важливий компонент у стратегії безпеки Заходу перед російською агресією, і цілком очікувано, що Захід не допустить діри розміром з Україну у стіні від Баренцового до Каспійського морів».

Аналітик зазначає, що «багато хто у світі цілком обґрунтовано побоюється початку гарячої фази третьої світової війни і, як Путін погрожує, із застосуванням ядерної зброї (ЯЗ). Що в Путіна в голові, ми не можемо знати, але навіть якщо він наважиться атакувати когось ЯЗ, як він погрожував, наприклад, Україні у 2014 році, життя на Землі не припиниться». А наостанок резюмує: «Загалом, друзі, навіть якщо Путін, який остаточно втратив розум, почне гарячу третю світову війну, птахи, найімовірніше, знову виживуть, а от чи будуть люди в ролі динозаврів, ми ще маємо переконатися».

«Закінчиться великою поразкою»

Загравання лідерів Європи (передовсім Німеччини та Франції) з  Путіним матиме сумні наслідки для них і континенту. Так вважає політолог Михайло Басараб. Про це йдеться в публікації «Газети по-українськи». На думку політолога  Михайла Басараба, «європейські політики переоцінюють власні можливості в протистоянні Росії та США. Вирішили, можуть зайняти якусь третю позицію і стати містком для примирення. Або скористатися із загострення конфлікту. Це читається передусім із поведінки німецьких еліт. Їздила до Росії й Анґела Меркель і ціла низка діячів».

А відтак продовжує: «Макрон не хоче відставати у налагодженні зв’язків із Москвою. Це видається доволі смішним, бо єдина парасолька безпеки над Західним світом — Сполучені Штати. Є ілюзія, що Європа може відбутися самодостатньою без Америки. Все це однозначно закінчиться великою поразкою першої».

«Мирні мітинги оцих «декласованих» і інших…»

Про загрозу  від  озброєних  «кримінальних  елементів» попередив  Головний військовий прокурор України Анатолій Матіос попереджає про можливі  «демонстрації кримінальних елементів з новітніми лозунгами». Про це він, за інформацією  24 каналу,  заявив під час брифінгу у Харкові. «Як би сумно не було це мені зараз казати, але наразі держава не в змозі захистити людей, як на вулиці, так і в їхніх домівках», – констатував головний військовий прокурор.

За словами Матіоса, тепер «мирних обивателів захищають громадські воєнізовані спільноти, як ото пасіонарна молодь, що воювала за  Українську державу»  або «інші збіговиська декласованих типів під демократичними гаслами, яких зовсім недавно бачили в центрі столиці під стінами Верховної Ради». На його думку, «за таким принципом ми скоро можемо побачити демонстрацію кримінальних елементів з новітніми лозунгами на кшталт того, що «ми не хочемо жити згідно з законом, ми вільні люди». Я не виключаю, навіть не так, я переконаний, що ці мирні мітинги оцих  «декласованих» і інших можуть бути рясно забезпечені зброєю та вибухівкою, яка незаконно була вивезена в незчисленній кількості із зони АТО».

«Я відкидаю дві крайнощі на шляху до миру»

Президент Петро Порошенко під час робочої поїздки до Івано-Франківської області вкотре наголосив, що робить все можливе, щоб на українську землю повернувся мир. Про це  повідомляє офіційне інтернет-представництво Глави держави. «Я відкидаю дві крайнощі на шляху до миру. Будь-які інші пропозиції є прийнятними. Крайнощі щодо ура-патріотичної ідеї авантюрного військового наступу, який буде потребувати життів мільйонів українських героїв. І друга ідея – капітуляція. Мир на російських умовах, коли ми маємо подарувати українську землю. Поки я Президент – жодного клаптику української землі ми не віддамо нікому», – наголосив Глава держави під час виступу на Святі останнього дзвоника Ямницького ліцею. Президент підкреслив, що мир не означає здати українську землю російському ворогу і агресору. «Мир означає повернути український прапор і український суверенітет на окуповану територію Донбасу і незаконно анексованого Криму», – додав Петро Порошенко, зауваживши, що першим кроком до миру є рішення Ради безпеки ООН щодо миротворчої місії на Сході України.

«Чому це так важливо? Як тільки приходять на наше запрошення миротворці з усього світу, то російські окупаційні війська ідуть геть з України. І далі нам не треба ніякої допомоги. Ми всередині України дуже швидко порозуміємось. Якби тільки не було держави-агресора», – наголосив Президент. Глава держави розповів, що нині міністр закордонних справ Павло Клімкін перебуває у США на засіданні Ради безпеки ООН.«Агресор не припиняє спроби дестабілізувати ситуацію в країні зсередини», – зауважив Петро Порошенко, нагадавши про нещодавню блискучу спецоперацію СБУ. «Весь світ побачив справжнє обличчя нашого ворога – засилають зброю, цілі вантажівки, засилають гроші, щоб вбивати українців, вбивати журналістів, державних діячів. Коли ми їх схопили на гарячому, то кажуть, що ми не так діємо. Вам не українців треба засуджувати, а Росію. Українці роблять все можливе, щоб триматися разом і захистити себе. Запевняю вас так буде і надалі», – наголосив Президент.

«Маховик наступного глобального конфлікту вже фактично запущено»

Захід наївно розраховує, що російську агресію можна зупинити самими лише санкціями, резолюціями ООН та рішеннями міжнародних судів. Так вважає  Олег Бєлоколос, директор департаменту міжнародних двосторонніх відносин БФ «Майдан закордонних справ». Про це він пише в аналітичній статті «Чому «умиротворення» не зупиняє агресора», опублікованій УНІАНом. Бєлоколос нагадує, що  «саме жахливими людськими втратами Першої світової пояснюється хвиля післявоєнного пацифізму і переважна підтримка населенням Європи політики «умиротворення» тогочасних агресорів – Німеччини, Італії, Японії». А відтак констатує, що «класичною в історії дипломатії «умиротворення» вважається Мюнхенська змова 1938 року, коли Англія, Франція, Італія і Німеччина разом знищили єдину демократичну на той час східноєвропейську державу – Чехословаччину. При цьому, тогочасні «миротворці» настійливо переконували Прагу, що мала потужну військову промисловість і доволі боєздатну армію, не чинити опору нападнику, бо це «може спричинити загальноєвропейську війну». До речі,  підкреслює він, «саме тоді «епідемія умиротворення» вперше торкнулася долі України, адже за змовою нацистської Німеччини та Угорщини, сучасне Закарпаття, що тоді на правах автономії входило до складу Чехословаччини, було свавільно й усупереч волі народу передано під управління Будапешту».

Аналітик, роздумуючи про сьогодення, зазначає, що багато хто у світі не хоче помічати реанімації «умиротворення», оскільки «хтось відверто боїться непередбачуваної ядерної Росії, хтось пасивно спостерігає, егоїстично турбуючись лише про свої статки та сподіваючись на якийсь компроміс». Тим часом, переконаний Бєлоколос, «маховик наступного глобального конфлікту вже фактично запущений: його можна побачити і в агресивних діях Росії, і в її спробах втручання у внутрішні справи країн на пострадянському просторі, і у все вищих темпах загальносвітової гонки озброєнь, і у зростанні градусу напруги на Близькому Сході та в Азії, і навіть у будівництві «Північного потоку-2».

На фоні глобальних процесів війни в Україні чи Сирії  сприймаються і як «заспів» до вірогідного світового конфлікту. Хоча в нашій ситуації передовсім йдеться про реалізацію російських  імперських амбіцій та  створення плацдарму для подальшого наступу в західному напрямі.  При цьому кремлівський режим  використовує  територію України і як полігон для апробації найновіших видів зброї, перевіряючи її смертоносну ефективність як на наших воїнах, так і на мирному населенні Донбасу.

На цьому фоні наша країна та  її західні союзники пропонують повномасштабну місію ООН, що перебуватиме на всій окупованій території  ОРДЛО, включно з кордоном із Росією, і гарантуватиме безпеку загалом, а не лише для спостерігачів ОБСЄ, а також візьме під контроль склади озброєння російських гібридних сил на окупованій території, контролюватиме роззброєння незаконних збройних формувань. Правда, постійний представник України при ООН Володимир Єльченко сумнівається, що вдасться втілити в життя ідею введення миротворчого контингенту. «Яка країна дасть своїх людей, своїх солдатів, військових в середину конфліктної ситуації, де стріляють, де важке озброєння? Це навіть не Африка, це танки, це гармати, це гради. Хто туди піде воювати? – запитує він («Голос Америки»). А відтак  пояснює: – Якщо це НАТО, то зрозуміло, що Росія це заблокує. Говорили про ЄС, але в ЄС немає власних військових сил. СНД чи ШОС, чи Ташкентський договір, зрозуміло, що це не підходить ні нам, ні нашим партнерам».

Тож фактор війни і надалі залишатиметься одним із визначальних упродовж найближчого часу. На цьому акцентували увагу і  ЗМІ: «Семен Глузман: Кулі до політиків не дійдуть. Стріляти будуть в нас з вами» («УП»), «Чотири роки президентства. Як експерти оцінили результати роботи Петра Порошенка» («НВ»), «Україні загрожує дефіцит працівників, – експерт» («24»), «ЗСУ будуть використовувати  «Javelin»  лише у разі провокацій або розгортання наступу бойовиків – Порошенко» («Інтерфакс-Україна»),  «Посол Мохаммадаль-Асаад: Незалежна Палестина не може бути без столиці у Єрусалимі» («Главком»),  «Балканський урок: чи повторить Донбас долю Косова?» (Радіо «Свобода»), «Тиск США чи  «рука Москви»: що змусило угорців змінити стратегію в конфлікті з Україною» («ЄП»), «Зовнішні і внутрішні чинники, які заважають отриманню Україною Томосу про автокефалію Української Православної Церкви» («ЛБ»)…

За таких реалій, здавалося б, прийдешнє  – у темних кольорах. Та, з іншого боку, наша країна  не може  програти. Адже поразка – синонім не тільки (не дай Бог) краху державності, але й  фатального вироку для  українського народу, всієї української політичної нації.

Тому  вихід із ситуації – тільки спільний успіх. У цьому контексті досить промовисто висловився  Президент України Петро Порошенко під час молитви за мир в Україні разом з українською громадою Іспанії.«Перемога – це не лише звільнення української землі. Перемога  – це коли вперше, більш як за 300 років, в Україні з’явився реальний шанс створити Єдину Помісну Православну і головне – Українську Церкву. І ми молимося, щоб до 1030-ї річниці хрещення України-Руси святим рівноапостольним князем Володимиром Господь дарував нам цей Томос».

Та наївно сподіватися, що Москва  спокійно спостерігатиме за  тим, як Україна зміцнює засади своєї державності. Тому загалом градус політичної напруги, судячи з тенденцій, тільки зростатиме. Як зазначив російський  письменник і публіцист Віктор Шендерович у виданні «Гордон», «після лютого 2015 року вже непристойно сумніватися в тому, що еліта РФ складається з убивць і тих, хто покриває вбивства… Убивали й у Лондоні – що вже казати про Київ! Там вони взагалі як у себе вдома… Кожного з нас можна вбити в будь-який момент абсолютно безкарно».

Принцип безкарності головних геополітичних гравців може стати ще більш масштабним за умов, коли зможуть напрацювати спільність позицій президенти  США та РФ. Білий дім, за повідомленням ряду ЗМІ, вже розпочав підготовку до майбутньої зустрічі Дональда Трампа та Володимира Путіна. Чи не стане Україна заручником гіпотетичних геополітичних домовленостей?  Зрештою, у контексті внутріукраїнських реалій, це далеко не єдине тривожне  запитання.  Будьмо!

Віктор Вербич