Українське суспільство дуже політизоване. Кожен український пенсіонер розкаже вам більше про політичні підкилимні домовленості в Україні, аніж досвідчений політолог з-за кордону. Політичні ток-шоу на центральних каналах завжди б’ють всі рекорди. Експерти кажуть, якщо суспільний інтерес до політики в країні зашкалює – це свідчить про політичну кризу. Якщо українці цікавляться політичним життям держави, значить у їхньому особистому житті не все гаразд і вони чекають від влади вирішення своїх проблем.

За останні тридцять років в Україні відбулося три революції: безпрецедентна для СРСР студентська «Революція на граніті» 1990 року, «Помаранчева революція» 2005 року, провідну роль у якій відіграла радикальна організація «Пора», та «Революція Гідності» 2014 року, основним каталізатором подій у якій були націоналістичні та патріотичні організації політично активної молоді.

І якщо до 2014 року поняття «громадський активіст» в українців більше асоціювалося з агресивними молодиками в балаклавах, то після 2014 року стереотип почав руйнуватися, а саме громадянське суспільство почало ділитися щонайменше на чотири види активістів.

Одні так і залишились «силовим блоком», здатним лише палити шини і викидати чиновників в сміттєві баки. Інші, пройшовши навчання в різних «інститутах громадянської активності» від міжнародних організацій і донорів, максимально наблизилися до політики і співпраці з владою, та, отримавши грантову підтримку, втілюють різноманітні освітні, культурні, спортивні, інфраструктурні та інші проекти по всій Україні. В цьому немає нічого поганого, адже громадянське суспільство повинне бути професійним і конструктивним. Відтак активіст, аби бути максимально ефективним, повинен мати джерело офіційного доходу. Фактично, громадська діяльність – це і є його робота, за яку він отримує  легальну зарплатню та сплачує податки.

АКТИВІСТ АКТИВІСТУ – РІЗНИЦЯ: ОДНІ ПРАЦЮЮТЬ, ІНШІ – КРИЧАТЬ

Хотілось би акцентувати увагу не на усіляких радикальних рухах, і не «грантоїдах», як їх іноді зневажливо називають. Є ще один вид активістів, хоча, мабуть, у цьому контексті варто було б слово «активіст» брати в лапки. Це такі собі «активісти-фрілансери», або «професійні крикуни». Це люди, які зрозуміли, що на лобіюванні чиїхось інтересів у суспільстві можна чудово заробляти. Кваліфікаційні вимоги до таких активістів прості – треба вміти гарно і впевнено говорити та трішечки розумітися в юриспруденції.

«Вигадувати велосипед» для своєї «роботи» не треба – ще Махатма Ганді започаткував ненасильницькі методи боротьби, і сьогодні у світі їх відомо рівно 198. Від таких абсолютно мирних, як мовчазні пікети, до більш радикальних і видовищних, як самопідпал. Тож достатньо попрактикуватися у красномовстві перед дзеркалом, вивчити «методичку» і «темник» і все – можна працювати «активістом».

Завдання таких діячів – здійснення тиску з метою лобіювання певних інтересів. Тут також варто виділити дві найбільш стандартні схеми. Якщо «активіст» – ще й трохи «журналіст», здатний аналізувати і досліджувати, можна займатися шантажем. До прикладу, виявив корупційне правопорушення – виклав всі докази на блюдечку чиновнику, що провинився, і за умовну винагороду ніде не опублікував зібраний компромат. Втім, це швидше поодинокі випадки, свого роду «вищий пілотаж» від псевдо активістів-журналістів.

Інший варіант заробітку простіший – робота на політичні партії у сфері «чорного» піару проти опонентів. Проплачені мітинги, провокації, різні дискредитаційні  акції – теж робота «активістів», за яку платять, і платять немало. Подейкують, що за виборчу кампанію можна заробити на рік наперед. Втім, вибори бувають не так часто, як хотілось би «професійним» активістам, відтак у них є ще один варіант – перейти від політичного лобі до бізнесового. Наживатися на бізнесі можна доти, доки він є. Бо ж поки він є – обов’язково йому є конкуренція. На цьому протистоянні і грають «активісти».

ЧОМУ АКТИВІСТИ СТАЮТЬ «АДВОКАТАМИ ДИЯВОЛА»

Для чого бізнесу активісти? Повернувшись до початку матеріалу, нагадаю, що з 2014 року громадянське суспільство України отримало потужних поштовх і підтримку. По-ідеї, мало відбутися підсилення інституту прямої демократії. Громадські ініціативи, оформлені у петиції, які набрали достатню кількість голосів, обов’язкові для розгляду органами місцевого самоврядування.

Наші західні партнери роблять все можливе, аби підтримати зародки справжньої демократії в Україні і навчити користуватися цими інструментами. Але, на жаль, у нас трішки інша реальність. У цивілізованих країнах політики займаються політикою, бізнесмени – бізнесом, громадські активісти – вирішенням суспільних проблем, для чого співпрацюють і з владою, і з бізнесом. І всі разом вони борються проти криміналу. У нас же влада, бізнес і кримінал – це тісно пов’язані між собою структурні одиниці соціуму, які іноді наймають для лобіювання власних інтересів не дуже порядних активістів.

В ідеалі, активісти повинні займатися процедурою громадського лобіювання – виявляти суспільну проблему, формувати «дорожню карту» її вирішення і вирішувати, у разі необхідності, залучивши повноваження від влади і капітал від соціально свідомого бізнесу. Та в Україні відбувається викривлення суті громадського лобіювання, й іноді приховані інтереси певних владно-бізнесових груп намагаються подати під соусом «волі громади».

Справжні громадські активісти, які лобіюють ідею, що йде від їхнього серця, або ж яка справді напрацьована громадою, яку вони представляють, живуть цією ідеєю та виконують проект із задоволенням для себе та користю для суспільства. Псевдо активісти, або ж як їх у нас називають – «проплачені», які беруться за лобістський кейс від певних «замовників», виступають ніби як «адвокати Диявола». Байдуже, що вони можуть думати не так, внутрішньо вони можуть бути самі не згідні з тою позицію, яку взялися захищати. Але ж це їхня робота, їм за це платять. Мета такої роботи – перетворити «хотілку» своїх замовників у «ініціативу знизу».

Для масових акцій та акцій прямої дії (будь-які заходи, спрямовані на безпосередній контакт з особами, які приймають рішення), «проплачені» активісти, в більшості випадків, використовують і «проплачену» масовку з числа малозабезпечених верств населення, переважно студентів або пенсіонерів. Та найгірше, що іноді у таких акціях «всліпу» використовують, мовою жаргону, «корисних ідіотів». Це люди, які щиро вірять, що своєю участю у масових акціях допоможуть вирішити важливу суспільну проблему, яка їм теж болить, не усвідомлюючи, що таким чином допомагають лобіювати інтереси однієї групи людей, і виконувати оплачувану роботу іншій групі. Акціями прямої дії «активісти» створюють інформаційний привід для журналістів, які, іноді свідомо, а іноді теж не усвідомлено, ретранслюють меседжі від проплаченого спікера до необмеженого кола осіб, формуючи «правильну» точку зору.

ГІБРИДНІ АКТИВІСТИ ВОЛИНІ

Власне, приблизно так функціонує система по всій Україні, і Луцьк – не виняток. Найбільша суспільна проблема нашого міста – це, мабуть, сморід. Проблема серйозна, масштабна, не надумана, яка вимагає чітких і рішучих кроків для її вирішення. Переконаний, що дискусій по цій частині питання бути не може, адже мета зрозуміла всім – подолати сморід. І у цей процес залучені всі структурні одиниці – і влада, і бізнес, і громада в особі різного роду активістів і просто небайдужих лучан. Дискусії починаються на питанні рівнем нижче – яким чином це зробити? І тут вже деякі з цих активістів знайшли можливості для заробітку й можливих інших вигод.

В одному з попередніх матеріалів про сморід у місті Луцьку ми писали, що основна версія його виникнення, яку презентувала громаді міста місцева влада, це діяльність біоетанолового заводу. Поки що це лише гіпотеза, але експерти обіцяють беззаперечні докази. Не будемо на них очікувати, уявімо, що дійсно вже достовірно доведено, що саме це виробництво – причина запаху у Луцьку. Опустимо екологічні, бізнесові та політичні аспекти цього питання. Якби у цьому випадку у трикутнику «влада-громада-бізнес» мав би в ідеалі формуватися діалог? Конфлікт: з одного боку шкода екології, з іншого – понад тисяча робочих місць й істотні податки до бюджету. Бізнес хоче далі заробляти, громада – щоб було чисте повітря.

В ідеалі влада мала би виступити арбітром і запропонувати логічне компромісне рішення – спільно з бізнесом зробити все, щоби виробництво було екологічно чистим, адже, як заявляють експерти, це цілком можливо завдяки бактеріологічному знезараженню барди, і коштує проект відносно недорого. Проте, ми спостерігаємо зовсім інше, різні владні інстанції проблему смороду, як гарячу картоплину, перекидають один одному з рук в руки, адже на меті – не чисте повітря, на меті – закрити завод. А відповідальність за це брати на себе ніхто не хоче, бо ж понад 1000 сімей, які лишаться без роботи, вийдуть на вулиці.

Тут власне і потрібні «свої» активісти, які донесуть суспільству потрібну «істину». Іншими словами активіста ще називають «лідером суспільної думки (ЛСД)». Я, звісно, вибачаюся, але лідером суспільної думки у питанні екології може бути професійний еколог, інженер, біолог тощо. Тобто, професіонал у цій справі, а не дилетант. До речі, щодо дилетантів. Є ще один вид активістів. Це такий собі гібрид активіста-політика. Про деяких з них, з урахуванням їхньої загальної компетентності, складають анекдоти: «До навчання я не дуже, та й роботи я боюся. Зате кричати добре вмію – в депутати я згоджуся».

«НАКРИЧАТИ» НА ДЕПУТАТСЬКИЙ МАНДАТ

Криками зі сцен під час буремних подій у 2014 році по всій країні деякі горе-активісти таки протурували собі шлях до парламентський м’яких крісел, доки справжні Герої гинули на барикадах. Схоже і в 2019 такий же трюк хотів повторити відомий волинський активіст Дмитро Климук, кандидат від 22 округу від «Народного руху України». Та зайняв лиш 9 місце з 11, набравши 1590 голосів у 300 тисячному Луцьку, або ж 2,02%.

«Нахайпив» ці голоси активіст на темі смороду. Перший пікет відбувся ще в червні 2017. Тоді була в принципі правильна риторика: «ми не проти заводу», ми «за чисте повітря», але з часом вона таки змінилася. Між іншим, молодий чоловік пробує попасти в політику ось уже дев’ять років поспіль. Двічі Дмитро Климук пробував свої сили у виборах до Луцької міської ради, спочатку в 2010, а потім у 2015, та жодного разу так і не набрав достатньої підтримки лучан, аби стати депутатом місцевої ради. А в 2019 вирішив – чого розмінюватися на дрібниці, відразу треба йти до Верховної!

Під час мітингів «за чисте повітря» (чи, точніше, «проти біоетанолового заводу») активіст кричав «Галькевич, Макара вбивають українців», що пізніше акціонери заводу розцінили як посягання на честь, гідність та ділову репутацію, і звернулися до суду з відповідним позовом. Суд триває й досі, і у судових засіданнях «рупор» вже не такий гучний і сміливий, каже: що і «кричала» не його, та й не він мітинг організував.

Втім активіст не тільки мітинги організовує, а й збирає підписи проти смороду та головує на засіданнях громадських слухань. Сморід – основна тема самопіару Климука, але якщо «погуглити» – він спливає і в скандалах з приводу ремонту доріг, і в темі незаконних будівництв,  він навіть запускав «Інтерсіті» сполученням Луцьк-Київ, лише у петиції, щоправда. Майстер самопіару на всі руки.  Руки, між іншим, активіст має, як то кажуть, «загребущі», адже у 2013 році хотів «загребти» під себе «молодіжку» «Батькіщини», будучи на той час керівником «Народного Руху України» на Волині. Тоді йому відмовили, та політичні апетити молодого напівактивіста напівполітика – дай Бог кожному.

СПРАВЖНІЙ АКТИВІСТ НЕ ПРОТИ ЧОГОСЬ, А ЗА ЩОСЬ

В жодному разі не стверджуємо, що пан Дмитро виконує чиєсь замовлення за визначену плату. Лиш маленька ремарка: чоловік закрив свій фармацевтичний бізнес і у квітні 2018 зареєстрував неприбуткову Громадську організацію «Центр юридичної допомоги».

Акцентуємо увагу тільки на тому, що цей пан замість постановки питання «За чисте повітря» ставить питання «Проти біоетанолового заводу», формуючи відповідну категоричну позицію суспільства, створюючи за одне для себе образ «борця за правду». І замість консолідації громади і спрямування спільного потенціалу на справжнє вирішення проблеми шляхом продуктивного діалогу, ми отримуємо конфронтацію і соціальну напругу, на фоні якої хтось тупо заробляє, а хтось набирає балів для походу у велику політику.

Насамкінець, свідомим лучанам, які щиро вболівають за чисте повітря у місті, хочемо побажати мудрості, аби навчитися відрізняти порожню активність від ефективної діяльності, спрямованої на конструктивне вирішення проблеми, та усвідомлювати всі причини і наслідки, перш ніж приступати до дій.

Василь Онищук