Свято Великодня у нашій родині шанується чи не найбільше. Цьогоріч воно привітало усіх сонцем, теплом та Божою благодаттю. Підготовка до нього розпочинається за місяць, а випікання паски відбувається за усіма традиціями.

Бабуся завжди каже: «Паску треба пекти, щоб було чисто в хаті і тихо на душі». Вона знається на цих обрядах і особливо ставиться до кожної частини процесу випікання, хоча завжди дуже хвилюється. Паски у неї виходять найсмачніші, бо зроблені з любов’ю і щирою вірою в святість Великодня. Так, у чистому одязі, обов’язково з хустиною на голові, бабуся бережно та старанно замішує тісто. Перед цим вона хреститься та бажає діждати наступного року. Тісто накривають чистим рушничком, кладуть освячену вербу та ставлять у тепле місце. Коли заходиш до бабусі під час цього процесу, обов’язково отримаєш на горіхи за те, що грюкнув дверима, або ж щось голосно сказав. Поки сходить тісто, у домі повинна бути тиша та злагода, аби пасочка вдалася. Особливе хвилювання переповнює господиню, коли вона ставить до печі майбутню випічку з родзинками. Обов’язково туди разом із пасочками клали освячену стару вербу.

Будучи маленькою, завжди поспішала полити свіжу випічку білою глазур’ю та посипкою, вважаючи себе найкращим декоратором. Тепер цю місію виконує сестричка, яка, окрім стандартних кольорових кульок чи зірочок, насаджує туди маленьких курчаток. Бабуся ж не любить, коли на пасці багато «прикрас». Вона завжди хвилюється за смак великоднього хліба, а він таки завжди – найкращий. Бабуся – знана господиня, до того ж, колись вона єдина на нашій вулиці мала спеціальні формочки для випікання пасок.

Ввечері бабуся бережно складає найважливіші продукти у кошичок, і ми прямуємо до церкви. З кожним роком торжественність цього свята все більше торкає мою душу. Церковний хор здається наймилозвучнішим у цю важливу ніч, і ти чекаєш вітання «Христос Воскрес!», щоб з трепетом відповісти «Воістину Воскрес!». Потім, ставши рядочками на вулиці для освячення кошиків, я все одно, як в дитинстві, займаю перші місця, аби мене облили свяченою водою з ніг до голови. А вдома з нетерпінням чекають, щоб швидше сісти до столу і скуштувати все з того пасхального кошичка.

Розумію, наскільки цінними є ті звичаї і наскільки важливо для старшого покоління дотримання традицій, збереження магії і святості при випіканні паски. Цей дух, атмосфера передається з покоління в покоління, але може стертися в буденності. Все ж, є святі речі, які не повинні підлягати змінам у сучасному суспільстві, і які повинен поважати кожен настільки, наскільки вважає себе людиною.

П.с. Ви бачили коли-небудь, щоб молодь «інстаграмила» священика у ніч Великодня? Уявіть, усі читають молитву, а хтось дістає телефон і «чекінить» службу, людей, церкву, священнослужителя і вітає усіх зі святом. Мені здається, це – фіаско, панове.

Злата Максимук