Відлуння тижня (19.02 – 26.02)

Вчетверте вшанувавши подвиг Героїв Небесної сотні, Україна зафіксувала: активна фаза війни проти нашої держави вже триває п’ятий рік. Показово, що «вічний» президент РФ готується голосувати за свій четвертий кремлівський владний термін в анексованому  Криму. Цей крок, звичайно, – не тільки демонстративне ігнорування  міжнародних правил, скільки  праця на внутріросійську електоральну аудиторію  у відповідності з розкручуваним іміджем Путіна як «собирателя русских  земель». Тому не варто самовпевнено відкидати  попередження начальника Генштабу  Віктора Муженка (див. «Радіо Свобода») про вірогідність широкомасштабного наступу російських ЗС. Причому, хоч на цьому й генерал армії не уточнює, атака може стати  й цьогорічним березневим виборчим «подарунком»  для шовіністично зазомбованих прихильників реаніматора імперії. «Ми повинні бути готові і в цей момент, і завтра, і через тиждень, і через рік, і через три роки, і до того моменту, поки така загроза не зникне стосовно України, – наголошує він. –  Я маю на увазі загроза військової агресії стосовно України».

Чи почув світ  у цьому контексті голос України, яка  оприлюднила заяву Міністерства закордонних справ до четвертих роковин початку збройної агресії РФ?  Чи можна переконати світову спільноту у тому, що практика поступок імперському ядерному монстру – шлях у нікуди, а  точніше – до новітнього Армагеддону? Відповідь зрозуміла  (наразі без оптимістичних тенденцій). Хоч і зовнішньополітичне відомство України  вкотре «закликає партнерів застосувати всі належні засоби, щоб запобігти ескалації міжнародного збройного конфлікту на теренах України, спричиненого загарбницькою політикою Кремля, примусити РФ припинити агресію, порушення прав людини та підтримку терористичної діяльності, запровадити Місію ООН із підтримання миру, припинити окупацію Криму та захоплених територій українського Донбасу, а також здійснити повне відшкодування за завдану шкоду».

Утім, на п’ятому році російської агресії Україна, нарешті, таки ухвалила закон «Про особливості державної політики щодо забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями у Донецькій і Луганській областях» (минулого тижня його підписав Президент Петро Порошенко, а відтак опублікував «Голос України»). Головний військовий прокурор Анатолій Матіос з цього приводу нагадав в ефірі телеканалу «112 Україна», що «там чітко прописано –  Росія є агресором. Це скоріше політичний закон з політичними наслідками». Водночас  він висловив припущення: «Україна знову і в цьому випадку вже після Югославії буде тим полігоном випробувань тих чи інших миротворчих або дипломатичних, або інших нових форм розв’язання військових конфліктів в центрі Європи».

Інше питання, як за реалій, що стають усе менш сприятливими для України (зважаючи й на успішний процес «кремлізації» європейського політичного простору на фоні тенденцій до домінування промосковських шовіністичних відцентрових структур у Старому Світі), нашій державі  спробувати принаймні мінімалізувати втрати і вірогідні майбутні поразки.  Суть проблеми стає песимістичнішою і тому, що, як переконаний  політолог Петро Олещук (див. «Газету по-українськи»), закон про відновлення державного суверенітету над окупованими територіями в Донецькій і Луганській областях зводиться  «до стратегії Віктора Медведчука (посередник Тристоронньої контактної групи, кум російського президента Володимира Путіна, –  «ГПУ») з ухилом на реалізацію політичної частини Мінських домовленостей. А саме ухвалення Верховною Радою чотирьох законів – про особливий статус Донецької і Луганської областей, закріплення децентралізації на конституційному рівні, про амністію бойовиків і проведення виборів на окупованій території. В доповіді Расмуссена є всі ці положення. Єдине, чим вона відрізняється, – це миротворчою місією як механізмом виконання Мінська».

Загалом, як зауважує дипломат Дмитро Кулеба («Гордон», «Голос України»), політичні процеси довкола  України мають ознаки домінування гібридних технологій. До певної міри, процес гібридизації характеризує і внутріукраїнські процеси, де все відчутніше відчувається  наближення до виборів. У цьому переконували й тенденції минулого тижня.

«Прагнення  відстояти Україну»

«Що  таке цінності Майдану? Яким шляхом рухалася Україна в період президентства Януковича?». Про це  роздумує аналітик і журналіст Віталій Портников.  Свої міркування він опублікував на сайті espreso.tv. Зокрема Віталій Портников намагається зрозуміти, що тоді, чотири роки тому,  «могло об’єднати українського радикального націоналіста з Самбора, прихильника гасла «Україна для українців», київського інтелігента єврейського походження, кримськотатарського активіста з Судака, російськомовного студента з Вінниці, україномовного безробітного з Черкас і олігарха з берегів Женевського озера». Перш, ніж відповісти, він  нагадує: «З моменту появи Віктора Януковича в українській політиці багатьох з нас не полишало відчуття, що його справжня політична програма – це дорога в Росію. Він цього і не приховував особливо… Розмови про Європу – маскування заради грошей. Всі дії Януковича на посаді президента переконували: він не просто будує Україну путінського зразка, а готується до здачі країни. Харківські угоди, росіяни в силових відомствах, закон Ківалова-Колесніченка… На цьому тлі угода про асоціацію з Євросоюзом здавалася природним запобіжником від втрати незалежності».

На думку аналітика, Майдан – це «повстання за незалежність. Саме прагнення відстояти Україну і об’єднало всіх учасників протесту – дуже різних людей з нерідко протилежними уявленнями про майбутнє країни. Але кожен розумів: не буде України – і ніякого майбутнього у нього  теж не буде. Майбутнє буде тільки у Путіна і його співгромадян-шовіністів. А у нас – ні». Саме тому, переконаний він, «після перемоги Майдану – успішного повстання за незалежність – Росія напала на Україну. Росіяни так і не пробачили нам бажання жити в самостійній країні. Це своє бажання – ціною загибелі людей на Майдані, ціною війни – ми відстояли». Але тепер, наголошує Портников, «треба буде вирішити, якою вона буде насправді, наша Україна».

«Це розгойдування може мати  трагічні наслідки»

Як Україні врятувати себе? На це питання в однойменній публікації на сайті «НВ» відповідає Дмитро Кулеба,  Постійний представник України при Раді Європи.  Він  зазначає, що зараз  наша країна в найбільш крихкій безпековій ситуації. Дмитро Кулеба переконаний, що «у Росії є лише два сценарії: або приводити у нас до влади своїх, або знищувати країну. Часові рамки першого сценарію зрозумілі – 2019 рік». А відтак підкреслює: «Якщо там геть нічого не вийде, то час другого сценарію настане, коли Путін переконається, що Європа остаточно розгубилася і не готова навіть посилити санкції у разі його атаки, а Америка не вступить в гру. Над цим він натхненно працюватиме».

На його думку, «запобігти обом сценаріям ми можемо завдяки трьом елементам: зміцнення армії, зміцнення державних інститутів, зміцнення суспільної єдності». При цьому дипломат  зазначає, що  хоч зараз в  України є друзі, але «готових допомогти у війні союзників не бачу. Можливо, цю нішу таки заповнять США».

Зважаючи на реалії та тенденції, Кулеба радить думати  двічі, поки робити внесок в черговий тупий медіа соцмережний внесок у хаос.  А відтак уточнює: «Навіть якщо він здається вам священною війною за все добре і проти всього поганого. В результаті це розгойдування може мати трагічні наслідки для всіх. Окрім тих, звісно, хто вітально посміхатиметься триколору».

«Далі, можливо, буде ще гірше»

Які головні причини, а також наслідки трудової еміграції українців?  Відповіді на ці  запитання висловило, за версією сайту politeka.net, видання «Bloomberg»,  одне з двох провідних джерел фінансової інформації.  На думку авторів  аналітичного матеріалу, Україна  «латає дірки»  на ринках праці Чехії і Польщі через низький рівень зарплат, тривалий конфлікт з Росією, девальвацію і стійку корупцію.

Видання зазначає, що «зараз у закордонних компаній немає вибору – громадяни східноєвропейських країн вирушили у вільне плавання по Європі, де зарплати більш привабливі. Для українців – це шанс, оскільки чеські і польські фірми зараз беруть майже всіх, а також витрачають час на навчання. Причини для українських працівників виїхати очевидні, адже вдома вони отримують в середньому 7 100 гривень в місяць (265 доларів), хоча в Польщі їм пропонують  3 500 злотих (1046 доларів)». За версією politeka.net, «Bloomberg» «не виключає, що поряд з офіційними цифрами, а в Польщі 1,5 мільйона зареєстрованих заробітчан з України, ще близько півмільйона працюють без реєстрації. Паралельно з цим, Чехія планує в цьому році подвоїти квоти для українських працівників. Далі, можливо, буде ще гірше, адже Україна отримала безвіз. Тільки з 2015 року країна втратила 7% працездатного населення, дані Міжнародної організації міграції кажуть, що  12% українців знайшли роботу за кордоном або планують це зробити. В ООН вже вважають, що населення України до 2050 року скоротиться до 36,4 мільйона чоловік».

Як повідомляла раніше «Politeka», сотні тисяч українців їдуть до поляків, спокусившись зарплатою в три-п’ять разів вище, ніж на батьківщині. Але у деяких з них життя перетворюється на пекло через рабську працю і постійний страх бути покараним.

«З огляду на наближення українських виборів  2019 року»

Про те, якою є найкраща відповідь на російську агресію, розмірковує міністр закордонних справ Данії Андерс Самуельсен. Свою статтю він опублікував  у виданні «Українська правда». Андерс Самуельсен зазначає, що побував у Києві, «коли Україна шанує пам’ять героїв Небесної сотні, відзначаючи четверту річницю найкривавішого дня Революції гідності. Ми згадуємо героїв, які пожертвували найдорожчим – у сподіванні, що Україна перетвориться на процвітаючу європейську демократію». Він підкреслює: «Я ще раз переконався у важливості нинішніх змін в Україні – як для майбутнього вашої країни, яка має такий великий потенціал, так і для всієї Європи. Україна є одним із найважливіших пріоритетів для зовнішньої політики Данії».

Констатуючи, що Данія надає допомогу Україні у проведенні реформ у сферах належного врядування, прав людини та сталого та інклюзивного економічного зростання, глава  МЗС цього королівства нагадує, що «27 червня цього року в столиці Данії, Копенгагені, ми разом з Україною проведемо наступну конференцію з питань реформ – Ukraine Reform Conference. Ґрунтуючись на результатах першої такої конференції, що відбулася в Лондоні у 2017 році, цей захід пройде під головуванням прем’єр-міністрів Данії та України, за участі закордонних партнерів, представників міжнародних організацій, бізнесу та громадянського суспільства». За його інформацією, «ключова увага в Копенгагені буде присвячена належному врядуванню, включаючи протидію корупції, а також економічному розвиткові».

Андерс Самуельсен зазначає: «Україна знаходиться не лише на передовій військової агресії Росії, але також під прицілом інших методів гібридної війни: кампаній з дезінформації, кібератак та економічного тиску. Намагаючись підірвати прозахідні настрої в суспільстві, Росія переслідує також ширшу мету. Її ціль – знищити європейську та євроатлантичну єдність. Тому те, що ми підтримуємо Україну і допомагаємо формувати її стійкість до зовнішнього впливу, справді надзвичайно важливо. Особливо – з огляду на наближення українських виборів 2019 року». Він  вважає, що  «успішні реформи в Україні є найкращою відповіддю на російську агресію та дезінформацію. Україна має гідний потенціал, і завдяки реформам здатна стати стійкою, процвітаючою і добре функціонуючою демократією та надати своїм громадянам можливість для повної самореалізації».

«Перегони розпочалися  вже зараз»

Політичний оглядач Максим Білоусенко виданні «Українська правда»  констатує: «Попри очікуваний старт виборчої кампанії Президента України восени 2018 року, перегони розпочалися вже зараз і перебувають в активній фазі. Потенційні учасники активізували кулуарну позиційну боротьбу, котра час від часу переходить у публічну площину». На його думку, «чинний  Президент Петро Порошенко майже власними руками створив політичний любовний трикутник, на вершині якого поки що перебуває він сам. Але від подальшої конфігурації цієї геометричної фігури залежить не тільки політична кар’єра Порошенка, а й майбутнє України».

За версією політичного оглядача, «Володимир Гройсман – другий учасник трикутника. Чинний  Прем’єр-міністр кількома своїми вчинками вже майже втратив довіру Банкової та показав себе досить самостійною політичною фігурою. Він чітко усвідомлює, що його політичне майбутнє залежить тільки від нього. Роль  «цапа відбувала», котра дісталась попереднику Арсенію Яценюку, його явно не задовольняє та й чергове прем’єрство після парламентських виборів 2019-го йому навряд чи світить».

Але реально за що, на думку політичного оглядача, Банкова зараз «все більше починає боятися Гройсмана –  так це за вміння домовлятися з політичними елітами. Уже не раз публічно демонструвалося в сесійній залі, коли депутати ВР ухвалювали потрібні прем’єру рішення всупереч волі президента. Цілком можливий варіант, коли політична верхівка поставить Порошенка перед фактом, що всі готові бачити на чолі держави лише Володимира Гройсмана».

За версією Білоусенка,  «є єдина жінка в цьому трикутнику – Юлія Тимошенко…Тимошенко вважається одним з найімовірніших претендентів на вихід у другий тур президентської кампанії. Утім, маючи великі антирейтинги, Тимошенко зараз воліє більше мовчати, ніж говорити. Але й така позиція цілком влаштовує колишню бранку Качанівської колонії. Крім того, не можуть бути непомітними її закордонні вояжі, котрі здебільшого проходять у пошуках фінансової підтримки». Оскільки, констатує він, «на жаль, український народ має занадто коротку політичну пам’ять, тому авторка нездійсненого українського прориву, підписантка так званої  «ширки»  з Януковичем, особа, котра разом з Путіним укладала кабальні для українців газові контракти, соратниця Лазаренка в черговий раз має реальні шанси очолити країну». Білоусенко попереджає, що «тактика жорсткого компромату, на котрий розраховує Банкова, може дати і зворотну реакцію, адже окрім політичної забудькуватості українці дуже жаліють ображених».

«Або покарати, або через вибори»

Директор соціологічної служби  «Український барометр», політолог та соціолог Віктор Небоженко припускає, що Президент може розпустити  Верховну  Раду  8 скликання  та ініціювати проведення  дострокових виборів до парламенту. Про це він заявив на чаті в  «Главреді». Небоженко зазначає, що  ймовірний розпуск скликання може мати дві причини.  «Перша – Президенту дуже заважає  «сепаратистська»  позиція Прем’єр-міністра Гройсмана, який все далі і далі відходить від особистих планів Президента. Друга – вільнодумство і бажання впливати на політику  «Народного фронту». Тобто Порошенку потрібні дострокові вибори парламенту не стільки для отримання пропрезидентської більшості в парламенті, скільки для того, щоб розчистити політичне поле від «Народного фронту», – вважає він.

Експерт підкреслив, що у Порошенка є два шляхи: або почати жорстоку кампанію по боротьбі з корупцією проти своїх колишніх друзів, тобто лідерів  «Народного фронту» або піти на дострокові парламентські вибори.

«Причому не обов’язково, що буде обраний варіант дострокових виборів – цілком можливо, що генеральний прокурор візьметься за боротьбу з корупцією, особливо після появи Антикорупційного суду. І ця боротьба буде спрямована, насамперед, на знищення лідерів  «Народного фронту». Справа Мартиненка вже є, як ви вже знаєте. А інших чернівецьких бізнесменів неважко буде наздогнати…», – зазначив політолог.

Він додав, що за допомогою дострокових виборів Порошенко намагатиметься позбутися невпевнених політичних союзників. «Йому потрібна власна політична сила. А це можна зробити двома шляхами – або покарати, або через вибори. Поки що важко передбачити, яким шляхом піде Президент», –  резюмував Небоженко.

«Це взагалі розуміння майбутнього»

Міністр закордонних справ Павло Клімкін виступив на конференції «Міжнародна зустріч високого рівня з питань реформ в Україні», яка відбулася в Києві 21 лютого. «Будь-яка найкраща річ – чи Угода про асоціацію, чи безвізовий режим – може слугувати нам у плюс, але несе в собі й ризик. Я багато років займався безвізом, а зараз дивлюся, що тільки минулого року Україну залишило більше мільйона українців», – сказав він (цитуємо «Укрінформ»). А відтак Павло Клімкін пояснив: «100 тисяч залишає Україну щомісяця, і питання не тільки в тому, що там вищі зарплати – це взагалі розуміння майбутнього і якості життя».

Він додав, що нещодавно відвідав польську школу в Івано-Франківську: у 24 польських класах, за словами міністра, майже немає поляків – лише українці. Учні розповіли Клімкіну, що батьки націлюють їх на навчання в Польщі, а потім їхати далі. «Якщо ми цього не переб’ємо, тоді сенс наших реформ б’є по нас самих», – застеріг глава МЗС.

Проблема, на якій акцентує увагу вітчизняний міністр закордонних справ,  має безпосередній стосунок до майбутнього нашої держави. У тому числі – в контексті чергових чи позачергових виборів. Адже з відтоком представників молодого та середнього поколінь, доля країни опиниться майже винятково в людей вчорашнього дня, тих, хто перейшов  рубіж пенсійного віку і в значній мірі перебуває у полоні застарілих  ідеологем.

Тому, зважаючи, як майстерно суд над  Януковичем став де-факто політичним процесом проти постмайданного політикуму,  привид промосковського реваншу з кожним днем набуває все конкретніших обрисів.  Вище згадуване внутріукраїнське розхитування ситуації ( воду на цей «млин» ллє і все «перетягування каната» між «бепепівцями» та «фронтовиками», намагання не так Гройсмана, як Авакова  скористатися своєю «козирною картою») дає достаньо  підстав для тривожних попереджень.

Утім, ситуація в Україні далека від фатальності. У політичних еліт, яких не можна «звинуватити»  в любові до своєї країни та свого народу, цілком вірогідно, все-таки спрацює  інстинкт самозбереження. А водночас –  і того, що Україна збереже свій державний статус.  На цьому оптимістично акцентували увагу й ЗМІ: «Україна в довгій шухляді: в Мюнхені визначили нові пріоритети світової безпеки» («ЄП»), «Після Революції Гідності звільнили лише 14% «суддів Майдану» –  адвокат» («УП»),  «Нові «зелені чоловічки»: навіщо Лукашенку миротворці на Донбасі» («PolitekA»),  «Наш розбрат на руку росіянам, – відомий польський публіцист звернувся до парламентарів своєї країни» («Експрес»), «У МЗС заявили, що Київ не зможе задовольнити всі претензії Угорщини щодо закону про освіту» («Тиждень»), «Польсько-українські переговори: погляд із середини» («Історична правда»),  «Євросоюз закрив проект модернізації кордону України – Reuters» («Експрес»),  «Росія багато інвестувала в цю війну і не піде з Донбасу швидко і легко – американський генерал» (УНІАН), «Жити за брехнею» («День»)…

Те, що прийдешня весна (попри прощальні морозні «постріли» лютого) буде гарячою в політичному сенсі, навряд чи підлягає сумніву.  Інше питання, чи вдасться до «розігріву» господар Кремля, аби помножити свою чергову президентсько-«царську» виборчу перемогу на трагедію в Україні.  У кожному разі, ігнорувати  саме такий сценарій  було б фатальною помилкою.

Хоча, схоже, Кремль  ставить і на  «довгограючу» платівку. Аби поступово, розхитуючи (стимулюючи розхитування) ситуацію в Україні, привести до влади в Києві істоту, що сумлінно працюватиме на реалізацію стратегії «русского мира». Чи вдасться для цього ефективно використати ВР восьмого скликання? Навряд. Напевне, головна ставка буде зроблена на парламент наступного скликання, який має всі шанси на набагато менше атрибутів проукраїнськості, ніж чинний.

До слова, цього  тижня нардепи (значна частина) зволили  таки повернутися в Україну. Тож ВРУ  спробує «розібратися» щодо того, хто кермуватиме у Національному  банку, а відтак – проголосувати за  Антикорупційний суд.  Так чи інакше, на дочасний «дембель» ні народні обранці, ні всі,  хто у владі  та опозиції (у тому числі – на потоках),  не збираються. Чи це ознака стабільності, консервації проблематики,  чи  наближення до стихії хаосу, стане зрозуміло (тим, хто залишиться) пізніше. Будьмо!

Віктор Вербич