Відлуння тижня (26.03 – 02.04)

Хоч ситуація в Україні стала заручником неписаних канонів війни (у буквальному розумінні,  коли здійснюється російська агресія та окуповано Крим і частину Донбасу; у контексті чергового витка  геополітичного  протистояння, що може завершитися  «перекроюванням» політичної карти світу) прагнення до миру    продовжує жити у свідомості наших співвітчизників. Тим не менше, реалії трагічні – вже п’ятий рік триває активна фаза війни проти нашої країни. Як зазначив, перебуваючи у Маріуполі Президент Української  держави  Петро Порошенко, хоч він і робив, робить і буде робити все для того, щоб на українську землю прийшов мир,  «на жаль, це залежить не від нас».

Утім, після спільної заяви Президента України, Канцлера Німеччини, Президента Франції щодо хоча б перемир’я на передвеликодній період, таки вдалося «дотиснути Путіна, щоб він зробив таку саму заяву». Хоча добре відомо, як у Кремлі дотримуються своїх обіцянок.  Тим паче, за умов, коли курс низки структур на розхитування   внутріукраїнської ситуації  (хай цей процес часто має своїх натхненників-координаторів за рубежем) може досягнути, з дозволу сказати, успіху.

Заява Генерального  прокурора Юрія Луценка, що  у ГПУ  «є запитання до діяльності  «Українського вибору» як центру антиукраїнської пропаганди… Центром таких дій, за багатьма даними, може бути партія, яка називається  «Український вибір», яку очолює пан Медведчук» (тут і далі посилаємося на телеканал ICTV).  Загалом, на його думку, «події по дестабілізації столичних вулиць під час перекриття центральних магістралей, спроб штурму Жовтневого палацу тощо, які демонстрували прихильники Саакашвілі, були частиною плану по дестабілізації…Те, що є якийсь глобальний план по зміні, усуненню конституційного ладу в Україні, я упевнений – існує».

Наскільки ці заяви мають реальне підґрунтя, стане зрозуміло відносно незабаром. Хоча, очевидно, не меншу загрозу  для держави, ніж інспіровані Москвою (а в міру ослаблення України – і Варшавою,  Будапештом і  Бухарестом) процеси має все відчутніша напруга між  вітчизияними   силовими, правоохоронними  структурами.  Зокрема минулого тижня, після практично одночасної  заявиочільників ГПУ  та НАБУ з  вимогу звільнення  з посади керівника Спеціальної антикорупційної прокуратури (САП) Назара Холодницького, той відповів: «Я відставки, звільнення не боюсь. Я переживаю, що буде далі з антикорупційною боротьбою».

Отож все відчутніше відчувається подих  прийдешніх виборчих кампаній. Тому й  нерідко заяви «стражів порядку»  мають політичне забарвлення.  Чи то у контексті нарікань щодо створення ДБР, чи  у ситуації довкола згадуваного  очільника САП, чи у промовистій відсутності  міністра МВС поміж сонму інших силовиків під час вітального виступу Президента, адресованого СБУ… Все відчутніше складається враження, що з кожним днем, який наближає нашу країну до виборів, внутріукраїнські «розборки» між якими завгодно структурами мають політичне забарвлення. Тобто,  сюжет боротьби  за владний  пиріг, не гребуючи засобами, все частіше нагадує про вірогідність чергової української трагідрами, коли всередині держави не виявиться, за великим рахунком,  жодного переможця. Утім,  як засвідчують тенденції минулого тижня, вітчизняним політичним елітам і  принаймні деяким  їхнім фінансистам ще не пізно відмовитися до прискореного руху до чергового глухого кута.

«Початок нової стадії протистояння»

Крок України та інших партнерів Великої Британії  щодо видворення російських дипломатів є безпрецедентним, На цьому наголошує Богдан Яременко, керівник фонду «Майдан закордонних справ» у виданні «Апостроф». При цьому він пояснює, на який новий рівень виходить конфлікт Заходу та РФ Володимира Путіна. Роздумуючи  про безпрецедентність рішення вислати російських дипломатів, Богдан Яременко зазначає: «Не можу згадати в історії випадків, коли група країн висилала дипломатів однієї держави, яка з їхньої точки зору порушує якісь норми міжнародного права… Фактично вперше у цій ситуації із замахом на Скрипаля застосували до іноземної держави, члена Ради Безпеки ООН не принцип презумпції невинуватості, а принцип презумпції винуватості. Президента Володимира Путіна називають тим, хто віддав наказ – дуже нехарактерно робити такі посилання, ремарки в сторону глави держави, тим більше постійного члена Ради Безпеки».

Відповідь на запитання, чому цей крок принципово новий, на його думку,  криється «у виступі Терези Мей перед парламентом, в якому вона замах на Скрипаля поставила в один ряд з агресією Росії проти України, анексією Криму, окупацією частини Сходу України. Просто прийшов час осмислення і конкретних висновків». На думку дипломата, «все це є свідченням того, що відносини між Заходом і Росією переходять на новий етап, який буде значно агресивнішим, інтенсивнішим і більш конфронтаційним, ніж підхід, який застосовували досі: стримування і діалог… Теперішні дії фактично свідчать про початок нової стадії протистояння». Водночас він висловлює переконання,  що «Росія провокує такі дії, а не реагує на них, це теж треба враховувати». Відтак Яременко зазначає: «Ну, а чим це закінчиться – справи можуть піти в різних формах, аж до світової війни. Конфронтація загострюється, конфлікт поглиблюється, і не лише щодо України. І абсолютно точно Росія не відступатиме».

«Адже логіку історії не обійдеш»

Павло Клімкін, міністр закордонних справ України, роздумуючи про  відзначення 100- річчя  з дня проголошення Білоруської Народної Республіки, заначає, що  саме український приклад надихнув білоруських патріотів на створення власної держави. Про це йдеться  в  його публікації на сайті «Української правди». На думку Клімкіна, «синергія України й Білорусі реально має величезний потенціал, який упродовж віків добросусідства й по суті родинних взаємин ми ніколи так і не використали бодай на третину». Він нагадує, що зовсім недавно в одній своїй статті  «ставив риторичне запитання:  «Чи є в нинішній Європі дві сусідні країни, у відносинах яких не було б трагічних, кривавих сторінок?». Так ось, виявляється, є! І ходити нам далеко не треба, бо це Україна і Білорусь!»

Відтак він нагадує, що «саме білоруси є найближчими по крові родичами українців, відповідно й найближчою до української мови є білоруська… Предки українців та білорусів були етнічним ядром Київської Русі, найбільшої європейської держави того часу. Визначну роль українська й білоруська Русь відігравала й у складі Великого Князівства Литовського, а пізніше Речі Посполитої. Цей період важливий передусім тим, що Україна й Білорусь, звільнившись від татаро-монгольського ворога, реінтегруються в європейський цивілізаційний простір, зокрема, в наші міста приходить Магдебурзьке право. Тим часом московська частина колишньої Київської Русі залишається під Золотою Ордою, що дедалі збільшує прірву між Московією та Європою».

Міністр констатує: «У рамках Литовського князівства й Речі Посполитої Україна й Білорусь, попри вже явні національні відмінності, творили практично одну культурну цілісність». Тим не менше, він зазначає, що «Україна й Білорусь рухаються за різними політичними векторами». Утім,  Клімкін висловлює переконання,  що, «попри всі нинішні відмінності в політичних курсах та ідеологічних установках, попри небезпеки, які створила в регіоні агресивна й нахраписта політика Росії, Україна й Білорусія мають не тільки спільне минуле, але й спільне майбутнє. І це майбутнє – об’єднана демократична Європа. Адже логіку історії не обійдеш, врешті-решт вона завжди перемагає».

«…тягне за собою втрату державності»

Судячи з електоральних настроїв, в Україні складається тривожна  ситуація. Про це пише у виданні «Газета по-українськи» аналітик  Тарас Елейко. Він акцентує увагу на вірогідності трагічної розв’язки, коли домінуватиме люмпен. «Мені тривожно від почутого. Більшість зичить смерті усім, – пише Тарас Елейко. – Про наслідки ніхто не думає. Що при хаосі не буде поліції, коли їх прийде вбивати чи грабувати сильніший. Як Савченко про наслідки не думала. Коли наївно вірила, що вчинивши вбивствами переворот, зробить щось добре для країни. Вона є відображенням великої частини суспільства. Тієї, що хоче змін для себе, але не хоче змінюватися сама. Хоче щось для цього зробити, але не розуміє,  що. Тому живе в паралельних крайнощах – скиглити і плакати чи вбити всіх, кому краще».

А відтак пояснює: «Люмпен завжди чекає на доброго пана, який нагодує, вдягне, зробить всю роботу за нього. Пана кличе, на нього молиться, йому продається. А потім розіпне. Бо не дав». На його думку, «Надія і без оперативного відео вже наговорила на два терміни, хоча й не сяде. Справа ­розлетиться. Якби Савченко ­становила небезпеку, її прибрали б як В’ячеслава Чорновола чи Сашка Білого. А так – розі­грується спек­такль. Трохи відбілюється Генпрокуратура, трохи дома­льовується віри в наші спецслужби». Наостанок Тарас Елейко наголошує: «Якби Савченко хоч трохи вчила історію України чи державних переворотів, то знала б – знищення керівної верхівки держави тягне за собою втрату державності».

«Я кажу про це з жалем»

Аналітик  Денис Казанський, прочитавши  пост радника  Президента Юрія Бірюкова, у якому той назвав критиків влади  зрадофілами і  ворогами, зазначив: «Юлії Тимошенко дуже пощастило з опонентами». Про  це він написав у Facebook. У принципі, наголошує Казанський, тепер  команді  Юлії Тимошенко «можна взагалі нічого не робити до виборів».  А відтак підкреслює: «Я кажу про це з жалем, тому що я не хочу бачити Тимошенко президентом. Але як бути, якщо команда Порошенка робить їй такі подарунки? Замість того, щоб з’ясувати причину негативних настроїв, іти до людей і розмовляти з ними, усіх незадоволених політикою Президента просто оголошують ворогами».

Денис Казанський зазначає, що «Юлія Тимошенко – хай якою лукавою і корумпованою вона є, на цьому тлі завжди виглядатиме вигідніше, тому що вона не оголошує виборців  «гігантським натовпом ідіотів і ворогів». Навіть коли програла вибори і сіла у в’язницю – не оголошувала». На його думку,  «охоронці, на зразок Бірюкова й Олешка, завдають Порошенку більше шкоди, ніж користі». Тому, попереджає він, «такі пости, як у Бірюкова, не зроблять владу популярнішою, зате радикалізують опозицію».

«Не знімає ризиків»

Які наслідки  матиме для України дозвіл Федерального  управління морського судноплавства та гідрографії Німеччини  на будівництво газопроводу  «Північний потік-2»? З цього приводу висловилися експерти у ряді ЗМІ. Зокрема аналітики констатують, що NordStream 2 має намір почати будівництво в 2018 році і завершити його до кінця 2019 року. Протяжність трубопроводу з пропускною спроможністю 55 мільярдів кубометрів газу на рік повинна скласти 1220 кілометрів, він буде з’єднувати російську Усть-Лугу і німецький Грайфсвальд. Проти проекту активно виступають країни Балтії, Польща та Україна, серйозні питання залишаються і в Єврокомісії. Нагадаємо, топ-менеджери російського монополіста неодноразово заявляли про намір або знизити транзит газу через територію України в країни ЄС (до 15 млрд куб м в рік) з 2020 року, або взагалі припинити його.

«Нафтогаз України» у  заяві компанії на  сторінці у Facebook зазначив: «Як і очікувалося, німецькі дозвільні органи видали останній дозвіл на будівництво Північного потоку-2 на території Німеччини…Мантра про  «виключну комерційність», очевидно, не знімає ризиків цього проекту для енергетичної та національної безпеки Європи. Це неприємний, але прогнозований поступ. Протидію він не зупиняє. Найкращий захист для України, який допоможе нам і нашим союзникам, – завершення реформи газового ринку. Боротьба триває».

Алан Райлі, старший науковий співробітник Інституту державного управління у  Лондоні наголошує у виданні «Європейська правда», що Україна, таким чином, після завершення будівництва «Півнчного потоку 2 », втрачатиме щороку «більше $2 млрд плати за транзит». Він підкреслює: «Це – вагома, але не найбільша ймовірна втрата. Є принаймні ще кілька істотних проблем, з якими може стикнутися Україна в разі добудови  «Північного потоку-2». Одна з них – це втрата Україною більшої частини наявної мережі трубопроводів… Перспектива справжньої політичної й енергетичної ізоляції – ще одна велика неприємність, про яку не згадують у суперечках навколо загроз «Північного потоку-2».  Експерт констатує, що «Північний потік-2» перебере на себе більшу частину обсягів газу, які наразі проходять через українську ГТС. Як наслідок, значна частина трубопровідної мережі швидко занепаде до такого стану, що її вже неможливо буде відновити. Якщо це станеться, вартість ГТС буде не набагато вищою за вартість металобрухту. Слід усвідомлювати, що в разі добудови і запуску  «Північного потоку-2» Україна вже ніколи не матиме великих обсягів транзиту. Великий транзит російського газу назавжди залишиться у минулому».

«Але це логіка бандита»

Публіцист тижневика «GazetaPolska» Пйотр Лісєвич прокоментував рішення про остаточну згоду Федерального управління з питань гідрографії та судноплавства у Гамбургу (BSH) на побудову газопровду NordStream 2 у винятковій економічній зоні Німеччини на Балтиці. Про це йдеться в українськомовній версії Польського радіо. На погляд Пйотра Лісєвича, російський газ дуже дорогий для Польщі через скандальний газовий договір, що компрометує попередню владу. «Те, що насправді протягом 25 років Польща не змогла стати незалежною від російського газу, забезпечити собі диверсифікацію, вказує на те, наскільки сильною є російська агентура у недекомунізованій ІІІ Республіці Польща…Усім відомо, усі протягом 25 років говорять, що це наш інтерес від 1989 року, але нічого не робиться… Це певний урок для Польщі, що ті речі, які зачіпають країни Заходу, де ця російська агентура слабша, нас зачіпають набагато більше»,  – наголосив оглядач.

Він нагадав, що «після 2010 року у Польщі заявили про потепління з Росією, про припинення контактів з державами регіону, припинення підтримувати все те, що вільне, незалежне, що прагне до незалежності у Центрально-Східній Європі, що є у нашому інтересі».  На думку Пйотра Лісєвича, «тодішня наївність більшої частини політичної еліти свідчить про те, що усі ті, хто вірив у добру волю Росії, вірили у те потепління, у те, що Росія не буде використовувати цей газовий залякувач, насправді більше ніколи не повинні представляти Польщу та польські державні інтереси. У країнах Центрально-Східної Європи стільки ж незалежності, скільки русофобії. Тобто бажання та волі протистояти домінуванню Росії». Аналітик підкреслює, що «домінування Росії не є вигадкою цих країн, воно прописане у російській військовій доктрині… Росія – це держава, яка логічно думає про імперські інтереси, але це логіка бандита».

«Його ціль – створити напругу в польсько-українських відносинах»

Польський експерт, радник глави МЗС Польщі Пшемислав Журавський вел Граєвський вважає, що український фрагмент у законі про Інститут національної пам’яті (ІНП) Польщі міг бути написаний у Москві. Таку думку він  висловив  «Укрінформу». «Є досить значні побоювання, що це дійсно так. Це стосується як експертів, які були допущені до роботи над цією поправкою, так і змісту самої поправки», – зазначив радник глави МЗС Польщі. Він підкреслив, що, по-перше, часові рамки діяльності українських націоналістів в 1925-1950 роках, про які йдеться у законі, не мають жодного значення для польсько-українських відносин. А віддати заявив: «Якщо в законі є згадка про українських націоналістів, які були колаборантами Третього рейху, а потім вказуються часові рамки 1925-1950 років, то це знущання над польським законодавцем, оскільки Третій рейх існував в 1933-1945 роках, а в 1925-1933 роках і 1945-1950 роках ніхто не міг з ним колаборувати, адже тоді він не існував».

На думку  радника глави МЗС РП, є «ще одна правова вада – у законі йдеться про злочини на території окупованої Польщі лише українських націоналістів. Відтак виникає питання: а чому немає згадки про злочини на території Польщі націоналістів та колаборантів інших національностей? У Польщі в цей період діяли військові формування власівців, східні легіони, наприклад, азербайджанські, які придушували Варшавське повстання (1944 рік), діяли литовські націоналісти тощо». Журавський вел Граєвський  назвав не випадковим те, що у закон вписали лише українців. «Це був очевидний крок з політичною мотивацією. Його ціль – створити напругу в польсько-українських відносинах, що було зроблено з порушенням польського законодавства», – констатував радник глави польського зовнішньополітичного відомства. Він висловив сподівання,  що  «Конституційний суд країни зверне увагу на ці помилки, і український фрагмент змінять. Нормальна держава характеризується тим, що вона вміє виправляти власні помилки. У мене складається враження, що в польських владних елітах вже усвідомили масштаби непорозуміння і є сподівання, що ці помилки справді виправлять».

 «…для продовження спекуляцій»

Угорська громада Закарпаття та Міністерство освіти України змогли досягнути розуміння щодо мовної статті закону «Про освіту». Про це сказала  заступник міністра закордонних справ України Олена Зеркаль (див. «Гордон»). Дипломат розповіла, що 23 березня відбулася зустріч міністра освіти і науки України Лілії Гриневич із угорською громадою Закарпаття. «І вони на своєму рівні зняли всі занепокоєння, які виникають в угорської громади. Фактично зараз на рівні громад і Міносвіти вже є взаєморозуміння, які заходи можуть задовольнити громаду, як це можна реалізувати. Громада в Закарпатті вже зараз не є таким  «подразником», який можна використовувати… Звичайно, Угорщина може використовувати все що завгодно. Але з моєї точки зору, ми змогли вибудувати відносини із громадою, що зараз дуже важливо. І це вже не може бути предметом спекуляцій на рівні ЄС або НАТО», – сказала Зеркаль.

Разом із тим вона впевнена, що Угорщина не буде знімати свої претензії.  «Я не очікую, що вони припинять провокувати і весь час використовувати ці важелі для продовження спекуляцій», -заявила заступник міністра.

 «…розраховувати на самих себе»

Йошка Фішер, колишній міністр закордонних справ і віце-канцлер Німеччини в 1998 – 2005 роках, зазначає (див.«День»), що «Президент США Дональд Трамп серйозно налаштований перевести своє презирство до міжнародної системи в конкретну політику. Його рішення про введення 50-відсоткових штрафних митних зборів на багато китайських товарів може серйозно підірвати глобальну торгівлю. Незважаючи  на те, що він у останню хвилину прийняв рішення про звільнення товарів ЄС від подібних тарифів, Європа все ж може опинитися на лінії вогню». Тепер, на його думку, «вочевидь, що підхід Трампа «Америка насамперед» не залишить міжнародний порядок, заснований на правилах, неушкодженим». Тому, підкреслює  він, «у Німеччині не повинно бути жодних ілюзій відносно того, що могла б означати трансатлантична торговельна війна. Попри належність до ЄС і його єдиного ринку, Німеччина могла б більше за всіх програти через свої торговельні залежності та нинішній стан трансатлантичних владних відносин. Але послаблення найбільшої економіки ЄС спричинить негайну негативну дію на весь блок. І сьогодні не час для роз’єднаності. Вихід Сполученого Королівства з ЄС вже викликав політичний дисонанс серед держав-членів, а антиєвропейські популісти  щойно виграли коаліційну парламентську більшість у Італії».

При цьому, що ще гірше, констатує Фішер, «ні Німеччина, ні Європейська комісія, що займається питаннями торгівлі від імені країн-членів ЄС, в даний час не в змозі протистояти Трампові… Коли ми думаємо про можливість трансатлантичної торговельної війни, ми також повинні пригадати вислів, що зазвичай приписують Махатмі Ганді, що: «Око за око лише зробить увесь світ сліпим». Трансатлантична торгівельна війна – послуга за послугу – призведе до програшу з усіх сторін і вступу в новий період ізоляціонізму та протекціонізму». За його прогнозом, «одним з передбачених наслідків торговельної революції Трампа є те, що це підштовхне Європу до Китаю, який уже звертається до ЄС через свою ініціативу «Один пояс і Один шлях інвестиційних й інфраструктурних проектів у Євразії». У міру того, як східноорієнтовані альтернативи трансатлантизму найближчими роками зростатимуть, досягнення правильного балансу між Сходом і Заходом буде для Європи одним із найскладніших викликів. Сьогодні європейцям доводиться турбуватися не лише про Росію, а й про нову Китайську наддержаву». Йошка Фішер зазначає: «Найближчими місяцями фундаментальна слабкість Європи стане ще більш очевидною. Процвітання Європи залежить від готовності Америки надати гарантії безпеки й управління ліберальним міжнароднім порядком. Коли США відмовляються від своєї посади заради досягнення атавістичного націоналізму, європейці повинні розраховувати на самих себе».

«…була й лишається глибоко цинічною»

Донбасу загрожує важкий сценарій. Так  зараз вважає   колишній голова Європарламенту (у 2002-2004 роках)  Пет Кокс, ірландський політик, наразі керівник місії ЄП з реформування Верховної Ради України. Про це йдеться в «Апострофі». На думку Пета Кокса, у твердженні, що творцем української політичної нації є  Володимир Путін, «є частина правди… Тож те, що президент Путін вчинив у Криму й продовжує чинити на Донбасі, є формою пострадянського російського імперіалізму. І це спонукало багатьох людей сказати: «Ні, це неприйнятно, бо ми українці – ми можемо розмовляти українською чи російською мовою, але ми залишаємося українцями». Він зазначає, що  «попри міжнародне право, попри принципи Організації Об’єднаних Націй та ОБСЄ, попри Гельсінські угоди, попри Будапештський меморандум, після того, як ви відмовилися від ядерної зброї, президент Путін зрештою обрав неповагу до вашого права на суверенітет».

Наголошуючи, що «політика президента Путіна відносно України була й лишається глибоко цинічною і дуже корисливою, щоб очікувати змін у цьому цинізмі в найближчому майбутньому», Кокс попереджає: «Боюся, те, що відбувається на Донбасі, може перетворитися (якщо можна так висловитися, бо це трохи суперечливе використання мови) на важкий заморожений конфлікт».

Тим часом, політики все активніше використовують  заспокійливу риторику з приводу майбутньої  міжнародної миротворчої місії  на Донбасі. Наразі ж, як відомо, хоч і триває передвеликоднє перемир’я, спостерігачам вдалося задокументувати переміщення колони технікиу складі 10 одиниць БМП, а також передислокацію підрозділів російсько-окупаційних військ. Хоч було й досягнуто згоди, що Організація з безпеки і співробітництва в Європі відновлює моніторинг ситуації на Донбасі за допомогою безпілотних літальних апаратів (БПЛА), бойовики, «дотримуючись» її,  встигли  вже збити  один безпілотник.

Але, на думку  правника-міжнародника Геннадія Друзенка ( див. «24»), вислання Великобританією,  ЄС, Україною та і США зі своїх держав російських дипломатів, може спонукати господаря Кремля до акцій помсти. До того ж є відповідний соціальний запит у РФ та й потреба верхівки недонаддержави переключити  увагу своєї  громади від насущних проблем. А для цього підходить «найслабкіша ланка», де можна відносно безкарно  вершити справу «обустройства» за допомогою найновішої зброї.

«Якби Захід хотів виховувати Путіна, то він би займався питанням відключення Росії від міжнародної платіжної системи SWIFT, ставив би питання нафтового ембарго. Наразі Захід, швидше, шукає шляхи порозуміння з Путіним…Багато що залежить від того, чи за дипломатичними символами будуть персональні чи економічні санкції проти РФ. Тоді Путін може почати грати на підвищення ставок», – підкреслив  згадуваний Геннадій Друзенко.

Про ці та інші виклики в міру своїх можливостей  нагадували і  ЗМІ: «У Мінську домовилися про перемир’я на Донбасі з кінця березня» («УТ»),  «Західні міста хочуть провести в Раду «Батьківщину», а східні – «Опоблок» («УП»),  «Кінах: Чи може Медведчук відстоювати українські інтереси на переговорах? Однозначно  – ні» («Гордон»),  «Об’єднатися або програти» («НВ»),  Майже 80% політичних партій України мають «київську прописку» («Соцпортал»), «В епіцентрі напруженості між Європою та Москвою стоїть Україна – WashingtonTimes» («Голос Америки»), «Він таки хворий, поверніть йому картату ковдру: Насіров зібрався в президенти, мережа кипить» («PolitekА»), «Адміністрація Трампа повинна звернути увагу на корупцію в Україні, – WashingtonTimes» («24»),  «НАТО допоможе Україні захиститися від зовнішнього втручання у вибори-2019» (ZIK),  «Гібридна дружба: Лукашенко відчуває загрозу  «нового дихання» Путіна» («ЛБ»)…

Наскільки б трагідраматичною не виявлялася ситуація в нашій країні, для того, щоб перевести її в оптимістичну площину,  варто розраховувати  передовсім на себе. Як нагадують  аналітики, за Україну ніхто зі стратегічних чи ситуативних партнерів  воювати не буде. При цьому  владним і політичним  елітам (як і всьому електорату),  навіть  керуючись суто інстинктом самозбереження, не можна ставати бранцями фатуму взаємопоборення, поглиблюючи  прірву безвиході.

За «перетягуванням каната»  всередині України з тривогою  дивляться і в Єврокомісії. Зокрема керівник Групи підтримки України в Єврокомісії Пітер Вагнер, як зазначає «Радіо Свобода», з приводу протистояння між антикорупційними відомствами в Україні,  був безапеляційним: «Ми знаємо про події в Києві. Ми слідкуємо за повідомленнями…Ті, хто мав би боротися з корупцією, більше борються між собою».

Тим часом, тиждень, що розпочався, добавить чергових  іспитів. Їх віддзеркалить і парламент (з 3 по 6 квітня Верховна Рада України працюватиме у пленарному режимі). Та нема випробувань, які  не можна успішно скласти, пам’ятаючи, що Бог та Україна – найвизначальніші цінності. Будьмо!

Віктор Вербич