Свідомо уникав цього, минав десятою дорогою цю тему, вмовляв і все ж «вмовив» себе мовчати і не висловлюватися з приводу цього, але ж ні… Не втримався і «Остапа понесло»…

На фоні отримання Томосу, тема релігії зараз як ніколи актуальна і звучить буквально зі всіх сторін. Всі політично-диванні експерти відразу ж «перепрофілювалися» в релігійних і «вєщяють» на своїх Facebook-сторінках про канони, церкви та інше. Зовсім не важливо, що 80% всіх таких експертів ще рік тому слово «Томос» асоціювали з американським мультом про кота, який ганяв за мишеням, або із солістом мегавідомого у 90-х гурту Modern Talking Томасом Андерсом, а після призначення єпископа Нафанаїла керуючим Волинською єпархією називали його «новий Ніфонт» (пам’ятали покійного владику і думали. Ніфонт – назва посади). Згадався анекдот про даішника, який зупинивши священика-порушника відпустив його, а своєму колезі пояснив: «Та піп каже, що перевищив, але спішить в лікарню, бо як з джакузі виходив, то посковзнувся і вдарився». Після запитання напарника що таке джакузі, перший роздратовано сказав: «Я звідки знаю, я ж до церкви не ходжу». В кожному жарті є лише доля жарту, а решта – правда. Важливо те, що фейсбучний світ потребує експертів, багато експертів і багато їхніх постів-аналізів (хм, влучне визначення, яке чітко описує всю суть більшості таких дописів).

Судячи з усіх дописів, новин на цю тематику, багато хто зовсім не готовий до таких змін релігійної ситуації в країні. Розумію колег-журналістів, які борються за перегляди та клікабельність своїх новин. Тут все просто: цікавий інформпривід + гарно, грамотно оброблена і оформлена «сировина» і  заголовок, який «чіпляє». Проте, дотримання цих пунктів не завжди співпадає з поняттям «правильно».

Для прикладу наведу кілька новин-постів, які кинулися в око і спонукали до написання блогу.

Перша група новин, які викликають подив, це новини про те, що священиків заборонили в служінні через перехід з УПЦ в ПЦУ, або ж через якісь інші «проколи» та порушення церковних табу.

Нещодавно в інформаційному просторі Волині з’явилася інформація про те, що священика Володимир-Волинської єпархії УПЦ Віктора Мартиненка заборонили у служінні через його поїздку до Туреччини, де він служив Літургію разом із представниками Константинопольського патріархату.

За словами представників Володимир-Волинської єпархії, крім цієї причини, яка, очевидно, була головною у прийнятті рішення про покарання, священнослужитель неодноразово порушував священицьку дисципліну та свідомо не виконував церковний послух.

Сам винуватець статей в інтернет-виданнях не дуже переймається забороною в служінні, а навіть висміює рівень грамотності тих, хто оформлює церковні документи та вказує на багато інших недоліків системи. Не виникає ніяких питань, бо в кожного своє життя, свої погляди та свій вибір, але, як на мене, то висміювати свою «стару» роботу (у випадку священника – місце служіння) це так само, як насміхатися з дружини з якою розлучився після 20 років подружнього життя. Цим ти  принижуєш себе, бо ж виходить, що стільки років свідомо всі мінуси сприймав за норму.

До речі, колеги-журналісти «профукали» дуже цікавий факт про отця Віктора, бо саме він у 2014 році порекомендував наміснику Києво-Печерської Лаври митрополиту Павлу Лебедю (коли той агітував за Януковича) не робити гучні заяви від імені усієї церкви щодо підтримки Віктора Януковича і Партії регіонів, а поцілувати їх у СР…КУ. Вийшов би класний заголовок, який би відкрили тисячі читачів.

Але ж повернемося до того, з чого починали. Журналісти розтиражували в мережі інформацію про те, що священика заборонили в служінні, чим викликали бурхливу реакцію користувачів. Але ж, якщо розібратися, то в чому дивина?

УПЦ (так званого московського патріархату) 13 листопада не визнала і не підтримала рішення Константинопольського патріархату про надання автокефалії українській церкві і припинила євхаристійне спілкування із Вселенським Престолом (може, й дивне і непослідовне рішення, але вони так вирішили).

Слабко віриться в те, що священик не знав про цю заборону і помилково поїхав до Туреччини. Скоріше за все, він свідомо, керуючись своїми твердими переконаннями, зробив такий крок.

Позиція церкви в цій ситуацію особисто в мене не викликала ні йоти подиву. Все логічно. В кожній структурі є свої закони, порядки, норми. Зараз не говоримо про істинність та доцільність вищезгаданих законів, порядків та норм. Так є і все.

Не думаю, що вихователька садочка №123 отримала б грамоту і премію, якби у свій робочий час ходила вчити діток і гратися з ними в садочок №321. Якби журналіст видання «Зашквар.нет», ігноруючи свої обов’язки, писав би статті для видання «НижніПупинціNews», то навряд чи отримав би заохочення від свого головного редактора. Якби тракторист після наказу голови агрофірми переорати свої поля переорав би сусідські, то отримав би не зарплату, а в лоб. Можливо, приклади занадто прості, а комусь, може, й недоречні, але ж  хіба не так?

Так само і у церкві. Якщо хтось, хто входить у систему, порушує загальноприйняті правила, то в нього мало шансів отримати додаткові «плюси» та нагороди.

Ще одне з видань писавши про отця Віктора, підкреслило, що церква заборонила йому причащати. Це говорить тільки про поверхневе орієнтування колег у релігійній тематиці, адже Таїнство Причастя відбувається під час Літургії, тобто не служивши останньої, причастити людей буде складно. В тексті йшлося про те, що священику заборонили у служінні «без права причастя», тобто причащатися заборонили тільки ЙОМУ…

Трохи згодом після випадку з володимир-волинським священиком, стався випадок в Горохівському районі – священик УПЦ з села Мерва висловив бажання перейти в новостворену ПЦУ і розповів, що під час богослужіння молиться і за Нафанаїла (очільника Волинської єпархії УПЦ), і за Епіфанія (предстоятеля ПЦУ). Тут теж все зрозуміло. Ну, не може священик діяти за принципом «трохи вашим, трохи нашим», бо ж згідно із закликом Христа: «Ваше ж слово хай буде: так-так, ні-ні» (Мт.5:37), а вийти із ситуації так, щоб і на акацію вилізти, і … штанів не порвати в цьому випадку – неможливо.

Недоречно в коментарях жаліти священиків, бо ж, як на мене, вони не вважають себе обділеними, чи ображеними. Навпаки – радіють з того, що перейшли в нову церкву, в яку ніхто їх не «заганяв» примусово. А позиція УПЦ і мала б такою бути, бо це закономірно.

Ще одна площина для самореалізації коментаторів-експертів – коментарі під дописом. Тут просто кладязь мудрості від самородків місцевого розливу. Найпоширеніший коментар приблизно такого змісту: «Нема ніякої УПЦ МП є РПЦ». Звичайно ж, що автор цих рядків суттєво «облагородив» зміст коментаря, бо ж “філософи-релігієзнавці” не вважають за потрібне писати абревіатури з великої літери, та й інші слова писати згідно норм правопису теж не царська справа.

Варто зазначити, що у зв’язку із нещодавніми змінами в православному житті України, змінилися і настрої «експертів». Якщо ще кілька місяців тому коментатори змагалися, що «нема ніякої УПЦ, бо є УПЦ МП», то зараз ставки збільшилися і від журналістів вимагають писати ніяк інакше, а саме «РПЦ» і це лише при хорошому настрої коментатора.

Таким коментаторам і журналістам, які звертають увагу на те, що хоче читати їх «клієнт», хочеться сказати, що написати можна багато. Як відомо, папір витримує все, а інтернетний «папір» тим більше, але ж на плоті теж може бути написано багато, проте, якщо придивитися, то це дерево (чи інший матеріал, з якого виготовлена загорожа), а не те, що на ньому написано.

Хтось спирається на Закон № 5309 про перейменування релігійних організацій, центр яких знаходиться в країні-агресорі, бо ж «закон про перейменування є, то й треба називати церкву по-новому», але ж ми живемо у правовій державі, а не в плем’ї  Бумбу-Юмбу і все має відбуватися послідовно, а не так, як захотів якийсь напівреальний пан з Facebook з чудернацьким нікнеймом.

Звичайно, що церковники нікуди не дінуться і якщо це буде потрібно, будуть змушені щось змінювати, але ж наразі цього не сталося (для перейменування у церкви є 9 місяців), то й не потрібно спішити і кожному на свій лад перейменовувати церкву. Церкву. Не онуфріїв, кирилів, агафангелів та павлів, а церкву – інститут, куди входять мільйони українців.

Тому у ЗМІ було б неправильно спекулювати приставкою МП, бо ж такої структури юридично не існує. Є Українська православна церква – УПЦ, а те, структурною частиною чого, чи кого вона є, як вона має називатися – зовсім інша історія, яка потребує окремого розгляду. А зараз маємо те, що маємо і було б добре не розпалювати конфліктів та не сваритися з цього приводу.

Час постання нової української церкви та час різдвяних свят, зовсім не підходящий для сварок-бійок, ненависті, БРЕХНІ та обливання один одного брудом та й взагалі хоча б чогось негативного. Кожному варто згадати про іменинника – новонародженого Ісуса, який готовий чути наші молитви і я впевнений, що зовсім не радіє таким міжусобицям стосовно церкви, в основі якої стоїть Бог, а він, як відомо – Любов…

P.S. Keep calm and моліться там, де хочете…

Андрій ПЕТРУШКО