Здавалось би що спільного між «формулою Штайнмаєра» та смородом у Луцьку.  Виявляється, між цими далекими одне від одного поняттями може існувати прямий зв’язок.

Поєднала ці два питання на позачерговій сесії Луцька міська рада 10 жовтня, втім, ймовірно, все вийшло з точністю та навпаки до того, що планувалося. Адже депутати «завалили» голосування за звернення до органів центральної влади про закриття Гнідавського цукрового заводу та ТОВ «Біо-ПЕК», яких у міській раді вважають основними винуватцями смороду. Натомість звернення про недопущення виконання «формули Штайнмаєра» для врегулювання конфлікту на Донбасі набрало необхідну кількість голосів. Та все по порядку

«ЗА ЧИСТЕ ПОВІТРЯ» І «ПРОТИ СМОРОДУ» – В ЧОМУ ПРИНЦИПОВА РІЗНИЦЯ

Нагадаємо, що проблема неприємного запаху почала дошкуляти лучанам у 2017 році. Тоді місцева влада розглядала декілька варіантів джерел неприємного смороду: Гнідавський цукровий завод, біоетанольний завод ТОВ «Біо-ПЕК», спиртзавод, ряд підприємств і ФОП-ів, які переробляють м’ясо, забудовників та міські очисні у Липлянах. Три роки ні органи місцевого самоврядування ні структурні підрозділи центральних органів виконавчої влади не могли визначити достовірної причини смороду.

В решті-решт на початку літа 2019 року при Луцькій міській раді запрацювала постійна комісія, яка взялася ретельно вивчати проблему. «Волинська правда» неодноразово писала про проблему смороду і намагання місцевої влади «повісити всіх собак» на одне, максимум – два підприємства: Гнідавський цукровий завод та ТОВ «Біо-ПЕК», яке працює при цукровому заводі та використовує його поля фільтрації для змиву мелясної барди.

Варто зазначити, що ТОВ «Біо-ПЕК» отримало всі необхідні дозволи, необхідні для своєї діяльності. Пройшло ряд різноманітних перевірок, ініційованих Луцькою міською радою. Приписи, здійснені різними контролюючими органами, підприємство виконало та залишається відкритим для діалогу як з владою так і з суспільством, адже так само як і решта лучан працівники заводу зацікавлені у чистому повітрі. Проте, у повітрі Луцька відчуваються «нотки» не тільки аміаку та сірководню, а й незрозумілих політичних інтриг.

«Волинська правда» у контексті «ароматного» питання вже писала матеріал про види громадських активістів. Одні, справжні активісти, дійсно борються за вирішення конкретної проблеми без жодних прихованих інтересів і тим більше без жодної фінансової стимуляції з боку кого б то не було. Інші, різного роду псевдо-активісти, або ж відпрацьовують гроші тих чи інших фінансово-промислових кланів за виконання тих чи інших замовних завдань по дискредитації когось, або ж намагаються набрати політичних «балів» і «вистрілити» на місцевих чи парламентських виборах за рахунок проблеми, яка болить всім.

Відносно чітко еко-активістів Луцька можна поділити на «правильних» і не дуже за приналежністю до двох різних громадських ініціатив, які ніби-то мають одну спільну мету, але насправді – дві трішки різні. Їх назви говорять самі за себе. Ініціатива «За чисте повітря» об’єднала притомних небайдужих лучан, кожен з яких щиро вболіває за чисте повітря у нашому місті і намагається допомогти у вирішенні проблеми. Частина із них навіть має відповідну освіту та час-від часу озвучує дійсно варті уваги пропозиції, як то, наприклад, біологічна очистка полів фільтрації за допомогою спеціальних бактерій. Що є екологічно безпечним та економічно вигідним варіантом вирішення проблеми. Ну, принаймні в цьому переконані автори ідеї.

Інша група – не за чисте повітря. Інша група – «Проти смороду». А якщо вже бути зовсім точним – то конкретно проти цукрового та біоетанольного заводів. Риторика одного з лідерів руху, Дмитра Климука, досить проста і прозаїчна – завод треба закрити. Чоловік переконаний, що це єдиний шлях до вирішення проблеми. Він збирав підписи лучан проти смороду, організовував мітинги і «всенародні» віче, а ще балотувався до Верховної Ради по луцькому 22-му округу, набравши якийсь мізер голосів. Не виключено, що пан Климук бачить себе блискучим політиком, втім, більш схожий на істину той варіант, що активіст-політик просто виконує чиєсь замовлення. Давайте звернемо увагу, коли у «активістів» стаються «загострення».

ЗАВОДИ ПРАЦЮЮТЬ ПОСТІЙНО, А СМЕРДИТЬ ТОДІ, КОЛИ КОМУСЬ ДУЖЕ ТРЕБА

Отже, проблема зі смородом існувала три роки. Але робоча група по її вирішенню запрацювала у Луцькій міській раді лише влітку цього року. Яка подія відбулася у нас в країні влітку цього року? Вірно, парламентські вибори, які закріпили остаточну політичну перемогу «ЗеКоманди» та сприяли поверненню в Україну головного «вболівальника» нового президента України та його друзів і партнерів. Нікому з волинян не слід пояснювати, що це означало для Волинської області. Втім, після визначення результатів парламентських виборів у Луцьку чомусь більше не смерділо і екологічні «активісти» самі десь розчинилися у повітрі на деякий час.

Вперше після літа нестерпний сморід лучани відчули 8 жовтня. Відразу наголосимо, обидва заводи, яких звинувачують у «терорі» міста, працювали увесь цей час. Наприклад, за офіційною інформацією з ТОВ «Біо-ПЕК», звідти щодня вивозили по 30 рейсів з бардою. Є відповідні договори з підприємствами, які скуповують її і переробляють у добрива. Близько 30 рейсів щодня, кожна машина – 30 тон барди. Тобто, близько 900 тон рідини з неприємним запахом щодня протягом кількох місяців вивозили із заводу і це нікому не смерділо. А чому ж почало смердіти саме 8 жовтня? У жовтні дійсно «засмерділо» сильно, але не хімікатами, а міжнародною політикою.

Першого жовтня Україна погодилася на так звану «формулу Штайнмаєра» для врегулювання конфлікту на Донбасі. Частину українців обурили умови закону про «особливий статус Донбасу», який пропонується прийняти на постійній основі після проведення на тимчасово окупованих територіях виборів. Переважно проти «формули Штайнмаєра» виступили націоналістичні організації та партії, політична сила колишнього президента Петра Порошенка та ветеранські організації.

Незгідні із запропонованим варіантом миру почали створювати так звані «штаби спротиву капітуляції». Відповідні мітинги пройшли й у Луцьку. Між іншим, Волинська обласна рада, яку після перемоги Ігоря Палиці на мажоритарному окрузі у парламентській кампанії очолила «укропівка» Ірина Вахович, одна з небагатьох обласних рад Західної України, яка не зібралася на позачергову сесію, аби підтримати звернення про недопущення втілення «формули Штайнмаєра». Заступник голови обласної ради «свободівець» Олександр Пирожик навіть заявив, що йому вперше за всю каденцію соромно за обласну раду.

І ось аби відрізнитися від обласної ради, у Луцькій міській раді таки скликали позачергову сесію з питанням у порядку денному про незастосування скандальної «формули». Але разом з тим вирішили розглянути питання й про звернення до центральних органів виконавчої влади з проханням припинити дію дозвільних документів, які дають право працювати Гнідавському цукровому заводові та ТОВ «Біо-ПЕК».

«ЯКИЙ ЩЕ ШТАЙНМАЄР!? ТУТ У ЛУЦЬКУ СМЕРДИТЬ!»

Суспільний резонанс навколо цього питання почали розганяти вже добре відомі «активісти» – Дмитро Климук та Сергій Поха. Останній записав відео-блог про те, як він «героїчно» переслідував якусь автоцистерну, яка ніби-то розливала нечистоти по всьому місту і везла їх саме із заводів. Його відео навіть згадували як «прямий доказ» порушень норм екологічного законодавства  з боку заводів під час дискусій у сесійній залі. А сам Сергій Поха під час трансляції обмовився: «Яка там формула Штайнмаєра! Тут у Луцьку смердить!». Ну, навряд саме такими словами треба відволікати увагу від питання, від якого тебе попросили відволікати увагу. У психології є такий прийом, коли людину просять не думати про зеленого слоника. І відразу запитують, про що людина думає. На диво, всі відповідають, що саме про зеленого слоника, хоча до цього питання думали про щось явно інше. Так само з Похою і Штайнмаєром. Навряд хтось, хто дивився його стрім про сморід у Луцьку, думав в той момент про формулу Штайнмаєра, але він чомусь попросив цього не робити.

А ось депутати Луцької міської ради встигли і подумати і добре наговоритися як про одне так і про інше. Як не намагалася більшість у Луцькій міській раді «протягнути» рішення про скерування звернення про закриття заводів – а голосів таки не вистачило. Виконувач обов’язків міського голови Луцька Григорій Пустовіт тричі ставив проект на голосування, втім, всі три рази «За» проголосував лише 21 депутат, чого не вистачило для ухвалення рішення. Очільник міста не придумав нічого іншого, окрім того як пригрозити депутатам-опозиціонерам «дошкою ганьби», як в «старі, добрі» радянські часи.

А ось рішення проти «формули Штайнмаєра» навпаки несподівано набрало необхідну кількість голосів, не дивлячись на всі намагання відволікти від цього питання увагу. Радник міського голови Ігор Поліщук навіть написав пост у Фейсбуці про те, чому органи місцевого самоврядування не повинні розглядати подібні проекти рішень. Мовляв – президенту видніше. А завдання депутатів місцевої ради – то благоустрій, парки, сквери… Під постом Ігоря Поліщука про «формулу Штайнмаєра» – «геніальний» коментар все того ж Сергія Похи: «В Луцьку смердить!». Що!? Серйозно!? «Активіст» все переплутав і замість того, аби відволікти увагу лучан від одного питання на інше, настільки тісно переплів ці два ніяк непоєднувані між собою проекти рішень, що гірше не придумаєш.

На щастя, більшість депутатів Луцької міської ради на позачерговій сесії проявила здоровий глузд і не стала «рубати з плеча», пропонуючи альтернативні варіанти вирішення екологічно проблеми без нанесення соціально-економічної шкоди через закриття потужних виробництв. Втім, всі вони моментально стали об’єктами шеймінгу з боку деяких підконтрольних владі місцевих ЗМІ. Їх всіх, не дивлячись на те, що це представники різних фракцій, відразу безпідставно звинуватили у «роботі на «Біо-ПЕК». Надіюсь, нікому не треба пояснювати, у роботі на кого можна звинуватити формальну більшість у Луцькій міській раді… І у зв’язку з цим смію припустити, що найбільші баталії через сморід ще попереду. Адже коаліція у міській раді вже «пробуксовує» на принципових питаннях, а незабаром – місцеві вибори, які хтось може спробувати виграти саме за рахунок «еко-активізму».

Василь Онищук