Студентські роки – це пора, що запам`ятовується на все життя. У людини, яка була студентом, завжди в запасі є безліч цікавих веселих історій, які розповідаються з особливим трепетом і нотками суму в голосі. Хто б не хотів знову пережити безсонні ночі підготовки до іспитів, заліків та практичних занять, повернутися на студентські лави і послухати лекції, імпровізувати під час «допитів» суворого викладача, погомоніти на перервах з друзями-одногрупниками? А чого варті курсові та дипломні роботи, коли доводиться посидіти в бібліотеці, перечитати купу літератури і нарешті отримати таку омріяну «п`ятірку». Все-таки в цьому щось є.

Окремою темою для розмови є гуртожиток. Тут зустрічають перше кохання і справжню дружбу. У студентських колах існує приказка: «Не жив у гуртожитку – не бачив студентського життя». Саме тут воно і пізнається. Вчорашні школярі-одинадцятикласники приїжджають зі своїх домівок від мами з татом і зустрічаються віч-на-віч з дорослим життям. Якщо вдома ти дитина, яку люблять і леліють, то тут ти такий, як всі, і поблажок та винятків просто-напросто не буває. Тут ти повинен вчитися всьому сам, набивати свої гулі і робити висновки. Тим не менше, гуртожиток залишається для його юних мешканців острівком свободи і незалежності.

Інтернет-видання «Волинська правда» вирішила кинутися у вир студентського життя і «проінспектувати» один із гуртожитків найбільшого вишу Волині – Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. В об`єктиві «перевірки» – гуртожиток №6, що на вулиці Кравчука.

«Прикольно просто пограти, поспівати, коли збирається компанія»

Переступиви поріг гуртожитку, згадується вірш Дмитра Павличка з «Читанки»: «Наче вулик наша школа. Вся вона гуде, як рій». І тут хочеться «посперечатися» з поетом, бо ж і гуртожиток нічим не програє за гучністю школі, виручає дуже хороша акустика в коридорах.

Десь далеко чути звук гітари, пісні і сміх дівчат, чиїсь розмови по телефону… Йду на звук і бачу хлопця-гітариста, який в оточенні зацікавлених його мистецтвом, вмостився на сходах і, акомпонуючи собі, співає пісню, слова якої знає, напевно, кожен: «А вона, а вона сидітиме сумна, Буде пити – не п’яніти від дешевого вина…»… Все логічно, ну який же гуртожиток без пісень під гітару.

«Навчився грати на гітарі, ще в школі. Просто друг придбав для себе інструмент і я теж захотів навчитися. І навчився сам, без вчителів і музичних шкіл», – каже Юрій Колядюк, студент Інституту фізичної культури спорту та здоров`я.

На запитання, чи «допомагає» гітара знайомитися з дівчатами, хлопець сміється. До речі, в гуртожитку хлопці і дівчата не розділені колючим дротом, а живуть разом у сусідніх кімнатах в блоках (чотири кімнати зі спільною кухнею, душовими кабінами та туалетами).

«Пекельна кухня» чи «Звана вечеря»

Апетитний запах по-зрадницьки видає якусь студентку-господиню, яка, очевидно, готує щось смачненьке. Аромат манить, так і хочеться зайти в гості. На іншому ж поверсі в когось «втекло» молоко і запах відразу ж сповіщає всіх оточуючих про кулінарну невдачу. Отакі вони гуртожитські контрасти: хтось вже справжній «майстер-шеф», а хтось тільки вчиться.

У народі склався такий стереотип, ніби студент – це бідне-нещасне дитя, яке не має що їсти і харчується однією лише «Мівіною». Дуже кортить все ж перевірити, чи голодують сучасні луцькі спудеї.

«Я готую сама. Звичайно ж не обходиться без маминих передачок, але частіше сама. Так зручніше», – розповідає студентка факультету культури і мистецтв Анастасія Занюк.

Студентка-четвертокурсниця Інна Кошулинська, яка вже по праву може називатися «старожилом», навіть показала свій холодильник і ніякої «повішеної миші» там не було. Не зважаючи на те, що це була середина тижня, продуктових запасів у дівчат ще вистачало.

«Оскільки ми в півбоці (дві кімнати, в яких мешкає 7 людей, – ВП) всі з одного факультету, то і графік у нас схожий, разом йдемо на пари, разом приходимо, тому часто снідаємо, обідаємо і вечеряємо разом, як справжня сім`я», – каже майбутній філолог-україніст Жанна Гаврилів.

Не навчанням єдиним…

В гуртожитку кипить життя. Кожен зайнятий своїми справами, а їх у молодих, енергійних людей вистачає. Хтось готується до практичного заняття, хтось відпочиває після важких пар, закутавшись у ковдру, хтось лупить грушу в спортзалі, а хтось «рубається» в Counter-Strike і при цьому просить залишитися інкогніто, коли дізнається, що я – журналіст (мабуть батьки теж читають інтернет-видання).

За тренуванням у залі застаю двох хлопців-першокурсників. Один гамселить грушу, а інший чекає своєї черги і готується, старанно намотуючи бинти на руки.

Вже перепочиваючи, Максим Шевчук розповідає, що задоволений умовами проживання в гуртожитку.

«Перед поселенням наслухався від друзів всяких «страшилок» про гуртожитське життя, про тарганів і безлад, але коли приїхав, то був приємно здивований. Мені тут подобається. Дуже добре, що є спортзал і ми маємо можливість потренуватися», – каже студент-першокурсник.

Після «ревізії» в кількох блоках, потрапляю в кімнату до дівчат. Їх тут четверо – двоє дівчат сидять за конспектами, підручниками і роздруківками, а другий дует, обклавшись різними незрозумілими для чоловічого ока предметами, «наводить красу» і п`є чай.

«Отака різниця між другим і четвертим курсом», – жартують дівчата-старшокурсниці і пояснюють, що нещодавно прийшли із занять, тому ще не встигли приступити до «смакування граніту науки».

«Трохи важко вчитися у другу зміну, бо часу не вистачає. Колись підзаробляла тим, що робила манікюр для дівчат, а зараз вже не встигаю, тому і закинула. Тільки подругам деколи роблю», – каже Євгенія Сухорука.

В іншій кімнаті застаю дівчину, яка зосереджено щось виділяє у ксерокопіях наукових статей, готуючись до практичного заняття. Ніби типова картина, але дивуючись, зупиняю погляд на… стіні. Виявляється, у Вікторії Табачук та її сусідки Ірини Власюк є дуже цікаве хобі. Дівчата-філологи збирають тролейбусні квитки та обклеїли ними цілу стіну біля дверей.

«Це Іра розпочала збирати квитки, а потім ми разом почали колекціонувати передбачення з чеків «Сільпо», – розповідає Вікторія, показуючи на широку смугу таких передбачень, наклеєних на стіні.

Після розмови про економію, бо ж бачу, що дівчата надають перевагу дешевшому транспорту – тролейбусам, питаю про плату за гуртожиток. Виявляється, місяць гуртожитського життя вартує близько 500 гривень, але є можливість платити дешевше.

«Можна оформити субсидію, тоді плата за гуртожиток буде трішки меншою. Я зараз хочу це зробити», – ділиться зі мною своїми планами студентка.

Гуртожиток – це вишкіл самостійності

В луцькому гуртожитку номер 6 живуть студенти з різних куточків України. 18-річна Тетяна родом із  Мелітополя, та живе у 705-ій вже другий рік. Вона навчається на польській філології, а вибір саме цього міста пояснює територіальними причинами. Далеко їхати від дому дівчина боялася, проте швидко прижилася, як і в старому Лучеську, так і в рідному вже студмістечку.

«Гуртожиток, спочатку, м’яко кажучи, не сподобався, але прижившись я перестала помічати маленькі недоліки. Це ж мій дім, а дім потрібно облаштувати затишно і комфортно, що ми з дівчатами й зробили».

Тетяна все життя розмовляла російською, проте на Волині вона спілкується виключно українською, і не відчуває дискомфорту. Дівчина знайшла чимало друзів, але кожен вечір проводить не одну годину разом зі своїми рідними, хоч і по телефону.

«Я їздила додому 2 рази за час навчання, не рахуючи канікул. Бачитись з батьками 2 дні і знову їхати на кілька місяців в інший куточок України? Можу, вмію, практикую. Я знаю, що таке самостійне життя. Це дуже складно і я сумую за родиною, але я обрала такий шлях і стараюсь досягати поставлених цілей».

Дівчина закохалася в Луцьк, у знаменитий замок, старовинну історію та смачну каву. Вона обрала спокійне життя та спокійне місто.

«Люди на Заході добріші якісь, спокійніші. Приїхавши сюди, відразу відчула цю відмінність. Луцьк надихає, він має старовинний дух, який відчуваєш не тільки морально, а й фізично. Він зачаровує. Тепер – це моє місто».

Побувавши в гуртожитку, згадав своє ще таке не далеке студентське життя, своїх сусідів по кімнаті, розмови до ночі, смішні і деколи не дуже анекдоти, святкування днів народжень, іменин, картоплю, яка смажилася о третій!!!!! годині ночі, переписування конспектів одногрупниць, сміх дівчат-сусідок за стіною та їхні пісні, які так дратували, але зараз я готовий все це пережити знову і повернутися до життя студента…

Гуртожиток живе своїм життям, тут нічого не змінюється, залишається та ж приємна атмосфера, стіни, вже просякнуті позитивом і молодечим запалом, просто заряджають енергією на довгий час. Змінюються тільки студенти, які тут живуть, але які завжди будуть однакові, як і 50 років тому, такі ж веселі, допитливі, вигадливі, деколи трішки ліниві, але в потрібний момент здатні надолужити пропущене…

Андрій Петрушко

А хтось вболіває за “Борусію” і запевняє, що це було і до переходу Ярмоленка

А хтось був на весіллі і спіймав букет…

Після тренування, потрібно прибирати в спортзалі

Згадка про рідних

Тут пам`ятають про студентів, які жили в гуртожитку раніше

А з прибиранням тут все серйозно