Волинь – історична область України. Практично всі волинські землі входили до складу Київської Русі, відтак тут кожен клаптик землі увібрав у себе історію українського народу та державності і зберіг чимало таємниць від самого початку її створення. Та на фоні древнього Лучеська на Волині є ще більш старовинні місця, одне з них – селище Олика, яке має славетну історію, втім, не надто визначене майбутнє. Жителі Олики випадково дізналися, що їхнє селище планують тишком-нишком об’єднати із селищем Цумань, яке історично молодше на чотири століття та й навряд може похизуватися набагато кращою інфраструктурою. Яка «родзинка» Олики і чи вдалося відстояти право на власну громаду – дізнавалася «Волинь.Правда».

КНЯЖЕ МІСТО ЗІ СВОЇМИ ГЕРОЯМИ

Перша писемна згадка про Олику датується 1149 роком, про неї йдеться в Іпатіївському літописі. У 1522 році маєтність Олика відійшла до онучки великого маршала литовського Петра Монтигердовича – Ганни, яка одружилася з Іваном  Миколаєм Радзивіллом «Бородатим», відтоді Олика на наступні 400 років стала вотчиною магнатів Радзивіллів. У 1547 році Микола Христофор Радзивілл «Чорний» отримав від імператора Карла V спадковий титул «Князя на Олиці та Несвіжу», відтак Олика стала княжим містом, а вже у 1564 році місто отримало магдебурзьке право – право на місцеве самоврядування, яке  в той час могли отримати тільки дуже розвинені і перспективні міста.

Цікавим фактом є те, що Олика в період свого розквіту мала власного прокуратора та навіть «майстра справедливості» – ката. Історики зазначають, що власного ката в той час могли мати тільки багаті міста. Покарання ув’язнені відбували у підземеллях, які з’єднували місцевий костел та замок. З 1638 року в Олиці навіть діяла філія Академії у Замості, де викладали п’ять професорів. Тож нині можна лише уявити, який рівень розвитку невеличкої сьогодні Олики був 500 років тому. Втім, переломним моментом в історії міста, мабуть, став 1702 рік – саме тоді Олику спалили шведи. Пізніше, у 1803 та 1823 роках місто пережило ще дві великі пожежі, а після включення волинських земель до складу Російської імперії замок, палац, костел та й саме місто почали стрімко занепадати. Буремно розпочалося для Олики і ХХ століття – тут точилися запеклі бої Першої світової війни між австрійськими і російськими військами. А в роки Другої світової в Олиці існувало гето, де німці утримували євреїв, які на той час становили чи не половину населення волинського містечка. Втім, після приходу радянської влади Олика з волинського центру культури та освіти перетворилася на звичайне провінційне селище, а славетна історія лишилася хіба що у стінах пам’ятків архітектури, які дожили до наших днів.

Однак, окрім архітектурної та історичної спадщини, Олика дала Волині й чимало людей і цілих родин, якими можна пишатися. Зокрема, в Олиці народилися такі відомі українці, як кандидат юридичних наук, викладач кафедри конституційного права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого – Федір Веніславський, який нині є представником Президента України у Конституційному Суді України, доктор філологічних  наук Петро Волинський, історик та митрополит УАПЦ Анатолій Дублянський. У селищі похований 21-річний активіст Євромайдану, Герой України Іван Тарасюк, який загинув 20 лютого 2014 року від кулі снайпера на вулиці Інститутській. Молодий хлопець – один із тих, хто загинув, аби змінити Україну в цілому та Олику зокрема на краще. І якщо такі загиблі Герої, на жаль, можуть сприяти цьому тільки з небес, то, на щастя, у самому селищі, та й на Волині загалом, ще є достатньо свідомих людей, які прагнуть розвивати рідний край і докладають до цього максимум зусиль. Серед відомих вихідців з Олики можна виокремити успішного забудовника, депутата Волинської обласної ради, Леоніда Стефановича – одного з тих, кому не байдуже  на долю своєї малої батьківщини.

«На мою думку, є декілька символів Волинського краю. Це Володимир-Волинський, Берестечко, Луцький замок, Леся Українка і селище Олика, де, як відомо, розташований замок Радзівілів. Втім, на думку деяких експертів, ця ОТГ є неплатоспроможна і там немає відповідного благоустрою», – коментує ситуацію в Олиці Леонід Стефанович.

Як стало відомо, в останній момент Олику вирішили об’єднати із селищем Цумань. Саме у Цумані мав бути адміністративний центр майбутньої громади. У разі реалізації такого плану місто з унікальною історією остаточно втратило б шанси на будь-який розвиток, а Україна та світ втратили б унікальні об’єкти історичної спадщини. Не кажучи вже про сучасні блага цивілізації, такі як дороги, лікарні, школи, дитсадки, заклади культури, які б розвивалися у Цумані, але не в Олиці.

Дізнавшись про не дуже перспективне об’єднання, жителі Олики проявили неабияку активність і змогли достукатися до київських чиновників. Ідею такого об’єднання призупинили, у крайньому разі – станом на 26 лютого 2020 року у перспективному плані об’єднання територіальних громад Волинської області Олицька ОТГ існує, до її складу мають увійти такі сільські ради як Дідичівська, Жорнищенська, Покашівська та Хорлупівська.

Ми вирішили завітати в Олику, подивитися, у якому стані перебувають історичні об’єкти, інфраструктура загалом, а головне – які настрої у її жителів, якою вони бачать майбутню Олицьку громаду і чи дійсно вона буде неплатоспроможною, як вважають деякі експерти.

ОЛИКА – ПОТЕНЦІЙНА ПЕРЛИНА ДЛЯ ТУРИСТІВ

Колись багате і успішне місто Олика сьогодні – навіть не районний центр, це селище міського типу у Ківерцівському районі. Втім, серед лучан, любителів незвичайного відпочинку, час від часу на слуху у переліку варіантів для яскравого проведення вікенду. Адже і дійсно Олика, як для селища з населенням трохи більше трьох тисяч жителів, вражає кількістю об’єктів історичної спадщини на квадратний кілометр. Чого вартує лише Колегіальний костел Святої Трійці XVII століття. Архітектурний шедевр італійських майстрів перебував у аварійному стані, ще б кілька років – і Волинь втратила б це надбання назавжди. Втім, костел вдалося повністю реставрувати за рахунок поляків, нині – це діючий католицький храм, хоча, кажуть місцеві, католиків у Олиці практично немає. Поряд з костелом XVII століття розміщений більш архаїчний храм – костел Святих Петра і Павла, споруджений у 1460 році. Є в Олиці й два православні храми – Стрітенська церква 1784 року, яка колись була греко-католицькою, та більш нова Троїцька церква 1886 року.

На в’їзді у селище зберігся свій варіант «Золотих воріт», це залишки Луцької брами – пам’ятки оборонної архітектури тридцятих років XVII століття. Уявіть лише, що ця брама, до цеглин якої ми сьогодні маємо можливість доторкнутися, пам’ятає героїчні походи козацького війська Богдана Хмельницького у роки національно-визвольної війни, частина з яких проходила землями Волині. На жаль, сьогодні цією історичною спадщиною опікуються хіба що на паперах, від яких, між іншим, шкоди більше, аніж користі. Зокрема, як розповіли місцеві жителі, знайшовся підприємець, який запропонував доглядати за брамою, підтримувати її у належному стані у замін на дозвіл розмістити поряд крамницю. Втім, йому цього не дозволили зробити чиновники.

Особливе місце – закинутий католицький цвинтар, де можна знайти могили XVIII-XIX століття, посеред них – руїни каплиці. З одного боку – картина досить похмура і депресивна, з іншого – місце по-своєму атмосферне, схоже на декорації до містичного фільму жахів. Для поляків закинуте кладовище в Олиці досі лишається святинею, і у 2018 році президент Польщі Анджей Дуда прийняв участь у заходах, приурочених 75 річниці Волинської трагедії і, серед інших об’єктів, відвідав польське кладовище у Олиці, де виступив перед місцевими жителями із закликом жити у мирі та пам’ятати уроки минулого.

Особливою родзинкою Олики лишається замок Радзивіллів, зведений 1558 року. Він пережив майже чотири століття і жодного разу не був завойований, однак, як і Олика, загалом, почав занепадати після 1939 року, коли, перед початком Другої світової війни, його назавжди залишив останній господар князь Януш Радзивілл. У 50-их роках минулого століття радянська влада вирішила розмістити у замку психіатричну лікарню, яка там знаходиться і досі. Парадоксально, але місцеві переконані – саме такий симбіоз історії та медицини допоміг зберегти замок від остаточної руйнації. Існування у стінах замку психіатричної лікарні ніяк не заважає йому залишатися туристичним об’єктом – замок Радзивіллів відкритий для туристів, про нього навіть писало видання BBC Україна.

«Свого часу у польського та українського президентів була спільна думка створити в Олиці резиденцію президентів. У резиденції за п’ять років каденції, президент, можливо, одного разу з’явиться, а можливо, і ні, втім, на її базі може успішно функціонувати музей. Сьогодні у приміщенні замку знаходиться психіатрична лікарня. І слава Богу! Бо якби не було би там лікарні – давно вже не було б і самого замку. В Олиці є що показати, є чим пишатися, а головне – є нормальні люди, які хочуть там працювати», – переконаний Леонід Стефанович.

Безумовно, древнє княже місто Олика має насичену історію та безліч архаїчних об’єктів, які збереглися до наших днів і лишаються перлинами Волинського краю, втім, аби стати одним із туристичних центрів Волині – цього замало. Необхідна ще й інша інфраструктура, і от, власне, можливість її створення і розвитку перебуває у прямому зв’язку із конфігурацією майбутньої Олицької громади.

«АНГЕЛИ ГРОМАДИ»: БІЗНЕС, НА ЯКОМУ ТРИМАЄТЬСЯ СЕЛИЩЕ

Туристичний потенціал – звичайно, сильний козир у руках жителів Олики, проте, для нормального функціонування селища, а, тим більше, громади, одного лише туризму замало – потрібна економіка, яка дає робочі місця, якісна інфраструктура, наповнення бюджету. Селище Олика може похизуватися цілим рядом підприємств, які здійснюють свою діяльність на її території, забезпечують частину місцевих жителів роботою, а бюджет – податками.

Одним із таких підприємств є будівельна фірма «Олика Агро-Буд», яка у минулому році відзначала свій ювілей – 60 років. Підприємство створили ще у далеких 50 роках минулого століття. Тоді воно мало іншу назву й займалося будівництвом об’єктів соціальної інфраструктури. Втім, на початку 90-их криза не оминула нікого, і сільська будівельна контора опинилася на межі зникнення, і пропала б, як і більшість її аналогів по всій Україні, якби у 2007 році на допомогу не прийшов Леонід Стефанович, який на той час вже керував досить успішною будівельною організацією «Житлобуд-2».

«Я би міг повністю перевести офіс «Олики Агро-Буд» у Луцьк, але для чого? Я хочу, щоб люди у селищі мали роботу. Підприємство сплачує усі податки до місцевого бюджету, аби Олика могла розвиватися. Це ж правильно. Там, дякувати Богу, вже 93 роки живе мій батько, там я народився, Олика має славетну історію, тож мені б хотілося, аби вона мала своє продовження», – розповідає Леонід Стефанович.

Варто зазначити, що Леонід Стефанович обраний депутатом Волинської обласної ради від зовсім іншого округу – на Камінь-Каширщині. І якщо там він ще має якийсь певний умовний громадський обов’язок допомагати розвиткові громад і територій, то щодо Олики, своєї малої батьківщини, політик і бізнесмен має хіба що моральний обов’язок, який виконує із задоволенням. У більших містах, розміром з районні чи обласні центри, підприємців, які, окрім сплати податків, частину свого доходу добровільно жертвують на втілення тих чи інших соціальних, культурних, освітніх, творчих чи інфраструктурних проектів, громадські активісти влучно назвали «ангелами громади». Без сумніву, бізнесову структуру Леоніда Стефановича можна назвати одним із «ангелів» Олики. Адже місцеві жителі відгукуються про будівельну фірму та всю родину Стефановичів виключно позитивно.

Ми не планували відвідувати школу в Олиці, втім, вирішивши зробити кілька знімків приміщення для фотоархіву, натрапили на директора закладу Миколу Більського. Господар навчального закладу провів нам справжню екскурсію школою, яка розрахована майже на тисячу учнів.

«Сьогодні в школі навчається понад триста дітей. В тому числі організований довіз учнів з навколишніх шкіл шкільними автобусами», – розповідає директор.

Дізнавшись, що ми готуємо матеріал про ідею об’єднання Олики із Цуманю, Микола Більський реагує з обуренням, мовляв – кому ідея такого об’єднання взагалі спала на думку.

«Та не буде ніякого об’єднання! Вже все вирішено, буде громада з центром в Олиці. Саме Олика завжди була центром для навколишніх сіл», – впевнено і категорично повідомляє нам директор школи, який, здавалося, виражає консолідовану думку всіх жителів Олики.

Микола Більський демонструє нам актову залу, у якій нещодавно зробили ремонт, та справжні шедеври на стінах коридору другого поверху. Каже, багато з того, що робиться у школі, робиться за рахунок батьків та інших благодійників.

«Допомагають нашому навчальному закладу практично всі підприємства, які працюють в Олиці. Наприклад, істотно допомагає «Олика Агро-Буд», – розповідає директор школи.

Заклад, розрахований на майже тисячу учнів, яку, окрім відділу освіти, є кому підтримувати матеріально, міг би з легкістю стати опорною школою майбутньої Олицької об’єднаної територіальної громади, а в перспективі перетворитися і на більш престижний навчальний заклад, позмагатися за статус навчально-виховного комплексу чи навіть коледжу, наприклад.

ЧИТАТИ КАНТА І НІЦШЕ: РЕЦЕПТ РОЗБУДОВИ ГРОМАДИ ВІД ФЕЛЬДШЕРА-ФІЛОСОФА

Окрім освіти важливим напрямком розвитку громади є охорона здоров’я. Медицині на селі останнім часом приділяється важлива увага в урядовій концепції медичної реформи. І Олика от-от отримає значний прогрес у цьому напрямку, адже зовсім скоро планується здати в експлуатацію приміщення нової і сучасної амбулаторії, яку, між іншим, будує саме «Олика Агро-Буд». Це саме той випадок, коли громаді немає чого переживати через підрядника, адже фактично підрядник будує сам для себе, тут будуть отримувати медичні послуги й працівники фірми-забудовника – місцеві жителі. Тож сумнівів у тому, що будівельні роботи будуть проведені якісно, на совість, немає абсолютно жодних.

Окрім нової амбулаторії, яку найближчим часом мають здати в експлуатацію, медицина в Олиці може пишатися і неабияким персоналом. До прикладу, на рахунку фельдшера Валентина Кота три врятованих дитячих життя, про нього вже писали волинські видання. Та не меншою повагою користується в Олиці і його колега Ярослав Лисенко, який має настільки глибокий світогляд, що міг би працювати, як мінімум, професором кафедри філософії. Нам випала нагода поспілкуватися про історію, проблеми і перспективи Олицької об’єднаної територіальної громади із паном Ярославом. Та, на його думку, життя провінційної громади на Волині тісно пов’язане з політичними процесами в Україні, становленням української нації, формуванням правильного світогляду українців.

«Українцям потрібно позбуватися комплексу меншовартості. Ми чомусь цураємося свого націоналізму, бо нам нав’язали, що це мало не фашизм, що це погано. Але ж бути патріотом своєї держави це нормально. На жаль, сьогодні об’єднані націоналістичні сили не користуються великою підтримкою у суспільстві, яке ввели в оману завдяки різноманітним технологіям», – розмірковує Ярослав Лисенко.

Чоловік радить читати «Так казав Заратустра» Фрідріха Ніцше, «Чому нації занепадають» Дарона Аджемоглу та Джеймса Робінсона, а ще – Аристотеля, Піфагора, Канта та інших видатних мислителів, з трудами яких мали б бути знайомі всі люди з вищою освітою. Прочитавши чимало філософської літератури, селищний фельдшер дійшов висновку, що таки свідомість визначає буття, відтак лише формування правильного світогляду українців дозволить робити правильний, свідомий вибір і розбудовувати українську національну державу, кожну її громаду.

Тож цікавимося у Ярослава Лисенка, а чи є в Олиці яскраві лідери, готові очолити майбутню об’єднану територіальну громаду. Та медик-філософ не знаходить однозначної відповіді. Каже, люди збурилися, коли дізналися, що в когось виникла ідея приєднати їхнє селище до Цумані і позбавити їх власного історичного статусу. Ярослав Лисенко нагадує, що Олика отримала магдебурзьке право – право місцевого самоврядування, майже 5 століть тому, коли більшості великих міст України ще не існувало на карті, тож не можна допустити, аби вона втратила це право у результаті реформи децентралізації у  XXI столітті.

За час роботи у журналістиці та громадському секторі довелося побувати в не одному селі, селищі чи містечку у багатьох областях України, які стоять на порозі створення ОТГ, та мають свої проблеми й особливості. Втім, там дуже часто можна стикнутися з апатією місцевих мешканців, яким просто байдуже, що буде з їхнім населеним пунктом. А спілкуючись з мешканцями та вихідцями з Олики, склалося враження, що це надзвичайно активні і свідомі люди, які щиро бажають розвивати рідне містечко і громаду. Цікавимось у Ярослава Лисенка, чи справді в Олиці такий сплеск громадянської свідомості.

«Люди всюди однакові. Якщо у будь-якому населеному пункті є хоча б 15% активних і свідомих громадян – це дуже добре, можна втілювати будь-які зміни на краще. На жаль, у багатьох випадках цей відсоток значно менший», – переконаний Ярослав Лисенко.

Було б достатньо, якби представники від цих 15% активних громадян займали свої місця в органах місцевого самоврядування. Проте, зізнаються деякі місцеві мешканці, на жаль, сільський голова Олики Олена Кашевська зайняла досить пасивну позицію у питанні створення майбутньої громади і збереження її центру у власному селищі. Ймовірно, вона погодилася з деякими експертами, що Олицька ОТГ буде неплатоспроможною і навіть не намагалася це заперечити.

До виборів у майбутній громаді залишається трохи більше, як півроку. І Олика, враховуючи її географічне розташування, багату історичну та архітектурну спадщину, наявність «ангелів громади», а головне – активних жителів, які не хочуть виїжджати за кордон у пошуках кращої долі, а прагнуть жити і працювати у рідному селищі, має всі шанси стати успішним кейсом реформи децентралізації. Саме завдяки активній позиції вихідців з Олики княже місто, в яке не повірили експерти, і яке могло перетворитися у звичайне село, нині отримує шанс розпочати нову віху у своїй історії, нове «магдебурзьке право» – право стати центром громади, розвивати свої підприємства та залучати нові інвестиції, відкрити себе для Волині, України і світу, зберегти свою автентичність для наступних поколінь.

Автор Роман Колюхов

Фото Олесі Нижник