Відлуння тижня (21.05 – 28.05)

Під завісу минулого тижня Україна, попри тенденцію щодо її забуття/ігнорування та втому від неї, знову опинилися під інформаційним прицілом не лише європейських, а  й світових ЗМІ. Передовсім цьому слугував фінальний матч Ліги чемпіонів на стадіоні «Олімпійський», а відтак – і низка подій політичного  штибу. Утім, навіть   спортивному святу спробували надати політичного забарвлення. У цьому контексті – і  повідомлення про начебто  нездатність українських силових структур гарантувати безпеку прибулим із Іспанії та Великобританії  футбольним фанам, і про вірогідність вибухів з залученням терористів-ісламістів як «репетицію» ІДІЛ… Богу дякувати, ці «попередження» стали  помилковими. Як і фейковими, про що  зазначає прес-служба Глави нашої держави, виявилися повідомлення  у західних ЗМІ про начебто «проплату» з боку Петра Порошенка  ще своєї першої зустрічі з Дональдом Трампом.  Але таким і подібним інформаційним викидам нічого дивуватися, оскільки триває інформаційна війна, та  й можливості  у цьому стратегічного ворога України не варто применшувати.

Тим не менше, минулий тиждень дав  і підстави для позитивних  інформаційно-аналітичних приводів.  25 травня виповнилося  чотири роки, як Петро Порошенко,  набравши у першому турі 54,7% голосів,  переміг на виборах Президента України.  За версією соціолога  Євгена Головахи (див.  сайт Gazeta.ua), чинний  Глава держави «має шанс виграти вибори наступного року. Якщо проводитиме зміни, яких ждуть українці. Є й ті, хто голосує за принципом: аби не гірше. Вони теж можуть підтримати нинішнього Главу держави».

Звісно, і на майбутні вибори, як і на долю України загалом, п’яту частину території, яка окупована Росією, впливатиме фактор  війни. Попри риторику про вірогідність миротворців, економічні санкції щодо окупанта, союзників у нашої країни  не стає більше. Після ухвал щодо «Північного потоку-2» і візиту Ангели Меркель до Володимира Путіна, навряд чи хтось сумнівається: Берлін грає на користь Москви. А після минулотижневих спітчів у Санкт-Петербурзі  «закоханого» Мануеля Макрона на адресу «дорогого Володимира», стало зрозуміло, що і на підтримку Парижа Києву вже (наразі) розраховувати не варто.

І навряд чи суттєво змінить ситуацію  висновок об’єднаної слідчої  групи з розслідування катастрофи «Боїнга-777»  Малазійських авіаліній, яка  стверджує: «Бук», який знищив лайнер, належав 53-й зенітно-ракетній бригаді ППО РФ, що базується в Курську. Тож, як наголошує   Айдер Муждабаєв у Facebook, «ніщо нікого нічого не навчило. Усе повернулося назад і повторюється крок за кроком. Анексія. Народ-вигнанець. Мюнхенська змова. Умиротворення фюрера. Економічне співробітництво майбутніх країн-жертв із рейхом. Хіба що пасажирських літаків із голландцями Гітлер у небі над Судетами не збивав, але їх тоді практично не було. Ось і вся різниця, і то в гірший бік».

За таких  тенденцій  реалії нагадують  про вірогідність найгірших сценаріїв.  Останній тиждень побив сумний рекорд за кількістю обстрілів наших позицій на Донбасі. Тож і Секретар РНБО України Олександр Турчинов попередив про можливість масштабного наступу РФ  вже всередині цього літа. Зважаючи на позицію західних сусідів Україні, не факт, що вони у випадку просування  російських військ на сході, півночі та півдні, не вдарять  нам у спину.

Утім, на кожну навіть суперпотужну дію відповіддю може стати ще сильніша протидія. Попри унікальну геополітичну сліпоту, незасвоєні  світом уроки історії, мусимо  не втрачати надії, покладаючись на Бога та лише на власні сили.

«Конфлікт, що триває між Росією і Україною, спалахнув з новою силою»

Чому треба готуватися до   постпутінської  епохи? Що змінить Кримський міст? З приводу цієї проблематики розмірковує  Нолан Петерсон, Міжнародний кореспондент  «The Daily Signal», колишній льотчик ВПС США і ветеран війн в Іраку та Афганістані. Цей текст опублікований на сайті «НВ». Після того, як президент РФ Володимир Путін очолив конвой і проїхав за кермом великогабаритної вантажівки по нововідкритому Кримському мосту, «конфлікт, що триває між Росією і Україною, спалахнув з новою силою». Наголошуючи на цьому, Нолан Петерсон  резюмує: «Москва представляє новий міст як доказ того, що панування Росії в Криму постійне». Він переконаний, що «ажіотаж навколо відкриття мосту підкреслив непримиренність Москви. Вона не відмовиться від територіальних претензій: Крим є постійною цінністю, зокрема й для підтримання внутрішньої популярності Путіна».

Тим часом, нагадує Петерсон, «воєнні дії уздовж 450-кілометрової лінії фронту на Донбасі тривають. Після чотирьох років перебування в постійній бойовій готовності, українські військові, як і раніше ведуть низькоінтенсивну, статичну війну проти об’єднаних сил близько 35 000 проросійських сепаратистів, іноземних найманців і російських регулярних сил». А відтак уточнює: «Війна, що триває на Донбасі – пріоритет в переговорах між Росією і американськими і європейськими дипломатами. Проте, дипломати ясно дають зрозуміти, що санкції, запроваджені проти Росії за анексію Криму, відокремлені від санкцій за війну на Донбасі».

Петерсон  переконаний, що «поки Путін перебуває при владі, ніякого реального прогресу в повернення Криму до України, найімовірніше, не передбачається». А відтак цитує політолога Ван Герпена: «Протягом наступних шести років – часу четвертого терміну Путіна – нічого не зміниться.  Захід не визнає цю незаконну анексію, а Росія не поступиться. Єдине, що можна зробити – підготуватися до постпутінської епохи».

«Стратегічна мета…»

Війна на Донбасі  незабаром завершиться  і РФ виведе свої війська?  Чому Москва не хоче заморожування конфлікту і на що розраховує? На ці запитання у виданні  «Апостроф» відповів  російський військовий оглядач Павло Фельгенгауер. Зокрема він висловлює припущення, що «оскільки досі на Донбасі тривають бойові дії, ніхто їх не збирається припиняти. Тому, швидше за все, припинення вогню неможливе».  Фельгенгауер пояснює, чого насправді хоче  РФ і чому вона не піде на «заморожування» конфлікту. «Стратегічна мета РФ – повернути Україну в орбіту російської політики, щоб у Києві був прийнятний для Москви уряд, який відмовився б від будь-яких ідей інтеграції в європейські та трансатлантичні структури – НАТО і Європейський союз – і країна стала би чимось на зразок Білорусі, – підкреслює він. – Ось яка мета, а зовсім не утримання ЛНР і ДНР».

За версією російського  військового  оглядача, в Кремлі розраховують «на те, що в Україні, де постійно якісь економічні, фінансові та політичні кризи, станеться якийсь внутрішній перелом. Розраховують на зміну режиму, звичайно, сподіваючись, що внутрішня нестабільність України може призвести до такого».

Фельгенгауер наголошує: «Справа не у формальних вимогах щодо виконання Мінських угод. Їх завжди розглядали – у всякому разі їхній перший варіант, тому що другий був компромісом із Францією та Німеччиною – як спосіб викликати трансформацію режиму Порошенка на щось на зразок режиму часів Кучми. Зараз, звичайно, розраховують на те, що вибори приберуть Порошенка, і з’явиться хтось, з ким можна спробувати домовитися, або ж посилювати військовий тиск. Є різні варіанти, але всі вони розраховані на досягнення спільної мети: реінтеграції України в «русский мир». Заморожування цьому не допомагає, а тільки заважає».

«Щоб вистояти…»

Проти України РФ посилює інформаційну експансію. Так вважає вітчизняний політик і правник Микола Голомша. Про це він роздумує у виданні «Лівий берег».  На думку Голомші, проти України  з боку РФ ведеться територіальна, політична, економічна, культурна, мовна, інформаційна (комунікаційно-контентна) експансія. Зокрема, за його даними, «станом на 1995 рік в Україні нараховувалось понад два десятка російських організацій. За десять років їх чисельність збільшилася втричі. У 2010 році, коли з приходом корпорації під назвою Партія регіонів до влади «рускій мір» отримав режим найбільшого сприяння в Україні, чисельність цих осередків кремлівської агресії добігала до 130».

Політик і правник, коментуючи затримання  працівниками СБУ керівника порталу «РИА Новости-Украина»  Кирила Вишинського, зазначає: цей факт підтверджує,  що « в Україні продовжує діяти мережа ворожої агентури, яка практично без обмежень чи пересторог працює у вітчизняному інформаційному просторі. Достеменно встановлено, що мережа медіаструктур застосовувалася кремлівськими координаторами для ведення комунікаційно-контентних агресій проти України».  Однак він вважає, що «затримання Вишинського – це ліквідація лише частки айсберга путінської пропагандистсько-технологічної машини, яка на повну потужність працює проти нашої держави. Ми маємо вичистити від цієї нечисті країну, бо вже нині рівень суспільно-ментального здоров’я, по якому наносяться точкові удари путінськими технологами, викликає велику тривогу». Голомша резюмує: «Щоб вистояти, треба боротися».

«Лідери ЄС розкритикували чинного президента США»

ЄС взяв курс на зіткнення зі США. Так стверджує  у «DW» аналітик Бернд Ріґерт.  На його думку, недавній саміт ЄС та балканських кандидатів до вступу не підготував особливих сюрпризів. Саме тому ЄС вдалося сконцентруватися на новому втіленні зла – Дональді Трампі.  За версією Ріґерта,  «поки що привабливість Євросоюзу у вигляді фінансової допомоги та політичної солідарності працює. Але Росія та Китай також напоготові увійти у гру в разі, якщо марення вступом до ЄС у Боснії, Сербії чи Албанії згасне».  На його думку, «позаяк Балкани на даний момент не демонструють якихось сюрпризів, ЄС мав змогу в повній мірі сконцентруватися на своєму новому втіленні образу ворога – американському президенті Дональді Трампі. Лідери ЄС розкритикували чинного президента США – найпотужнішої держави у НАТО – у такій мірі, як ніколи раніше. Його політика незрозуміла та хибна, авантюристська та абсолютно несолідарна. Це вже давно зрозуміло Меркель, Макрону, Мей і компанії. Тепер вони говорять про це вголос та узгоджують контрзаходи».  Однак, зазначає аналітик, можливості ЄС протистояти економічному велетню США  дуже обмежені.

Тому й, наголошує  Ріґерт,  «тепер постає питання: чи дійсно випущені кігті Євросоюзу подряпають альфа-самця у Білому домі. Президент США без врахування позиції союзників зірвав Кліматичну угоду, роздмухав вогонь на Близькому Сході, запровадив увізні мита та викинув за борт атомну угоду з Іраном. Чи дійсно ЄС вдасться обійти можливі санкції США щодо сталі або ж підприємств, які ведуть бізнес з Іраном, поки що незрозуміло. Зрозуміло одне: зберегти економічні відносини з Іраном буде дорого і дуже важко, передусім якщо підприємства, яких торкнулися зміни, як-то Total, Maersk, Siemens, не слухатимуться політиків та самі приймуть рішення на користь збереження необмеженого доступу до американського ринку замість бізнесу в Ірані».

«А це матиме наслідком…»

Євросоюз  фактично  підіграє  Кремлю в реалізації його імперської політики.  Такий висновок робить, аналізуючи політичну ситуацію,  політолог та  історик Сергій Грабовський. Про це він пише у виданні «День». Аналізуючи реалії, Грабовський  нагадує, що  «вперше з часів Гітлера і Сталіна десять років тому велика держава здійснила вторгнення на територію іншої країни задля того, щоб відрізати від цієї країни якомога більші території для своїх маріонеткових квазідержав. І що? Євросоюз констатував, що винними у війні є обидві сторони, але при цьому де-факто зробив парією на міжнародній арені президента країни – жертви агресії».  Хоч відтак «вперше після Другої світової війни Росія під проводом Путіна перекреслила всі конструкції європейської безпеки, силою приєднавши до себе Крим», Путіна , вчетверте обраного президентом РФ,   дружно привітали лідери провідних держав світу».

Аналітик зазначає, що «вперше за всю історію регулярні війська кремлівського режиму відкрито вступили у війну на Близькому Сході на боці диктаторського режиму однієї з держав цього регіону… Ударні російські сили залишаються в цьому регіоні, натомість почала скорочуватися присутність там західних держав та їхня підтримка противників режиму».

Аналітик констатує, що «абсолютна більшість росіян буквально молиться на Путіна, а західні лідери змушені їздити до нього і намагатися домовитися хоча б про щось. Ба більше: прем’єр Ізраїлю Натаньяху для цього чіпляє на себе «колорадську» стрічку, символ війни проти України та вірності заповітам Сталіна, а канцлерін ФРН Меркель змушує себе забути, як 11 років тому головний «кремлівський чекіст» зловтішався, лякаючи її лабрадором Коні (Меркель дуже боїться собак, і це відомо всім)».

Попри все, підкреслює він, «західні політики і мас-медіа змушені сподіватися, що Путін виконає бодай частину своїх обіцянок. Бо ж Росія – це не лише ядерні боєголовки, а й газ і нафта, конче потрібні Заходу. Особливо за умов, коли ціна на нафту Brent – базову для ціноутворення на енергоносії – знову перевищила $80 за барель. А це матиме наслідком зростання цін на газ і дещо менше, але все одно помітне – на вугілля. З відповідними геополітичними наслідками, хоча б тими, що шалені нафтогазові доходи дадуть змогу посилювати армію і купувати західних політиків і мас-медіа».

«Є ресурси та бажання добити Україну»

Після зустрічей з Меркель і Макроном  Путін показав, що він не перебуває у міжнародній ізоляції. Таку думку  «24 каналу» висловив дипломат, експерт  «Майдану Закордонних Справ» Олександр Хара. Як зауважив фахівець, «по-перше, Макрон сказав, що у зовнішній політиці Франція є незалежною та керується власними інтересами». По-друге, вважає Хара,  «Макрон пробував вклинитися в питання війни в Сирії. І Росія була готовою йти на переговори, але іранці, які теж є присутніми в Сирії, заблокували це. По-третє  президент Франції також намагався на зустрічі з Путіним сказати щось і щодо України. Але його заява, що Франція та РФ є постійними членами Радбезу ООН і їм треба посилювати багатосторонні підходи – не реалістична. Адже саме Росія це і руйнує – міжнародні принципи, міжнародне право».

На думку дипломата, «Макрон хоче стати провідником інтересів Європи на російському та американському напрямках. Він нічого не може запропонувати ні щодо України, ні щодо Сирії, і сприйняття ним Росії як позитивної сили, яка здатна вирішувати щось на міжнародній арені, підриває позиції, спільні з Меркель і ЄС. Це наочне свідчення розколу в ЄС».
Олександр Хара зазначає, що «розколи в ЄС, а також між європейцями та американцями, згода Німеччини на будівництво «Північного потоку-2» дає підстави Путіну вважати, що продовження його агресивного курсу до України матиме успіх». Тому, наголошує він, «особливих змін на Донбасі не буде. В Росії є ресурси та бажання добити Україну, а також посунути її на свій бік впливу».

«Можуть  розпочатися  в будь-який  час»

Секретар РНБО України провів нараду з військовим керівництвом та керівниками силових структур щодо ефективності протидії російській агресії в умовах переходу від антитерористичної операції до операції Об’єднаних сил. За словами О. Турчинова, протягом тижня сталася найбільша за останні півроку кількість обстрілів не лише позицій Збройних Сил України, а й населених пунктів (посилаємося на сайт РНБО України). «Використовується заборонена Мінськими угодами артилерія, танки, реактивні системи залпового вогню», – сказав він, додавши, що обстріли української території велися на глибину до 30 кілометрів, внаслідок чого були знищені цивільна інфраструктура, є загиблі не тільки серед військових, але й серед мирного населення. Окрім того, О. Турчинов повідомив, що українська розвідка спостерігає активну концентрацію російських військ у безпосередній близькості до українсько-російського кордону, що свідчить «про підготовку російським військово-політичним керівництвом масштабних провокацій та наступальних дій, які можуть розпочатися в будь-який час».

Тим не менше, підсумував Секретар РНБО України, «українські військові готові до рішучої протидії будь-яким провокаціям з боку російсько-окупаційних військ».

Зрештою, про те, що загроза масштабної ескалації нікуди не зникла, попереджають й інші керівники силових структур. Зокрема міністр оборони Степан Полторак нагадував, що Росія зосередила на кордоні з Україною 19 батальйонно-тактичних груп першого і другого ешелонів чисельністю понад 77 тисяч осіб. До складу цього угруповання входять близько 1000 танків, 2300 бойових машин, понад 1100 артсистем і близько 400 систем залпового вогню.

Інше питання, коли цій «армаді» дадуть відмашку про старт наступу. Пояснення аналітиків,  що алогічний Путін запрограмований логікою та розпочне масштабну операцію після завершення чемпіонату світу з футболу,  сумнівні. Тим паче, коли  зараз Кремлю вдалося у значній мірі  «загнуздати» Берлін і Париж. Тому у випадку масованого ракетно-авіаційного удару по Україні, а після цього просування чи то «зелених чоловічків», чи російських сухопутних військ у формі «ДНР» /»ЛНР», з європейських столиць звучатимуть  до України хіба ультимативні вимоги не чинити опору. Пригадуєте, так було вже понад чотири роки  тому в Криму.

Водночас у Москві нагадали і своїм  вірогідним варшавським союзникам щодо розв’язання українського питання. За версією  видання «PolitekA», на одному з головних російських каналів польський журналіст Якуб Корейба  озвучив типову шовіністичну позицію: «Для нас з польської точки зору, природно, оптимальний варіант,  щоб Україна, Білорусь, Литва стали польським протекторатом, ну або в ідеальному варіанті взагалі частиною Польщі».  Відповів йому сам Володимир Соловйов, улюбленець господаря Кремля: «Якщо Польщі дійсно хочеться, щоб Білорусь, Литва та Україна були разом з нею в одній державі, хочу нагадати – такий історичний досвід у вас уже був: ви всі були частиною Російської імперії. Ви цього хочете?»

Зрештою, останнє запитання стосується політичних сліпців на берегах Вісли. А в нас – більш, ніж достатньо  і своїх.  Тим паче, за умов нинішньої геополітичної кон’юктури, на чому наголошують  ЗМІ: «Пастка для Європи»  («День»), «Меркель на вихід, Макрон на вхід: чому європейські лідери зачастили до Путіна?» («24»), «Росія анексувала одну п’яту частину України»: слова держсекретаря США як «дорожня карта» («Радіо Свобода»),   «Кремль вирішив виставити Онищенка проти Порошенка на виборах президента України, – ЗМІ США» («24»),  «Фермент спротиву» («ЛБ»),  «Хештег #американці. По що українські політики їздять до Вашингтона» («УТ»),  «Юлія Володимирівна таки не заспокоїться, доки не відвідає всіх олігархів і не набере достатніх коштів на виборчу кампанію» («Гордон»), «А у відповідь – тиша. Чому Садовий не поспішає підтримувати  Гриценка» («УП»), «США закликали РФ покласти край насильству на сході України» («ЄП»),  «Мещеряк: Путін перед виборами в Україні може просунути свої війська або повернути частину території. На підтримку одного з кандидатів» («Гордон»)…

Ілюстрацією тенденцій до поглиблення непрогнозованої гібридизації геополітичних процесів стала й неочікувана заява лідера США Дональда Трампа  (у листі до  Кім Чен Ина) щодо відмови від участі в американо-корейському саміті, запланованому  на 12 червня  у Сінгапурі. «Світ і, зокрема, Північна Корея, втратили чудову можливість для встановлення тривалого миру, процвітання і багатства. Ця втрачена можливість – справді сумний момент історії», – підкреслив господар Білого дому. А відтак, у неділю, він фактично заперечив собі, зазначивши, що на ідеї саміту ще не поставлено хрест.

Тому – попереду нові «зигзаги» в гіперскладному геополітичному лабіринті, означеному назадницькими тенденціями.  Не залишиться осторонь від них і Україна, яка опиняється у лабетах виборчих кампаній. Якщо цього тижня народні обранці відпочиватимуть (у вигляді праці в комітетах), то вже в червні вони зійдуться в двобої. І, цілком вірогідно, не тільки за антикорупційний суд, що вже став притчею во язицех, але й за зміну виборчих правил (з відмовою від мажоритарних округів).  Перефразовуючи  до навпаки загальновідому аксіому, можемо не сумніватися: весело не буде нікому. Але й трагедії з цього факту вітчизняні вершителі доль робити не будуть. Олігархам навіть простіше  викинути по п’ять мільйонів «зелених» на місце у прохідній частині списку, ніж систематично  «засівати» в округах, утримувати сонми паразитуючих структур.

Хоча, звісно, своєрідним тестом на те, куди Україна рухатиметься, стануть передовсім президентські вибори.  Як зазначила на прес-конференції керівник фонду Демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва Ірина Бекешкіна, згідно з соціологічним опитуванням, заможні люди мають намір голосувати за чинного Президента Петра Порошенка, а люди з низьким достатком планують віддати свій голос за лідера «Батьківщини» Юлію Тимошенко. Утім, вибори заплановані  на березень 2019-го. До цього часу багато  чого може змінитися як в Україні, так і за її межами. Будьмо!

Віктор Вербич